§3. Захист і заперечення проти позовів

Римське право давало можливість і відповідачу захищатися проти пред'явленого до нього позову. Пред'явлений позов відповідач міг визнати або оскаржити. В тих випадках, коли відповідач визнавав існуючі вимоги за позовом, на думку римських юристів, боржник виносив нібито рішення за власним рішенням ("Той, хто зізнався, вважається присудженим, нібито — присудженим за власним рішенням"

23

Д.42.21). Але якщо відповідач не визнавав позову, він міг направити заперечення проти його підстави. В цьому випадку виникали такі ситуації.

A.            Відповідач заперечує ті факти, на яких базується право пози­

вача. Довести наявність цих фактів було обов'язком позивача.

B.            Відповідач наводить свої факти. Довести наявність цих фак­

тів — обов'язок відповідача. Відповідач, який необгрунтовано запе­

речував позов, сплачував штраф, який присуджувався в подвійному

розмірі. На позивачів, що необгрунтовано пред'являли позов, були

встановлені міри, застосування яких залежало від суддів.

Відповідач міг вимагати від позивача спеціальної штрафної

стипуляції.

Відповідач міг просити позивача, щоб він присягнув на тому,

що діє добросовісно.