Курсовая работа: Соціально-економічна характеристика Знам’янського району Кіровоградської області

Міністерство освіти і науки України

Дніпропетровський аграрний державний університет

КУРСОВА РОБОТА

з предмету:

Мікроекономіка

НА ТЕМУ: “Соціально-економічна характеристика Знам’янського району Кіровоградської області”

Виконала студентка групи:

____________________

Перевірив:

____________________

Дніпропетровськ

2007

З М І С Т

1.           Дослідження економіко-географічного положення та природного потенціалу Знам’янського району Кіровоградської області.

Адміністративний склад району.

Особливості географічного положення району та їх вплив на економічний потенціал.

Коротка економічна оцінка природних умов та корисних копалин.

2.           Аналіз демографічної ситуації Знам’янського району Кіровоградської області.

Аналіз тенденцій динаміки чисельності населення Знам’янського району Кіровоградської області.

Характеристика трудових ресурсів району.

3.           Дослідження місця Знам’янського району Кіровоградської області в господарському комплексі області.

Характеристика основних напрямів розвитку промисловості.

Визначення рівня розвитку сільськогосподарського виробництва.

Визначення ролі та місця району на економічній карті країни.

Проблеми та основні тенденції подальшого розвитку економіки району.

4.           Дослідження економічної ситуації в Знам’янському районі Кіровоградської області.

Загальна характеристика економічної ситуації в Знам’янському районі Кіровоградської області.

Напрями поліпшення екологічної ситуації в Знам’янському районі Кіровоградської області.

1.         Дослідження економіко-географічного положення та природного потенціалу Знам’янського району Кіровоградської області.

1.1. Адміністративний склад району

Щоб розкрити сутність дослідження економіко-географічного положення Знам’янського району перш за все увійдемо у екскурс створення та становлення Знам’янського району Кіровоградської області, тобто історії даного краю, щоб чітче мати уявлення про даний регіон.

Історія заснування Знам'янського району - від найдавніших часів до сучасності. Відомі і невідомі історичні події - минуле і сьогодення.

У 1949 р. в Чорному лісі, біля с. Богданівки, було виявлене давнє городище, розкопки і дослідження якого провів професор О.І.Тереножкін. Від місцини розташування він назвав його Чорноліським. Передскіфська культура, одним з важливих центрів якої було городище, стала називатися чорноліською.

Чорноліська культура представляє перехідний час від бронзового до залізного віку, охоплює значний етап історії країни (10 – п. п. 7 ст. ст. до н. е.), характеризується орним землеробством, скотарством і розвинутими ремеслами, серед яких виділяється бронзоливарна справа. У 7 ст. до н. е. чорноліські племена опинилися під сильним впливом скіфської степової культури і стали основою землеробського населення Середнього Подніпров’я, названого Геродотом скіфами-орачами. На території Знам’янського району, в урочищі Кучерові Байраки, знаходиться Лита могила – скіфський курган першої половини 6 ст. до н. е., розкопаний за наказом останнього командира Нової Сербії генерал-поручика О.П.Мельгунова у 1763 р. Розкопки цього кургану , що став відомим під назвою Мельгуновського, дали початок вітчизняним науковим дослідженням археологічних пам’яток.

Історія землі, яку тепер займає Знам’янський район, складна і насичена подіями. Скіфів у 3 ст. до н. е. підкорили сармати. В першій половині 3 ст. н. е. у Сарматію вторглися східні германці – готи. У 375 р. ослаблена війнами зі слов’янськими племенами (антами) Готія була розгромлена гунами. В кінці 5 ст. імперія гунів розпалася, в 6 ст. тут з’явилися обри (авари) і на початку 7 ст. ці землі були підпорядковані Аварському каганату. В 7 ст. Аварський племінний союз розпався. В кінці 7 ст. сюди почали проникати хозари, які кочували тут протягом 8 – 9 ст. ст. В середині 9 ст. в причорноморських степах з’явилися угри. Під ударами печенігів Хозарська держава з другої половини 9 ст. почала занепадати. В кінці 9 ст. (895 р.) печеніги вигнали залежних від хозарів угрів до Дунаю. В середині 10 ст. внаслідок запеклої боротьби слов’ян з печенігами територія нинішнього Знам’янського району ввійшла до складу Київської держави – Русі. У другій половині 11 ст. сюди дійшла експансія половецьких ханів. Половці постійно нападали на Русь, яка в процесі нескінченних зовнішніх та внутрішніх воєн у першій половині 12 ст. роздрібнилася на ряд самостійних та напівсамостійних князівств. Землі Знам’янського району в ті часи на півночі прилягали до Київського удільного князівства, створеного у 30-х роках 12 ст., сама ж територія відійшла до Половецького ханства, яке у другій половині 12 ст. хан Кончак перетворив у могутню державу.

В першій половині 13 ст. монголо-татарські завойовники розбили розрізнені війська руських князів і розгромили Половецьке ханство. У 1243 р. хан Бату заснував величезну імперію – Золоту Орду і Половецьке ханство було поглинуте нею. Улусом, розташованим між Дністром і Дніпром, управляв темник Куремса, внук хана Джучі. У 1258 р. замість нього був призначений темник Бурундай. Іменами цих правителів і називався улус, до складу якого входила тоді територія Знам’янського району.

В середині 13 ст. литовський князь Міндовг на основі об’єднання кількох князівств створив литовсько-руську державу, яка мирним шляхом почала приєднувати підкорені Золотою Ордою і поставлені у васальну від неї залежність руські князівства. У 1362р. на умовах автономного удільного князівства ввійшла до Великого Литовського князівства Київська земля. Ординці не могли погодитись зі втратою васалів і намагалися повернути статус-кво, але в битві на Синіх Водах у 1363 р. зазнали поразки від русько-литовського війська, яке очолював великий князь Ольгерд.

Кревською унією 14 серпня 1385 р. був оформлений державно-політичний союз Великого Литовського князівства і Польського королівства. Островською угодою 4 серпня 1392 р. була закріплена майже повна автономія литовсько-руської держави, правителем якої в той час був великий князь Вітовт. Він провів адміністративно-територіальну реформу, за якою Велике Литовське князівство було поділене на області, якими управляли намісники (намісника Київщини було призначено в 1394 р.). У 1401р. великий князь Вітовт був змушений піти на укладання нової польсько-литовської унії, а підписана ним 2 жовтня 1413 р. Городельська унія передбачала об’єднання Польщі та Литви в єдину державу, автономію Литви в її складі, але уніфікацію адміністративно-територіального устрою, запровадження в Литві сейму та посадових осіб на польський кшталт. Таким чином литовсько-руське князівство розділилося на повіти, які управлялися повітовими сеймиками. У 20-х роках 15 ст. великий князь Вітовт вдалими військовими діями проти татар поширив володіння Литви до Чорного моря. Територія теперішнього Знам’янського району тоді повністю ввійшла до складу Великого Литовського князівства.

У другій половині 15 ст. утворене 1449 р. внаслідок розпаду Золотої Орди Кримське ханство, претендуючи на ординську спадщину, потроху почало займати литовські причорноморські володіння.

У 1478р. кримські татари визнали себе підвладними султанської Туреччини, що значно посилило їх завойовницькі можливості. У 16 ст. в степах так званого Дикого Поля, яке обіймало і територію сучасного Знам’янського району, почали з’являтися козаки – український військовий і селянський люд, який переходив на вільні землі, щоб позбутися зростаючого феодального гніту польсько-литовської шляхти.

Козацька колонізація Дикого Поля проходила в умовах жорстокої боротьби з татарсько-турецькими конкурентами. Знаменитий Чорний шлях, яким користувалися кримські татари для військових походів на Правобережну Україну, повертав на захід між верхів’ями Інгульця і Тясмину, тобто на півночі території нинішнього Знам’янського району.

1 липня 1569 р. за Люблинською унією Литва і Польща остаточно об’єдналися в єдину державу під назвою Річ Посполита. Умовою збереження Литвою суверенності в Речі Посполитої був перехід українських земель до Польського королівства.

