3. Правова держава як держава соціальної демократії

Основні права людини можуть визнаватися, без­перечно, тільки у демократично організованому сус­пільстві. Відомо, що до провідних характеристик такого суспільства належить не тільки домінування у ньому волі більшості населення, а й визнання та захищеність, непорушність основних прав усіх осіб, включаючи й тих, що становлять його меншу час­тину. Тому й правова держава як держава реальних прав людини може існувати тільки у суспільстві, де існує справжня демократія, тобто повновладдя біль­шості з дотриманням прав меншості.

Такій демократії найбільше відповідає означен­ня «соціальна (суспільна, народна)». А держава, яка існуватиме у такому суспільстві, відповідно, і

2   1-445  33

буде державою соціальної демократії (тема 5). І на­впаки, повноцінна держава соціальної демократії не може не створювати необхідні умови для здійснення та захисту основних прав людини, тоб­то не може не набувати ознак держави правової. Цим і зумовлюється природний, органічний зв'язок процесів формування правової держави і утворення держави соціальної демократії (питання про озна­чену (прогнозовану) державу, а також про грома­дянське суспільство, в якому вона тільки й може сформуватись, зокрема, висвітлюється і в темі 5).

«Правовими» проголосили себе у відповідних конституціях, зокрема, такі держави, як ФРН, Іспанія, Бразилія, Центрально-Африканська Рес­публіка, Польща, Угорщина, Україна, Росія, Ка­захстан Білорусь. Про «панування (верховенство) права» йдеться у конституційних актах Філіппін, Алжиру. Проте ці конституційні положення відоб­ражають, головним чином, не стільки реальну дійсність, скільки загальну орієнтацію, спряму­вання, прагнення відповідної держави.