§ 1. Загальна характеристика міжнародних перевезень

У сучасних умовах гнучка, надійна, недорога транспортна система, яка дозволяє здійснювати міжнародні перевезення, набуває вирішального значення. Україна посідає важливе місце у мережі транспортних сполучень, оскільки через й територію проходить кілька коридорів, які дають змогу в найко-ротші строки спрямовувати вантажопотоки з Азії до Європи. Розробляються нові проекти пасажире— та вантажоперевезень. Зокрема, таким є проект транспортного коридору Гданськ—Одеса (інакше Чорне море — Балтика), яким здійснюватимуться залізничні та автомобільні перевезення. З відкриттям цього сполучення першочергового значення набуватимуть комбіновані перевезення цінних вантажів. Сьогодні діє Євро-азійський транспортний коридор, до складу якого входять поромні переправи через Чорне і Каспійське моря, залізниці Закавказзя і Туркменистану. Діючою є поромна переправа Скадовськ—Зонгулдак (Україна—Туреччина).

Перспективним напрямом розвитку транспортних зв'язків є інтермодальні перевезення, зокрема між Каспійським, Чорним, Середземним морями й Західною Європою, які вважаються продовженням уже існуючих транспортних коридорів (за участю морських портів України, Румунії, Болгарії, Туреччини, Греції, Албанії). Планується залучити до співпраці у сфері перевезень Грузію, Азербайджан, Туркменію, Казахстан, а також внутрішні водні шляхи Росії.

Значним проектом XXI століття є прокладання транспортного коридору Європа—Кавказ—Азія (ТРАСЕКА). Початком цього проекту стала багатостороння Угода про міжнародний транспорт та розвиток коридору Європа—Кавказ—Азія від 8 вересня 1998 р. Президентами Азербайджану, України, Молдови, Узбекистану, Киргизстану, Грузії, Туреччини, Румунії та Болгарії підписано 4 додаткові технічні документи, зокрема з міжнародного торговельного судноплавства, міжнародного залізничного транспорту, міжнародного автомобільного транс-

256

порту. На рівні міністерств транспорту України, Грузії та Болгарії підписано Протокол переговорів щодо розбудови поромної переправи Іллічівськ—Варна— Поті.

Україна зацікавлена у здійсненні Мариборської угоди, підписаної Італією, Словенією та Угорщиною. Нею передбачено будівництво транспортного коридору Трієст—Любляна—Будапешт—Київ. Відновлюються європейські колії в районі Чопа та авіасполучення на лінії Бухарест—Кишинів—Донецьк.

Розвивається такий вид транспортування як подача нафти, газу, води тощо трубопроводами. Трубопровідний транспорт є ефективніший та безпечніший спосіб доставки вказаних вантажів, ніж інші. Це визнано, зокрема, у Анкарській політичній декларації стосовно транспортування каспійської нафти від 29 жовтня 1998 p., що підписана від імені Туреччини, Азербайджану, Грузії, Узбекистану та США. Сьогодні особливої актуальності для України набуває транспортування каспійської нафти через її територію. Ширші можливості для транспортування каспійської нафти Дунаєм відкриє створення вільної економічної зони у трикутнику Джурджулешти—Рені—Галац (Україна, Молдова, Румунія). Транспортування газу обумовлюється у туркмено-турецькій Угоді про принципи продажу і закупівлі туркменського газу та його транспортування, підписаній в Анкарі у жовтні 1998 р. Обговорюється проект транскаспійського газопроводу Туркменистан—Азербайджан—Туреччина. Україною у 1996 р. ратифіковано багатосторонню Угоду про проведення узгодженої політики в галузі транзиту природного газу, в 1997 р. — багатосторонню Угоду про проведення узгодженої політики в галузі транзиту нафти і нафтопродуктів магістральними трубопроводами. Проводиться співробітництво і на двосторонньому рівні. Наприклад, у 1997 р. Україна ратифікувала міжурядову угоду, учасницею якої є Казахстан, про принципи співробітництва в нафто-газо-вих галузях. У цьому ж році ратифіковано Угоду між Урядом України і Урядом Турецької Республіки про нафтопровідну систему Джейхан—Самсун. А загалом регулювання відносин з приводу поставок трубопроводом здійснюється національним законодавством про поставки або постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу.

