§ 2. Визначення засудженим виду установи виконання

покарання

Правильне визначення виду установи виконання покарання з відповідним рівнем безпеки і режимними вимогами, в якій буде триматися засуджений до позбавлення волі, має важливе значення для інди-

153

відуалізації карально-виховного впливу і ступеня обмежень щодо нього. До 2001 року зовнішню класифікацію засуджених до позбавлення волі здійснювали суди при призначенні покарання.

За діючим кримінально-виконавчим законодавством порядок призначення виду установи виконання покарання регламентований Інструкцією про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, яка затверджена Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань № 261 від 16 грудня 2003 року.

Відповідно до неї Департамент сам визначає вид установи виконання покарання з необхідним рівнем безпеки (так звана первинна класифікація).

Розподіл і направлення осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі, до установ виконання покарання здійснюється безпосередньо у слідчих ізоляторах, спеціально створеними в територіальних органах управління Державного департаменту України з питань виконання покарань Регіональними комісіями.

Регіональна комісія у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, наказами, розпорядженнями, рішеннями, вказівками, роз'ясненнями та методичними рекомендаціями Державного департаменту України з питань виконання покарань.

Підставою для визначення колонії з необхідним рівнем безпеки, де засуджені до позбавлення волі будуть відбувати покарання, є вирок суду та інші матеріали, які характеризують засудженого.

Регіональна комісія відповідно до покладених на неї завдань:

здійснює у межах своєї компетенції визначення рівня безпеки ви

правної колонії, переведення засуджених до позбавлення волі, направлен

ня та розподіл осіб, засуджених до позбавлення волі, до установ виконан

ня покараннях у межах регіону або відповідно до вимог Інструкції запитує

у Державному департаменті України з питань виконання покарань наря

ди на направлення засуджених осіб до установ виконання покарань;

направляє відповідні матеріали на розгляд Апеляційної комісії;

узагальнює практику застосування законодавства з питань, що

належать до її компетенції, розробляє пропозиції про вдосконалення

законодавства і нормативно-правових актів та в установленому поряд

ку вносить їх на розгляд Апеляційної комісії;

забезпечує апробацію та впровадження інформаційних технологій

у практику своєї діяльності та здійснює їх інтеграцію в інформаційну

систему Департаменту;

організовує підготовку, підвищення кваліфікації та стажування

членів Регіональної комісії; вносить пропозиції до Департаменту щодо

вдосконалення її діяльності;

здійснює іншу діяльність у межах своїх повноважень та покладе

них на неї завдань.

154

г

Регіональна комісія має право залучати спеціалістів установ і органів кримінально-виконавчої системи та інших відомств за погодженням з їх керівниками для розгляду і вирішення питань, що належать до її компетенції; проводити в установах та органах кримінально-виконавчої системи соціальні дослідження.

Комісію очолює голова (перший заступник начальника територіального органу управління Департаменту за посадою), який має двох заступників (заступника начальника територіального органу управління Департаменту з соціально-виховної та психологічної роботи та начальника слідчого ізолятора за посадою).

Заступники голови Регіональної комісії та її члени призначаються та звільняються наказами начальників територіальних органів управління Департаменту за поданням голів Регіональних комісій. До складу комісії входять: начальники відділу, відділення (групи) по контролю за виконанням судових рішень, начальники медичної служби, начальники оперативного відділу (відділення) територіального органу управління Департаменту та слідчого ізолятора. До складу комісії можуть включатись також інші фахівці.

Голова Комісії здійснює керівництво діяльністю Регіональної комісії, несе персональну відповідальність за виконання покладених на Комісію завдань щодо законності прийнятих рішень, визначає ступінь відповідальності членів Комісії, затверджує структуру Комісії в межах чисельності її членів, затверджує положення про Комісію та функціональні обов'язки її членів, видає в межах своєї компетенції рішення та розпорядження, організовує і контролює їх виконання, діє від імені Комісії і представляє її у державних та громадських організаціях і установах.

Отже, розподіл і направлення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі, із слідчих ізоляторів до установ виконання покарань здійснюється на підставі статей 12, 64, 65 КК України та статей 11, 18, 19, 86, 87, 88, 92, 93, 138,139, 140, 147 КВК України за відповідними індивідуальними або персональними нарядами.

До виправних колоній мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання із слідчого ізолятора направляються особи, засуджені вперше до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяжкості.

Однак слід зауважити, що існує певна категорія засуджених осіб, які не підпадають під це правило, безпосередньо до них належать:

особи, які злісно порушували вимоги режиму в місцях поперед

нього ув'язнення;

інваліди першої та другої груп та особи, які досягай пенсійного віку;

вагітні жінки та жінки, які мають при собі дітей віком до трьох

років;

155

особи, які не пройшли повний курс лікування венеричного захво

рювання, активної форми туберкульозу, психічного розладу, алкоголізму

та наркоманії;

особи, які засуджені за злочини у сфері обігу наркотичних засобів,

психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів;

особи, яких засуджено за вчинення умисного злочину в період

відбування покарання у виді арешту або обмеження волі.

До виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання із СІЗО направляються:

чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини неве

ликої та середньої тяжкості;

жінки, засуджені за злочини невеликої та середньої тяжкості,

тяжкі та особливо тяжкі злочини.

До виправних колоній середнього рівня безпеки із слідчого ізолятору направляються:

жінки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі;

жінки, яким покарання у виді смертної кари або довічного поз

бавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк в порядку

помилування;

чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за тяжкі та особ

ливо тяжкі злочини;

чоловіки, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі;

чоловіки, засуджені за вчинення умисного злочину середньої тяж

кості в період відбування покарання у виді позбавлення волі.

Особа визнається такою, що раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі, якщо вона раніше була засуджена до покарання у виді позбавлення волі та фактично його відбувала в кримінально-виконавчих установах, незалежно від зняття або погашення судимості на момент виголошення вироку за знову вчинений злочин.

До виправних колоній максимального рівня безпеки із слідчого ізолятора направляються чоловіки:

засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі;

яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбав

ленням волі;

яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення

волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилуван

ня або амністії;

засуджені за умисні особливо тяжкі злочини;

засуджені за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого

злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі.

До виправних колоній максимального рівня безпеки з відбуванням покарання у звичайних житлових приміщеннях направляються:

156

чоловіки, яким покарання у виді смертної кари або довічного

позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у поряд

ку помилування;

чоловіки, засуджені за умисні особливо тяжкі злочини, які мають

незняту та непогашену судимість за умисний тяжкий або особливо тяж

кий злочин, за який вони фактично відбували покарання в місцях поз

бавлення волі;

чоловіки, які раніше двічі в будь-якій послідовності були засуд

жені та фактично відбували покарання у виді позбавлення волі за такі

злочини: проти основ національної безпеки України; умисне вбивство,

умисне тяжке тілесне ушкодження, захоплення заручників; зґвалтуван

ня, розбій, вчинений при обтяжуючих обставинах, вимагання, вчине

не при обтяжуючих обставинах, виготовлення, зберігання, придбання,

перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут

підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної

лотереї, створення злочинної організації; бандитизм; терористичний

акт; створення непередбачених законом воєнізованих або збройних

формувань, викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї,

бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або

заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим ста

новищем; незаконне заволодіння транспортним засобом при обтяжу

ючих обставинах; контрабанда наркотичних засобів, психотропних ре

човин, їх аналогів або прекурсорів; незаконне виробництво, виготов

лення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут

наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів; організація

або утримання місць для незаконного вживання, виробництва чи виго

товлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів;

посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена гро

мадського формування з охорони громадського порядку і державного

кордону або військовослужбовця; посягання на життя судді, народно

го засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із

здійсненням правосуддя; злісна непокора вимогам адміністрації ви

правної установи; втеча з місця позбавлення волі або з-під варти; пося

гання на життя представника іноземної держави — і які знову вчинили

будь-який з перелічених злочинів, за який вони засуджені до покаран

ня у вигляді позбавлення волі.

До виправних колоній або секторів максимального рівня безпеки з відбуванням покарання у приміщеннях камерного типу направляються:

чоловіки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі;

чоловіки, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним

позбавленням волі;

чоловіки, засуджені до покарання у виді позбавлення волі на пев

ний строк за посягання на територіальну цілісність і недоторканність

157

України, яке призвело до загибелі людей або інших тяжких наслідків; державну зраду; посягання на життя державного чи громадського діяча; диверсію, шпигунство; умисне вбивство: двох або більше осіб, заручника, особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку; вчинене на замовлення; вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого статтями 116,118 КК України; захоплення заручників, якщо вони були вчинені щодо неповнолітнього або організованою групою, або були поєднані з погрозою знищення людей, або такі, що спричинили тяжкі наслідки; створення злочинної організації; бандитизм, терористичний акт, вчинений повторно або за попередньою змовою групою осіб, або якщо він призвів до заподіяння значної майнової шкоди чи інших тяжких наслідків або загибелі людини; створення терористичної групи чи терористичної організації; посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця; посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя; посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги; посягання на життя представника іноземної держави; захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника;

чоловіки, засуджені за вчинення умисного тяжкого або особливо

тяжкого злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі;

чоловіки, які раніше були засуджені до позбавлення волі за будь-який

з таких злочинів: проти основ національної безпеки України; умисне вбив

ство при обтяжуючих обставинах; захоплення заручників; зґвалтування, що

спричинило особливо тяжкі наслідки, а також зґвалтування неповно

літньої чи неповнолітнього, малолітньої чи малолітнього; розбій, вчине

ний організованою групою або поєднаний із заподіянням тяжких тілесних

ушкоджень; вимагання, вчинене організованою групою або поєднане із за

подіянням тяжкого тілесного ушкодження; створення злочинної ор

ганізації; бандитизм; терористичний акт; посягання на життя працівника

правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони гро

мадського порядку і державного кордону або військовослужбовця; пося

гання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх

діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя; злісна непокора вимо

гам адміністрації виправної установи; втеча з місця позбавлення волі або

з-під варти — і які знову вчинили будь-який з перелічених злочинів, за який

вони засуджені до покарання у виді позбавлення волі.

Неповнолітні особи, засуджені до покарання у виді позбавлення волі, направляються із слідчого ізолятора до спеціальних виховних установ — виховних колоній. Особи, які вчинили злочин у неповнолітньо-

158

му віці і до набрання вироком законної сили досягли повноліття, направляються до виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання.

Про прийняття Регіональною комісією рішення щодо визначення рівня безпеки виправної колонії засудженому оголошується під розпис на витязі з протоколу її засідання, який долучається до матеріалів його особової справи разом із довідкою про встановлення рівня безпеки виправної колонії.

Запити на індивідуальні наряди щодо направлення осіб, засуджених до позбавлення волі, із слідчого ізолятора до виправно-трудових установ за межі регіону підписуються головою комісії або його заступником і в установленому порядку надсилаються безпосередньо до управління по контролю за виконанням судових рішень Департаменту.

