§ 3. Розрахункові операції банків

Порядок відкриття банківських рахунків. У Господарському Кодексі, в Законі України від 7 грудня 2000 року “Про банки і банківську діяльність” йдеться про те, що однією з основних функцій банків є відкриття та ведення банківських рахунків суб’єктів господарювання.

Для зберігання грошових коштів і здійснення розрахункових та інших видів банківських операцій в банках, відповідно до Закону України від 5 квітня 2001 року “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”, суб’єктам господарювання, а  також  їх відокремленим  підрозділам відкриваються поточні рахунки.

Порядок відкриття банківських рахунків визначений  Інструкцією Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженою постановою Правління Національного банку від 12 листопада 2003 року.

Поточний рахунок, як визначено в Інструкції, — це рахунок, який відкривається  банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору і вимогам законодавства України. До поточних рахунків також належать рахунки із спеціальними режимами, які відкриваються у випадках, передбачених законодавством або актами Кабінету Міністрів України, поточні рахунки типу “П”, що відкриваються в національній валюті постійним представництвам; карткові рахунки. Останні відкриваються для обліку операцій за платіжними картками. Операції з ними здійснюються з урахуванням особливостей, визначених нормативно-правовими актами Національного банку.

Банки відкривають рахунки зареєстрованим в установленому чинним законодавством порядку організаціям - юридичним особам га фізичним особам - суб’єктам господарської діяльності, філіям, представництвам, відділенням та іншим відокремленим підрозділам підприємств, в тому числі структурним підрозділам, що виділяються у процесі приватизації, представництвам юридичних осіб – нерезидентів, іноземним інвесторам.

Рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів банківських операцій відкриваються в будь-яких банках України - за вибором клієнта і за згодою цих банків, тобто кожне підприємство-резидент, його відокремлений підрозділ, фізична особа – суб’єкт підприємницької діяльності, іноземний інвестор може відкривати поточні рахунки в національній та іноземній валюті в установах банків за власним вибором.

Клієнти можуть відкривати тільки один поточний рахунок для формування статутного фонду господарського товариства і один поточний рахунок за кожною угодою про сумісну діяльність без створення організації – юридичної особи.

Для відкриття поточних рахунків суб’єкти господарської діяльності юридичні особи подають установам банків такі документи: а) заяву на відкриття рахунку; б) копію свідоцтва про державну реєстрацію в органі, уповноваженому її здійснювати; в) копію належним чином зареєстрованого установчого документа (статуту, установчого договору); г) копію довідки про внесення цього суб’єкта до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій; ґ) копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік, засвідчену нотаріально або уповноваженим працівником банку; д) картку зі зразками підписів осіб, яким, відповідно до чинного законодавства чи установчих документів підприємства, надано право розпоряджатися рахунком та підписання розрахункових документів. У картку включається також зразок відбитка печатки підприємства.

Суб’єкт господарювання – юридична особа, що використовує найману працю і є платником страхових внесків, додатково до зазначеного переліку документів повинен подати: копію документа, що підтверджує його реєстрацію у відповідному органі Пенсійного фонду; копію страхового посвідчення, що підтверджує реєстрацію цього суб’єкта у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань як платника страхових внесків.

Подібний перелік документів, з особливостями, зазначеними у вищезгаданій Інструкції, належить також подавати до банку для відкриття поточних рахунків і відокремленим підрозділам підприємств та організацій і фізичним особам-підприємцям.

З метою забезпечення таких видів діяльності, як виробнича кооперація, спільне виробництво та інші види спільної діяльності, які здійснюються на підставі договорів (контрактів) без створення організації – юридичної особи, у банку відкривається один поточний рахунок.

Уповноважена учасниками договору особа подає в цьому випадку такі документи: заяву про відкриття поточного рахунку, підписану цією особою; копію договору про ведення сумісної діяльності, засвідчену нотаріально; рішення учасників договору про визначення осіб, яким надається право розпорядницького підпису при проведенні грошових операцій за цим рахунком (оформляється у формі довіреності); картку із зразками підписів та відбитком печатки; копію документа, що підтверджує взяття на облік в органі державної податкової служби договору про сумісну діяльність без створення організації – юридичної особи.