Таким чином, міжнародні перевезення набувають все більшого значення для держав, у т. ч. й України. їх належне правове регулювання дозволить найоптимальніше вирішити низку господарських питань.

Перевезення пасажирів, вантажу, багажу здійснюється залізничним, автомобільним, повітряним, морським, річковим

у Г. Фєдиияк        257

та трубопровідним видами транспорту. Розрізняють прямі перевезення, тобто здійснювані одним видом транспорту, та змішані або комбіновані, здійснювані кількома видами транспорту.

За договором перевезення транспортна організація (перевізник) зобов'язується доставити пасажирів, вантаж, багаж до пункту призначення в іншій державі, видати вантаж (багаж) уповноваженій особі (одержувачу). Відправник чи пасажир зобов'язані оплатити таку послугу. Міжнародним вважається перевезення, здійснюване між двома чи більшою кількістю держав. Особливістю договору міжнародного перевезення є застосування матеріальних норм права на підставі колізійних принципів, передбачених міжнародними договорами, національним законодавством чи транспортним документом, виданим перевізником. Колізійними прив'язками, що переважно застосовують для обрання матеріального законодавства при відправленні вантажу, є закон країни відправлення, при його видачі в кінцевому пункті — закон країни призначення. Застосовують також закон перевізника та закон країни суду.

Правове регулювання відносин, які виникають із здійснення міжнародних перевезень, має спещіфіку. По-перше, їх найважливіші умови визначені у міжнародних угодах — транспортних конвенціях, що є основним джерелом регулювання у цій сфері відносин. Угоди містять уніфіковані матеріально-правові норми, необхідні для врегулювання колізій, що найчастіше виникають при морських та автомобільних міжнародних перевезеннях. Звичайно уніфіковані норми міжнародних договорів регулюють вимоги до перевізної документації, порядку приймання вантажу до перевезення та його видачі у пункті призначення, умови відповідальності перевізника, процедуру заявления претензій і позовів. Міжнародні транспортні конвенції мають і колізійні норми, до яких звертаються у разі відсутності уніфікованих матеріально-правових норм. Переважно договірні колізійні норми відсилають до національного законодавства. По-друге, норми конвенцій про міжнародні перевезення є імперативними. По-третє, специфіка регулювання міжнародних перевезень може виявлятися * у відображенні норм міжнародних договорів у національному законодавстві без попередньої ратифікації, підписання або ж приєднання до них. Таке явище відоме за назвою рецепційного ефекту міжнародного договору. Воно є достатньо поширеним. Наприклад, правила Брюссельської конвенції про коносамента перевезення 1924 p., які застосовують до регулювання морських перевезень, і в якій беруть участь близько 50 держав, сприй-

258

няті національним законодавством ще майже ЗО державами без ратифікації чи приєднання до зазначеної Конвенції. По-четверте, здійснення змішаних перевезень, транзит і контейнерні перевезення регулюються спеціальними нормами міжнародних чи національних актів.

Міжнародні договори. Серед багатосторонніх міжнародних договорів в залежності від виду транспорту, яким здійснюються перевезення, поширення отримали такі договори. Щодо залізничних перевезень — Угода про міжнародні залізничні перевезення (КОТИФ) 1980 p.; Угода про міжнародне вантажне сполучення (УМВС) 1950 p.; Угода про міжнародне пасажирське сполучення (УМПС) 1950 p.; щодо морських перевезень — Конвенція про коносамента перевезення (Брюссель 1924 p.); щодо авіаперевезень — Варшавська конвенція для уніфікації деяких правил стосовно міжнародних повітряних перевезень (із змінами) 1929 p.; щодо автомобільних перевезень — Конвенція про договори міжнародного дорожнього перевезення вантажів автомобільним транспортом (Женева, 1956 p.).

