§ 6. Аудит

Аудит, за Господарським кодексом України, – це  перевірка бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, їх повноти і відповідності законодавству та встановлюваним нормам.

Перші документи стосовно аудиторів (навіть з аналогічною назвою та з вказівкою імен) були знайдені в Європі. Серед найбільш популярних джерел англомовних країн, які містять згадки про облікові документи та аудиторах, вчені вважають архів Казначейства Англії та Шотландії, який датується 1130 роком. Згідно з найденими там документами Лондонське Сіті підлягало аудиту ще в 1200 році.

Сам термін "аудит" походить від латинського слова "auditus" –"слухання".

Перші бухгалтери-аудитори з'явились у Великій Британії, близько середини ХІХ століття. Закон про британські компанії, який було прийнято в 1862 році, зобов’язував в обов’язковому порядку здійснювати перевірку рахунків компаній спеціалістами з бухгалтерського обліку та фінансового контролю не менше ніж один раз на рік. Аудиторська справа виникала і в інших країнах, де проходив бурхливий процес концентрації  виробництва і капіталу та створювалися акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства на вірі та інші об'єднання. Так, наприклад,  у Франції в 1867 році був прийнятий закон про обов’язкову перевірку і оцінку балансів акціонерних товариств спеціальними ревізорами, які іменувались "комісарами по рахунках". Крім того, аудиторська професія отримала різноманітні назви: в США – суспільний бухгалтер, у Франції – бухгалтер-експерт або комісар по рахунках; у Німеччині – контролер господарства, контролер книг та ін. Поруч з аудиторами, які займались перевіркою звітів та балансів, існувала і така категорія аудиторів, як консультанти з питань оподаткування.

Особливий поштовх у розвитку аудиторської справи дала світова економічна криза 1929-1933 років, коли масове банкрутство акціонерних товариств і підприємств інших форм вимагало жорсткої перевірки та підтвердження їхніх звітів і балансів з боку незалежних урядових аудиторів.

Державні органи різних країн по-різному здійснюють контроль та державне регулювання професійної аудиторської діяльності. Наприклад, у США і Великій Британії діяльність аудиторських організацій носить самоврегульований характер. Вони самі готують аудиторів, присвоюють їм відповідну кваліфікацію і надалі стежать за тим, наскільки сумлінно і кваліфіковано аудиторами виконуються професійні обов'язки. У країнах континентальної Європи аудиторська діяльність організовується урядовими органами.

В усіх країнах існують свого роду аудиторські суди честі, які розглядають провини окремих представників аудиторської професії, та  виносять їм покарання, а й у деяких випадках позбавляють аудиторів звань або виносять відповідні рекомендації для урядових органів.

Посада аудитора була введена ще Петром І для армії і флоту на початку XVІІІ століття. На відміну від західних аудиторів  XVІІІ-XІХ століть, вони мали набагато більше прав і обов'язків. Протягом  півтора століття вони були і ревізорами, і слідчими, і прокурорами.

У розвинених країнах незалежний аудит є провідною формою фінансового контролю. Порівнюючи законодавство різних країн у галузі організації аудиту, можна виявити певну подібність, яка полягає в тому, що скрізь є нормативні акти про обов'язковий аудит річної фінансової звітності певних суб'єктів підприємництва, встановлені кваліфікаційні вимоги до аудиторів на право зайняття аудиторською діяльністю.

Розвиток аудиторської справи сприяв створенню великих транснаціональних аудиторсько-консультативних фірм, які мають свої філії і представництва у багатьох країнах ("Артур Андерсен", "Делойт енд Туш" та ін.).

Аудиторська діяльність у країнах СНД — в Україні, Російській Федерації, Білорусі, Казахстані, Вірменії, Узбекистані та інших — розвивається у міру формування ринкової економіки, урізноманітнення форм власності капіталу. Аудиторська діяльність у цих країнах регулюється спеціальним законодавством та нормативно-правовими актами з аудиту. Позитивним у розвитку аудиту у країнах СНД є те, що створено Координаційний центр з аудиту за участю певних структур ООН, Асоціації бухгалтерів і аудиторів СНД, Асоціації бухгалтерів і аудиторів України та інших країн СНД. Координаційний центр сприяє розробці методичного забезпечення аудиту, створенню підручників для підготовки бухгалтерів-аудиторів у вищих навчальних закладах, уніфікації навчальних планів для підготовки бакалаврів і магістрів за фахом "економіст з бухгалтерського обліку і аудиту".

Для визначення сфери правового регулювання бухгалтерського обліку й аудиту можна вирізнити три види обліку, які застосовуються на підприємствах: фінансовий, виробничий (управлінський) і податковий. Управлінський облік обслуговує внутрішні потреби підприємств, його результати, на відміну від фінансового, не служать задоволенню потреб зовнішніх користувачів.