З початком Визвольної війни 1648 – 1654 рр. польську адміністрацію на Україні було ліквідовано і утворено полковий адміністративно-територіальний устрій. Північна окраїна території Знам’янського району контролювалася Чигиринським козацьким полком. Після проголошення рішення Переяславської Ради про з’єднання України з Московською державою спалахнула російсько-польська війна 1654 – 1667 рр. Внаслідок укладання 17 жовтня 1660 р. гетьманом Юрієм Хмельницьким Слободищенського трактату правобережні полки підпали під владу Польщі. За Андрусівською угодою 9 січня 1667 р., якою закінчилася війна 1654 – 1667 рр., Правобережна Україна, крім Києва, залишилася за Польщею, а Лівобережна ввійшла до складу Московської держави, Запорозька Січ, до вольностей якої входила і територія Знам’янського району, мала перебувати під спільним контролем Польщі та Московії.

Після російсько-турецької війни 1677 – 1681 рр. Бахчисарайський мирний договір 13 січня 1681 р. закріпив Лівобережну Україну та Запоріжжя за Московською державою. Обидві сторони домовилися не заселяти землі між Південним Бугом та Дніпром і територія Знам’янського району опинилася у спустошеній буферній зоні. Мирний договір між Польщею і Московією, так званий Вічний мир, підписаний у Москві 6 травня 1686 р., підтвердив умови Андрусівської угоди відносно Правобережної та Лівобережної України, а Запоріжжя закріпив за Московською державою. Південне порубіжжя Київщини згідно того договору оголошувалося незаселеною нейтральною зоною. В червні 1699 р. польська адміністрація скасувала правобережні територіальні полки.

22 жовтня 1705 р., в результаті тривалих дипломатичних переговорів після російсько-турецької війни 1686 – 1699 рр. і проведення розмежування російських і турецьких володінь, був укладений Межевий трактат, за яким землі, до яких входила територія Знам’янського району, були закріплені за Війском Запорозьким у складі Росії.

У зв’язку з тим, що землі майбутнього Знам’янського району довгий час знаходилися в буферній незаселеній зоні, до початку 18 ст. там не було сталих населених пунктів. Заселення краю почалося вихідцями з Гетьманщини та Правобережної України на початку 18 ст. 14 травня 1709 р., в зв’язку з переходом під час Північної війни гетьмана Івана Мазепи і значної частини українського козацтва на бік шведів, за наказом російського уряду була ліквідована Запорозька Січ.

Після поразки у війні з Туреччиною в 1711 р., за договорами 5 квітня 1712 р. та 13 квітня 1713 р., Росія втратила землі Запорозької Січі, які увійшли до складу Османської імперії. В зв’язку з цим поселення, засновані південніше річки Тясмина козаками і посполитими Миргородського і Полтавського полків, почали занепадати. У 1725 р. ці землі почали самовільно займатися поляками. До 1728 р. поляки захопили майже всі українські поселення, що межували з Чигиринським староством, яким тоді управляв князь Я.С.Яблоновський. У 1732 р. на таких же засадах Росія повернула собі ці землі , а з метою більш скорішого їх заселення київському генерал-губернаторові І.Б.Вейсбаху було доручено оселяти тут збіглих людей з Польщі та інших переселенців. Але під час війни з Туреччиною 1735 – 1739 рр. ця територія була майже зовсім спустошена, а населення переведене на Лівобережну Україну. Бєлградським мирним договором 18 вересня 1739 р., яким закінчилася війна 1735 – 1739 рр., Запорозькі землі були повернуті до складу Росії. Ще до початку тієї війни запорозькі козаки (Олешківська Січ) у березні 1734 р. дістали від російської імператриці дозвіл на відновлення Запорозької Січі. На цій підставі була заснована Нова Січ, територія якої розділялася на паланки (округи). Річка Інгулець була природною межею між Буго-Гардівською та Кодацькою паланками. Таким чином територія Знам’янського району в ті часи була поділена цими двома паланками.

Остаточна втрата Туреччиною Запорозьких земель була затверджена в Константинополі 28 грудня 1739 р. Російсько-турецький кордон на Правобережній Україні визначав укладений на р. Інгулі російськими і турецькими комісарами 4 листопада 1740 р. так званий Інструмент, який відновив кордон, затверджений конвенцією 22 жовтня 1705 р. Розмежування володінь було затверджене Константинопольською конвенцією 26 серпня 1741 р. У 1740 р. була складена мапа, на якій позначені російсько-польський та російсько-турецький кордони і територія, що відійшла до Росії у 1739 р. На цій мапі серед поселень, що існували до 1735 р., значиться містечко Цибулів. Землі Війська Запорозького у першій треті 18 ст. становили в основному майже необжиті степи. Стабільне заселення території Знам’янського району розпочалося після закінчення війни 1735 - 1739 рр. Але ще до війни тут з’явилися розкольницькі слободи. Найпершими поселеннями краю, заснованими розкольниками (попівцями), були села Знам’янка та Плоске. Село Знам’янка, засноване в 1730 р. вихідцями з Великоросії (імовірно з села Знам’янського Орловської губернії), передало свою назву побудованій поряд у 1869 р. залізничній станції, яка розрослася у місто, що згодом стало районним центром. Опосередковано назва села, міста і відповідно району походить від особливо шанованої старообрядцями ікони Знамення Богородиці, на честь якої була посвячена церква, що спричинила найменування рідного села переселенців.

У 1740-х роках на території майбутнього Знам’янського району виникають села, засновані або відновлені козаками Миргородського полку – Цибулів (1741), Диківка (1741), Дмитрівка (1747) та інші. Вже в 1743 р. ці населені пункти були закріплені за Миргородським козацьким полком, а на початку 1745 р. приписані до його Криловської сотні. Трохи пізніше з Криловської сотні виділилася Цибулівська і Цибулів став сотенним містечком.

У 1752 р. за розпорядженням російського уряду (указ 29 грудня 1751 р.) була створена Нова Сербія – військово-поселенська область, яка складалася з двох полків, гусарського (кіннотного) з центром у Новомиргороді та пандурського (піхотного) з центром у Крилові. Кожен новосербський полк складався з 20 рот, які мали укріплені шанцями поселення. На території Знам’янського району, яка повністю входила до складу Нової Сербії, знаходилися такі шанці гусарського полку: Аджамський (Суботиця, 14 рота, тепер – с. Суботці), Цибулівський (Цибулів, 15 рота, тепер - с. Цибулеве), Некрасовський (Некрасове, 16 рота, тепер – с. Мошорине), Дмитрівський (Дмитрівка, 17 рота, тепер – с. Дмитрівка), Горобцівський (Сомбор, 18 рота, тепер – с. Диківка).

У 1764 р. Нова Сербія була скасована, а її територія ввійшла до складу Єлисаветградської провінції утвореної указом 22 березня 1764 р. Новоросійської губернії. Новосербські полки були переформовані і перейменовані: гусарський став Чорним гусарським, пандурський – Жовтим гусарським, кожен складався вже з 16 рот. Єлисаветградська провінція розділялася на округи, створені за ротним принципом поселенських полків, крім того ще існували окремі розкольницькі округи (слободи). Ротні поселення колишніх новосербських полків були перерозподілені. Суботицька, Цибулівська і Мошоринська роти залишилися під своїми номерами (14-та, 15-та і 16-та) у складі Чорного гусарського полку, Диківка стала 10-тою, а Дмитрівка - 11-тою ротами Жовтого гусарського полку. У 1775 – 1776 рр. провінції Новоросійської губернії поділилися на повіти. Єлисаветградська провінція складалася з Єлисаветградського, Крюківського (з 1783 р. – Петриківського) та Катерининського (з 1784 р. – Ольвіопольського) повітів. На території Знам’янського району ротні округи Чорного гусарського полку відійшли до Єлисаветградського повіту, ротні округи Жовтого гусарського полку – до Крюківського повіту. У кінці 1782 р. провінційний поділ Новоросійської губернії було скасовано, а за наказом 30 березня 1783 р. вона об’єдналася з Азовською губернією в одну під назвою Катеринославського намісництва. Остаточно адміністративно-територіальна структура Катеринославського намісництва визначилася указом від 22 січня 1784 р. У зв’зку зі створенням нового повітового центру, м. Олександрії, Петриківський (колишній Крюківський) повіт було перейменовано на Олександрійський.

За указом 27 січня 1795 р. Єлисаветградський повіт увійшов до складу новоствореного Вознесенського намісництва. Частина території Знам’янського району, яка знаходилася в Олександрійському повіті, залишилася у Катеринославському намісництві. Указом 12 грудня 1796 р. всі намісництва були скасовані і територія Знам’янського району ввійшла до створеної тим же указом Новоросійської губернії. Олександрійський повіт був розформований і землі майбутнього Знам’янського району опинилися в укрупненому Єлисаветградському повіті.