Індивідуальні наряди на запити готуються управлінням по контролю за виконанням судових рішень Департаменту протягом трьох робочих днів та в установленому порядку надсилаються ініціатору запиту.

За індивідуальними нарядами Департаменту направляються:

а)             засуджені особи, розмістити яких немає змоги через відсутність

у регіоні колоній чи секторів визначеного рівня безпеки або через

відсутність у регіоні достатньої кількості установ для окремого розмі

щення осіб, яких засуджено за одним вироком суду як співучасників;

б)            особи, які до засудження постійно проживали за межами регіону,

де вони вчинили злочин, або мають постійні соціальні зв'язки з близь

кими родичами ( подружжя, батьки, діти, рідні брати і сестри, онуки,

дід, баба, усиновителі, всиновлені) за межами цього регіону.

Запити на персональні наряди щодо направлення осіб, засуджених до позбавлення волі, із слідчого ізолятора до виправних установ за межі регіону підписуються головою комісії або його заступником і в установленому порядку надсилаються безпосередньо до управління по контролю за виконанням судових рішень Департаменту.

Персональні наряди на запити готуються управлінням по контролю за виконанням судових рішень Департаменту протягом п'яти робочих днів та в установленому порядку надсилаються ініціатору запиту.

За персональними нарядами Департаменту розподіляються:

засуджені іноземці, громадянство яких документально підтверд

жено (національний паспорт, паспортний документ, довідка з диплома

тичного представництва, запис у судовому рішенні), незалежно від на

явності в регіоні установ відповідного рівня безпеки;

особи, засуджені до довічного позбавлення волі;

особи, яким визначено відбування покарання в колонії макси

мального рівня безпеки у приміщеннях камерного типу;

особи, засуджені за вчинення злочину в період відбування пока

рання у виді позбавлення волі або обмеження волі.

159

Категорично забороняється переміщення засуджених, які прибули з виправних установ за персональними нарядами, до інших установ без погодження з Департаментом. За наявності виняткових обставин, які перешкоджають подальшому триманню засудженого у даній виправній установі, його переведення з виправної установи одного регіону до установи іншого регіону здійснюється за персональними нарядами на підставі рішення відповідної комісії Департаменту з питань переведення засуджених з однієї установи до іншої.

Засуджені до позбавлення волі особи, які за висновком начальника медичної частини СІЗО потребують стаціонарного лікування у спеціалізованих установах-лікарнях або в лікарнях при установах, направляються до зазначених установ.

Особи, засуджені до покарання у виді позбавлення волі на певний строк за злочини проти основ національної безпеки України; умисне вбивство при обтяжуючих обставинах; захоплення заручників; створення злочинної організації; бандитизм; терористичний акт; посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця; посягання на життя судці, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя; посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги; геноцид; посягання на життя представника іноземної держави; захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника, — відбувають покарання у виправних установах, які розташовані за межами тієї області, де було вчинено злочин.

Без нарядів із СІЗО до установ виконання покарання направляються:

неповнолітні особи жіночої статі — до Мелітопольської виховної

колонії управління Держдепартаменту Запорізької області;

жінки, які вперше засуджені за злочини, вчинені з необережності,

— до Орджонікідзевської виправної колонії управління Держдепарта

менту в Дніпропетровській області;

вперше засудженідо позбавлення волі на певний строкжінки, які ви

знані інвалідами першої або другої групи, — до Дніпродзержинської виправ

ної колонії управління Держдепартаменту в Дніпропетровській області;

засуджені до позбавлення волі на певний строкжінки, які раніше

відбували покарання у виді позбавлення волі і визнані інвалідами пер

шої або другої групи, — до Чернігівської виправної колонії управління

Держдепартаменту в Чернігівській області; в цю ж колонію направлять

також жінок з вагітністю понад чотири місяці, а також тих, хто має дітей

віком до трьох років;

уперше засуджені до позбавлення волі на певний строк жінки з

вагітністю понад чотири місяці або такі, які мають при собі дітей віком

160

до трьох років, — до Чорноморської виправної колонії управління Держдепартаменту Одеської області;

— чоловіки, які вперше засуджені за злочини, вчинені з необережності, направляються до Кагарлицької виправної колонії управління Держдепартаменту України в Київській області.

Вперше засуджені до позбавлення волі на певний строк чоловіки, які раніше працювали в суді, органах прокуратури, юстиції та правоохоронних органах (Закон України «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів»), направляються до Менської виправної колонії Чернігівської області.

Засуджені до позбавлення волі на певний строк чоловіки, які визнані інвалідами першої або другої групи та потребують постійного медичного нагляду і реабілітації, яким визначено відбування покарання у виправній колонії середнього рівня безпеки, — до Софіївської виправної колонії управління Держдепартаменту в Чернігівській області.

Осіб, вперше засуджених до позбавлення волі за злочини невеликої або середньої тяжкості чи тяжкі злочини, може бути за їхньою письмовою згодою залишено у слідчому ізоляторі чи направлено у виправну колонію максимального рівня безпеки для роботи з господарського обслуговування. Оформлюється таке рішення щодо названих окремих категорій засуджених або наказом начальника слідчого ізолятора, або Держдепартаментом України при направленні осіб у колонію максимального рівня безпеки (ст. 89 KB К України).

Звернення засуджених осіб та інших громадян з питань розподілу та направлення засуджених із СІЗО до виправної установи подаються в установленому порядку на розгляд голові Регіональної комісії не пізніше однієї доби з дня їх отримання і розглядаються у порядку, передбаченому чинним законодавством. Про результати розгляду заяв і скарг громадянам надається письмова відповідь, а засудженому оголошується під розпис. Якщо рішення комісії оскаржується заявником, то відбувається повторний розгляд за вказівкою начальника територіального органу управління Департаменту.

Подальший розгляд заяв і скарг засуджених осіб, громадян, звернень державних або громадських установ та організацій, апеляційних подань органів прокуратури з питань розподілу та направлення засуджених осіб до установ виконання покарання здійснює Апеляційна комісія, яку очолює голова Держдепартаменту України згідно з Положенням (Наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань від 16 грудня 2003 року № 261).

Апеляційна комісія здійснює також контроль за дотриманням вимог законодавства України та нормативно-правових актів Департаменту Регіональними комісіями, готує вказівки, роз'яснення та методичні рекомендації з питань їх діяльності. Подання скарг і заяв на рішення

11 А. X Степанюк

161

Регіональних комісій особами, які тримаються у слідчому ізоляторі, здійснюється у порядку, встановленому ст. 13 Закону України «Про попереднє ув'язнення», а особами, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, — у порядку, встановленому ст. 113 КВК України. Інші громадяни подають заяви і скарги згідно з Законом України «Про звернення громадян». Рішення Апеляційної комісії є обов'язковими для виконання Регіональними комісіями, органами та установами кримінально-виконавчої системи, набирають чинності з моменту їх підписання, зворотної сили не мають.

Порядок направлення засуджених до виправних і виховних колоній визначається нормативно-правовими актами Держдепартаменту України. Він передбачає, що такі особи направляються для відбування покарання не пізніше десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили або з дня надходження із суду розпорядження про виконання вироку, який набрав законної сили. Протягом цього строку засуджений має право на короткострокове побачення з близькими родичами. Одночасно адміністрація слідчого ізолятора зобов'язана сповістити сім'ю засудженого про місце, де він буде відбувати покарання, і його поштову адресу.

Разом з відправленням засудженого до відповідної установи виконання покарання направляється його особова справа, документи, гроші, якщо вони були на особистому рахунку.

Особова справа на кожного заарештованого відкривається за місцем попереднього ув'язнення. Вона складається з двох частин. Перша частина — це анкета, дактилокарта, пізнавальне фото, копія вироку суду, протокол затримання, копії судових ухвал і постанов, довідка про попередні судимості. У другій частині містяться довідка-характеристика слідчого, персональний або індивідуальний наряд на етапування, медична картка, копії характеристик із слідчого ізолятора, документи про заходи заохочення і стягнення.

'ОЗДОІ

Загальні положення виконання покарання у виді позбавлення волі

Згідно зі ст. 63 КК України покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи. Після того як вирок суду до позбавлення волі набере законної сили, Комісія з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, Державного департаменту України з питань виконання покарань визначає вид колонії, в якій особа, засуджена до позбавлення волі, відбуватиме покарання. Після цього, але не пізніше десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили засуджені до позбавлення волі направляються до виправних і виховних колоній у порядку, визначеному Державним департаментом України з питань виконання покарань. При направленні засуджених до позбавлення волі до місця відбування покарання необхідно, як це визначено ст. 88 КВК України, дотримуватись критеріїв класифікації за статтю, за віком, тобто жінки мають бути окремо від чоловіків, неповнолітні — від дорослих, засуджені до довічного позбавлення волі — окремо від інших категорій, хворі на активну форму туберкульозу — окремо від здорових.

Порядок приймання засуджених до виправних і виховних колоній визначений ст. 91 KB K та розділом V Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, за якими приймання засуджених, що прибули групою, проводиться комісією установи виконання покарань, до складу якої входять: начальник установи, його заступники, працівники оперативного відділу, відділів нагляду і безпеки, по контролю за виконанням судових рішень, соціально-психологічної роботи, охорони, а також інтендантської та медичної служб.

Приймання засудженого, доставленого в установу в індивідуальному порядку, здійснює начальник установи разом із представником відділу по контролю за виконанням судових рішень. Якщо ж засуджені прибули в установу у неробочий час, то їх приймання здійснює черговий помічник начальника колонії разом із начальником варти.

З метою забезпечення вимог режиму під час приймання в колонію засуджені підлягають повному обшуку, а їх речі огляду. Під час обшуку та огляду у засуджених вилучаються предмети, вироби та речовини, зберігання яких їм заборонено Правилами внутрішнього розпорядку. При цьому речі, вилучені з обігу, знищуються, а гроші, цінності та інші

163

предмети за рішенням суду можуть бути передані в дохід держави. Про вилучення у засуджених предметів, виробів і речовин члени комісій складають протокол. Разом з тим, деякі вилучені речі та предмети (наприклад, верхній одяг чи взуття невстановленого для позбавлених волі зразка, музичні інструменти і т. ін.) здаються на склад установи, що оформляється квитанцією, корінець якої видається засудженому. Повертаються ці речі засудженим при звільненні від відбування покарання.

Під час приймання представники відділу по контролю за виконанням судових рішень отримують особові справи та попутний список на засуджених, які прибули до установи; встановлюють належність кожної особової справи конкретному засудженому за пізнавальною фотокарткою або шляхом опитування цього засудженого, а в разі потреби — за дактилоскопічною картою; на засуджених, які згідно з рішенням судів зобов'язані відшкодовувати матеріальні збитки або аліменти, складають список і передають його до бухгалтерії; протягом трьох діб повідомляють суд, який постановив вирок, про приведення його до виконання та про місце відбування покарання засудженим. Одночасно про місцеперебування та про право на побачення, на ведення телефонних розмов, листування, отримання посилок, передач та бандеролей засудженим повідомляється його сім'я або близькі родичі. На кожного засудженого, що прибув до колонії, на підставі матеріалів особової справи складається облікова (інформаційна) картка, яка містить відомості щодо особи, дані про злочин, за який її засуджено, назву суду, що постановив вирок, зазначається день і час прибуття й звільнення з колонії.