Систему правового регулювання аудиторської діяльності можна характеризувати як чотирьохрівневу. До першого рівня необхідно віднести Господарський кодекс України, Закон України "Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993 року №3125-XII та інші закони, які визначають місце аудиту в господарській діяльності, основні положення, принципи та умови здійснення. Другий рівень становлять акти Президента України, Кабінету Міністрів України та інших виконавчих органів, що деталізують вимоги законів (наприклад, наказ Фонду державного майна України від 3 серпня 1995 року № 998 "Про затвердження Методичних роз'яснень стосовно здійснення аудиторських перевірок фінансового стану підприємств, що приватизуються" та ін.). Третій рівень – стандарти з обліку і звітності, а саме Стандарти аудиту та етики Міжнародної федерації бухгалтерів, які відповідно до рішення Аудиторської палати України від 18 квітня 2003 року № 122/2 з 1 січня 2004 року діють як Національні стандарти, в яких визначаються основні принципи ведення обліку. Стандарти покликані регламентувати організацію і ведення бухгалтерського обліку на окремих його ділянках. Нарешті, до четвертого рівня слід віднести нормативні акти, що забезпечують практичну діяльність і мають допоміжний характер (наприклад, рішення аудиторської палати України від 29 травня 1997 року № 54 "Норматив 4. Планування аудиту" та ін.).

Регламентацію аудиторської діяльності, відповідно до положень статей 14–16 Закону України "Про аудиторську діяльність", покладено на Аудиторську палату України. Вона, згідно з положеннями Закону та Статуту, здійснює сертифікацію і ліцензування суб'єктів, що мають намір займатися аудиторською діяльністю, затверджує програми підготовки аудиторів, норми і стандарти аудиту, веде Реєстр аудиторських фірм та аудиторів.

Аудиторська палата України може створювати свої регіональні відділення в Республіці Крим, областях та містах Києві та Севастополь.

Аудиторською діяльністю мають право займатися фізичні особи - аудитори і юридичні особи - аудиторські фірми незалежно від форми власності, у тому числі іноземні і створені разом з іноземними. 

Заняття аудиторською діяльністю відбувається: для аудиторських фірм – на підставі спеціального дозволу (ліцензії), а для фізичних осіб – при наявності кваліфікаційного сертифікату. Порядок та умови сертифікації встановлені "Положенням про сертифікацію аудиторів", затвердженим рішенням Аудиторської палати України від 19 листопада 2002 року, протокол № 116.

Аудиторські фірми починають свою роботу після державної реєстрації як суб'єкта господарської діяльності, одержання ліцензії і включення до Реєстру аудиторських фірм та аудиторів, які одноосібно надають аудиторські послуги, ведення якого організує і здійснює Аудиторська палати України відповідно до ст.14 Закону України "Про аудиторську діяльність".

Аудитори й аудиторські фірми можуть відповідно до закону утворювати аудиторські спілки для координації своєї діяльності або захисту своїх професійних інтересів. 

За формою здійснення розрізняють внутрішній та зовнішній аудит. Внутрішній аудит здійснюється спеціальними структурними підрозділами підприємства або його працівниками. Його основне завдання - вирішення окремих функціональних проблем в управлінні, розробка і перевірка інформаційних систем підприємства. Внутрішній аудит є невід'ємною частиною управлінського контролю на підприємстві. Він може бути і незалежним, тобто безпосередньо підпорядковуватися не виконавчому органу підприємства, а зовнішнім засновникам.

Зовнішній аудит проводять незалежні аудитори, і він не має ніяких своїх інтересів, щодо підприємства, яке перевіряється.

Відносини між суб'єктом господарювання і аудитором з приводу проведення аудиторської перевірки і надання інших аудиторських послуг оформляються договором.

Істотними умовами аудита як виду підрядного договору є встановлення достовірності бухгалтерської звітності суб’єкта господарювання та ціна за виконання цієї роботи. Аудитор зобов'язаний вчасно попередити контрагента, якщо виникла необхідність значно підвищити обумовлену договором ціну. У цьому разі суб'єкт господарювання має право відмовитися від договору, відшкодувавши аудиторові вже понесені ним витрати. Якщо аудитор про це не попередив, то він зобов'язаний провести аудиторську перевірку, не вимагаючи додаткової оплати своєї праці.

Результатом аудиторської перевірки є висновок аудитора (аудиторської  фірми). Висновок аудитора визнається особливим документом, що має юридичне значення для всіх юридичних і фізичних осіб, органів державної влади та органів  місцевого самоврядування, а також судових і правоохоронних органів (якщо аудит здійснено за їх дорученням).

2 Закон України “Про транспорт” від 10 листопада 1994  року  // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 51. – Ст. 446.

1 Закон України “Про автомобільний транспорт” від 5 квітня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 22.

1 Закон України “Про залізничний транспорт”  від 4 липня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 40.

2 Статут залізниць України // Офіційний вісник України. – 1998. – № 14.

1 Закони України “Про функціонування єдиної транспортної системи України в особливий період” від  20 жовтня 1998 року // Офіційний вісник України. – 1998. – № 47. – Ст. 1722.

2 Закон України “Про перевезення небезпечних вантажів” 6 квітня 2000 р. 

3  Закон України “Про транзит вантажів” від  20 жовтня 1999 року

1 Наказ  Державного комітету статистики України від 7 березня 2002 року № 114  “Про затвердження методологічних положень щодо організації статистичного спостереження за змінами тарифів на вантажні перевезення залізничним транспортом “.

2 Кодекс торговельного мореплавства України // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 47 – 52.

1 Статут внутрішнього водного транспорту СРСР 1955 року // ЗП СРСР. – 1959. – № 2, № 7; 1969. –  № 18; 1972. – №  4; 1974. – № 17; 1977. – № 7, № 19; 1982. – № 2; 1985 – № 4.

1 Повітяний кодекс України // Відомості Верховної Ради  України. –  1993. – № 25. 

1  Статут залізниць України // Офіційний вісник України. – 1998. – № 14.