§ 3. Основні покарання

Основне покарання - це покарання, яке не може додаватися до інших покарань і застосовується лише як самостійне покарання за той чи інший злочин. Відповідно до ч. 4 ст. 52 КК за один злочин може бути призначене лише одне основне покарання, передбачене в санкції статті Особливої частини КК. Призначення іншого, не вказаного в санкції основного покарання, може мати місце тільки у разі: а) коли це покарання належить до тих видів покарань, що можуть бути призначені й у випадках, коли вони не передбачені санкцією статті Особливої частини КК (ч. 1 ст. 62);

241

Кримінальне право. Загальна частина

б) переходу до більш м'якого виду покарання (ст. 69 КК); в) заміни покарання або його невідбутої частини більш м'яким покаранням, у т. ч. в порядку амністії та помилування (статті 82, 85-87 КК).

Покараннями, які можуть застосовуватися лише як основні, є: 1) громадські роботи; 2) виправні роботи; 3) службові обмеження для військовослужбовців; 4) арешт; 5) обмеження волі; 6) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; 7) позбавлення волі на певний строк; 8) довічне позбавлення волі.

Громадські роботи (ст. 56 КК) полягають у виконанні засудженим за місцем його проживання у вільний від роботи чи навчання денний час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. Звичайно, ними є роботи, які не потребують певної кваліфікації (сільськогосподарські, з впорядкування лісів, благоустрою населених пунктів, догляду за хворими тощо).

Закон не передбачає можливості звільнення осіб, засуджених до громадських робіт, від відбування покарання з випробуванням, умовно-дострокового їх звільнення від покарання, а також заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням (статті 75, 81.82КК).

Покарання у виді виправних робіт (ст. 57 КК) відбувається на підприємстві, в установі, організації за місцем роботи засудженого. Під час відбування покарання із суми заробітку засудженого провадиться відрахування в дохід держави. При цьому протягом строку відбування покарання засудженому забороняється звільнятися з роботи за власним бажанням без дозволу кримінально-виконавчої інспекції. Зі змісту ст. 57 випливає, що цей вид покарання, на відміну від громадських робіт, не може застосовуватися до безробітних.

Закон (ч. З ст. 57 КК) передбачає можливість заміни виправних робіт штрафом щодо осіб, які стали непрацездатними після постановления вироку суду, а також можливість звільнення від відбування виправних робіт з випробовуванням (ст. 75 КК) і умовно-дострокового звільнення від їх відбування (ст. 81 КК).

Службові обмеження для військовослужбовців (ст. 58 КК) полягають у тому, що; а-) засуджений військовослужбовець не може бути підвищений за посадою та у військовому званні; б) строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання; в) із суми грошового забезпечення засудженого провадиться відрахування в дохід держави.

Покарання у виді арешту (ст. 60 КК) полягає в триманні засу-

242

Глава XVII. Система та види покарань

дженого в умовах ізоляції в арештному домі (військовослужбовця - на гарнізонній гауптвахті).

Цей вид покарання є дещо схожим із покаранням у виді позбавлення волі: відповідно до ст. 51 КВК на засуджених до арешту поширюються правообмеження, аналогічні з тими, що встановлені кримінально-виконавчим законом для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі. Але умови відбування цього виду покарання певною мірою є більш суворими. Адже засудженим до арешту, на відміну від засуджених до позбавлення волі, забороняється: побачення з родичами та іншими особами, за винятком захисників; одержання посилок (передач) і бандеролей, за винятком посилок (передач), що містять предмети одягу за сезоном. Крім того, засудженим до арешту надається прогулянка тривалістю лише до однієї години (неповнолітнім - до двох годин), що наближує режим їх тримання до режиму тримання у приміщенні камерного типу (одиночній камері), право телефонної розмови з близькими родичами може бути надано їм лише за виняткових обставин, а правом на короткостроковий виїзд за межі арештного дому вони не користуються взагалі. Засуджені до арешту можуть залучатися адміністрацією виправної установи до робіт з господарського обслуговування установи без оплати їхньої праці, але не більше як на дві години на день.

До засуджених, які відбувають арешт, не можуть застосовуватися звільнення від відбування покарання з випробуванням та умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (статті 75 І81КК).

Застосування арешту до військовослужбовців має також своїми правовими наслідками те, що: а) час відбування арешту, як правило, не зараховується до загального строку військової служби і вислуги років для присвоєння чергового військового звання; б) під час відбування арешту військовослужбовець не може бути представлений до присвоєння чергового військового звання, призначений на вищестоящу посаду, переведений на нове місце служби, звільнений з військової служби, за винятком випадків визнання його непридатним до військової служби за станом здоров'я; в) під час відбування арешту засудженому військовослужбовцю грошове забезпечення виплачується тільки у розмірі окладу за військове звання.