Указом 8 жовтня 1802 р. Новоросійська губернія була поділена на три - Миколаївську, Катеринославську і Таврійську. Єлисаветградський повіт ввійшов до складу Миколаївської губернії. 15 травня 1803 р. Миколаївська губернія була перейменована на Херсонську, а губернське правління переведене з Миколаїва в Херсон. 1 січня 1806 р. Єлисаветградський повіт розділився на два – Єлисаветградський і Олександрійський, основна територія Знам’янського району при цьому ввійшла до складу Єлисаветградського повіту, північно-східна частина (села Іванківці, Макариха, Диківка з навколишніми землями ) – до Олександрійського повіту. У 1817 р. в усіх, крім Тираспольського, повітах Херсонської губернії почався процес створення округів військових поселень. Початок йому поклав указ 16 квітня 1817 р. про перетворення Бугського козацького війська на Бугську уланську дивізію. 24 грудня 1817 р. Єлисаветградський, Олександрійський, Ольвіопольський та Херсонський повіти Херсонської губернії були відведені для поселення полків Бугської уланської дивізії. В результаті виникнення Південних військових поселень територія Знам’янського району була розподілена між їх I-м (північно-східна окраїна), III-м (східна частина) та VIII-м (основна частина) округами. Поселення Іванківці опинилося у 2-й волості I-го округу, де був розселений Воєнного Ордена кірасирський полк 3-ї кірасирської дивізії; поселення Диківка – у 2-й волості, поселення Мошорин – у 3-й волості III-го округу, де стояв Малоросійський кірасирський полк тієї ж дивізії; село Кучерівка – у 1-й волості, поселення Цибулів, село Веселий Кут – у 2-й волості, поселення Дмитрівка, Руда, Знам’янка, Суботець – у 3-й волості VIII-го округу, де був розташований 4-й Український уланський (колишній 4-й Український козацький, згодом - Єлисаветградський уланський) полк 3-ї Української уланської дивізії. Поселення Дмитрівка з 1819 р. була центром 3-ї волості та місцем розташування штабу і 1-го та 2-го взводів 3-го ескадрону Елисаветградського уланського полку. В поселенні Рудій (пізніше поглинута м. Знам’янкою) і в поселенні Знам’янці знаходилися відповідно 3-й та 4-й взводи 3-го ескадрону того ж полку. В поселенні Цибулеві дислокувалися 3-й та 4-й взводи 2-го ескадрону Єлисаветградського уланського полку.

Військові частини протягом існування поселень переміщувалися (наприклад, у 1840-х роках в Диківці стояли 1-й та 2-й взводи, а в Мошорині – 3-й та 4-й взводи запасного ескадрону Катеринославського кірасирського полку), але номери округів і волостей в основному не мінялися.

Передача багатьох сіл у військове відомство значно зменшило територію повітів Херсонської губернії і привела до їх перерозподілу в 1828 р. 6 грудня 1828 р. було видано указ, за яким м. Єлисаветград було передано у відомство військових поселень, внаслідок чого він втратив повітовий статус, Єлисаветградський повіт був скасований, а територія, яка не ввійшла до військово-поселенських округів, розподілена між Олександрійським і новоствореним Бобринецьким повітами. За указом 4 червня 1857 р. військові поселення почали ліквідовуватися. У 1865 р. був відновлений Єлисаветградський повіт, але територія Знам’янського району вже повністю відійшла до Олександрійського повіту, де без якихось суттєвих змін і перебувала до розпаду Російської імперії. Після Лютневої революції 1917 р. влада на Україні з 4 (17) березня перейшла до Української Центральної Ради, яка 7 (20) листопада 1917 р. проголосила створення з дев’яти українських губерній Української Народної Республіки у федеральному складі Росії. 6(19) грудня 1917 р. з’їзд рад Херсонської губернії визнав губернію невід’ємною частиною Української Народної Республіки. 22 січня 1918 р. Центральна Рада проголосила повну незалежність Української Народної Республіки. 2 березня 1918 р. уряд Української Народної Республіки прийняв закон про новий територіально-адміністративний поділ держави на 30 земель, ухвалений Центральною Радою 6 березня 1918 р. За цим устроєм, що через політичну нестабільність не був впроваджений, територія Знам’янського району мала відійти до складу землі Низ, центром якої повинен був стати Єлисаветград.

В результаті перевороту 29 квітня 1918 р. в Україні був запроваджений гетьманат, який анулював закони Центральної Ради, в тому числі й закон про адміністративно-територіальний устрій. Грамота гетьмана Павла Скоропадського від 29 квітня 1918 р. оголосила нову назву країни – Українська Держава.

Гетьманський уряд повернувся до старої адміністративно-територіальної системи, але перейменував губернії та повіти на губернські та повітові староства. Кілька місяців територія Знам’янського району знаходилася у складі Олександрійського повітового староства. 14 грудня 1918 р. влада в Україні перейшла до створеної 13 листопада того ж року Директорії, яка відновила назву УНР і республіканську форму державного ладу, але теж не змогла провести адміністративно-територіальну реформу, тільки перетворила губернські та повітові староства на відповідні комісаріати. Дуже складний політичний період 1917 –1920 рр. не дав можливості створити в Україні сталий адміністративно-територіальний устрій. Радянська влада, яка остаточно встановилася у східній Україні на початку 1920 р., відновила губерніальний поділ, але відразу почала готувати і проводити його реформування.

Ще в травні 1919 р. Херсонська губернія розділилася на дві - Херсонську та Одеську. Цей розподіл був підтверджений спеціальною постановою Всеукрревкому від 28 січня 1920 р. Територія за цим розподілом залишалася в Херсонській губернії. 13 березня 1920 р. Херсонську губернію було перейменовано на Миколаївську з переведенням адміністративного центру в м. Миколаїв. В травні ж 1920 р. була створена Кременчуцька губернія, затверджена указами ВУЦВК від 18, 30 липня та 15 серпня 1920 р. Олександрійський повіт, в якому знаходилася територія Знам’янського району, ввійшов до складу цієї новоствореної губернії.

Адміністративно-територіальні зміни 1920 р. були недовговічними. В жовтні 1922 р. Кременчуцька губернія була розформована, а Миколаївська губернія з’єдналася з Одеською.