Серед багатосторонніх міжнародних конвенцій, які регулюють окремі питання перевезень, відомі: Європейська угода про найважливіші лінії міжнародних перевезень 1997 p.; Конвенція ООН про міжнародні змішані перевезення вантажів, підписана 24 травня 1980 p., Конвенція про цивільну відповідальність за шкоду, заподіяну при перевезенні небезпечних вантажів автомобільним, залізничним та внутрішнім водним транспортом від 1 лютого 1990 p.; Конвенція ООН про відповідальність операторів транспортних терміналів у міжнародній торгівлі від 15 квітня 1991 р. Регулюванню змішаних перевезень присвячена Конвенція ООН про міжнародні змішані перевезення вантажів від 24 травня 1980 р. (Женева), але її норми ще не набрали чинності. В 1998 р. Україною ратифіковано багатосторонню Угоду про проведення узгодженої політики у визначенні транспортних тарифів.

Україна бере участь переважно у двосторонніх договорах, які регулюють питання міжнародних перевезень. Згідно з ч. З та 4 ст. 2 Закону "Про міжнародні договори України" від 22 грудня 1993 р. договори можуть укладатися від імені Уряду України чи відповідного міністерства, інших центральних органів державної виконавчої влади, до компетенції яких входить укладення таких договорів. Це можуть бути договори, у яких встановлено принципи взаємовідносин у галузі міжнародного транспорту або врегульовано конкретні умови перевезень. Наприклад, принципи перевезень встановлені в Угоді

9*

259

між Урядом України і Урядом Туркменистану про основні принципи взаємовідносин в галузі транспорту (10 жовтня 1992 p.), Угоді між Урядом України і Урядом Республіки Беларусь про принципи співробітництва та умови взаємовідносин у галузі транспорту (17 грудня 1992 p.). Конкретні умови перевезень в залежності від виду транспорту регулює значно більша кількість двосторонніх договорів. Так, за участю України укладено міжурядову Угоду з Польщею про міжнародні автомобільні перевезення (18 травня 1992 p.); з Соціа^ лістичною Республікою В'єтнам про торгове судноплавство (20 липня 1992 р.) та ін.

За участю країн-учасниць СНД укладено, зокрема, Угоду про координаційні органи залізничного транспорту Співдружності Незалежних Держав (Мінськ, 14 лютого 1992 р.1; Угоду про використання повітряного транспорту (Ташкент, 15 травня 1992 р.)2; Угоду про співробітництво у сфері технічного переобладнання і відновлення залізничного рухомого складу (Москва, 9 вересня 1994 р.) В Угоді, підписаній у Москві, беруть участь 12 держав.

Національне законодавство. У багатьох державах прийнято спеціальні нормативно-правові акти про міжнародні перевезення, які грунтуються на конвенційних нормах, або акти, частина норм яких регулює міжнародні перевезення. В Україні матеріально-правові норми, спрямовані на організацію міжнародних перевезень, мають, зокрема, Цивільний кодекс України (гл. ЗО за назвою: "Перевозка"), Закон України "Про транспорт" від 10 листопада 1994 р.3, "Про дорожній рух" від ЗО червня 1993 р.4, "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 р.5, "Про захист прав споживачів" у редакції від 15 грудня 1993 р. , "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 р.

Умови перевезень регулюють спеціальні нормативно-правові акти в залежності від здійснення перевезень певним видом транспорту. Наприклад, залізничні перевезення регулює Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 p., морські — Кодекс

Україна не підписала цієї Угоди, о

Молдова не підписала цієї Угоди. З

Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 12. — Ст. 10.

4              Там само. - 1994. - № 46. - Ст. 414.

5              Там само. - 1991. - № 14. - Ст. 168.

6              Там само. - 1994. - № 1. - Ст. 1.