Під час приймання засуджених члени комісії опитують їх, попереджають про можливу відповідальність у разі порушення встановлених в установі правил поведінки і приймають рішення про направлення засуджених до дільниці карантину, діагностики й розподілу. Рішення комісії оформлюється наказом начальника установи виконання покарань.

Перед направленням засуджених до дільниці карантину, діагностики й розподілу вони в обов'язковому порядку проходять медичний огляд та комплексну санітарну обробку.

Після поміщення засуджених у дільницю карантину, діагностики й розподілу протягом чотирнадцяти діб вони проходять повне медичне обстеження для виявлення можливих інфекційних, соматичних чи психічних захворювань. У дільниці карантину, діагностики й розподілу засуджені тримаються окремо від інших засуджених у звичайних жилих приміщеннях типу гуртожитку. Дільниці карантину, діагностики й розподілу створені з метою первинного психолого-педагогічного вивчення особистості новоприбулих засуджених, сприяння адаптації до умов позбавлення волі, виконання програми ознайомлення засуджених з порядком виконання та умовами відбування покарання, для забезпечення особистої безпеки, виключення безконтрольного спілкування

164

новоприбулих засуджених з іншими засудженими та класифікації в межах установи для визначення оптимальних умов відбування покарання.

Дільницю карантину, діагностики й розподілу очолює начальник, який призначається за рахунок штатної чисельності соціально-психологічної служби з числа найбільш досвідчених працівників.

Для організації роботи з новоприбулими засудженими наказом начальника установи створюється робоча група, до складу якої обов'язково входять психолог та медичний працівник. Робоча група із залученням відповідних працівників установи ознайомлює новоприбулих засуджених з порядком виконання та умовами відбування покарання. Зокрема, засудженим доводяться правила їх поведінки; розпорядок дня в установі; порядок придбання продуктів харчування та предметів першої потреби, одержання посилок, передач і бандеролей; порядок надання телефонних розмов та побачень; порядок листування та звернення зі скаргами та заявами; норми та умови забезпечення речовим майном і харчуванням; порядок надання медичної допомоги; порядок залучення до праці, умови та порядок оплати праці; підстави та порядок зміни умов тримання як усередині установи, так і шляхом переведення в інші установи; підстави та порядок застосування умовно-дострокового звільнення; підстави та порядок застосування заходів заохочення та стягнення і т. ін.

Первинне вивчення даних про особистість засуджених передбачає вивчення: а) соціально-демографічних даних (прізвище, ім'я та по батькові, дата та місце народження, громадянство, національність, освіта, адреса місця проживання до засудження, рід занять до засудження, професія, дані про склад сім'ї); б) кримінально-правових даних (відомості про попередні судимості, коли і яким судом і за що засуджений востаннє, початок і кінець строку, завдані злочином збитки, ставлення до вчиненого злочину, можливість дострокового звільнення); в) відомостей про окремі нахили, здібності та фізичні особливості (які має професії, спеціальності, стосунки з сім'єю, близькими друзями, ставлення до релігії, природні обдарування, захоплення, відношення до спорту, загальний фізичний стан, захворювання, ставлення до вживання алкоголю, наркотиків тощо); г) наміри і плани на період відбування покарання.

Психодіагностика засуджених проводиться психологом шляхом вивчення їх психологічних властивостей, процесів та станів. Психодіагностика має на меті сприяти адаптації засуджених до умов відбування покарання шляхом надання їм психологічної допомоги. На підставі психодіагностики та узагальнення даних про особистість засуджених психологом складаються психологічні характеристики на кожного позбавленого волі та розробляються рекомендації щодо особливостей організації подальшої індивідуальної виховної роботи. Індивідуальна програма соціально-виховної роботи із засудженим затверджується начальником колонії.

За результатами медичного обстеження, вивчення особливостей та психодіагностики засуджених начальник дільниці карантину, діагнос-

165

тики і розподілу подає свої пропозиції розподільчій комісії установи, у складі начальника установи, його заступників, начальника відділу по контролю за виконанням судових рішень, начальника медичної частини, психолога для вирішення питання по направлення засуджених, які не виявили стійкої схильності до порушення установленого порядку відбування покарання, до дільниці ресоціалізації або ж засуджених за злочини невеликої та середньої тяжкості, які не виявили стійкої схильності до порушення установленого порядку відбування покарання, до дільниці соціальної реабілітації. Можливе й направлення засуджених до дільниці посиленого контролю у разі, якщо вони під час перебування в дільниці карантину, діагностики і розподілу виявили високий ступінь соціально-педагогічної занедбаності і потяг до продовження протиправної поведінки (ч. 4 ст. 94 КВК). Поведінка засудженого під час перебування у дільниці карантину, діагностики й розподілу є основним критерієм для клопотання начальника соціально-психологічної служби дільниці карантину, діагностики й розподілу про направлення засудженого до дільниці посиленого контролю. Оцінка поведінки засудженого під час перебування в дільниці карантину, діагностики й розподілу враховує, чи мали місце: свідома відмова виконувати вимоги встановленого порядку відбування покарання; допущення злісних порушень режиму; фізичний опір представникам адміністрації; приниження людської гідності інших засуджених; створення конфліктних ситуацій із застосуванням фізичної сили; нав'язування та пропаганда серед засуджених злочинних традицій. Крім цих критеріїв беруться до уваги при направленні засуджених до дільниці посиленого контролю ще й відомості щодо поведінки засудженого до прибуття в колонію, особистісна та кримінально-правова характеристика під час вивчення та спостереження у дільниці карантину, діагностики й розподілу. Це означає, що враховується, чи були: систематичні порушення режиму під час перебування у слідчому ізоляторі, неодноразові поміщення до карцеру, перебування на профілактичному обліку; переведення до колонії більш високого рівня безпеки або повернення з колонії нижчого рівня безпеки за злісне порушення режиму; засудження за корисливо-насильницькі злочини (бандитизм, грабіж, розбій, вимагання); засудження за вчинення умисного злочину середньої тяжкості в період відбування покарання у виді позбавлення волі; нетактовність та грубість з представниками адміністрації колонії; висока криміногенна зараженість (тобто глибина й стійкість антисуспільної спрямованості особистості), послідовно-криміногенний тип особистості; підвищена агресивність, погано стримувана імпульсивна поведінка, упереджене ставлення до оточуючих. У дільниці посиленого контролю можуть відбувати покарання як особи, що були туди направлені одразу з дільниці карантину, діагностики й розподілу, так і засуджені, переведені з дільниці ресоціалізації. Правила внутрішнього розпорядку передбачають їх роздільне тримання у

166

дільниці посиленого контролю. При вирішенні питання про переведення засуджених із дільниці ресоціалізації до дільниці посиленого контролю беруться до уваги як вищеназвані критерії, так і те, що виявилась безуспішність застосування заходів виховного впливу; що мало місце: перебування засудженого протягом року на обліку як злісного порушника установленого порядку відбування покарання; поміщення протягом року три та більше разів до дисциплінарного ізолятора; незадовільне ставлення до праці; перебування на профілактичному обліку як особи, що підтримує злочинні традиції або схильна до втечі чи до нападу на адміністрацію установи, а також схильна: до організації, провокування та участі у групових протиправних діях; до вживання, зберігання та розповсюдження наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів; до вживання та виготовлення алкогольних напоїв; до організації та участі в іграх з метою отримання матеріальної або іншої вигоди.

У разі направлення засудженого до дільниці посиленого контролю начальником відділення соціально-психологічної служби на кожного такого засудженого розробляється спеціальна індивідуальна програма, яка передбачає заходи індивідуально-виховного, психотерапевтичного, психокорегуючого характеру. Ця програма погоджується з першим заступником начальника колонії та заступником начальника установи із соціально-виховної роботи, після чого затверджується начальником колонії. Даний порядок узгодження зумовлений тим, що кримінально-виконавче законодавство формально не визначає строк перебування засудженого у дільниці посиленого контролю, бо перебування засуджених у цій дільниці триває до завершення виконання програми індивідуальної роботи. Отже, термін перебування засудженого у дільниці посиленого контролю залежить від оцінки реалізації виконання програми індивідуальної роботи. Таку оцінку начальник відділення соціально-психологічної служби дає через три місяці перебування засудженого у дільниці посиленого контролю і вносить пропозиції профілактичній комісії колонії щодо доцільності подання клопотання про переведення засудженого до дільниці ресоціалізації або подальшого залишення у дільниці посиленого контролю. Слід звернути увагу на те, що під час перебування у приміщеннях камерного типу дільниці посиленого контролю в умовах суворої ізоляції засуджені зазнають обмежень, які встановлені режимом, передбаченим для тримання засуджених у виправній колонії максимального рівня безпеки (частина 1 ст. 97 КВК).

З дільниці посиленого контролю можливе переведення засудженого до дільниці ресоціалізації у разі, якщо буде виконана програма індивідуальної роботи. Ця програма вважається реалізованою, якщо: здійснені в повному обсязі заходи індивідуально-виховного, психотерапевтичного та психокорегуючого характеру і вони мали позитивний вплив на засудженого; засудженій дотримується обов'язків, визначених у КВК та Правилах внутрішнього розпорядку установ виконання пока-

167

рань; у засудженого відсутні протягом останніх шести місяців злісні порушення встановленого порядку відбування покарання та інші порушення режиму протягом останніх трьох місяців на час розгляду на комісії колонії питання про доцільність переведення засудженого до дільниці ресоціалізації; мало місце сумлінне ставлення до праці; засуджений брав участь у програмах диференційованого виховного впливу.

Засуджені, що були направлені до дільниці ресоціалізації як із дільниці карантину діагностики й розподілу, так і з дільниці посиленого контролю, розподіляються, як це визначено ст. 96 КВК, по відділеннях соціально-психологічної служби і розміщуються в окремих жилих приміщеннях гуртожитку з локальним сумісним проживанням членів відділення. Кожному засудженому надається індивідуальне спальне місце, яке визначає начальник відділення. Як правило, засуджений зараховується до складу одного відділення соціально-психологічної служби на весь період перебування в даній установі. Однак за виняткових обставин (конфліктні стосунки між окремими засудженими, реорганізація відділень, хвороба засудженого) допускається (за мотивованим письмовим наказом начальника установи з урахуванням думки начальника відділення) переведення засуджених з одного відділення до іншого. При цьому чисельність засуджених у відділенні не може бути більше 100 осіб і це визначено чинними нормативами щодо організаційної структури установи виконання покарань, затвердженими відповідними наказами Державного департаменту України з питань виконання покарань. Приміщення для розташування засуджених повинні мати належні комунально-побутові умови, які відповідають встановленим КВК нормам.