Під обмеженням волі (ст. 61 КК) розуміється покарання, змістом якого є: а) тримання засудженого в кримінально-виконавчій установі відкритого типу (виправному центрі), як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідного до його

243

Кримінальне право. Загальна частина

постійного місця проживання до засудження, без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за ним нагляду і проведення з ним виховної роботи; б) обов'язкове залучення засудженого до праці.

Засуджені до обмеження волі залучаються до праці, як правило, на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на державних або інших форм власності підприємствах, установах чи організаціях.

Відповідно до встановленого законом (ст. 59 KBK) режиму відбування цього виду покарання засуджені до обмеження волі мають право, зокрема: носити цивільний одяг, мати при собі гроші та цінні речі, користуватися грішми без обмежень; відправляти листи, отримувати посилки (передачі) і бандеролі, одержувати короткострокові побачення без обмежень, а тривалі побачення - до трьох діб один раз на місяць; у певних випадках на короткочасні виїзди за межі виправного центру.

До осіб, які відбувають обмеження волі, можуть застосовуватися звільнення від відбування покарання з випробуванням, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, а також заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням (статті 75, 81-83 КК).

Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (ст. 62 КК) полягає в ізоляції засудженого військовослужбовця строкової служби та поміщенні його на певний строк до дисциплінарного батальйону.

Тримання в дисциплінарному батальйоні застосовується судом у випадках, передбачених КК, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замінити позбавлення волі на строк не більше двох років триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк (ч. 1 ст. 62 КК). До засуджених військовослужбовців, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі, тримання в дисциплінарному батальйоні замість позбавлення волі застосовуватися не може.

Військовослужбовці, що відбувають цей вид покарання, не підлягають звільненню від його відбування з випробуванням (ст. 75 КК), а також до них не застосовується заміна невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 82 КК). Проте до них може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 81 КК).

Позбавлення волі на певний строк (ст. 63 КК) полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи. Такими установами є виправні коло-

244

Глава XVII. Система та види покарань

нії мінімального, середнього і максимального рівнів безпеки (ч. 4 ст. 11 КВК) та виховні колонії (для неповнолітніх) (ст. 19 КВК). Вид кримінально-виконавчої установи, до якої має направлятися засуджений, визначається відповідним органом кримінально-виконавчої системи.

Позбавлення волі на певний строк є найбільш поширеним видом покарання. Усього воно зустрічається у більш як 500 санкціях статей Особливої частини КК із приблизно 700. Більше того, санкції понад 300 статей, з яких переважна частина встановлюють відповідальність за злочини, що не є тяжкими та особливо тяжкими, не мають альтернативних видів основного покарання і передбачають лише одне можливе покарання - позбавлення волі.

Позбавлення волі на певний строк застосовується: а) у випадках, спеціально передбачених санкціями статей Особливої частини КК; б) у разі, якщо санкцією статті Особливої частини КК передбачено довічне позбавлення волі, але якщо суд вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк (ч. 1 ст. 64 КК); в) при заміні довічного позбавлення волі позбавленням волі на певний строк в порядку амністії чи помилування (статті 86, 87 КК).

Позбавлення волі на певний строк пов'язане з обмеженнями конституційних прав людини на свободу вільного пересування, вибору місця проживання, на відпочинок тощо, які визначаються режимом відбування даного виду покарання. При цьому засуджений піддається виховному впливу.

Особа може бути звільнена від відбування цього покарання з випробуванням, якщо вона засуджена на строк не більше п'яти років (ст. 75 КК), а також може бути умовно-достроково звільнена від відбування покарання (ст. 81 КК). Невідбута частина позбавлення волі може бути замінена судом більш м'яким покаранням (ст. 82 КК).

Довічне позбавлення волі (ст. 64 КК) є найсуворішим з усіх видів покарань і полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його до кримінально-виконавчої установи довічно.

Довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується судом тільки у разі, якщо воно вказане в санкції статті Особливої частини КК. Особлива частина КК містить лише одинадцять санкцій, які передбачають довічне позбавлення волі (ст. 112, ч. 2 ст. 115, ч. З ст. 258, статті 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, ч. 2 ст. 438, ч. 2 ст. 439, ч. 1 ст. 442, ст. 443).

Верховний Суд України у своїй постанові від 7 лютого 2003 р. № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» вказав на те, що «призначення цього покарання

245

Кримінальне право. Загальна частина

повинне мотивуватись у вироку з обов'язковим наведенням обставин, які, на думку суду, перешкоджають застосуванню позбавлення волі на певний строк. Якщо винуватими у вчиненні злочину визнано кількох осіб, яким призначається довічне позбавлення волі, у вироку мають бути окремо наведені відповідні мотиви щодо кожної з них».

Особи, засуджені до довічного позбавлення волі, не підлягають звільненню від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК), умовно-достроковому звільненню від відбування покарання (ст. 81 КК), до них не застосовується заміна невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 82 КК). Проте, актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років (ст. 87 КК).