Види часу відпочінку

Перерви протягом робочого дня, зміни

Святкові в неробочі дні

Щоденний відпочинок (міжзмінна перерва)

Відпустка

Вихідні дні (щотижневий відпочинок)

Рис. 9.4. Види часу відпочинку

Перерва для відпочинку і харчування. Працівникам надається пе­рерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин. Перерва не належить до робочого часу. Перерва для відпочинку й харчування повинна надаватись, як правило, через чотири години після початку роботи. Час початку й закінчення перерви встанов­люється правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи.

На тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникові повинна надаватися можливість харчувати­ся протягом робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюються роботодавцем разом з виборним ор­ганом профспілкової організації.

Якщо робота виконується на відкритому повітрі в холодну пору року, то за рішенням роботодавця встановлюються перерви для обігрівання, наприклад, для вантажників. Перерви для обігрівання вважаються робочим часом. Умови надання таких перерв визнача­ються правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Додаткові перерви для годування дитини. Згідно зі ст. 183 КЗпП жінкам, що мають дітей віком до півтора року, крім загальної перер­ви для відпочинку й харчування надаються додаткові перерви для годування дитини. Перерви для годування дитини включаються в робочий час і оплачуються за середнім заробітком.

17

Право на перерви для годування дитини дає матері саме наявність дитини віком до півтора року1. Не має значення наявність відомостей про те, чи дитину годують груддю.

Ці перерви надаються не рідше, ніж через три години, тривалістю не менше тридцяти хвилин кожна.

У разі наявності двох і більше грудних дітей тривалість перерви встановлюється не менше години.

Строки і порядок надання перерв установлюються роботодавцем разом з виборним органом профспілкової організації з урахуванням бажання матері.

У практиці тривалість і час надання перерв для годування дитини визначається не для кожної матері з урахуванням її бажання, а в ко­лективних договорах (ст. 13 КЗпП та ст. 7 Закону "Про колективні договори та угоди").

Право на додаткову перерву для годування дитини мають і жінки, які працюють на умовах неповного робочого часу (ст. 56 КЗпП).

За бажанням матері дві перерви для годування дитини можна об'єднати та приурочити їх до закінчення робочого дня (зміни) або до початку роботи чи обідньої перерви.

Щоденний відпочинок між робочими днями (змінами) має стано­вити не менше дванадцяти годин. Тому перехід із зміни в зміну здійснюється за графіком змінності, як правило, після вихідного дня.

Щотижневий безперервний відпочинок (вихідні дні). При п'ятиден­ному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні — один вихідний день.

Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'я­тиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації разом з виборним органом профспілкової організації і, як правило, має надаватися разом із загальним вихідним днем.

Тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не менш як сорок дві години.

На підприємствах, в установах, організаціях, де роботу не можна переривати в загальний вихідний день у зв'язку з необхідністю обслу­говування населення (магазини, підприємства побутового обслуго­вування, театри, музеї тощо), вихідні дні встановлюються органами місцевого самоврядування.

1    У контексті ст. 183 КЗпП терміни "грудні діти" та "діти у віці до півтора року" застосовують як синоніми.

18

На підприємствах, в установах, організаціях, зупинення роботи яких неможливе через виробничо-технічні умови або через не­обхідність безперервного обслуговування населення, а також на ван­тажно-розвантажувальних роботах, пов'язаних з роботою транспор­ту, вихідні дні надаються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності, що затверджується робото­давцем разом з виборним профспілковим органом підприємства, ус­танови, організації.

На працівника, який перебуває у відрядженні, поширюється ре­жим робочого часу того підприємства, до якого він відряджений. Замість днів відпочинку, не використаних за час відрядження, інші дні відпочинку після повернення з відрядження не надаються.

Якщо працівник спеціально відряджений для роботи у вихідні або святкові й неробочі дні, то компенсація за роботу в ці дні виплачуєть­ся відповідно до чинного законодавства.

Якщо працівник від'їжджає у відрядження у вихідний день, то йому після повернення з відрядження в установленому порядку на­дається інший день відпочинку1.

Робота у вихідні дні забороняється. Згідно зі ст. 71 КЗпП залучен­ня окремих працівників до роботи у ці дні допускається тільки з доз­волу виборного органу профспілкової організації і лише у винятко­вих випадках, перерахованих у ст. 71 КЗпП (рис. 9.5).

Виняткові випадки залучення до роботи у вихідні дні

Для відвернення громадського

або стихійного лиха, виробничої

аварії та негайного усунення їх

наслідків

Для виконання невідкладних, наперед непередбачених робіт,

від негайного виконання яких залежить робота підприємства

Для відвернення нещасних

випадків, загибелі або псування

державного чи громадського

майна

Для виконання невідкладних навантажувально-розвантажу­вальних робіт

Рис. 9.5. Виняткові випадки залучення до роботи у вихідні дні

1    Див.: Інструкцію про службові відрядження в межах України та за кордон. Зат­верджена наказ Міністерства фінансів України 13.03.98 № 59.

19

Навіть у виняткових випадках не допускається залучати до робіт у вихідні дні вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років (ст. 176 КЗпП), а також працівників молодше вісімнадцяти років (ст. 192 КЗпП) .

Коли святковий або неробочий день (ст. 73 КЗпП) збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після свят­кового або неробочого.

Залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) роботодавця.

Робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.

Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами ст. 107 КЗпП.

Святкові і неробочі дні. Святкові і неробочі дні встановлені ст. 73 КЗпП1.

Робота не допускається у святкові дні (рис. 9.6).