Положення про відділення соціально-психологічної служби установи виконання покарань визначає його як основну ланку в організаційній структурі установи виконання покарань. Метою функціонування відділення соціально-психологічної служби є безпосереднє забезпечення оптимальних умов для відбування покарання у виді позбавлення волі та проведення із засудженими соціально-виховної роботи, спрямованої «на формування та закріплення в засуджених прагнення до заняття су-спільно-корисною діяльністю, сумлінного ставлення до праці, дотримання вимог законів та інших прийнятих у суспільстві правил поведінки, підвищення їх загальноосвітнього й культурного рівнів». З метою сприяння розвитку у засуджених соціальної активності та корисної ініціативи у вирішенні питань організації вільного часу засуджених, їх побуту, праці та навчання у відділенні створюється і функціонує рада колективу засуджених, діяльність якої спрямовує начальник відділення. У вільний від роботи час корисна ініціатива засуджених реалізується також шляхом їх участі у роботі гуртків за інтересами (прикладна творчість, художня самодіяльність тощо) та спортивних, секцій, які створюються на добровільних засадах і затверджуються наказом начальника установи.

168

Відповідно до ст. 101 КВК України засуджені, які стають на шлях виправлення, можуть бути переведені з дільниці ресоціалізації: у колоніях мінімального і середнього рівня безпеки — до дільниці соціальної реабілітації після фактичного відбуття: не менше однієї четвертої строку покарання, призначеного судом за злочин середньої тяжкості; не менше третини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі; не менше половини строку покарання, призначеного судом за особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила умисний злочин протягом невідбутної частини покарання.

Особливу увагу при прийнятті рішення про переведення до дільниці соціальної реабілітації слід приділяти таким чинникам: ступінь небезпечності засудженого, його наміри на подальше відбування покарання, можливість самостійно дотримуватися вимог режиму в умовах відсутньої ізоляції та обмеженого нагляду; наявність даних, що свідчать про можливість або наміри вчинення втечі (перебував у розшуку під час слідства, дезертирував із Збройних Сил тощо); ступінь алкогольної та наркотичної залежності; ставлення засудженого до праці, наявність робочої спеціальності, кваліфікація; стан здоров'я та працездатність засудженого; соціальне оточення засудженого, сімейний стан та зв'язки з рідними; віддаленість дільниці соціальної реабілітації від місця проживання засудженого та вірогідність впливу цього чинника на його поведінку.

Не підлягають переведенню до дільниці соціальної реабілітації: особи, які злісно порушували вимоги режиму в місцях попереднього ув'язнення та в колоніях; інваліди першої та другої груп та особи, які досяг-ли пенсійного віку; вагітні жінки та жінки, які мають при собі дітей віком до трьох років; особи, які не пройшли повний курс лікування венеричного захворювання, активної форми туберкульозу, психічного розладу, алкоголізму та наркоманії; особи, які засуджені за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів; особи, яких засуджено за вчинення умисного злочину в період відбування покарання у виді арешту або обмеження волі.

Щодо тримання засуджених у дільниці соціальної реабілітації, то необхідно звернути увагу на автономність цього підрозділу колонії, оскільки для нього характерна своя особлива просторова структура. Так, дільниця соціальної реабілітацції має свою окрему житлову зону, лише на території якої засуджені тримаються під охороною, хоча взагалі у дільниці соціальної реабілітації за ними здійснюється тільки нагляд. У межах території дільниці соціальної реабілітації засуджені мають право вільно пересуватися у вільний від роботи час від підйому до відбою. Можливе

12 А X. Степанюк

169

й пересування засуджених без будь-якого нагляду й поза межами дільниці соціальної реабілітації, але в межах населеного пункту (для виконання робіт, навчання). Засуджені у дільниці соціальної реабілітації на відміну від тих, хто тримається в інших дільницях колонії, можуть носити цивільний одяг, мати при собі цінні речі, отримувати будь-яку кількість посилок, передач та бандеролей, користуватися грішми, мати короткострокові побачення без будь-яких обмежень. Тривалі побачення у дільниці соціальної реабілітації засудженим надаються раз на місяць — до трьох діб. Через шість місяців після перебування у дільниці соціальної реабілітації засудженому в разі відсутності порушень режиму відбування покарання надається право проживати із своїми сім'ями у межах населеного пункту, де розташована колонія, придбавати жилий будинок і заводити особисте господарство на території дільниці. Крім особистих господарств цих засуджених на території дільниці соціальної реабілітації розміщуються кімнати для проживання інших засуджених, кабінет начальника відділення, кімнати для проведення тривалих побачень, місце для телефонних розмов засуджених, кімната для проведення виховної роботи, кухня-'ідальня та інші комунально-побутові служби, що притаманні житловій зоні колонії.

Таким чином, умови тримання засуджених у дільниці соціальної реабілітації порівняно з іншими дільницями виправних колоній є істотно більш м'якими та наближеними до умов життя за межами колонії. Разом із тим, переведення засудженого до дільниці соціальної реабілітації за критерієм «стає на шлях виправлення» означає, що поряд з позитивною оцінкою поведінки засудженого (нормальний хід відбування покарання, відсутність незнятих та непогашених стягнень, сумлінне ставлення до праці та навчання, участь у диференційованих програмах виховного впливу) в адміністрації колонії не має повної впевненості у його виправленні, тому можливим є лише його переведення до структурної дільниці колонії з меншим обсягом обмежень, тобто поки що питання не виникає про умовно-дострокове звільнення за критерієм «довів своє виправлення». Фактичні підстави, що обґрунтовують юридичний критерій «засуджений стає на шлях виправлення» складають наявність обгрунтованих матеріалів з висновками адміністрації виправної колонії, спостережної комісії, інших державних органів і громадських організацій, що свідчать про визнання засудженим своєї вини у вчиненому злочині і каяття в цьому; недопущення протягом року порушень установленого порядку відбування покарання або дострокове зняття раніше накладеного стягнення, після якого пройшло не менше шести місяців; відмова від негативних зв'язків із кримінальним оточенням та впливу злочинної моралі; сумлінну і чесну працю, виконання норм виробітку та прагнення здобуття чи підвищення професійного та освітнього ршня; прийняття письмового зобов'язання щодо законослухняної поведінки.

170

Розділ 19

Режим у колоніях та засоби його забезпечення

Згідно з ч. 1 ст. 102 KB К України «режим у виправних і виховних колоніях — це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених; постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов'язків; реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії; зміну умов тримання засуджених».

Визначення режиму через категорію «порядок», відповідно до тлумачення терміну «порядок», що міститься у словниках, дозволяє розуміти його як послідовність тих чи інших дій, правила, за якими здійснюється що-небудь. Отже, при такому розумінні режиму він визначає послідовність процесу виконання-відбування покарання чи правила, за якими здійснюється цей процес. Разом з тим, таке розуміння режиму не відображає його характеристики як засобу для досягнення мети покарання або ж засобу виправлення та ресоціалізації, у якості якого він визначений ч. З ст. 6 КВК України. Для усунення цього недоліку необхідно звернутись до витоків поняття режим. Під режимом, згідно із словниками, розуміється система правил, заходів, необхідних для досягнення тієї чи іншої мети. Таке розуміння режиму надає можливість визначити й режим покарання (в даному випадку — позбавлення волі) як встановлену кримінально-виконавчим законодавством сукупність правил поведінки засуджених (режим відбування покарання) і заходів, що здійснюються органами й установами виконання покарань, спрямованими на досягнення цілей покарання (режим виконання покарання). Дане визначення режиму дозволяє виділити такі сторони режиму, як режим виконання й режим відбування покарання, а також розглядати режим не тільки у вузькому значенні лише як інститут позбавлення волі, але й дає можливість вести мову про режим виконання-відбування інших видів покарань, наприклад, режим арешту, режим обмеження волі, режим виправних робіт, режим позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, режим тримання в дисциплінарному батальйоні та ін.

За частиною 1 ст. 102 КВК України найважливішою вимогою режиму виконання позбавлення волі є ізоляція засуджених. Зміст позбавлен-

12*

171

ня волі знаходить свій вираз саме в ізоляції засудженого від суспільства шляхом поміщення його у кримінально-виконавчу установу закритого типу. Позбавлення волі зумовлює застосування до засудженого досить вагомих правообмежень, що здатні істотно змінити правовий статус особи. Ізоляція при позбавленні волі, як зазначив Ф. Р. Сундуров, об'єктивно приводить до обмеження: 1) можливості пересуватися, 2) можливості спілкуватися, 3) вибору місця проживання, 4) вибору характеру й роду занять, 5) права вільно визначати свій спосіб життя, 6) права розпоряджатися своїм часом. Серед перерахованих найбільш важливим елементом ізоляції при позбавленні волі є істотні обмеження в спілкуванні засудженого з особами, що перебувають на волі, за межами виправно-трудової установи. Без ізоляції засуджених і похідних від неї обмежень не може бути, власне, позбавлення волі.

Ізоляція осіб, позбавлених волі, забезпечується системою охорони кримінально-виконавчих установ, яка включає в себе: варту, місце її розташування, пости, де вартові виконують свої обов'язки, сектори спостереження та ведення обстрілу, маршрути руху чергової зміни, інженерно-технічні засоби охорони, пости вартових собак і т. ін. Згідно з Інструкцією з організації охорони установ виконання покарань, затвердженою Державним департаментом України з питань виконання покарань, охорона є комплексом заходів, спрямованих на забезпечення ізоляції засуджених і недопущення вчинення ними втеч та інших злочинів; запобігання проникненню на територію установ сторонніх осіб та заборонених до використання засудженими предметів; забезпечення зберігання матеріальних цінностей установ виконання покарань. Охорону осіб, позбавлених волі, здійснює відділ організації охорони установи виконання покарань, основними функціями якого є: охорона й оборона об'єктів кримінально-виконавчої установи; здійснення пропускного режиму на об'єктах, які перебувають під охороною; конвоювання засуджених із колонії на виробничі об'єкти й назад, охорона їх під час виконання робіт; зустрічне конвоювання за автомобільними маршрутами, а також екстрене конвоювання.

Згідно з Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань заходами забезпечення ізоляції засуджених також є огляди та обшуки засуджених, приміщень, територій житлових та виробничих зон, умови роботи вільнонайманого персоналу із засудженими й пропускний режим у колоніях, що визначає умови допуску осіб на їх територію.

Постійний нагляд за засудженими до позбавлення волі теж є основною вимогою режиму виконання покарання. Згідно з Інструкцією з організації нагляду за засудженими, які відбувають покарання в установах виконання покарань, затвердженою Державним департаментом України з питань виконання покарань, нагляд є системою заходів, котрі спрямовані на забезпечення виконання кримінального покарання у виді позбавлення (обмеження) волі шляхом цілодобового й постійного контролю за поведінкою

172

засуджених у місцях їх проживання та праці, попередження та припинення з їх боку протиправних дій, забезпечення вимог ізоляції засуджених та безпеки персоналу. Нагляд у кримінально-виконавчих установах проявляється у постійному стеженні інспекторами служби нагляду й безпеки за поведінкою засуджених у місцях їх розміщення та перебування.

