Розділ VІ УКРАЇНСЬКА І НІМЕЦЬКО-АВСТРІЙСЬКА «ФЕМІДА»

У попередніх розділах було розглянуто систему державних і громадських органів, які в тій чи іншій мірі були покликані забезпечити виконання різних норм, що регулювали охорону правопорядку і державної безпеки Української Держави. Між тим, неможливо дослідити гетьманський охоронно-карний апарат, обмежуючись лише увагою до гілок виконавчої і поєднаної на той час з нею законодавчої влади. Тим більше, що в цей період і судова влада не мала конституційної незалежності. Достатньо навести витяги з законів «Про тимчасовий державний устрій», де йшлося про те, що «Порядкуючий Генеральний суддя та всі Генеральні судді призначаються гетьманом», чи з закону від 8 липня 1918 р. «Про утворення Державного Сенату», де було вказано, що «Президент Державного Сенату і Сенатори Загального Зібрання призначаються наказом Гетьмана, після попередньої ухвали кандидата Радою Міністрів». Крім того, згідно зі ст. 6 останнього з указаних Законів Президент Державного Сенату мав «робити панові Гетьману доклади разом з Міністром Юстиції, подаючи тій самій Владі справоздання за діяльність Сенату» 1. Отже, і судові органи Української Держави слід розглядати як складову частину гетьманського охоронного апарату.

Раніше вже йшлося про застосування механізму військової юстиції в охоронній системі гетьманату. Але з огляду на малочисельність української армії більш потужним і чисельним на той час залишався все ж таки апарат юстиції «цивільного відомства». Більшість кримінальних справ, що не надходили у підсудність німецько-австрійських військових судів, розглядалися в загальних українських судах. Вже через кілька днів після гетьманського перевороту майже скрізь по містах і селах України з’явилися оголошення, подібні зробленому в Маріуполі командиром німецької 215 піхотної дивізії генерал-лейтенантом фон Верніцом.

Ось його зміст: «Для відновлення порядку негайно розпочинають свою діяльність мирові судді, судові слідчі і окружний суд на колишніх підставах. Злочини і провини проти німецьких військ і порушення наказів та постанов німецьких військових властей каратимуться німецьким військово-польовим судом, згідно з постановою командира 215 дивізії від 15 травня 1918 р.» 2.