Інструкцією передбачені також особливості відкриття карткових рахунків. Клієнти при цьому подають банку ті самі документи, що й для відкриття поточних рахунків, крім картки із зразками підписів. У заяві про відкриття карткового рахунку, крім реквізитів, зазначених у цій Інструкції, при необхідності вказуються додаткові реквізити, встановлені банком чи платіжною системою, що потрібні для ідентифікації держателя картки, визначення її параметрів та ін.

Банком забороняється відкривати і вести анонімні (номерні) рахунки. Вони зобов’язані ідентифікувати клієнтів, які відкривають рахунки, а також осіб, уповноважених діяти від їх імені.

У процесі використання рахунків клієнтів може виникнути потреба в їхній зміні. Зміною рахунків вважається процедура їх закриття з одночасним відкриттям нових рахунків клієнтів не за їх ініціативою, внаслідок якої змінюються всі або окремі (один чи декілька) банківські реквізити клієнтів – назва банку, його код, номер рахунку, його валюта. Зміна рахунків клієнтів здійснюється банком у разі: проведення реорганізації в межах одного банку; проведення реорганізації банків шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення; переміни місцезнаходження банку, внаслідок якої змінюється код банку; зміни порядку бухгалтерського обліку рахунків клієнтів.

Про зміну рахунків банк зобов’язаний завчасно повідомити всіх клієнтів, а про зміну рахунків суб’єктів господарювання — також і відповідні органи державної податкової служби.

При реорганізації підприємства (злитті, приєднанні, поділі, перетворенні), зміні його назви, а також у разі проведення перереєстрації суб’єкта господарської діяльності рахунок закривається. Для відкриття нового рахунку знову подаються необхідні документи.

При ліквідації підприємства для проведення ліквідаційної процедури використовується один його поточний рахунок, визначений ліквідатором,  ліквідаційною комісією, для чого подається рішення про ліквідацію підприємства і нотаріально засвідчена картка із зразками підписів ліквідатора (уповноважених членів ліквідаційної комісії) і відбитком печатки підприємства, що ліквідується. Ліквідаційна комісія вживає заходів щодо закриття інших рахунків.

Поточні рахунки закриваються в установах банку на підставі: заяви власника рахунку; рішення органу, на який законом покладено функції щодо ліквідації або реорганізації підприємства; відповідного рішення господарського суду про ліквідацію підприємства; на інших підставах, передбачених чинним законодавством чи договором між установою банку та власником рахунку.

Безготівкові розрахунки суб’єктів господарювання. Загальні принципи організації безготівкових розрахунків, їх форми, стандарти документів і документообігу визначені зазначеними вище нормативними актами – Господарським кодексом України, Законом України від 5 квітня 2001 року “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” та Інструкцією “Про  безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті”, затвердженою постановою Правління Національного банку від 21 січня 2004 року. Зазначений Закон передбачає здійснення переказів коштів як у готівковій, так і в безготівковій формах. Для безготівкових розрахунків використовуються такі розрахункові документи: платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, розрахункові чеки, платіжні вимоги, меморіальні ордери.

Національному банку надано право встановлювати й інші види платіжних інструментів. Згадана інструкція Національного банку передбачає використання також акредитива. Використання банківських платіжних карток та векселів в якості платіжних інструментів регламентується законодавством України та окремими нормативно-правовими актами Національного банку.

Підприємства самостійно обирають форми розрахунків (за винятком меморіального ордера) і вказують їх при укладенні між собою договорів.