Таким чином територія Знам’янського району опинилася у складі Одеської губернії. Наступні великомасштабні адміністративно-територіальні перетворення були започатковані постановою ВУЦВК від 1 лютого 1922 р. “Про впорядкування і прискорення робіт по адміністративно-територіальному устрою УРСР”. 25 жовтня 1922 р. сесія ВУЦВК затвердила основні принципи майбутньої грандіозної реформи, яка передбачала створення замість повітів округів, а з укрупнених волостей – районів, потім поступову передачу губернських повноважень окружним органам з послідуючою ліквідацією губерній. Реформа проводилася за постановою ВУЦВК від 7 березня 1923 р., затвердженою II-ю сесією ВУЦВК 12 квітня 1923 р. Згідно з цією реформою в 1923 р. в Олександрійському окрузі Одеської губернії були створені Знам’янський та Цибулівський райони. За рішенням IV Всеукраїнського з’їзду Рад про перехід на триступеневу систему управління та постанови ВУЦВК від 3 червня 1925 р. був скасований губерніальний поділ та проведено укрупнення районів, внаслідок чого Олександрійський округ був ліквідований, а Знам’янський і Цибулівський райони ввійшли до складу Зінов’ївського округу. Постановою ВУЦВК і РНК УРСР від 20 жовтня 1926 р. Цибулівський район був ліквідований, а його сільради розподілені між Знам’янським і Єлисаветградківським районами. У 1930 р. постановами ВУЦВК і РНК УРСР від 13 червня та 12 вересня округи були ліквідовані, замість них встановлена двоступенева система управління (район – центр). У лютому 1931 р. було проведене укрупнення районів, внаслідок чого Єлисаветградківський район був ліквідований, а його сільради приєднані до Знам’янського району. IV позачергова сесія ВУЦВК XII скликання 9 лютого 1932 р. прийняла постанову про створення на Україні областей. Знам’янський район опинився у складі Одеської області.
У лютому 1935 р. був відновлений Єлисаветградківський район, виділений зі Знам’янського району. Зі створенням згідно Указу Президії Верховної Ради СРСР від 22 вересня 1937 р. Миколаївської області Знам’янський район опинився в її складі. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 січня 1939 р. була створена Кіровоградська область і Знам’янський район увійшов до її складу. Район складався зі Знам’янської міської, Знам’янської селищної та 21 сільської рад: Богданівської, Васинської, Григорівської, Диківської Першої, Диківської Другої, Дмитрівської, Донино-Кам’янської, Заломівської, Іванковецької, Казарнянської, Костянтинівської , Кучерівської, Макариської, Ново-Олександрівської, Петрівської, Плосківської, Суботцівської, Топилянської, Христофорівської, Шамівської та Юхимівської. 16 липня 1959 р. в Кіровоградській області був ліквідований Аджамський район, а його територія ввійшла до складу Кіровоградського району. Прилеглі до колишнього Аджамського району землі Григорівської сільради Знам’янського району були приєднані до Аджамської сільради Кіровоградського району. 12 листопада 1959 р. був розформований Єлисаветградківський район, територія його Веселокутської, Зеленогайської, Мотронівської, Цибулівської та Чутівської сільрад були приєднані до Знам’янського району, в якому відтоді з’явилися Веселокутська, Мотронівська та Цибулівська сільради. Землі Зеленогайської та Чутівської сільрад були приєднані відповідно до Мотронівської та Цибулівської сільрад вже Знам’янського району. На початку 1960 років (дані на 1 січня 1962 р.) Знам’янський район складався зі Знам’янської міської, Знам’янської селищної та 13 сільських рад: Богданівської, Веселокутської, Володимирської, Диківської, Дмитрівської, Іванковецької, Казарнянської, Мотронівської, Петрівської, Плосківської, Суботцівської, Трепівської та Цибулівської. Землі ліквідованих сільрад Знам’янського району були приєднані: Васинської – до Дмитрівської, Донино-Кам’янської та Заломинської – до новоствореної Трепівської, Макариської – до Диківської, Ново-Олександрівської – до Петрівської, Христофорівської та Шамівської – до Дмитрівської, Юхимівської – до Плосківської сільських рад. Диківська Перша та Диківська Друга сільради були об’єднані в одну. Костянтинівська сільрада з перейменуванням с. Костянтинівки на с. Сокольники і передачею його до Петрівської сільради стала Володимирською сільрадою. Землі ліквідованої Кучерівської сільради були розподілені між Богданівською та Трепівською сільрадами, ліквідованої Топилянської сільради – між Казарнянською та Трепівською сільрадами. Згідно з Указом Президії Верховної Ради УРСР від 30 грудня 1962 р. відбулося ще одне укрупнення районів Кіровоградської області, внаслідок якого Знам’янський район було повністю розформовано і за рахунок його сільрад були укрупнені Кіровоградський, Олександрівський та Олександрійський райони. Але таке адміністративно-територіальне становище тривало недовго. Зідно з Указом Президії Верховної Ради УРСР від 4 січня 1965 р. було проведене розукрупнення районів і Знам’янський район знову з’явився на мапі Кіровоградської області. Складався він вже з однієї міської Знам’янської та 16 сільських рад: Богданівської, Васинської, Веселокутської, Володимирської, Диківської, Дмитрівської, Іванковецької, Казарнянської, Мотронівської,Мошоринської, Пантазіївської, Петрівської, Плосківської,Суботцівської, Трепівської та Цибулівської. Селище Знам’янка було підпорядковане Знам’янській міській раді, знову виділилася Васинська сільрада, з’явилися нові Мошоринська та Пантазіївська сільради, які до 30 грудня 1962 р. перебували у складі Новопразького району, а після його розформування – у Олександрійському районі.

На початку 1970-х років (дані на 01.01.1972) склад Знам’янського району трохи змінився: зникла Веселокутська сільрада, яка злилася з Дмитрівською сільрадою, з Диківської сільради знову була виділена Макариська сільрада. В кінці 1970-х років (дані на 01.01.1979) Знам’янський район складався зі Знам’янської міської та 13 сільських рад: Богданівської, Володимирської, Диківської, Дмитрівської, Іванковецької, Казарнянської, Макариської, Мошоринської, Пантазіївської, Петрівської, Суботцівської, Трепівської та Цибулівської. Територія скасованої Васинської сільради була приєднана до Мошоринської сільради. Плосківська сільрада була розформована: с.Плоске підпорядковане Дмитрівській сільраді, а села Заломи, П’ятихатки та Юхимове – Іванковецькій сільраді. Казарнянська сільрада була укрупнена за рахунок Трепівської сільради, з якої до неї перейшли села Глибока Балка, Милова Балка та Новополяна. Територіальні втрати Трепівської сільради були компенсовані за рахунок ліквідованої Мотронівської сільради.

Суттєвих змін в адміністративно-територіальному устрої Знам’янського району більше не відбувалося. Мав місце тільки незначний внутрішній перерозподіл земель. Наприклад, с. Коханівка (після 01.01.1985 р.) перейшло з Богданівської до Суботцівської сільради. Таким чином, від початку державного адміністрування регіону територія Знам’янського району майже завжди повністю (за винятком короткочасних нестабільних періодів) входила до складу великих адміністративно-територіальних утворень (провінція, намісництво, губернія, область). Формування Знам’янського району обумовлене географічними, політичними та економічними чинниками. Історично та культурно район тісно пов’язаний з обласним центром, становить собою характерну адміністративно-територіальну одиницю Кіровоградської області.

На сьогоднішній день районним центром Знам’яського району Кіровоградської області являєтся м.Знам’янка – місто обласного підпорядкування. Від областного центру районний центр знаходиться на відстані 43 км.

Як було уже сказано районний центр м.3нам’янка заснований в 1869 році, коли відкрився рух поїздів на залізниці Одеса-Харків. Того року на галявині Чорного лісу, через яку пролягла дільниця “Елисавет - Крюків”, завершилося спорудження залізничного вокзалу. Свою назву станція дістала від села Знам’янка, розташованого за 3 км. від неї. На теперішній час на території району знаходяться 47 населених пунктів, які підпорядковані 13 сільським радам. Богданівській сільській раді підпорядковані 2 населених пункта: с.Богданівка та с.Кучерівка; Володимирівській сільській раді підпорядковані 3 населених пункта: с.Володимирівка, с.Новороманівка та с.Саблино; Диківській сільській раді підпорядковане 1 населений пункт: с.Диківка; Дмитрівській сільській раді підпорядковані 6 населених пункта: с.Дмитрівка, с.Веселий Кут, с.Гостинне, с.Долина, с.Калинівка та с.Плоске; Іванковецькій сільській раді підпорядковані 5 населених пункта: с.Іванківці, с.Веселівка, с.Золоми, с.П’ятихатки та с.Юхимове; Казарнянській сільській раді підпорядковані 5 населених пункта: с.Казарня, с.Барвінівка, с.Глибока Балка, с.Милова Балка, с.Нововодяне та с.Новополяна; Макариській сільській раді підпорядковані 2 населених пункта: с.Макариха та с.Новопокровка; Мошоринській сільській раді підпорядковані 2 населених пункта: с.Мошорино та с.Васино; Пантазіївській сільській раді підпорядковані 4 населених пункта: с.Пантазіївка, с.Веселка, с.Троянка та с.Шевченкове; Петрівській сільській раді підпорядковані 3 населених пункта: с.Петрове, с.Новоолександрівка та с.Сокільники; Суботцівській сільській раді підпорядковані 3 населених пункта: с.Суботці, с.Костянтинівка та с.Коханівка; Трепівській сільській раді підпорядковані 7 населених пункта: с.Трепівка, с.Долино-Кам’янка, с.Зелений Гай, с.Копані, с.Новотрепівка, с.Спасо-Мажарівка та с.Топило; Цибулівській сільській раді підпорядковані 3 населених пункта: с.Цибулеве, с.Чорноліска та с.Чутівка.

1.2. Особливості географічного положення району та їх вплив на економічний потенціал.

Знам'янський район Кіровоградської області розташований у південній частині Придніпровської височини, на межі лісостепової та степової зон. На півночі межує з Чигиринським районом Черкаської області, на північному сході - зі Світловодським, на сході і південному сході - з Олександрійським, на півдні - з Новгородківським, на південному заході і заході - з Кіровоградським, на заході і північному заході - з Олександрівським районами Кіровоградської області.

