1.5   Засади діяльності

Співробітництво між країнами-членами здійснюється на таких засадах:

Пошанування національного суверенітету / національних законів

Правозастосування кримінального законодавства

Перша засада означає. що співробітництво через мережу Інтерполу базується на діяльності працівників поліції країн-членів у межах власних національних кордонів і згідно з власними національними законами. Інтерпол не може самостійно провадити розслідування й не має власних оперативно-слідчих бригад з наднаціональними повноваженнями, які б роз’їжджали по різник країнах, розслідуючи ті чи інші справи. Не може він і зобов’язати країни-члени до проведення тих чи інших розслідувань. На практиці міжнародне поліцейське співробітництво  означає скоординовані дії поліцейських сил країн-членів, кожна з яких на добровільній основі обмінюється з колегами інформацією та послугами. На знак неухильного наміру виконувати свою місію з належним пошануванням індивідуальних прав і свобод Інтерпол утворив  унікальну для міжнародного права установу, - Наглядову Раду внутрішнього контролю за архівами Інтерполу.

Друга засада означає, що діяльність Інтерполу обмежується запобіганням злочинності та правоохоронними заходами у рамках кримінального законодавства. Межі діяльності Інтерполу окреслені Статтею 3 його Конституції:

“Організації суворо забороняється втручання або вжиття буд-яких заходів політичного, військового, релігійного або расового характеру”.

Згідно з тлумаченням Статті 3, політичний злочин – це політичне за своїм головним змістом порушення закону, з огляду на його зовнішні обставини та рушійні мотиви, навіть якщо даний злочин підпадає під кримінальне право тієї країни, в якій він був учинений. Ця інтерпретація, основана на головних аспектах злочину, знайшла своє втілення у резолюції, прийнятій Генеральною Асамблеєю Інтерполу в 1951 році. Крім того, прийнята у 1984 році резолюція встановлює, що в цілому злочин не вважається політичними, коли він учинений за межами зони конфлікту, або коли його жертви не мають жодного відношення до тих цілей чи завдань, які ставлять перед собою злочинці. Хоча методи діяльності Інтерполу й регулюються засадами, покликаними передусім забезпечити порядок і послідовність, проте вони залишаються досить гнучкими, враховуючи широке розмаїття структур і ситуацій у різних країнах. Міжнародне поліцейське співробітництво мусить покладатися на скоординовані дії поліцейських відомств країн-членів, кожне з яких може за різних обставин стати як джерелом, так і споживачем інформації або послуг.

1.6       Визначення поняття “міжнародний злочин”

Легкість, з якою в наші часи перетинаються національні кордони, та небачені в минулому швидкісні транспортні засоби дозволяють злочинцям без зайвих зусиль перебиратися з однієї країни до іншої. Водночас нинішні складні суспільні структури в поєднанні з постійним  розвитком міжнародних обмінів відкривають дедалі ширші можливості перед міжнародною злочинністю, яка нині розрослася до тривожних масштабів.

То що ж таке міжнародна злочинність?

Попри всю широковживаність, цей термін не обов’язково означає якусь конкретну категорію злочинів, визначену законом. Деякі злочини справді підпадають під дію міжнародних конвенцій. Ось кілька прикладів: виготовлення фальшивих грошових знаків (Конвенція 1929 р.), торгівля людьми та експлуатація проституції (Конвенція 1949 р.) і нелегальна торгівля наркотиками (Конвенції 1961 і 1988 р. р.). Проте інші злочини можна віднести до категорії “міжнародних” з огляду на поведінку злочинців. Приміром, підготовка до вчинення злочину може провадитися в одній країні, тимчасом як сам злочин відбувається в одній чи кількох інших країнах. Знову ж таки, однотипні злочини можуть учинятися один за одним у кількох країнах. Нарешті злочинець, учинивши злочин в одній країні, може втекти до іншої, або переправити до іншої країни свої незаконні прибутки, предмети чи документи, що послужили знаряддям злочину.

Розшук і арешт таких злочинців може виявитися надзвичайно важкою справою. Не виключене виникнення проблем, пов’язаних з обміном інформацією, установчими даними, міжнародними слідчими діями та подальшою видачею злочинців. З огляду на ці проблеми, поліцейські відомства різних країн повинні тісно взаємодіяти, аби досягти успіху в боротьбі з міжнародною злочинністю.

Інтерпол у цифрах

До складу Інтерполу входять 177 країн-членів

Генеральний Секретаріат Інтерполу розташований в Ліоні, у його штаті працюють співробітники поліції, адміністративні та технічні працівники приблизно з 40 країн.

Інтерпол працює чотирма робочими мовами: арабською, англійською, французькою та іспанською.

Сучасна незалежна телекомунікаційна мережа Інтерполу, що охоплює увесь світ, об’єднує всі країни-члени, дозволяючи швидко й безпечно (тобто з застосуванням шифрувальних систем) користуватися всіма стандартними формами зв’язку – від телексу до супутникового зв’язку через діючі комп’ютеризовані засоби зв’язку (систему Х.400).

Кримінальна документація: архіви, індекси та файли імен, відбитків пальців і фотографій міжнародних злочинців, аналітичні та зведені дані тощо

Міжнародні повідомлення: повідомлення, що розповсюджуються на прохання національних органів про злочинців, які перебувають на обліку або в міжнародному розшуку, про викрадене майно, методи діяльності злочинців тощо.

Міжнародні контакти та координація зусиль при проведенні розслідувань.

Щороку через Центральну Станцію проходять 1,5 мільйона повідомлень.