Розрахункові документи, які подаються клієнтами в банк у паперовій формі, мають відповідати вимогам встановлених стандартів та вміщувати реквізити: назву документа; його номер, число, місяць, рік виписки; назва платника та інші, визначені у відповідних додатках до зазначеної Інструкції. Розрахунковий документ (за винятком розрахункового чека) виписується в кількості екземплярів, необхідній для всіх учасників безготівкових розрахунків (але не менше двох) з використанням електронно-обчислювальних та пишучих машин за один раз з використанням копіювального чи самокопіювального паперу. Дозволяється заповнення розрахункового документа від руки (кульковою ручкою, чорнилами темного кольору).

Розрахунки із застосуванням платіжних доручень. Платіжне доручення являє собою письмово оформлене доручення клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування певної суми коштів зі свого рахунку.

Банк приймає до виконання від платника доручення тільки в межах коштів на його рахунку, якщо інше не передбачене договором між банком і платником.

Платіжні доручення застосовуються в розрахунках за платежами товарного і нетоварного характеру. Розрахунки ними можуть здійснюватися: за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги); в порядку попередньої оплати; для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств; для перерахування підприємствам сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії тощо), на їх рахунки, що відкриті в банках; для сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та (або) державних цільових фондів; в інших випадках відповідно до укладених договорів або чинного законодавства.

Якщо фізична особа не має рахунку в банку або розрахунки безпосередньо з фізичною особою чи підприємством через банк неможливі, то платник також може здійснювати розрахунки з ними через підприємство поштового зв’язку шляхом перерахунку відповідної суми на рахунок за переказними операціями підприємства зв’язку.

Через підприємства зв’язку здійснюються перекази: на ім’я окремих фізичних осіб – коштів, що належать їм особисто (пенсії, аліменти, заробітна плата, витрати на відрядження, авторський гонорар тощо); підприємствам – коштів на виплату заробітної плати, для організованого набору працівників, заготівлі сільськогосподарської продукції тощо в тих населених пунктах, у яких немає банків.

Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями. Платіжна вимога-доручення - це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин: верхня - вимога постачальника (одержувача коштів) безпосередньо до покупця (платника) сплатити вартість поставленої йому за договором продукції (виконаних робіт, наданих послуг); нижня – доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунку суму, яку платник погоджується оплатити одержувачу. Платіжні вимоги-доручення можуть застосовуватися в розрахунках всіма учасниками безготівкових розрахунків.

Вимога-доручення заповнюється одержувачем коштів і надсилається безпосередньо платнику. Доставку вимог-доручень до платника може здійснювати банк одержувача через банк платника.

При згоді оплатити вимогу-доручення платник заповнює нижню частину цього документа і здає його в банк, який його обслуговує. Строк подання платником вимоги-доручення у банк не може перевищувати двадцяти днів.

У разі відмови платника оплатити вимогу-доручення він про мотиви відмови повідомляє безпосередньо одержувача коштів у порядку і строки, визначені в договорі.

Здійснення розрахунків чеками. Розрахунковий чек - це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунка (чекодавця) установі банку (банку - емітенту), яка веде його рахунок, сплатити отримувачу коштів (чекоутримувачу) зазначену в чеку суму. Чеки використовуються для здійснення розрахунків у безготівковій формі підприємств та фізичних осіб з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та надані послуги.

Розрахункові чеки брошуруються в чекові книжки по 10, 20 та 25 аркушів. Виготовляються вони на спеціальному папері  банкнотно-монетним двором Національного банку. Чекові книжки можуть бути виготовлені іншими спеціалізованими підприємствами з дотриманням усіх обов’язкових вимог.

Розрахункові чеки, які використовуються фізичними особами при здійсненні одноразових операцій, виготовляються окремими бланками, їх облік ведеться окремо від чекових книжок. Для гарантійної оплати чеків чекодавець бронює грошові кошти на окремому аналітичному рахунку “Розрахунки чеками” відповідних балансових рахунків в банку-емітенті.

Для отримання чекової книжки підприємство подає до банку-емітента заяву за підписами уповноважених осіб,  яким  надано  право  підпису документів для здійснення розрахунково-грошових операцій, із відбитком його печатки. Разом з заявою на видачу чекової книжки в банк подається платіжне доручення на перерахування коштів, які депонуються на окремому балансовому рахунку “Розрахунки чеками” для гарантованої оплати чеків.