Через усю північну половину території району, з заходу на схід, тече права притока р.Дніпра р.Інгулець, витоки якої знаходяться біля с.Топило Трепівської сільради.

Площа території району - 133,4 тисячі га.

Районний центр Знам’янського району являється великим залізничним вузлом через який проходять не тільки пасажирські потяги, але і вантажні. Тому в даному районі можна проводити колії до об’ємних складів, відправляти значні оптові поставки. Також можна отримувати великі обсяги поставок, витрачаючи на доставку до господарств меншу суму коштів.

Почва у районі – чорноземи плодородні. Тому основа виробництва складається із сільського господарства. Знам’янський район являється регіоном Кіровоградської області, яка в свою чергу відноситься до Придніпровського регіону. Придніпровський регіон є одним із найбільш розвиненних регіонів України з потужним соціально-економічним потенціалом. Одним з визначальних чинників розвитку сільського господарства регіону є його низька землезабезпеченість. Особливістю аграрного сектора є висока частка особистого підсобного господарства в загальному обсязі продукції рослинництва і тваринництва. Агропродовольче виробництво не забезпечує потреб населення регіону в продуктах харчування. Агрокліматичні ресурси областей регіону достатні для вирощування більшості сільськогосподарських культур помірних широт.

Проблема підвищення урожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тваринництва є надзвичайно актуальною в контексті забезпечення продуктами харчування не тільки місцевого населення, а й великого контингенту відпочиваючих.

1.3. Коротка економічна оцінка природних умов та корисних копалин.

Грунти району характеризуються значною різноманітністю, але переважають типові й звичайні черноземи. Природний покрив грунтів складається з дикорослих злаків та різнотрав'я, в лісах і лісопосадках поширені дуб, клен, ясен, робінія, липа. В районі налічується 5 природно-ландшафтних заповідників, найвідоміший серед яких, Чорноліський, займає площу 3481 га.

Згідно зі схемою фізико-географічного районування України, територія району знаходиться на межі лісостепової і степової зони в південній частині придніпровської височини та правобережжі Дніпра.

Гідрографічна мережа району представлена системою:

- р. Інгулець, р. Дніпро

-           р. Бешка, р. Інгул

-           р. Серебрянка, р. Аджамка

-           р. Северянка, р. Інгул

-           р. Цибульник, р. Дніпро і невеликими їх притоками

Район вважається перспективним на родовища будівельних копалин (граніт, глина, пісок), бурого вугілля, а також на мінеральні води. Біля міста Знам’янки розвідані і експлуатуються джерела мінеральної води з вмістом родону до 217 оман.

Рослинний світ складається із аїра звичайного, астрагала безстрокового, валеріани російської, вишні степової, волошки дніпровської, гвоздики, горицвіта весняного, золототисячника звичайного, кизила справжнього, конвалії звичайної, наперстянки великоцвіта, первоцвіта весняного, рястки, суниці, чебреця, шипшини найколючішої.

У тваринному світі в свою чергу існують такі види тварин як бобер річковий, олень плямистий, голуб-синяк, дятел білоспинний, лелека білий, лебідь-шипун, чапля біла велика, синиця вусата, чапля біла мала, чапля сіра, шуліка чорний, яструб малий, ящірка зелена, богомол звичайний, джміль камінний, листоїд кліматисовий.

Головними галузями економіки району є сільське господарство, деревообробна та харчова промисловості. Територія Знам'янського району здавна була заселена людьми, про що свідчать чисельні археологічні знахідки.

Як вже відмічалось, м.Знам’янка являється районним центром і основним пунком отримання різних грузів для господарства в зв’язку із присутністю на ній великого залізничного вузла.

Географічне розміщення господарства обумовлено помірністю клімата, де достатньо тепле літо переходить в холодну зиму з різними коливаннями температури повітря.

Клімат Кіровоградської області континентальний, помірно теплий. Знам’янський район відноситься до недостатньо волого-теплого агрокліматичного району області. Середньорічна температура за даними „Агрокліматичного довідника” Кіровоградської області дорівнює +7˚С, з коливанням в місцях від 6,6˚С в січні, та до +20,2˚С в липні. Вона характеризує теплові умови району, природні можливості вирощування різних видів і сортів сільськогосподарських культур. Сума опадів в середньому становить 430-480 мм., із яких 250-280 мм. припадає на зимовий період, а тому велике значення має затримання снігу та талих вод. В цілому для даного району характерне перевищене випаровування над кількістю опадів, що часто шкідливо відбивається на рості і розвитку сільськогосподарських рослин. Тому агротехнічні заходи по збереженню вологи в ґрунті, строки виконання весняних польових робіт в значній мірі впливають на врожаї.

Зимовий період року починається зазвичай в третій декаді листопада і продовжується до третьої декади березня. Тривалість зимового періоду по середнім багаторічним даним 110-11 днів. За цей період середньодобова температура повітря складає 14.

Тривалість теплого періоду 254-255 днів із середньодобовою температурою повітря +13.

Почва у районі – чорноземи плодородні. По механічному складу відносяться до суглиністих. Але постійно потрібно піднімати плодородючість шляхом правильних агротехнічних прийомів, тобто внесенням мінеральних та органічних добрив, а також зберігання вологи.

 Землі польового користування в основному знаходяться на вирівняних платах і слабобалочних схилах крутизною 1˚-3˚. Землі господарства мають однорідне грунтове покриття. На більшій переважно частині території розповсюджені чорноземи звичайні, малогумусні, глибокі, важко-суглинкові та їх аналоги по ступеню змистості. Частина схилів крутизною 3˚-5˚ також вкрита слабозмитими грунтами, на яких поширена площинна ерозія. На нижній частині схилів крутизна 3˚-5˚, а місцями і 5˚-7˚. Вздовж балок поширені середньозмиті грунти. На їх поверхні в основному буває лінійна, а місцями і глибинна ерозія. В результаті цього землі втратили половину, або й більше верхнього гумусового горизонту. Це потребує спеціальних агротехнічних заходів по їх обробітку та по підвищенню родючості. В першу чергу: оранка зябу впоперек схилів, контурна оранка, лункування та щілювання, регулювання сніготанення.

При оранці є загроза вивертання на поверхню менш гумусового і збідненого на поживні речовини нижнього горизонту. Такі землі не можна використовувати під посів просапних культур.

2. Аналіз демографічної ситуації Знам’янського району Кіровоградської області

2.1. Аналіз тенденцій динаміки чисельності населення Знам’янського району Кіровоградської області.

На 1 січня 2007 року по Знам`янському району, за оцінкою, проживало 26,6 тис.осіб. За січень-грудень 2006р. чисельність населення скоротилася на 0,6 тис.осіб. У загальному зменшенні населення частка природного скорочення становила 50,2% (284 особи), міграційного – 49,8% (282 осіб). В той же час у загальному зменшенні населення у 2005р частка природного скорочення становила 59,4% (447 осіб), міграційного – 40,6% (306 осіб). Середня чисельність наявного населення за січень-грудень 2006 року по Знам’янському району склала 26,9 тис.осіб. Чисельність постійного населення по району станом на 1 січня 2007 року склала 26,7 тис.осіб, а середня чисельність постійного населення за січень-грудень 2006 року склала 27,1 тис.осіб.

Природний рух населення за січень-грудень 2006р. по Знам’янському району можна охарактеризувати даними таблиці 1.

Таблиця 1.

Природний рух населення по Знам’янському району

За січень-грудень 2006 року народилося 253 дитини, що на 51 дитину або на 25,2% більше ніж за відповідний період минулого року. Тенденцію народжуваності у 2006 році побачимо по графіку 1.

Графік 1

Кількість народжених по Знам’янському району

у 2006 році

Інтенсивність народжуваності у розрахунку на 1000 осіб зросла за січень-грудень 2006р. у порівнянні із відповідним періодом 2005р. з 7,3‰ до 9,4‰,

За січень-грудень 2006 року померло 594 особи, або на 8,5% менше ніж за січень-грудень 2005 року.

Тенденцію смертності у 2006 році побачимо по графіку 2.

Графік 2

Кількість померлих по Знам’янському району у 2006 році

Інтенсивність смертності у розрахунку на 1000 осіб зросла за січень-червень 2007р. у порівнянні із відповідним періодом 2006р. з 23,6‰ до 22,1‰.

