1. Загальна характеристика застосування правових норм

Основний зміст професійної діяльності тих юристів, які є посадовими особами, становить як­раз застосування ними правових норм. Тому саме у даній темі (зрештою, й у наступній) зосереджують­ся хіба що не найбільш значущі для практичної юридичної роботи загальнотеоретичні положення.

Застосування правових норм — це організацій­но-правова діяльність компетентних органів, уповноважених на це громадських об'єднань або їх службових осіб, яка полягає у встановленні піднормативних формально обов'язкових індивіду­альних правил поведінки персоніфікованих суб'єктів з метою створення умов, необхідних для реалізації ними таких норм.

Соціальна сутність правозастосовної діяль­ності — встановлення (або зміна чи припинення) зв'язків (взаємин, відносин) між тими суб'єктами права, котрі мають реалізувати юридичну норму.

Основні риси правозастосовної діяльності:

у передбачених законодавством випадках во­на виступає необхідною організаційною передумо­вою реалізації правових норм, внаслідок чого її соціальним призначенням є організація певних суспільних відносин;

являє собою діяльність тільки державних ор­ганів і уповноважених на це державою громадсь­ких об'єднань, оскільки мусить мати державно-владний характер;

набуває юридично значущого характеру на­самперед тому, що відносини, які виникають, змі­нюються або припиняються у результаті такої діяльності, мають вигляд взаємних юридичних прав і обов'язків певних суб'єктів;

такі відносини, зв'язки встановлюються шля­хом ухвалення (на основі правових норм і від­повідно до конкретних життєвих ситуацій) інди­відуальних формально обов'язкових рішень (ве­лінь, приписів) щодо персоніфікованих суб'єктів. Прийняття таких рішень є визначальним елемен-

132

133

том,  серцевиною змісту празозастосовної діяль­ності;

правозастосування становить собою юридич­но значущу діяльність ще й тому, що відбувається воно тільки на підставі юридичних норм і в поряд­ку, передбаченому ними;

це своєрідний процес (процедура), який рег­ламентований спеціальними (процедурно-процесу­альними) нормами і складається з певних послідов­них стадій;

підпорядковується певним загальним вимогам, які забезпечують її правомірність, справедливість та ефективність;

інтелектуально-юридичні результати право­застосування, тобто відповідні владні рішення, фіксуються, проявляються зовні у певній вста­новленій законодавством формі — в актах засто­сування права (правозастосовних актах).