Один або кілька розрахункових чеків на ім’я чекодавця – фізичної особи банк-емітент може видати на суму, що не перевищує залишок коштів на рахунку чекодавця, або на суму, що внесена ним готівкою.

Строк дії чекової книжки – один рік, розрахункового чека, який видається для разового розрахунку фізичній особі – три місяці. За погодженням з установою банку строк дії невикористаної чекової книжки може бути продовжений.

Чек повинен містити реквізити платіжного документа, він заповнюється від руки або з використанням технічних засобів, виписується в момент здійснення платежу і видається чекодавцем за отримані ним товари та послуги.

Розрахунковий чек із чекової книжки пред’являється до оплати в банк чекодержателя протягом десяти календарних днів. Чекодержатель здає в банк чеки разом з трьома примірниками реєстру розрахункових чеків – якщо рахунки чекодавця і чекодержателя ведуться в одній установі банку, і в чотирьох примірниках – якщо рахунки чекодавця і чекодержателя ведуться в різних установах банків. Реєстр вміщує таку інформацію про чек: а) номер рахунку чекодавця, його ідентифікаційний код; б) назву банку-емітента та його номер; в) назву чекодержателя, номер його рахунку та ідентифікаційний код; г) назву банку чекодержателя та його номер; ґ) суму чека; д) номер чека; е) загальну суму реєстру.

У разі, якщо чекодавець і чекодержатель обслуговуються в одній установі банку, після перевірки правильності складання реквізитів чека і реєстру, кошти списуються з відповідного рахунку чекодавця і зараховуються на рахунок чекодержателя на підставі першого примірника реєстру. Для здійснення розрахунків чеками між клієнтами різних банків банк чекодержателя  зобов’язаний прийняти чек з реєстром та разом з другим і третім примірниками реєстру інкасувати чек до банку-емітента. У цьому разі кошти на рахунок чекодержателя зараховується банком, який його обслуговує, тільки після отримання їх від банку-емітента (умови інкасування чеків мають бути зазначені в договорі на розрахунково-касове обслуговування).

Невикористані чеки після закінчення строків дії чекової книжки або вичерпання ліміту підлягають поверненню до банку-емітента, де вони можуть бути погашені банком. За бажанням клієнта банк може продовжити строк дії чекової книжки або клієнт може поповнити її ліміт у разі його вичерпання. Для поповнення ліміту чекодавець подає в банк доручення разом з відповідною чековою книжкою. У дорученні в рядку “Призначення платежу” вказується     “Поповнення ліміту за чековою книжкою”.

У разі припинення клієнтом подальших розрахунків чеками та наявності невикористаного ліміту за чековою книжкою до закінчення строку її дії чекодавець подає її в банк разом з дорученням для зарахування невикористаного залишку ліміту на той рахунок, з якого бронювалися кошти.

Порушення клієнтом порядку розрахунків чеками може призвести до позбавлення банком його права користування цією формою розрахунків, якщо це передбачено умовами договору про розрахунково-касове обслуговування.

Розрахунки за акредитивами. Акредитив - як форма безготівкових розрахунків - це кошти платника, депоновані банком на окремому рахунку або гарантовані ним за рахунок банківського кредиту, призначені для платежу за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги.

Інструкція Національного банку “Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті” визначає, що умови та порядок проведення акредитивної форми розрахунків передбачаються в договорі між бенефіціаром і заявником акредитива. Тобто акредитив цією Інструкцією визначається як договір, що містить зобов’язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитиву) чи від свого імені зобов’язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж. Якщо це передбачено в тексті договору, то розрахунки за акредитивами регулюються Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів в редакції 1993 року (публікація міжнародної торгової палати №500) в частині, що не суперечить законодавству України і нормативно-правовим актам Національного банку.

Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів: покритий – акредитив, при якому для здійснення платежів завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або виконуючому банку; непокритий - акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника, гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

Акредитив може бути відкличним або безвідкличним. На кожному акредитиві має бути зазначено, є він відкличним чи безвідкличним. При відсутності такої вказівки акредитив вважається безвідкличним

Відкличний акредитив - це акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом без попереднього повідомлення беніфіціара (наприклад, у разі недотримання умов, передбачених договором, дострокової відмови банку-емітента від гарантування платежів за акредитивом). Усі розпорядження про змінення умов відкличного акредитива або його анулюванні заявник може надати бенефіціару тільки через банк-емітент, який повідомляє виконуючий банк, а останній – бенефіціара.

Безвідкличний  акредитив — це акредитив, який може бути змінений або анульований тільки за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий.

За дорученням банку-емітента акредитиви можуть виконуватися в іншому (виконуючому) банку. Відносини між банком-емітентом і виконуючим    банком при необхідності регулюються договорами. Акредитив може бути авізований бенефіціару через інший (авізуючий) банк. Авізуючий банк, якщо він не визначений виконуючим банком, не має зобов’язань щодо виплат за акредитивом.

Для відкриття акредитива клієнт подає до банку-емітента заяву про відкриття акредитиву за формою додатку № 7 до зазначеної Інструкції Національного банку, заповнену згідно з вимогами додатку № 8 до цієї Інструкції.

Умови акредитива мають бути складені таким чином, щоб, з одного боку, вони давали змогу банкам без ускладнень їх проконтролювати, а з другого –забезпечували б інтереси сторін, які використовують акредитивну форму розрахунків.

Кожний акредитив призначається для розрахунків тільки з одним бенефіціаром і не може бути переадресований.

У разі відкриття покритого акредитива, депонованого у виконуючому банку, заявник подає банку-емітенту крім заяви платіжне доручення на перерахування коштів для бронювання їх у виконуючому банку. Банк-емітент перераховує кошти заявника на аналітичний рахунок “Розрахунки за акредитивом” у виконуючому банку і повідомляє його про умови акредитива.    Якщо відкривається акредитив, депонований у банку-емітенті, заявник подає заяву та платіжне доручення на перерахування коштів зі свого рахунку на аналітичний рахунок “Розрахунки за акредитивами” в банку-емітенті.

При акредитивній формі розрахунків платежі здійснюються таким чином: після відвантаження продукції (виконання робіт або послуг) бенефіціар подає необхідні документи, передбачені умовами акредитива, разом з реєстром документів за акредитивом виконуючому банку. Останній перевіряє подані документи щодо дотримання всіх умов акредитива і в разі порушення хоча б однієї з них виплати за акредитивом не проводить, про що інформує бенефіціара і надсилає повідомлення банку-емітенту для отримання згоди на оплату документів з розбіжностями. Якщо буде отримана негативна відповідь або вона не надійде протягом семи робочих днів, виконуючий банк повертає всі документи за акредитивом бенефіціару з надписом на першому примірнику реєстру про причину їх повернення, засвідчивши цей запис підписами відповідального виконавця та працівника, на якого покладено функції контролера, і відбитком штампа банку.

Умовами акредитива може бути передбачений акцепт заявника акредитива. При цьому уповноважена особа заявника має подати беніфіціару: документ, що засвідчує особу, доручення, видані заявником, що відкрив акредитив, щодо його повноважень; зразок свого підпису, завірений заявником акредитива, якщо такого немає у виконуючому банку. Акцептуючи оплату поставленої продукції (виконаних робіт чи послуг) за рахунок акредитива, уповноважена особа робить на реєстрах рахунків такий напис: «Акцентований за рахунок акредитива від (дата), № . . .” уповноваженим (назва заявника акредитиву).

У виконуючому банку перевіряється наявність акцептного напису та відповідність його поданому зразку.

Після перевірки виконання всіх умов акредитива банк-емітент списує кошти з аналітичного рахунку платника “Розрахунки за акредитивом” і перераховує їх на рахунок бенефіціара.