Отже можна порівняти кількість народжених і кількістю померлих (графік 3) та бачимо, що число померлих значно перевищує число народжених. Графік 3

Кількість народжених та померлих по Знам’янському району у 2006 році

Внаслідок цього відбулося за січень-грудень 2006 року природне скорочення на 341 особу, в той час як в минулому році за даний період воно становило 447 особи.

Тенденцію природного скорочення у 2006 році побачимо по графіку 4.

Графік 4

Природне скорочення по Знам’янському району

у 2006 році

 (осіб)

Як було уже сказано скорочення населення проходило із за рахунок міграційного скорочення. Більшість міграційних процесів відбувалось в межах України, включаючи міграцію в межах області.

У міждержавній міграції 100% прибулих в район становили емігранти з країн СНД. Серед вибулих з району 90,0% виїхало до країн СНД і 10,0% – до країн Балтії.

В результаті міграційного руху в Знам'янський район за січень – грудень 2006 року прибуло 114 осіб, в тому числі по внутрішньорегіональній міграції – 76 осіб, по міжрегіональній міграції – 36 осіб, по міждержавній міграції – 2 особи, із них в країни СНД – 2 особи (графік 6).

Графік 6

Число прибулих по міграції населення

по Знам'янському району у 2006 році

По Знам'янському району за січень – грудень 2006 року в результаті міграційного руху вибуло 396 осіб, в тому числі по внутрішноьорегіональній міграції – 179 осіб, по міжрегіональній міграції – 207 осіб, по міждержавній міграції – 10 осіб, із них в країни СНД – 9 осіб, в країни Балтії – 1 особа (графік 7).

Графік 7

Число вибулих по міграції населення

(осіб)

Міграційне скорочення по Знам'янському району за рахунок числа прибулих і вибулих у 2006 році склало 282 особи (графік 8).

Графік 8

Міграційний приріст (скорочення) населення

по Знам'янському району у 2006 році

При аналізі структури міграційного руху населення бачимо по діаграми, що основна частина населення прибуває по внутрішньорегіональній міграції (66,7%) та по міжрегіональній міграції (31,6%), а в частині вибувших осіб відсоток по міжрегіональній міграції перевищує половини всіх вибувших і становить 52,3%. Вилика частина населення вибуває і по внутрішньорегіональній міграції та складає 45,2% до всього вибувшого населення із Знам’янського району

Структура міграційного руху населення Знам'янського району

за потоками за січень - грудень 2006 року

Прибулих                                                  Вибулих

Перевищення вибулих над прибулими видно відповідно по діаграми 1.

Діаграма 1

Міграція населення по Знам'янському району у 2006 році

(осіб)

У результаті природного і міграційного скорочення чисельність населення по Знам'янському району за січень – грудень 2006 року зменшилася на 566 осіб.

Частота прибуття, вибуття населення Знам'янського району на 1000 жителів показує, що число вибулих жителів в 3,5 рази перевищує число прибулих (таблиця 2).

Таблиця 2

Частота прибуття, вибуття, міграційного приросту

населення Знам'янського району у 2006 році

(на 1000 жителів)

2.2.     Характеристика трудових ресурсів району.

Отже в попередньому розділі було сказано, що станом на 1 січня 2007 року по Знам`янському району постійного населення становило 26736 осіб, в тому числі 12306 чоловіків (46,0% до загальної кількості постійного населення) та 14430 жінок (54,0% до загальної кількості постійного населення).

Щороку чисельність постійного населення зменшується. За останні три роки в середньому за рік зменшення населення складало 710 осіб, із них 321 чоловіка та 389 жінок. Динаміку можна побачити згідно графіку 9.

Графік 9

Чисельність постійного населення станом на 1 січня 2007 року

 ( осіб)

Постійного населення, молодшого за працездатний вік, становило 4543 особи (17,0% до загальної кількості населення), населення працезданого віку становило 14698 осіб (55,0% до загальної кількості населення) та старше працездатного віку - 7495 осіб (28,0% до загальної кількості населення). Структура постійного населення можна побачити відповідно до діаграми 2.

Трудові ж ресурси це частина населення України, яка має необхідний фізичний розвиток, здоров'я, освіту, професійні знання та кваліфікацію для заняття суспільне корисною працею. Трудові ресурси вважаються головною продуктивною силою суспільства. Чисельний склад трудових ресурсів залежить від природного приросту, статево-вікової структури, а також міграції населення.

До трудових ресурсів в Україні, як і в більшості країн світу, відносять працездатне населення у працездатному віці. Для чоловіків тривалість працездатного віку становить 44 роки (від 16 до 59 включно), а для жінок

Діаграма 2

Структура постійного населення станом на 1 січня 2007 року

(%)

39 років (від 16 до 54 років включно. Крім того, до трудових ресурсів відносять зайнятих у суспільному виробництві підлітків до 16 років та осіб пенсійного віку. Чисельність трудових ресурсів показник динамічний, він постійно змінюється залежно від багатьох факторів: демографічних, соціальних та економічних. Усі зайняті трудові ресурси розподіляються за різними видами зайнятості: зайняті в суспільному виробництві (зайняті на державних та кооперативних підприємствах та в організаціях); зайняті в домашньому та особистому підсобному сільському господарстві та зайняті індивідуальною трудовою діяльністю; зайняті на навчанні з відривом від виробництва; зайняті у сфері військової діяльності. Окрему групу становлять безробітні. Все зайняте у народному господарстві населення розподіляється між галузями матеріального виробництва та невиробничої сфери.

До зайнятих у галузях матеріального виробництва відносять усіх робітників і службовців, які працюють у промисловості, сільському, лісовому та рибному господарстві, на транспорті і зв'язку (в частині обслуговування виробничих галузей), а також на будівництві; зайняті в торгівлі і громадському харчуванні, на здачі предметів на прокат, у посередницькій та комерційній діяльності, у збуті і матеріально-технічному постачанні, в інформаційно-обчислювальному обслуговуванні, в операціях з нерухомим майном; зайняті розвідкою надр, в геодезичній та гідрометеорологічній службі та інших галузях матеріального виробництва.

До зайнятих у невиробничих галузях відносять працюючих у житлово-комунальному господарстві і невиробничих видах побутового обслуговування, охороні здоров'я, фізичній культурі і соціальному забезпеченні, народній освіті, культурі та мистецтві, науці та науковому обслуговуванні, на транспорті і зв'язку та ін.

У Знам’янському районі частка молодшого та старшого працездатного віку в загальній чисельності постійного населення щороку зменшується, а працездатного віку збільшується.

При розподілі постійного населення із п’ятирічним інтервалом найбільша частка у загальній чисельності населення становить населення у віці 70 і старше років, яке у 2,7 рази перевищує населення у віці 0-4 років та майже у 14 разів перевищує середньорічну кількість народжених за останні три роки. Розподіл постійного населення за віковими групами станом на 1 січня 2007 року видно у таблиці 2.

На 1000 жінок по Знам’янському району станом на 1 січня 2007 року припадало 853 чоловіка. При цьому у віці до 49 років на 1000 жінок припадало 1045 чоловіків, а у віці 50-54 роки припадало 818 чоловіків, у віці 54-59 років – 802 чоловіка, у віці 60-64 роки – 666 чоловіків, у віці 70 років і старше припадало 397 чоловіків.

Таблиця 2

Розподіл постійного населення за віковими групами станом на 1 січня 2007 року

На обліку у міському центрі зайнятості на 1 січня 2007р. перебувало 832 незайнятих громадян, з яких 98,9% мали статус безробітних.           

За повідомленнями підприємств, установ та організацій, кількість вільних робочих місць і вакантних посад на 1 січня 2007р. становила по Знам’янському району 45 одиниць.

Навантаження незайнятого населення, яке звернулося до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, на 1 вільну вакансію на 1 січня 2007р. становило 18 осіб.

Поряд з працевлаштуванням на постійній основі одним із напрямків соціального захисту незайнятого населення є організація громадських робіт, які забезпечують тимчасову зайнятість. Кількість незайнятих громадян, які брали участь у таких роботах, у 2006р порівняно з 2005р. зросла на 18,7% або 17,7% від кількості тих, що перебували на обліку за цей період.

Важливим напрямом підвищення конкурентоспроможності безробітних на ринку праці є професійна підготовка та перепідготовка. З метою отримання нової професії або спеціальності за направленнями державної служби зайнятості у навчальних закладах усіх типів протягом 2006р. професійне навчання проходили 362 безробітних, що на 0,6% менше, ніж у 2005р.

