ПЕРЕДМОВА ДО П'ЯТОГО ВИДАННЯ

Десять років тому, коли у вітчизняному право­знавстві виникла потреба в істотній трансформації його методології, автор підготував дещо невизначе-ний на той час посібник з теорії права та держави, який згодом було опубліковано декількома видан­нями.1

Нетрадиційним було те, що вперше в постра­дянській історії матеріал у посібнику викладався з позицій фундаментальних, невідчужуваних прав і свобод людини. А це кардинально гуманізувало весь курс: адже виклад усіх його тем було підпо­рядковано уявленню, за яким держава та здійсню­ване нею юридичне регулювання суспільних відно­син мають слугувати кожній людині, повинні бути насамперед інструментами забезпечення, охорони та захисту її прав і свобод.

І хоча деякі з ідей, котрі обґрунтовувались у по­сібнику, сприймались тоді як наукові гіпотези (зо­крема висновки щодо майбутнього типу соціально-демократичної держави, перехідного типу держави соціально-демократичної орієнтації, сутності верхо­венства права і правової держави), нині можна з певною переконаністю констатувати, що більшість із них виявились небезпідставними.

Про це свідчать не тільки відгуки рецензентів цієї праці.2 Сам досвід України (як, зрештою, й ін-

1              Див.: Права людини та їх юридичне забезпечення: основи

загальної теорії. (Конспекти лекцій з- теорії держави і права).-

Львів, 1991; Загальна теорія права та держави. Конспект лекцій.-

Львів, 1992; Права людини та їх юридичне забезпечення. (Основи

загальної теорії права і держави).- Київ, 1992; Основи загальної

теорії права та держави.- Бородянка, 1993; Київ, 1993, 1994, 1995.

2              Див., напр.: Право України.- 1993.- № 4, с. 91-92, Государ-

ство и право.- 1997.- № 4, с. 63-65.

З

ших так званих постсоціалістичних держав) ви­дасться вагомим підтвердженням низки висловле­них у посібнику положень: згадаймо, наприклад, конституційні настанови про те, що Україна є «де­мократична, соціальна, правова держава»; що у ній «визнається і діє принцип верховенства пра­ва»; що права і свободи людини «визначають зміст і спрямованість діяльності держави», а утверджен­ня і забезпечення цих прав і свобод є її «головним обов'язком» (ст. 1, 3, 8 Конституції України).

Навряд чи є випадковістю і те, що чимало прин­ципових, методологічно значущих уявлень, які мі­стились у попередніх виданнях посібника, згодом було сприйнято і так або інакше відтворено у дея­ких інших вітчизняних підручниках і посібниках для студентів вищих юридичних навчальних за­кладів, учнів середніх шкіл, абітурієнтів, а також у довідкових та енциклопедичних виданнях.

Тому-то й у нинішньому (п'ятому) виданні по­сібника збережено його базові засади і концепції. Зміни ж та уточнення, зроблені у ньому, спрямо­вано головним чином на підвищення рівня уза­гальненості наукових положень — зокрема шля­хом вилучення конкретно-історичної інформації, котра торкається лише однієї держави чи однієї правової системи. Задля полегшення сприйняття та засвоєння студентами навчального матеріалу значно урізноманітнено графічно-шрифтове офор­млення дефініцій понять, опису ознак та класифі­кацій державно-правових явищ.

Автор, як і раніше, буде вдячний читачам за будь-які критично-конструктивні зауваження і ре­комендації, спрямовані на наукове й методичне по­ліпшення цієї праці, їх, можливо, вдасться враху­вати при підготовці академічного курсу загальної теорії права та держави. З огляду на такий намір, дане видання посібника також залишається, до певної міри, однією із «ескізних» спроб.