1.1.2. Категорія «держава»

Розглядаючи сутність суспільного управління, неможливо обминути такий суспільний інститут, таку категорію як «держава».

Це той інститут, що супроводжує людство протягом майже усієї його історії та відіграє якнайважливішу роль у забезпеченні життєдіяльності людини і суспільства. Саме тому доцільно розглянути те типове, що характеризує державу та її управлінську взаємодію із суспільством.

1. Держава розглядається як юридичний взаємозв'язок людей, які живуть на певній території. Вона належить усім її громадянам, а не тим, хто в той або інший момент очолює її органи влади. Тим самим держава не ототожнюється з державною владою і її апаратом. Владу можна відчужувати і протиставляти людям, але це не можна зробити з державою.

У демократичних правових державах народ вважається джерелом і носієм державності та володіє правом на зміну будь-якої влади і її конкретних осіб. Збереження і зміцнення держави є щонайпершою умовою забезпечення вільної і раціональної життєдіяльності відповідного співтовариства людей. І навпаки, її ослаблення і руйнування є втратою або обмеженням свободи та раціональності.

2. Держава є формою суспільства, за допомогою якої воно стає впорядкованим, сталим, і, як наслідок, розвивається.

Цим зумовлюється, що держава має спиратися на всі форми власності та обслуговувати всі соціальні прошарки населення. Тобто приватна власність не може бути єдиною формою власності в державі, а надання державних послуг не може бути елітарним.

Значення держави полягає в тому, що вона за допомогою (в тому числі) юридичних засобів надає рівні права, свободи та можливості для своїх громадян. Тим самим держава за напрямами своєї діяльності надає соціальні послуги всьому суспільству.

3. Держава має керуватися правовими нормами сама та запроваджувати принципи справедливості, гуманізму, правди і порядку.

26                                                                                                Розділ 1.1

Особливого значення набуває чіткий поділ влади по горизонталі та вертикалі, за якого ніхто б не міг узурпувати владу, що належить всім громадянам спільно, а не комусь окремо. У цьому аспекті призначення держави полягає в тому, щоб забезпечити правове регулювання суспільних процесів і необхідний людям режим законності.

4.  Держава становить собою механізм віддзеркалення та забезпечення спільних для всіх, інтегрованих потреб, інтересів і цілей життєдіяльності людей, які мають єдине громадянство. У зв'язку з цим держава виступає механізмом збереження та розвитку цілісності, організованості й упорядкованості суспільства.

З урахуванням останнього доцільно зазначити відмінність, специфіку і взаємодоповнення понять «демократія» і «лібералізм». Лібералізм співвідноситься з індивідами, окремими людьми, з їх персональною самореалізацією і здійснюється в рамках громадянського суспільства. А відповідно, творча реалізація ідей і практики лібералізму не можлива без і поза сильною демократичною державою.

5.  Більшість країн, що вступили або вступають на шлях інформаційного розвитку суспільства, стикаються з проблемами, що вирішуються за наявності високого рівня розвитку державного управління.

Сучасні проблеми глобалізації та інші чинники планетарної життєдіяльності людини вимагають застосування системної методології пізнання і практики, забезпечення цілісності та узгодженості інтеграційних процесів у суспільстві. Можна умовно виокремити два рівні регуляції суспільних процесів, а саме: приватний — праця на рівні умов громадянського суспільства, де, власне кажучи, і відбувається самореалізація індивідуума (підприємництво, вільний обмін результатами діяльності); публічний (державно-правовий), за допомогою якого підтримуються цілісність і гармонійність суспільства, а також взаємовигідна міждержавна кооперація. Важливо не тільки сприяти, а й забезпечувати їх взаємодію в інтересах як суспільства загалом, так і окремої людини.

6.  Держава через власні механізми та апарат забезпечує здійснення своїх конституційно визначених завдань і функцій.

Державне управління — системне суспільне явище                            27

7. Держава виступає як система представлення спільноти людей на світовій арені у взаємовідносинах з іншими країнами та народами.

Разом з тим типове виявляється в умовах і чинниках, які у кожної країни своєрідні, а часом і унікальні. У різних країнах ця унікальність має різну частку і визначає різні співвідношення між типовим і унікальним. Але в будь-яких випадках серед об'єктивних основ управління не можна не враховувати географічне середовище, ґрунтово-кліматичні умови, геополітичне положення, систему комунікацій, природно суспільні форми життєдіяльності народів, що склалися, історико-культурну спадщину, а в структурі суб'єктивного чинника — стан і організацію продуктивних сил, соціальну структуру суспільства, національний склад населення, менталітет людей, їх традиції і звичаї, освіту й інформованість, підготовленість лідерів управлінського персоналу та багато іншого.

Загалом, процес суспільного управління знаходиться у структурі розумової і практичної діяльності людей. Це найскладніша інтелектуальна робота, що вимагає поєднання знань, таланту і досвіду. В управлінському рішенні, зокрема загальнодержавного значення, має бути представлений синтез історичного і сучасного, теоретичного знання та практичного досвіду, перспективного і кон'юнктурного, загального й одиничного, спільного й особливого, інтересів влади і громадянина тощо.

Часто-густо при цьому забувають, що наукові підходи та обґрунтування щодо прогнозування розвитку підмінюються інтуїтивним баченням, здійсненням чиєїсь підказки, використанням минулих стереотипів, натхненням тощо. Цим зумовлюються значні змістові прогалини в програмних документах, неефективність їх запровадження тощо.

Тому реалізація типового й унікального в суспільному управлінні можлива лише за умов глибокого знання суспільства, його об'єктивних закономірностей, потреб, демократичних процедур і методів вироблення та реалізації управлінських рішень, залучення до управлінських процесів кращих інтелектуальних сил суспільства, постійного вдосконалення структурних проявів управління, суспільної оцінки ефективності результатів управління і, головне, реальної відповідаль-

28                                                                                                Розділ 1.1

ності органів державної влади і їх посадових осіб перед громадянами. Тільки добробут народу може свідчити про те, що органи управління, їх персонал здатні до реальних дій, які забезпечують задоволення потреб суспільства і людини.