Нагляд спрямований на: забезпечення виконання засудженими встановлених кримінально-виконавчим законодавством правил поведінки; здійснення встановленого пропускного режиму між житловою та виробничою зонами, ізольованими дільницями колонії, цехами та іншими об'єктами; контроль за дотриманням засудженими порядку пересування по колонії; дотримання встановленого зразка одягу, правил санітарії та гігієни; проведення перевірок наявності засуджених у місцях їх проживання та праці; контроль за станом інженерно-технічних засобів охорони; проведення обшуків приміщень та особистих обшуків засуджених, а також огляду території колонії; вилучення предметів, виробів і речей, збереження яких засудженим заборонено; забезпечення порядку і контролю за проведенням побачень і телефонних розмов засуджених; перегляд, перевірка і вручення посилок, передач і бандеролей, забезпечення порядку відбування дисциплінарних стягнень у дисциплінарних ізоляторах, приміщеннях камерного типу чи одиночних камерах, застосування до засуджених заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї і т. ін.

Спеціальне завдання про здійснення нагляду за засудженими покладається на чергову зміну, до складу якої входять: черговий помічник начальника установи; заступник чергового помічника начальника колонії, він же начальник зміни молодших інспекторів; молодші інспектори житлової зони; молодші інспектори виробничої зони; молодший інспектор з приймання та видачі передач, посилок і бандеролей для засуджених, проведення побачень і телефонних розмов засуджених із родичами та іншими громадянами; молодший інспектор у дисциплінарному ізоляторі, приміщеннях камерного типу, одиночних камерах; молодший інспектор із супроводження транспортних засобів по території об'єктів, що охороняються, та забезпечення контролю за вантажно-розвантажувальними роботами; молодший інспектор із забезпечення пропускного режиму на міжзонному КПП, який розташовано між житловою та виробничою зонами; молодші інспектори з нагляду за засудженими в дільницях соціальної реабілітації; молодші інспектори лікувальних закладів при кримінально-виконавчих установах; оперативна група (особовий склад колонії). її чисельність та склад визначаються начальником кримінально-виконавчої установи залежно від оперативної обстановки й варіанта несення служби, а саме: працівники колонії (представники персоналу на об'єктах робіт); група патрулювання в районі дислокації кримінально-виконавчої установи; черговий водій оперативного автомобіля; черговий електрик; оператор пульта оперативного зв'язку та сигналізації; черговий медпрацівник.

173

Свої обов'язки з нагляду за засудженими чергова зміна виконує без вогнепальної зброї. Разом із тим, чергова зміна для виконання своїх функцій забезпечується необхідними спеціальними й технічними засобами та інвентарем: радіостанціями; ліхтарями; спеціальними засобами сльозоточивої та дратівної дії; гумовими кийками; гамівною сорочкою; комплектом шоломів, бронежилетів, аварійно-рятувальним інструментом.

Наступною основною вимогою режиму відбування покарання є виконання покладених на засуджених обов'язків. Те, що права й обов'язки засуджених до позбавлення волі визначені уст. 107 КВК України, безумовно, є позитивним кроком вперед чинного кримінально-виконавчого законодавства, оскільки визначення правил поведінки засуджених на рівні Закону, а не тільки підзаконного нормативного акта — Правил внутрішнього розпорядку — спрямоване на реалізацію принципу законності у діяльності кримінально-виконавчих установ. Стаття 107 КВК уточнює, деталізує правове положення осіб, позбавлених волі, порівняно із загальним правовим статусом засуджених, що визначений у главі 2 КВК. Отже, засуджені до позбавлення волі зобов'язані: дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня колонії, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом колонії та іншими особами; утримувати в чистоті і порядку приміщення, дбайливо ставитися до майна колонії і предметів, якими вони користуються при виконанні дорученої роботи, здійснювати за ними належний догляд і використовувати їх тільки за призначенням; виконувати всі законні вимоги персоналу колонії; виконувати необхідні роботи по самообслуговуванню, благоустрою колонії; дотримуватися санітарно-гігієнічних норм; дотримуватися вимог пожежної безпеки і безпеки праці.

Окремі правила поведінки засуджених мають характер заборони, що власне відображає притаманну позбавленню волі кару, тобто показує, яких обмежень прав і свобод зазнають особи, позбавлені волі. Отже, засудженим забороняється: самовільно залишати колонію, порушувати лінію охорони; спілкуватися із засудженими та іншими особами з порушенням встановлених правил ізоляції, звертатися до них з проханням про виконання незаконних дій; придбавати, виготовляти, зберігати і використовувати гроші, цінності, предмети, речі, речовини і вироби, заборонені до використання в колонії; продавати, дарувати або відчужувати в інший спосіб на користь інших осіб предмети, вироби і речі, які перебувають в особистому користуванні; заподіювати собі тілесні ушкодження, в тому числі і з допомогою іншої особи, завдавати шкоди своєму здоров'ю з метою ухилення від відбування покарання або виконання встановлених обов'язків; завдавати шкоди державному, комунальному майну, майну інших юридичних чи фізичних осіб, у тому числі майну інших засуджених, створювати загрозу заподіяння шкоди такому майну; вживати спиртні напої, наркотичні чи інші одурманю-

174

ючі засоби; чинити опір законним діям персоналу колонії, перешкоджати виконанню ним своїх службових обов'язків, підбурювати до цього інших засуджених; грати в настільні та інші ігри з метою здобуття матеріальної чи іншої вигоди; вживати нецензурні та жаргонні слова, давати і присвоювати прізвиська; самовільно залишати призначені для перебування ізольовані територію, приміщення або визначене місце роботи. Крім Кодексу, окремі заборони щодо засуджених до позбавлення волі передбачені й Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань. Так, засудженим додатково до вище перерахованого забороняється завішувати чи міняти без дозволу адміністрації спальні місця, а також обладнувати їх у комунально-побутових та інших службових або виробничих приміщеннях; відправляти листи, у яких є нецензурні або інші неприпустимі вислови; грати в карти; перебувати в гуртожитках та відділеннях, у яких вони не проживають, або на виробничих об'єктах, на яких вони не працюють; мати при собі предмети і речі в асортименті і кількості, що виходять за межі, встановлені Переліком продуктів харчування, предметів першої потреби та засобів особистої гігієни, які можуть отримувати засуджені у посилках (передачах), купувати в крамницях установ та зберігати при собі; курити в невідве-дених для цього місцях, а у виховних колоніях — курити взагалі; направляти й отримувати кореспонденцію всупереч встановленому порядку; наносити собі або іншим особам татуювання; тримати тварин, займатись городництвом; вивішувати фотографії, репродукції, листівки, вирізки з газет та журналів на стінах, тумбочках, ліжках та робочих місцях; самовільно переплановувати, змінювати конструктивні елементи будівель та споруд установ виконання покарань; користуватися заточувальним обладнанням, інструментом, електроенергією, механізмами та іншими матеріалами з особистих мотивів.

Відбування покарання, коли засуджені зазнають обмежень своїх прав і свобод, знаходить свій прояв не тільки у виконанні покладених на засуджених обов'язків, але й у реалізації їхніх прав і законних інтересів, що теж є однією з основних вимог режиму. За статтею 107 KB К засуджені до позбавлення волі мають право: одержувати інформацію і роз'яснення про умови відбування і порядок виконання покарання у виді позбавлення волі; користуватися послугами, які надаються в місцях позбавлення волі, в тому числі додатковими, оплачуваними; брати участь у трудовій діяльності; отримувати медичну допомогу і лікування, в тому числі платні медичні послуги за рахунок особистих грошових коштів чи коштів рідних та близьких; розпоряджатися грошовими коштами, придбавати, володіти і розпоряджатися предметами, речами, виробами; здійснювати листування з особами, які перебувають за межами колоній, вести з ними телефонні розмови; одержувати і відправляти посилки, бандеролі, грошові перекази, одержувати передачі; зустрічатися з родичами та іншими особами;

175

подавати пропозиції, заяви і скарги в усному і письмовому виді від свого імені і з питань, що стосуються особисто засудженого; брати участь у роботі самодіяльних організацій та гуртках соціально-корисної спрямованості; придбавати, користуватися і зберігати предмети першої потреби, періодичні видання, літературу, продукти харчування; розпоряджатися вільним часом, який відведений розпорядком дня, не порушуючи при цьому правил поведінки; одержувати освіту відповідно до Закону України «Про освіту»; одержувати юридичну допомогу від адвокатів або інших осіб, уповноважених на надання такої допомоги. Перелік прав засуджених до позбавлення волі, що міститься у ст. 107 КВК, не є вичерпним, тому зрозумшо, що Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань доповнюють цей перелік, наприклад, правом засуджених на особисту безпеку, правом відправляти поштою або передавати родичам особисту літературу і періодичні видання, правом придбавати для загального користування за рахунок коштів, які знаходяться на особистих рахунках, телевізори та холодильники.

Органічним продовженням попередньої основної вимоги режиму є забезпечення безпеки засуджених і персоналу. Таким чином, праву засуджених на особисту безпеку (ст. 10 КВК) кореспондує обов'язок адміністрації установ виконання покарання своєю діяльністю створити та забезпечити стан захищеності життєво важливих інтересів як осіб, позбавлених волі, так і персоналу. Безпека є фундаментальною основою функціонування кримінально-виконавчої системи, у складі якої, до речі, тепер є колонії мінімального, середнього та максимального рівня безпеки. Безпека є властивістю кримінально-виконавчої системи, організованої на принципах цілісності та сталих зв'язків між її структурними підрозділами. Кримінально-виконавча система, таким чином, є системою забезпечення безпеки суб'єктів та учасників кримінально-виконавчої діяльності, спрямованої на реалізацію обмежень прав та свобод, притаманних покаранню. Загроза кримінально-виконавчій безпеці є відхиленням від кримінально-виконавчої діяльності, від порядку виконання та відбування покарання, посяганням на правове положення учасників кримінально-виконавчих правовідносин. Отже, забезпечення кримінально-виконавчої безпеки є гарантією, необхідною специфічною умовою існування кримінально-виконавчої системи. На забезпечення безпеки засуджених спрямований нагляд за ними, профілактична та оперативно-розшукова діяльність у колоніях, застосування технічних засобів нагляду й контролю.