260

торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 р.1, повітряні — Повітряний кодекс України від 4 травня 1993 р.2 Чинними є й нормативно-правові акти СРСР, які діють відповідно до постанови Верховної Ради України "Про порядок тимчасової дії на території України окремих нормативних актів законодавства Союзу РСР" від 12 вересня 1991 р. У постанові передбачено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на її території застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови* що вони не суперечать Конституції та законам України. Тому в Україні стосовно річкових перевезень застосовують Статут внутрішнього водного транспорту СРСР, затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955 p., стосовно автомобільних перевезень — Статут автомобільного транспорту України, затверджений Радою Міністрів УРСР 27 червня 1969 р.3. Відповідно до статутів (кодексів) розроблено правила перевезень на окремих видах транспорту, а також у змішаному сполученні. Такими є, наприклад, Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажоба-гажу та пошти залізничним транспортом України, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 28 липня 1998 р. № 297 (зареєстровані Міністерством юстиції України 1 жовтня 1998 р. за № 620/3060), Умови і правила здійснення внутрішніх й міжнародних перевезень пасажирів і вантажів морським і річковим транспортом та контроль за їх дотриманням (Інструкція Міністерства транспорту України від 5 серпня 1994 р. № 424, зареєстрована Міністерством юстиції України 6 жовтня 1994 р. за № 243/453).

Питання, пов'язані з транзитом через територію України, регулюються таким чином. Сьогодні найважливішим національним актом, який визначає засади організації та здійснення транзиту вантажів авіаційним, автомобільним, залізничним, морським і річковим транспортом через територію України, є Закон України "Про транзит вантажів" від 20 жовтня 1999 рЛ Цей Закон не поширюється на транзит пошти, багажу, зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин, небезпечних і шкідливих відходів, продукції подвійного призначення, експорт та імпорт товарів, переміщення товарів з викорис-

Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 47—52. — Ст. 349. 2 Там само. - 1993. - № 25. - Ст. 274. Збірник постанов і розпоряджень Уряду УРСР. — № 7. — Ст. 88. Відомості Верховної ради України. — 1999. — № 51. — Ст. 446.

261

танням трубопровідного транспорту та ліній електропередачі. Норми Закону проголошують принцип свободи транзиту вантажів, торкаються питань маршрутів та способів транзиту вантажів. Зазначається, що транзитними вантажами є насипні, наливні, навалюючі, штучні, тарно-штучні товари, вантажоба-гаж, що прийняті до перевезення згідно з договором (контрактом). Транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілкування. Залежно від обраного виду транспорту такою накладною може бути авіаційна вантажна накладна, міжнародна автомобільна накладна, накладна СМГС, коносамент. Крім цього, транзит вантажів може супроводжуватися (за наявності) рахунком-фактурою або іншим документом, що вказує вартість товару, пакувальним листком (специфікацією), вантажною відомістю, книжкою МДП.

У Законі "Про транзит вантажів" визначені основні положення стосовно тарифів і розрахунків при транзиті вантажів, вказано на можливість надання транзитних послуг (робіт), на застосування цивільно-правової відповідальності осіб, винних у порушенні законодавства про транзит вантажів.

Крім зазначеного Закону, питання транзиту регулюють постанови Кабінету Міністрів України, які визначають шляхи і напрями транзиту через територію України. Такою є, наприклад, постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку шляхів і напрямків транзиту підакцизних товарів через територію України та пункти на митному кордоні, через які здійснюється ввезення і вивезення цих товарів, а також граничні терміни транзиту підакцизних товарів автомобільним і залізничним транспортом через територію України" від 6 травня 1996 р.1 Вказаною постановою серед інших положень затверджувалися шляхи і напрями провезення товару для таких видів сполучень, як автомобільного, залізничного, морського, річкового, повітряного, поромного. Для транзитних перевезень автотранспортом встановлені максимальні строки перевезень. При встановленні максимальних строків транспортування залізницею враховується швидкість перевезення, держава відправлення та інші обставини й умови.

Іноземні держави також мають спеціальні нормативно-правові акти, прийняті для регулювання міжнародних перевезень. Наприклад, у Російській Федерації чинними є Кодекс торговельного мореплавства СРСР 1968 p., Повітряний кодекс Ро-

Митна газета. — 1996. — Липень.

262

сійської Федерації 1997 p., Транспортний статут залізниць, Закон про федеральний залізничний транспорт 1995 p., численні положення та правила про перевезення. У 1997 р. підготовлено проект Закону про міжнародні автомобільні перевезення та відповідальність за порушення правил таких перевезень.