3. Дослідження місця Знам’янського району Кіровоградської області в господарському комплексі області.

3.1.     Харистика основних напрямів розвитку промисловості.

За підсумками січня–грудня 2006р. зменшення виробництва в галузі становило 42,1% проти січня–грудня 2005р., та на 2 в.п менше ніж за 11 місяців 2006р. Зміни обсягів промислового виробництва видно із графіка 10.

графік 10

Зміни обсягів промислового виробництва по району

(наростаючим підсумком у % до відповідного періоду попереднього року)

Динаміка промислового виробництва та його структура по основних видах діяльності за січень-грудень 2006р. характеризується такими даними:

На підприємствах обробної промисловості за січень–грудень 2007р. виробництво продукції знизилось на 90,3% проти відповідного періоду минулого року. Разом із тим великий приріст спостерігався у виготовленні свинини свіжої (парної) чи охолодженої у 5,7 р.б, виробництві м’яса, включаючи субпродукти І категорії на 187,5%, борошна пшеничного на 30,8%. Зниження відбулося у виробництві хлібобулочних виробів проти відповідного періоду минулого року на 13,3% та макаронних виробів на 8,3%.

3.2      . Визначення рівня розвитку сільськогосподарського виробництва.

Знам’янський район, як і Кіровоградська область являється сільськогосподарським районом. Основне виробництво складається із вирощування зернових та технічних культур. За структурою економіки Знам’янський район Кіровоградської області є аграрно-індустріальним. Рівень господарського освоєння району характеризується такими показниками: частка в загальній площі кількості населення і трудових ресурсів області складає відповідно 4,1; 2,3 і 2,2 %. Тут зосереджено 2,3% основних фондів, створюється 1,6% валової доданої вартості, промисловістю і сільським господарством виробляється відповідно 3,3 і 0,9% від загальнообласного рівня. Сільське господарство - провідна галузь економіки і АПК району. Сільське господарство спеціалізується на виробництві зерна, цукрових буряків та м'ясо-молочної продукції. Основні зернові культури: озима пшениця і ячмінь, кукурудза на зерно, зерно-бобові, гречка і просатні культури. За період 1990-2000 рр. валова продукція сільського господарства зменшилась більше як у 2 рази при високих темпах скорочення тваринництва. За 1991-2000рр. зменшилася уся посівна площа, в тому числі зернових і кормових культур та збільшилась технічних, особливо соняшнику на насіння. Високими темпами в районі скорочується виробництво цукрових буряків, зерна, картоплі і тваринницької продукції та зростають - соняшнику на зерно. Скорочення посівних площ, поголів'я великої рогатої худоби і птиці, зниження урожайності сільськогосподарських культур та продуктивності громадського тваринництва привело до значного падіння виробництва продукції сільського господарства та її реалізації, особливо сільськогосподарськими підприємствами.

В районі є племінний завод по вирощуванні великої рогатої худоби м’ясного типу “Знам’янський”.

3.3      Визначення ролі та місця району на економічній карті країни.

У класичному розумінні “економіка” – це наука про вміння раціонально вести домашні справи. У нашому випадку таким домом є регіон, що представляє собою народне господарство в мініатюрі, - це територія, що за сукупністю своїх елементів відрізняється від інших територій та характеризується єдністю, взаємопов’язаністю складових і цілісністю. У такому формулюванні термін “регіон” є синонімом терміну “район”. Найважливіша характеристика регіону – його цілісність. Регіон представляє приєдність середовищ: природного, матеріального створеного людиною) та соціального. Регіональна цілісність передбачає територіальну цілісність та неподільність. З поняттям “регіон” пов’язаний термін регіональна економіка – науковий напрямок, що вивчає закономірність розміщення продуктивних сил та районів. Поняття “регіональна економіка” та “розміщення продуктивних сил” близькі за змістом; усе-таки “регіональна економіка” більше прив’язана до поняття “регіон”, у той час як наука про розміщення продуктивних сил займається й загальнорегіональними проблемами. Одна з функцій регіональної економіки – створення різних сервісних виробництв та організацій, а також виробництв, що випускають продукцію міжгалузевого призначення. Регіональні органи управління можуть виконувати засновницьку функцію, тобто стати фундаторами нових сервісних та виробничих організацій, які згодом можуть функціонувати самостійно. У галузі науково-технічного прогресу функцією регіональної економіки є забезпечення адаптацій досягнень науково-технічного прогресу до місцевих умов. На регіональному рівні можлива координація діяльності різних наукових установ та мобілізація їхніх зусиль на розв’язання завдань регіонального характеру.

У сфері регіональної економіки має перебувати і зовнішньоекономічна діяльність, бо багато її форм, такі як вільні економічні зони, прикордонна та прибережна торгівля, іноземний туризм, мають регіональний характер, а інші тісно пов’язані з рівнем розвитку інфраструктури, господарської культури та ділового сервісу регіону.

Таким чином, господарство регіону є відкритою економічною системою, що функціонує на основі спеціалізації, міжрегіональної інтеграції, зміст яких реалізується через галузеві, міжгалузеві та міжрегіональні виборчо-економічні зв’язки.

Для регіональної економіки характерні такі засади функціонування:

. комплексність екологічного, економічного та соціального розвитку;

. єдність процесів природокористування та охорони навколишнього

середовища;

. територіальна спільність виробництва;

. відповідність системи розселення демографічній ситуації та розміщенню віробництва;

. цілісність системи соціальної інфраструктури;

. поєднання територіального та галузевого управління об’єктами.

Інтегральну характеристику регіону дає соціально-економічний потенціал. Його основу становить економічний потенціал, що характеризується величиною національного багатства, сукупного та кінцевого продукту, національного прибутку, вартості основних фондів, абсолютними розмірами виробництва життєво важливих видів продукції. Він визначає загальні можливості країни або регіону, їхню економічну спроможність.

Сутність соціально-економічного потенціалу на регіональному рівні в єдності економічної та соціальної політики. Серед вихідних компонентів особливо вирізняються природа, людина та виробництво. А рівень, структура, динаміка матеріального виробництва визначають соціально-економічні можливості. Тому для оцінки потенціалу важливе значення має визначення питомої ваги прогресивних галузей промисловості, якісних параметрів та структури основних виробничих фондів, здатності адаптації виробничих систем до використання досягнень науково-технічного прогресу тощо.

Для здійснення регіональної політики та побудови господарства потрібний соціально-економічний аналіз у таких напрямах: комплексна оцінка дійсного соціально-економічного потенціалу регіону, виявлення джерел та маштабів розвитку, визначення та оцінка варіантів перспективного соціально-економічного розвитку регіону.

Таким чином, однією з найважливіших задач розробки регіональної політики є визначення перспектив розвитку кожного регіону, його цільової функції з загальнодержавних позицій, враховуючи те, що економіка України є єдиний народногосподарський комплекс.

Знам’янський район Кіровоградської області розташований в центральній частині країни і це сприяє перетину шляхів із одного регіону країни в інший. В даному районі родючі чорноземи і тому в основному тут займаються сільським господарством.

3.4 Проблеми та основні тенденції подальшого розвитку економіки району.

   Стан господарського комплексу района характеризується падінням обсягів виробництва та поглибленням економічної кризи. Особливість управління у кризовій ситуації в регіоні полягає в тому, що рішення в обов’язковому порядку повинні бути оперативними та такими, що стосуються всіх адміністративних закладів і заходів, дії яких вони координують. В цей період влада перестає бути формальною, представницькою. Для прийняття рішень необхідні поглиблений і своєчасний аналіз, більш кваліфіковані експертні оцінки. Визначені в цій ситуації підходи вагомі і повинні підкріплюватись управлінською волею по їх втіленню в життя, оскільки рівень законопослушності населення та суб’єктів підприємницької діяльності в даний час різко знижуються. Крім того, влада не має права на помилку при вирішенні важливих проблем і поточних питань - економічна та соціальна ями і так достатньо глибокі, робити їх бездонними нераціонально, нерозумно та небезпечно.