Основною вимогою режиму є необхідність роздільного тримання різних категорій засуджених. На виконання цієї вимоги режиму спрямована діяльність Комісій з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, яка вирішує відповідні питання, керуючись Інструкцією про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб,

176

засуджених до позбавлення волі, затвердженою Державним департаментом України з питань виконання покарань. У подальшому в процесі виконання-відбування покарання в колоніях здійснюється, як це визначено у ст. 92 КВК України, роздільне тримання різних категорій засуджених. Так, окремо тримаються чоловіки і жінки; неповнолітні і дорослі; вперше засуджені до позбавлення волі і ті, що раніше відбували покарання у виді позбавлення волі; засуджені до довічного позбавлення волі; засуджені, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування; чоловіки, засуджені за злочини, вчинені з необережності; засуджені, які раніше працювали в суді, органах прокуратури, юстиції та правоохоронних органах.

Засобами забезпечення режиму в місцях позбавлення волі крім охарактеризованих вище охорони і нагляду є також технічні засоби нагляду й контролю, оперативно-розшукова діяльність, режим особливих умов у колоніях, застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї, а також залучення сил і засобів колонії, органів і установ виконання покарань для підтримання правопорядку в установах виконання покарань.

Так, ст. 103 КВК передбачає, що для попередження втеч та інших злочинів, порушень встановленого законодавством порядку виконання покарання, отримання необхідної інформації про поведінку засуджених адміністрація колонії має право використовувати аудіовізуальні, електронні й інші технічні засоби (інженерно-технічні засоби охорони, засоби службового зв'язку, сигналізаційні засоби оповіщення, охоронне освітлення, гучномовний зв'язок і т. ін.). Наприклад, у колонії застосовуються такі технічні засоби охорони, як стаціонарні й пересувні засоби виявлення, що є сукупністю технічних систем, датчиків і пристроїв обробки, передачі та подання інформації про порушника чи заборонені предмети або речовини.

Оперативно-розшукова діяльність теж є засобом забезпечення режиму в колоніях. За статтею 104 КВК у колоніях оперативними підрозділами здійснюється оперативно-розшукова діяльність, спрямована на пошук і закріплення фактичних даних про протиправну поведінку суб'єктів та учасників кримінально-виконавчої діяльності. Метою опе-ративно-розшукової діяльності є: забезпечення безпеки засуджених, персоналу колоній та інших осіб; виявлення, попередження і розкриття злочинів, вчинених у колоніях, а також порушень встановленого порядку відбування покарання; вивчення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів та інших правопорушень; надання правоохоронним органам, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, допомоги у розкритті, припиненні та попередженні злочинів.

На забезпечення режиму як порядку виконання та відбування покарання спрямоване й посилення охорони та нагляду за засудженими (режим

177

особливих умов) у випадках стихійного лиха, епідемій, аварій важливих для життєзабезпечення систем, масових заворушень, проявів групової непокори засуджених або в разі виникнення реальної загрози збройного нападу на колонію чи у зв'язку з уведенням надзвичайного чи воєнного стану в районі розташування колонії. Так, у травні 2004 року у районі дислокації Мелітопольської виховної колонії, тобто в Мелітопольському районі Запорізької області був уведений надзвичайний стан у зв'язку з вибухами боєприпасів на ракетно-артилерійських складах. Звичайно, що у цей період із засудженими- не проводились раніше заплановані заходи, було припинено надання побачень та приймання передач, здійснювались інші режимні заходи, спрямовані на посилення охорони та нагляду.

Застосування до осіб, позбавлених волі, заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї є тим засобом забезпечення режиму, якого у міру можливості, як сказано у Пояснювальній записці до Європейських тюремних правил, слід уникати, бо він суперечить цивілізованій поведінці. Разом із тим, Європейські тюремні правила визнають, що в діяльності установ виконання покарань іноді неминуче виникають ситуації, які вимагають використання фізичного приборкання за допомогою спеціальних засобів для попередження завдання фізичної шкоди в'язням чи персоналу, втечі або пошкодження майна. При застосуванні засобів приборкання насамперед необхідно виконувати вимоги закону, а не рішення тюремної адміністрації.

Треба сказати, що в Україні саме на рівні закону (ст. 106 КВК) визначаються підстави застосування до позбавлених волі заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї. Так, до осіб, позбавлених волі, якщо вони чинять фізичний опір персоналу колоній, злісно не виконують його законні вимоги, проявляють буйство, беруть участь у масових заворушеннях, захопленні заручників або чинять інші насильницькі дії, а також при втечі або затриманні втікачів із колоній з метою припинення вказаних протиправних дій, а також запобігання заподіянню цими особами шкоди оточенню або самим собі застосовуються: фізична сила, спеціальні засоби, гамівна сорочка та зброя. Гамівна сорочка не застосовується до засуджених неповнолітніх і жінок. Закон забороняє застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і зброю відносно жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалідності і неповнолітніх, крім випадків вчинення ними групового або збройного нападу, який загрожує життю й здоров'ю персоналу колонії чи інших осіб, або збройного опору.

Застосування вищевказаних заходів можливе у разі крайньої необхідності; коли застосування заходів фізичного впливу уникнути все ж неможливо, вони не повинні перевищувати міри, необхідної для виконання покладених на адміністрацію колонії обов'язків, і мають зводитися до завдання найменшої шкоди здоров'ю правопорушників. У разі не-

178

обхідності адміністрація колонії зобов'язана негайно надати допомогу потерпшим.

Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань деталізують порядок застосування до позбавлених волі заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї. Так, для припинення правопорушень із боку засуджених працівники кримінально-виконавчої системи мають право застосовувати заходи фізичного впливу в тому числі прийоми рукопашного бою. Згідно з § 60 Правил внутрішнього розпорядку наручники до засуджених застосовуються за розпорядженням начальника установи, його заступників, чергового помічника начальника установи та їх заступників. Застосування наручників до засуджених можливе у разі: учинення фізичного опору особовому складу чергової зміни, варти, адміністрації установи або проявів буйства; відмови слідувати до дисциплінарного ізолятора, приміщень камерного типу, в одиночну камеру або карцер; спроби самогубства, членоушкодження або нападу на засуджених чи на інших осіб; конвоювання після затримання засудженого, що вчинив втечу.

Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань (§61) надають право особовому складу установи самостійно застосовувати до засуджених сльозоточиві речовини, гумові кийки та фізичну силу для: захисту персоналу установи та самозахисту від нападу та інших дій, що створюють загрозу їх життю або здоров'ю; припинення масових заворушень і групової непокори з боку засуджених; відбиття нападу на будівлі, приміщення, споруди і транспортні засоби установи або звільнення їх у разі захоплення; затримання або доставляння засуджених, які вчинили грубі порушення режиму тримання до дисциплінарного ізолятора, приміщень камерного типу, одиночної камери або карцеру, якщо зазначені особи чинять опір; затримання засуджених, що вчинили втечу з місць позбавлення волі; звільнення заручників.

Застосування гамівної сорочки є крайнім заходом впливу на засуджених і може мати місце тоді, коли вищевказані заходи виявились неефективними. Гамівна сорочка може бути застосована лише за вказівкою начальника колонії або особи, що виконує його обов'язки, під наглядом медичного працівника. Указівка медичного працівника про неможливість застосування гамівної сорочки до засудженого підлягає безумовному виконанню. У гамівній сорочці засуджений може перебувати до заспокоєння, але не більше двох годин. Не можна застосовувати гамівну сорочку до інвалідів першої та другої груп, до вагітних жінок і до неповнолітніх.

Вогнепальна зброя може бути застосована до засуджених до позбавлення волі лише як винятковий захід у разі вчинення засудженим нападу або інших умисних дій, які створюють реальну загрозу життю працівників установ виконання покарань або інших осіб, а також у разі втечі з-під варти, коли іншими засобами неможливо було припинити зазначені дії. Про кожний випадок застосування зброї адміністрація колонії повинна негайно повідомити прокурора.

179

Розділ 20

Умови відбування покарання в колоніях

Частиною 2 ст. 102 KB K України визначено, що «режим має зводити до мінімуму різницю між умовами життя в колонії і на свободі, що повинно сприяти підвищенню відповідальності засуджених за свою поведінку й усвідомленню людської гідності». Це положення цілком відповідає рекомендаціям, які містяться у Мінімальних стандартних правилах поводження із засудженими та Європейських тюремних правилах, відповідно до яких прийнятий в установі режим повинен прагнути зводити до мінімуму різницю між життям у в'язниці й життям на волі. Отже, для дотримання даних рекомендацій життя засуджених повинне відповідати тому життєвому рівню, який уданий час характерний для нашого суспільства. У 2004 p., наприклад, прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць був встановлений у розмірі 362 грн. 23 коп., а видатки на тримання однієї особи, позбавленої волі, складали приблизно половину цієї суми.

Відповідно до ст. 25 Загальної декларації прав людини кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд і необхідне соціальне забезпечення, які необхідні для підтримання її здоров'я й добробуту. Прикладом утілення цих положень у національне законодавство є ст. 48 Конституції України, відповідно до якої кожен громадянин України (а засуджені до позбавлення волі продовжують залишатися громадянами України) має право на достатній життєвий рівень, а саме: достатнє харчування, одяг, житло. Крім того, і в ст. 49 Конституції проголошено, що кожен має право на охорону здоров'я і медичну допомогу.

Матеріально-побутове забезпечення і медичне обслуговування осіб, позбавлених волі, належить до найбільш істотних умов відбування покарання. У свою чергу порядок і умови виконання й відбування покарання складають режим позбавлення волі.

У колоніях, на відміну від того безладного способу життя, що зрештою привів особу в місця позбавлення волі, ритм життя засуджених є чітко налагодженим, розміреним, завдяки суворо регламентованому розпорядку дня, який включає в себе час підйому, туалету, фізичної зарядки, приймання їжі, розводу на роботу, перебування на виробництві, перевірку наявності засуджених, проведення загальноосвітнього та професійно-технічного навчання, виховних, культурно-масових та спортивно-оздоровчих заходів. Обов'язковими елементами розпорядку дня незалежно від зайнятості засуджених на виробництві, оперативної об-

180

становки, пори року є безперервний восьмигодинний сон засуджених і надання їм особистого часу від 1 до 2 годин. Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань містять Типовий розпорядок дня засуджених, де у годинах та хвилинах визначається, чим займаються засуджені протягом доби. В кожній установі виконання покарань розпорядок дня складається з урахуванням місцевих умов, тривалості дня та затверджується начальником установи. Розпорядок дня установи передбачає не тільки зайнятість засуджених, але й порядок та час роботи всіх відділів, служб, об'єктів та дільниць установи, у тому числі медичної частини, лазні-пральні, перукарні, крамниці, 'їдальні.

Наближення умов відбування покарання до рівня життя на свободі в колоніях Грунтується й на тезі, що ізоляція як необхідний атрибут позбавлення волі в колоніях не є абсолютною. Засуджені мають можливість мати контакти з зовнішнім світом у визначених кримінально-виконавчим законодавством формах шляхом побачень як із родичами, так і з іншими особами, їм надається можливість у деяких випадках виїжджати за межі колоній, дозволяється мати телефонні розмови, одержувати посилки, передачі і бандеролі, листуватися. Засудженим до позбавлення волі створюються необхідні житлово-побутові умови, вони забезпечуються приміщеннями для проживання, їм надається одяг, натільна білизна й взуття за сезоном, а також триразове гаряче харчування. Крім того, засуджені мають право придбавати в магазинах колоній продукти харчування та предмети першої потреби, що теж сприяє поліпшенню їх рівня життя під час відбування покарання.