У всіх акредитивах обов’язково має передбачатися дата закінчення строку і місце подання документів для платежу. Акредитив, кошти за яким заброньовані в банку-емітенті, закривається ним після закінчення строку, зазначеного в акредитиві, з додаванням нормативного терміну проходження документів спецзв’язком між банками.

Розрахунки при заліку взаємної заборгованості. Безготівкові розрахунки можуть здійснюватися як залік заборгованості платників. При цьому взаємні зобов’язання боржників і кредиторів погашаються в рівнозначних сумах і лише за їх різницею здійснюється платіж на загальних підставах.

Підприємства, що мають господарські зв’язки за поставками товарів, виконаними роботами чи наданими послугами, можуть здійснювати розрахунки періодично за сальдо зустрічних вимог. У договорах між ними передбачаються періодичність звіряння взаємної заборгованості зі складанням відповідного акта, строки та платіжні інструменти, із застосуванням яких здійснюватимуться розрахунки.

Розрахунки із застосуванням платіжних вимог. Як уже зазначалося, однією з форм розрахункових документів є платіжні вимоги. Вони  застосовуються, коли ініціатором платежу виступають стягувач при примусовому списанні, стягненні коштів з рахунків платника або отримувач – при договірному списанні.

Примусове списання, стягнення коштів стягувач оформляє на бланку платіжної вимоги. У реквізиті “Призначення платежу” стягува зазначає назву, номер і дату виконавчого документа. Він несе відповідальність за обґрунтованість примусового списання, стягнення коштів і правильність даних, що зазначені в платіжних вимогах на таке списання

Банк платника приймає до виконання платіжну вимогу стягувача незалежно від наявності достатнього залишку коштів на рахунку платника і не пізніше ніж наступного робочого дня повідомляє платника про надходження платіжної вимоги на примусове списання коштів і його рахунку, якщо умова про це передбачена договором про розрахунково-касове обслуговування цього платника.

У разі недостатності коштів на рахунку платника банк виконує платіжну вимогу в межах наявного залишку коштів, а в невиконаній сумі повертає її не пізніше наступного робочого дня із зазначенням причин повернення. Якщо платіжна вимога надійшла від банку, що обслуговує стягувача, то банк повертає її стягувачу через цей банк. Часткову оплату платіжної вимоги банк оформляє меморіальним ордером, який засвідчується підписами відповідального виконавця і працівника, на якого покладено функції контролю, та відбитком штампа банку.

Примусову оплату суми боргового зобов’язання позичальника за кредитним договором з банком у разі несвоєчасного погашення кредиту або відсотків за його користування позичальником, що є клієнтом цього банку і отримав у ньому кредит, банк здійснює з рахунку позичальника, який відкритий саме в цьому банку, якщо це передбачено кредитним договором. Списання коштів з рахунку боржника банк оформляє меморіальним ордером, у реквізиті “Призначення платежу” якого зазначає назву, номер і дату кредитного договору, за яким видавався кредит і який передбачає таке списання.

Платіжні вимоги як розрахункові документи застосовуються, якщо платник при укладенні договорів із банком передбачає договірне списання коштів із своїх рахунків на користь банку платника чи (або) третіх осіб.

Це право отримувач може використати в разі настання строку платежу, обумовленого в договорі з платником, або прострочення останнім цього строку.

Банк здійснює договірне списання з рахунку платника за платіжною вимогою отримувача або меморіальним ордером, оформленим банком.

Отримувач для здійснення такого списання оформляє платіжну вимогу і подає її до банку, що обслуговує платника. У реквізиті “Призначення платежу” отримувач зазначає назву, номер і дату договору з платником, яким передбачено його право на договірне списання, а також назву і статтю закону, що передбачає договірне списання. Банк, що обслуговує платника, здійснюючи договірне списання коштів з рахунку платника, оформляє меморіальний ордер, у реквізиті “Призначення платежу” якого зазначає номер, дату та пункт договору, яким передбачено можливість застосування договірного списання.