Для впровадження ефективної економіки, чи хоча б її стабілізації, потрібна сильна і стабільна влада. Необгрунтовані постійні кадрові переміщення по принципу особистої відданості (одна команда) тільки шкодять справі. Ефективність економічного керівництва повинна проявлятись не на словах, а у конкретних діях та показниках. Як приклад, в п’ятидесяти європейських та латиноамериканських країнах були проведені дослідження з метою з’ясування питання чи пов’язаний рівень розвитку економіки з політичною владою суспільства. Бралися слідуючі показники економічного розвитку: рівень добробуту, урбанізація, індустріалізація та освіта. Були отримані однозначні результати - економічно розвинені держави мають врівноважений ступінь демократії і стабільні керівні органи, в той час як формації із слаборозвиненою економікою схильні до часто змінюваних половинчастих демократій, а також диктатур і авторитарних режимів.

2. Політична нейтральність керівників та спеціалістів у вищих органах влади. Зміна функціоналів по політичних мотивах не відповідає загальнонародним, загальнодержавним інтересам. Маховик державної влади дає холості оберти, перебої. Це підтверджують приклади невиконання законів, указів, розпоряджень, неодноразова їх заміна і відміна. Неформальні, а в деяких випадках тіньові структури користуються такою ситуацією, набирають силу, лобіюють свої інтереси, на всіх рівнях роблять спроби підмінити офіційну владу.

3. Посилення законодавчого забезпечення життєдіяльності держави та рівня соціального контролю через силові структури - суд, органи внутрішніх справ, податкову адміністрацію з податковою міліцією, службу безпеки, армію. Вони повинні не допустити як системи відхилень від норм суспільства, здійснити обов’язкове покарання за злочин, сприяти стабілізації ситуації.

Вирішення економічних проблем сучасності в Україні, що характеризуються кризою, яка повсякчас поглиблюється, найбільш ефективне у випадку створення оптимальної структури народногосподарського комплексу, впровадження новітніх досягнень науково-технічного прогресу, що забезпечить інтенсивний розвиток суспільного виробництва, стабільне наростання його обсягів та конкурентоспроможності. Але цей шлях пов’язаний з великими капітальними вкладеннями, потребує значного відтинку часу для реалізації і отримання видимих позитивних результатів. Тому, виходячи з реальної ситуації, в сучасних умовах важливо в повну силу використовувати організаційно-економічні фактори, які можуть бути задіяні оперативно і без істотних затрат.

4. Дослідження економічної ситуації в Знам’янському районі Кіровоградської області.

4.1      . Загальна характеристика економічної ситуації в Знам’янському районі Кіровоградської області.

Перспективи оновлення соціально-економічного розвитку Знам’янського району Кіровоградської області України визначаються реаліями сьогодення: економічною політикою держави, її нормативно-правовим забезпеченням, стабільністю політичної ситуації, рівнем життя населення тощо. Сучасний стан вітчизняної економіки характеризують ознаки затяжної економічної кризи, які поєднують у собі як закономірні, первинного походження кризові явища: падіння обсягів виробництва, деградація господарської структури, втрата ринків збуту здебільшого обробної промисловості і відповідно звуження ринку продукції високотехнічних виробництв, так і наслідкові кризові явища похідного характеру, зокрема: фінансова нестабільність, недостатня активність інвестиційних процесів, скорочення податкової бази, нарощення внутрішнього та зовнішнього державного боргу тощо.

Наведені ознаки окреслюють масштаби соціально-економічної кризи, характеризуючи існуючу ситуацію в країні як сприяючу руйнації української економіки.

Обсяги виробництва продукції промисловості падають. Таке ж становище у галузі будівництва, сільського господарства, транспорту, торгівлі.

4.2      . Напрями поліпшення екологічної ситуації в Знам’янському районі Кіровоградської області.

Гідрогеологічні умови району малосприятливі для формування запасів підземних вод, так як район, так як і область, розташований в зоні Українського кристалічного масиву. Наявні негативні природні процеси: зсуви, розвиток ерозійних процесів, яроутворення.

Екологічна ситуація в районі в цілому залишається стабільною. Разом з тим, досягти помітного поліпшення в стані довкілля не вдалося. Це зумовлено тим, що продовжують мати місце низькотехнологічні та ресурсоємкі виробництва, не здійснюються відповідні вклади на охорону навколишнього природного середовища, збільшується знос та морально старіють очисне обладнання і технології. В останні роки через відсутність коштів нові установки і обладнання практично не впроваджуються, погіршується якість використовуваного палива.

Одним з факторів, що впливає на якість довкілля є контроль за кількістю відходів, що утворюються і розміщуються в області, ступінню їх небезпечністі та рухом. Ця робота знаходиться під постіним контролем і будується на основі Закону України “ Про відходи “ інших законодавчих та нормативних актів.

Враховуючі відсутність в районі спеціалізованого полігону для зберігання токсичних відходів, значна кількість підприємств району накопичують частину відходів виробництва на своїй території у місцях, обладнаних у відповідності з вимогами екологічних та санітарних норм і правил.

Динаміка утворення та накопичення токсичних відходів І-ІІ класів небезпеки, які утворювались на підприємствах району за останні 5 років дозволяє зробити висновок, що їх кількісний та якісний склад майже не змінюється, кількість утворюваних відходів стабільна, тому потужностей установки демеркурізації ртутьвміщуючіх ламп і приладів, а також лінії по омонолічуванню відходів гальванічних виробництв в шлаколужні бетони, дозволять вирішити питання утилізації цих видів відходів та будуть сприяти підтриманню безпечного балансу накопичення і знешкодження значної частки відходів І-ІІ класів небезпеки на території району.

Найбільш складним залишається в районі питання поводження з твердими побутовими відходами. Всі існуючі сміттєзвалища організовані понад 20 років. В зв’язку з чим вирішення питання їх реконструкції або закриття і будівництва нових є нагальною проблемою для району.

Основними проблемами радіоекології в районі є:

- есхаляція радону з поверхні хвостосховищ та відвалів уранодобувних шахт;

- перенесення з частками пилу радіонуклідів на значні відстані (до 650 м) від основного джерела забруднення;

- скиди забруднених шахтних вод та змив радіоактивних речовин поверхневими водами з забруднених проммайданчиків шахт у природні води.

На території району є прояви радону та дочірних продуктів його розпаду, яка розташована на масиві гірських порід гранітоноїдного складу з підвищеним та високим кларковим вмістом розсіяних радіоактивних елементів ураноторієвого ряду. Цю проблему ускладнює використання у будівельних цілях місцевої мінеральної сировини та промислових відходів з великим вмістом природніх радіонуклидів ураноториєвого ряду. На багатьох ділянках, включаючи житлову забудову відмічається підвищений гаммафон та значний вміст радону та продуктів його розпаду в повітрі окремих приміщень і підвалів ( 20000 – 50000 Бк/м³ ), який на декілька порядків перевищує допустимі. Вихід та накопиченя торону на даний час вивчено недостатньо. Порова концентрація радону і торону в почві по місту висока від 9000 до 107000 Бк/м³

Основними причинами зменшення викидів є значне падіння обсягів виробництва на окремих підприємствах району та введення в дію нової методики визначення валових викидів забруднювальних речовин в атмосферу від енергетичних установок. Майже дві третини від загальної кількості викинутих у повітря забруднень припало на речовини, що перебували у газоподібному та рідкому агрегатному стані. В їх складі переважали сірчистий ангідрид (57,7% або 13,2 тис. т), оксид вуглецю (26,5% - 6,1 тис. т), оксиди азоту (9,2% - 2,1 тис. т).

Серед викинутих твердих речовин переважає сажа, пил неорганічний, сланцева та вугільна зола.

Частка викинутих у повітря шкідливих речовин від загальної кількості утворених становила 23,3%. В атмосферне повітря потрапило майже 100% утворених газоподібних та рідких речовин, тоді як твердих – лише 10%.

Внаслідок нестабільної роботи підприємств погіршились умови для здійснення виробничого та державного контролю за дотриманням встановлених нормативів на стаціонарних джерелах викиду забруднюючих речовин в атмосферу.

Проходять значні зміни в показниках використання водних ресурсів, які пов’язані у переважному із змінами суспільного виробництва і його скороченні. Починаючи з 1991 р. йде постійне скорочення використання водних ресурсів на душу населення, яке у 2002 р. становило 57,79 куб. м/рік, що у 3,8 рази нижче рівня 2006 р., коли використовувалось 217,06 куб. м/рік. Однією з основних екологічних проблем району є її малозабезпеченість місцевими водними ресурсами.

Як показує моніторингове спостереження за станом якості води по створах, якість її в річках, в порівнянні з попереднім роком, практично не змінилась.