Умови відбування покарання врегульовані главою 17 KB K України. Згідно зі ст. 115 КВК України особам, які відбувають покарання у виправних і виховних колоніях, створюються необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни. Норма житлової площі на одного засудженого у виправних колоніях не може бути меншою трьох квадратних метрів, у лікувальних закладах при виправних колоніях, у виправних колоніях, призначених для тримання і лікування хворих на туберкульоз, у стаціонарі — п'ять квадратних метрів. Необхідно звернути увагу на те, що ці норми поки що не відповідають міжнародним стандартам, оскільки за висновками Комітету проти катувань Ради Європи житлову площу, що є меншою семи квадратних метрів, слід розглядати як застосування тортур у місцях позбавлення волі.

Засудженим надається індивідуальне спальне місце й постільні речі. За нормами, встановленими Державним департаментом України з питань виконання покарань, установи виконання покарань забезпечуються (в основному за рахунок власного виробництва) меблями, інвентарем і предметами господарського призначення, а особи, позбавлені волі, забезпечуються одягом, білизною і взуттям за сезоном із урахуванням статі, віку й кліматичних умов, а в лікувальних закладах — спеціальним

181

одягом і взуттям. Вартість речового майна, виданого засудженим у користування, відшкодовується ними за рахунок коштів, зароблених у місцях позбавлення волі, та згідно із заявами за рахунок коштів, що надійшли на особові рахунки. Після оплати вартості отриманого майна воно переходить у власність засудженого.

За частиною 4 ст. 115 КВК засудженим неповнолітнім, інвалідам першої та другої груп, жінкам з вагітністю понад чотири місяці, непрацюючим жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, непрацюючим чоловікам віком понад шістдесят років і жінкам — понад п'ятдесят п'ять років (якщо вони не одержують пенсії), а також особам, які звільнені від роботи через хворобу, в тому числі хворим на активну форму туберкульозу, харчування, одяг, взуття, білизна і комунально-побутові послуги надаються безоплатно.

Правилами внутрішнього розпорядку визначається асортимент та кількість предметів, виробів і речей, які можуть перебувати у засудженого. Якщо їх більше за встановлені норми, то вони вилучаються у засудженого і здаються на склад, про що складається акт. Разом із тим, загальна вага предметів і речей (з урахуванням й тих, що зберігаються на складах), які належать засудженому, у всіх випадках не повинна перевищувати 50 кг.

В установах виконання покарань засуджені не тільки можуть прид-бавати продукти харчування й предмети першої потреби. З метою наближення умов життя в колонії до життя на свободі засудженим можуть надаватися й додаткові платні послуги: медичне обслуговування, фотографування, ремонт годинників, електробритв та інший дрібний ремонт дозволених до використання предметів і речей, банно-пральні послуги, прокат кіно- та відеофільмів тощо.

Одним з елементів режиму, що відображає різницю між умовами відбування покарання у колоніях різного рівня безпеки, є право засуджених до позбавлення волі придбавати продукти харчування та предмети першої потреби (ст. 108 КВК). Це положення відповідає ст. 76. 2) Мінімальних стандартних правил поводження з в'язнями, де сказано, що засуджені до позбавлення волі повинні мати можливість витрачати частину зароблених ними коштів на придбання дозволених предметів особистого вжитку.

За КВК України засуджені у виправних колоніях мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання мають право витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші, зароблені в колонії, в сумі до 100% мінімального розміру заробітної плати (ст. 138); у колонії середнього рівня безпеки — до 80%, а у колонії максимального рівня безпеки — до 70% мінімального розміру заробітної плати. Слід сказати, що ці суми є базовими, бо засудженим, які відбувають покарання у дільницях ресоціалізації, можіть бути

182

змінені умови відбування покарання. Так, при сумлінній поведінці і ставленні до праці за клопотанням начальника відділення соціально-психологічної служби постановою начальника колонії, погодженою зі спостережною комісією, засудженим може бути дозволено додатково витрачати на місяць гроші у виправній колонії: мінімального рівня безпеки після відбуття не менше третини строку покарання в сумі 50% мінімального розміру заробітної плати; середнього рівня безпеки після відбуття не менше половини строку покарання — 40% мінімального розміру заробітної плати; максимального рівня безпеки після відбуття не менше половини строку покарання —30% мінімального розміру заробітної плати.

За загальним правилом працездатні засуджені можуть придбавати продукти харчування та предмети першої потреби лише за безготівковим розрахунком і на кошти, зароблені в колоніях. Що стосується непрацездатних засуджених, тобто чоловіків віком понад шістдесят років, жінок — віком понад п'ятдесят п'ять років, інвалідів першої та другої груп, вагітних жінок, жінок, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, неповнолітніх, то ці позбавлені волі можуть придбавати продукти харчування та предмети першої потреби також на гроші, одержані за поштовими переказами, за рахунок пенсій чи інших доходів. За статтею 108 КВК сума грошей, яку можуть витрачати непрацездатні особи для придбання продуктів харчування та предметів першої потреби, дорівнює: для інвалідів першої групи, вагітних жінок, жінок, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, — сумі мінімального розміру заробітної плати, а для інвалідів другої групи — сумі, що становить шістдесят відсотків мінімального розміру заробітної плати.

Для придбання засудженими продуктів харчування та предметів першої потреби в колоніях організована щоденна робота магазинів. За графіком у час, визначений розпорядком дня, кожний засуджений у складі відділення соціально-психологічної служби може відвідувати магазин 3-4 рази на місяць.

Засудженим, що тримаються в дільницях посиленого контролю або в камерах колоній (секторів) максимального рівня безпеки, придбання продуктів харчування й предметів першої потреби два рази на місяць здійснюють начальники відділень на підставі заяви засудженого, погодженої з начальником установи.

Асортимент продуктів харчування та предметів першої потреби, які можуть придбати засуджені, затверджений Державним департаментом України з питань виконання покарань. Загалом він співпадає з переліком продуктів харчування, предметів першої потреби та засобів особистої гігієни, які можуть отримувати засуджені у посилках (передачах). До речі, Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань

183

дозволяють засудженим за кошти, зароблені в колонії або отримані за поштовими переказами, придбавати в установленій відповідним переліком кількості й асортименті продукти харчування та предмети першої потреби в магазині колонії в рахунок належних їм посилок.

Однією з доволі істотних умов відбування покарання є контакти позбавлених волі із зовнішнім світом. Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями рекомендують надавати позбавленим волі «можливість спілкуватися через регулярні проміжки часу і під належним наглядом із їхніми сім'ями або друзями, що мають бездоганну репутацію, як шляхом листування, так і безпосередньо, в ході відвідин». За статтею ПО КВК особи, позбавлені волі, мають право на два види побачень: короткострокові тривалістю до чотирьох годин і тривалі — до трьох діб. Засуджені, що відбувають покарання у виправних колоніях мінімального, середнього та максимального рівня безпеки, можуть одержувати щомісяця короткострокове й один раз на три місяці тривале побачення. Короткострокові побачення надаються з родичами або іншими особами й проходять у присутності молодшого інспектора служби нагляду й безпеки. Тривалі побачення надаються з правом спільного проживання і тільки з близькими родичами (подружжя, батьки, діти, всиновлю-вачі, всиновлені, рідні брати й сестри, дід, баба, онуки). Тривалі побачення можуть надаватися й з особами, з якими засуджені не перебували в зареєстрованому шлюбі, за умови, що у них є спільні неповнолітні діти, що підтверджено їх свідоцтвами про народження та довідкою органу місцевого самоврядування про факт проживання засудженого (засудженої) з особою, яка прибула на побачення, однією сім'єю. Оплата послуг за користування кімнатами короткострокових і тривалих побачень здійснюється засудженими або їх родичами чи іншими особами за рахунок власних коштів.

Крім побачень засудженим надається право на чотири телефонних розмови протягом року тривалістю до п'ятнадцяти хвилин кожна, при наявності технічних можливостей. Міжміські телефонні розмови оплачуються з особистих коштів засуджених. Засудженим за їхнім проханням дозволяється заміняти тривалі побачення короткостроковими, а також тривалі або короткострокові побачення — телефонними розмовами. Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань не дозволяють побачення і телефонні розмови між засудженими до позбавлення волі, які перебувають у кримінально-виконавчих установах.

За заявою засудженого або особи, яка прибула на побачення, дозвіл на його проведення надається начальником колонії, а у разі його відсутності — першим заступником або посадовою особою, яка виконує його обов'язки. Ці посадовці приймають осіб, які прибули на побачення, інформують про поведінку засудженого і роз'яснюють правила поведінки під час побачення, попереджають про можливу відповідальність

184

за нелегальні передачі. Особам, які прибули на побачення, до кімнат тривалих побачень дозволяється проносити продукти харчування та цивільний одяг для використання під час побачення, а також предмети та речовини, зберігання яких засудженим не заборонено. У свою чергу, засуджені можуть проносити в кімнати тривалих побачень туалетні речі, туалетні вироби, власні альбоми, літературу чи періодичні видання, якщо вони бажають передати їх родичам. Не дозволяється передавати засудженим або ж отримувати від них будь-які документи, записи, креслення і т. ін. Якщо є достатні підстави підозрювати, що особа, яка прибула на тривале побачення, має намір передати засудженому предмети, вироби та речовини, зберігання яких заборонено засудженим, або отримати від засудженого заборонені речі, начальник установи доводить до відома такій особі, що побачення буде надано лише після того, як особа погодиться на огляд її речей і одягу до і після побачення. У разі виявлення в особи, яка прибула на побачення, прихованих від огляду заборонених предметів тривале побачення не надається й вирішується питання про притягнення до адміністративної відповідальності. Коли особа, яка прибула на побачення, відмовиться від огляду речей і одягу, за її бажанням можливе надання короткострокового побачення.

Щодо засуджених, то вони у будь-якому випадку підлягають повному обшуку до і після побачень.

Яскравим прикладом прояву принципу гуманізму у поводженні із засудженими є надання їм можливості короткочасних виїздів за межі виправних колоній. Так, ст. Ill KBK передбачає, що засудженим, які тримаються у виправних колоніях мінімального й середнього рівня безпеки, виховних колоніях, може бути дозволено короткочасні виїзди за межі колонії на території України на строк до семи діб, не рахуючи часу, необхідного для проїзду в обидва кінці, але не більше трьох діб, у разі таких виключних обставин, як смерть або тяжка хвороба близького родича, що загрожує життю хворого; стихійне лихо, що спричинило значну матеріальну шкоду засудженому або його сім'ї.

Дозвіл на короткочасний виїзд у зв'язку з виключними обставинами дається начальником колонії протягом доби за заявою засудженого з урахуванням особи й поведінки засудженого. Час перебування засудженого поза межами колонії зараховується в строк відбування покарання. Вартість проїзду засудженого оплачується ним особисто або його родичами.

Одержання засудженими до позбавлення волі посилок, передач і бандеролей є ще одним каналом підтримання зв'язків із зовнішнім світом. На відміну від побачень, кількість яких не залежить від рівня безпеки колонії, посилки позбавлені волі мають право одержувати: у колонії мінімального рівня безпеки — сім посилок (передач) і чотири бандеролі; у колонії середнього рівня безпеки — шість посилок (пере-

185

дач) і чотири бандеролі; у колонії максимального рівня безпеки — п'ять посилок (передач) і дві бандеролі. Максимальна вага однієї посилки (передачі) визначається за діючими поштовими правилами й може досягати ЗО кг. Порядок одержання засудженими посилок (передач) і бандеролей та перелік продуктів харчування, предметів першої потреби та засобів особистої гігієни, які можна і які заборонено надсилати засудженим у посилках (передачах), визначається Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань. Так, згідно з Переліком, затвердженим Державним департаментом України з питань виконання покарань, засудженим можна надсилати будь-які придатні до вживання продукти харчування, виготовлені не в домашніх умовах, а також тютюнові вироби фабричного розфасування, сигарети та чай. Це означає, що обмеження встановлені на продукти, що швидко псуються, з простроченим терміном реалізації, консервовані продукти, виготовлені в домашніх умовах, продукти, що потребують додаткового приготування шляхом термічної обробки, а також на спиртні напої та пиво. У число предметів першої потреби входять: одяг, білизна, взуття, годинники із некоштовних металів, бритви електричні або механічні чи безпечні з касетними головками, електрокип'ятильники побутові промислового виробництва, засоби особистої гігієни, підручники і навчальне приладдя, література та періодичні видання, настільні ігри тощо. Правила внутрішнього розпорядку роблять виняток для важкохворих засуджених, вагітних жінок, жінок, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, інвалідів першої та другої груп, які незалежно від призначеного їм виду виправної колонії можуть одержувати додаткові посилки (передачі) і бандеролі в кількості й асортименті, що визначаються медичним висновком. При цьому лікарські засоби і вироби медичного призначення, які одержують засуджені відповідно до медичного висновку, не включаються в число посилок (передач) і бандеролей.

Згідно зі ст. 113 КВК усім категоріям засуджених до позбавлення волі дозволяється одержувати й відправляти листи й телеграми за власний рахунок без будь-яких обмежень їх кількості. Листування між позбавленими волі, які не є родичами, можливе тільки з дозволу адміністрації колонії.

Відправлення засудженими листів проводиться тільки через адміністрацію колонії. Оскільки кореспонденція засуджених підлягає перегляду, то для спрощення цієї процедури листи опускаються до поштових скриньок на території колонії або передаються представникам адміністрації у незапечатаному вигляді. Листи засуджених, виконані тайнописом, шифром або із застосуванням інших умовностей, а також ті, що мають цинічний характер або відомості, що не підлягають розголошенню, адресату не надсилаються і знищуються, про що оголошується засудженому.

186

За частиною 4 ст. 113 КВК пропозиції, заяви і скарги, адресовані Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини та прокуророві, переглядові не підлягають і не пізніш як у добовий строк надсилаються за належністю. У зв'язку з цим показово, що § 43 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань називає ще одного адресата, кореспонденція якому переглядові не підлягає, — це Європейський Суд з прав людини. Така редакція хоча й виходить за межі норми КВК України, але, разом із тим, вона більш близька до ч. З ст. 36 Мінімальних стандартних правил поводження з в'язнями, де сказано, що кожен в'язень повинен мати можливість звертатися як до органів центрального тюремного управління, так і до судової влади чи інших компетентних органів із заявами чи скаргами, зміст яких не повинен цензоруватися. Так само й ст. 42.3 Європейських тюремних правил містить положення, згідно з яким кожному ув'язненому дозволяється направляти в незапечатаному конверті прохання або скаргу в центральні органи управління кримінально-виконавчою системою, судові чи інші компетентні органи. Отже, хоча позбавлені волі в Україні й не можуть звертатися в центральний апарат Державного департаменту України з питань виконання покарань або ж у вітчизняні суди без того, щоб їх заяви чи скарги переглядалися адміністрацією колонії, але на рівні підза-конного нормативного акту їм усе ж таки дозволяється звертатись за захистом своїх прав до Європейського Суду з прав людини.

Згідно зі ст. З Європейських тюремних правил цілі виправного впливу на засуджених полягають у тому, щоб зберегти їх здоров'я та гідність.

У справі підтримання здоров'я засуджених особливо важливу роль безсумнівно відіграє харчування засуджених. У Пояснювальній записці до Європейських тюремних правил звертається увага на те, що їжа та вода складають основу самого життя й неминуче опиняються в центрі уваги людей, що приречені на монотонність тюремного існування. Якість їжі, її приготування та зовнішній вид можуть виявитися вирішальними при оцінці ув'язненими того, наскільки уважно та відповідально ставиться до них адміністрація місця позбавлення волі. Через це організація харчування також важлива для вироблення у осіб, позбавлених волі, позитивного ставлення до всього процесу їх виправлення та навчання. Ось чому повинно бути зроблено все для того, щоб забезпечити ув'язненим таке харчування й такі умови, в яких приймається їжа, що були б максимально наближені до середнього рівня в системі громадського харчування за межами місць позбавлення волі. 16 червня 1992 року постановою Кабінету Міністрів України були затверджені норми добового забезпечення продуктами харчування засуджених до позбавлення волі. Для різних категорій позбавлених волі встановлено 11 норм харчування. Норми харчування осіб, позбавлених волі, є диференційованими. Окремо є норми для дорослих і неповнолітніх, для

187

дітей, що перебувають у будинках дитини при установах виконання покарань, для хворих, що перебувають на стаціонарному лікуванні, для вагітних жінок і матерів-годувальниць, для осіб, що постраждали від аварії на Чорнобильській АЕС. Норми харчування враховують місцезнаходження особи (у дорозі, в колонії чи слідчому ізоляторі), характер зайнятості засуджених на роботі. Залежно від цих показників змінюється асортимент продуктів і сумарна енергетична цінність тієї чи іншої норми. Як правило, кожна з норм забезпечення засуджених продуктами харчування поділяється на дві піднорми: загальну і норму дієтичного харчування. Так, норма № 1 А (загальна) забезпечення продуктами харчування засуджених, що перебувають в установах виконання покарань, передбачає на добу: 500 г хліба із суміші борошна житнього і пшеничного 1 сорту; 150 г хліба пшеничного із борошна 2 сорту; 120 г крупи; 100 г м'яса; 100 г риби; 550 г картоплі; 250 г овочів, а також бобові, макаронні вироби, жири, маргарин, олія, цукор, чай, сіль і т. ін. Енергетична цінність цієї норми складає 3026,2 ккал. Норма № 1 Б (дієтичного харчування) за рахунок доповнення деякими продуктами харчування (масло тваринне, рис, манна крупа) має енергетичну цінність 3059,4 ккал.

За підсумками чотирьох інспекційних поїздок в Україну експертів Комітету проти катувань Ради Європи, що відбулися в 1998, 1999, 2000 і 2002 pp., було зроблено висновок, що харчування засуджених та ув'язнених в Україні не є достатнім для підтримання їх здоров'я, а отже є порушенням прав людини. Така ситуація склалась через щорічне недостатнє фінансування з Державного бюджету потреб установ виконання покарань. Для виправлення цього становища Державний департамент України з питань виконання покарань розробив комплексну програму щодо покращення продовольчого забезпечення спецконтингенту та зміцнення матеріальної бази установ кримінально-виконавчої системи України на 2001-2005 pp. Посилення уваги до самозабезпечення кримінально-виконавчої системи привело до позитивних зрушень. Так, на початок 2004 року серед установ виконання покарань функціонувало 11 виправних колонії із сільськогосподарським профілем виробництва, які обробляли 48 тис. га землі. З метою забезпечення продуктами харчування всіх осіб, позбавлених волі, у цих колоніях вирощують зернові, технічні культури, картоплю, овоче-баштанні рослини, розвивають птахівництво, тваринництво. Колонії мають тепер власні переробні комплекси: млини, хлібопекарні, обладнання для виробництва макаронних виробів, дільниці консервації та соління овочів, цехи виготовлення молочної продукції тощо.

Ще однією з умов відбування покарання є медико-санітарне забезпечення засуджених до позбавлення волі, що здійснюється медичною службою установ виконання покарань. Відповідно до міжнародних документів медичне обслуговування в установах виконання покарань має

188

надаватися й організовуватися за такими якісними стандартами й на високому професійному рівні, що відповідають тим, які використовуються в установах охорони здоров'я поза місцями позбавлення волі. Відповідності до ч. 2 ст. 116 КВК лікувально-профілактична і санітарно-протиепідемічна робота в місцях позбавлення волі організовується і провадиться так, як це визначено законодавством про охорону здоров'я. Це означає, що організація медико-санітарного забезпечення в колоніях відповідає вимогам її надання населенню країни. Станом на 2004 рік у кримінально-виконавчій системі України функціонує 21 лікарня, з яких соматичного профілю — 11, протитуберкульозного — 10.

Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань передбачають, що в колоніях здійснюється: а) клінічне обстеження та нагляд за засудженими з метою оцінки стану здоров'я, а при виявленні хвороб — застосування раціональної терапії та встановлення непрацездатності; б) амбулаторне, стаціонарне і спеціалізоване лікування методами та засобами, що рекомендовані інструктивно-методичними вказівками Міністерства охорони здоров'я України.

На медичну службу установ виконання покарань покладені завдання:

здійснення медичного контролю за станом здоров'я осіб, позбав

лених волі, шляхом проведення систематичних медичних оглядів та

обстежень з метою своєчасного виявлення хворих із соматичними,

інфекційними, паразитарними й іншими захворюваннями та осіб з па

тологічними та передпатологічними станами;

надання медичної допомоги в місцях позбавлення волі, а при не

обхідності — залучення ресурсів лікувальних закладів територіальних

органів охорони здоров'я;

організація забезпечення медичного благополуччя;

контроль за організацією харчування осіб, які тримаються в місцях

позбавлення волі відповідно до норм, що визначені Кабінетом Міністрів

України; систематичний аналіз стану захворюваності й утрати працез

датності з метою проведення лікувально-профілактичних заходів;

пропаганда медичних та гігієнічних знань.

Крім того, що засуджені забезпечені належного рівня обслуговуванням медичною службою колонії, вони також мають право звертатися за лікарськими консультаціями та лікуванням до медичних установ, що надають платні послуги. Консультації та лікування у таких випадках проводяться в медичній частині колонії під наглядом працівників медичної служби. Оплата цих послуг і придбання ліків здійснюються за рахунок власних коштів засудженими або їх родичами.