5.2. Принципи і завдання землеустрою

Координальні зміни земельних відносин, нові соціально-економічні і природоохоронні проблеми у використанні землі визначили новий характер і зміст землеустрою. В нових умовах землеустрій повинен базуватись на визначених принципах, які впливають з ролі землі в суспільному виробництві, зміцненні конституційних гарантій прав громадян на землю та особливої охорони державою землі як основного національного багатства.

Враховуючи, що в процесі землеустрою земля задіяна як природний ресурс, головний засіб виробництва і об'єкт соціально-економічних зв'яз­ків і відносин, землеустрій повинен базуватись на таких принципах [22]:

Першочергове   вирішення   природоохоронних   завдань,   що

вимагає виключення із розгляду будь-якого варіанту перерозподілу земель

і організації території, які наносять збитки навколишньому природному

середовищу.

Максимальний    облік    природних,    еколого-господарських

властивостей території і екологічної стійкості окремих IT частин при

реорганізації землеволодінь, землекористувань і територіальному розмі­

щенні виробництва і його галузей, що обумовлює адаптивний характер

землеустрою і його ефективність.

Пріоритет    природоохоронного    і    сільськогосподарського

землеволодіння  і землекористування  при  перерозподілі земель між

категоріями земельного фонду, земельними власниками, користувачами і

орендарями, а також окремими видами угідь, що викликає необхідність

обгрунтування при землеустрої рівня інтенсивності використання землі,

захисту сільськогосподарських угідь від вилучення для не сільськогоспо­

дарських цілей, консервації порушених земель.

Дотримання   нри   землеустрої   вимог   законодавства,   що

викликає    необхідність    встановлення    при    землеустрої    визначеного

правового   режиму   і   умов   господарювання,   суворого   дотримання

землевпорядного процесу, створення організаційно-територіальних умов

для регулювання земельних відносин.

Комплексний характер організації території і виробництва,

що визначає необхідність забезпечення пропорційності і збалансованості

між землею, яка виділяється (з її кількісними і якісними характерис­

тиками) і фондоозброєністю, працезабезпеченістю та іншими параметрами

підприємств, а також своєчасного і обов'язкового створення необхідної

виробничої   і   соціальної   інфраструктури   для   забезпечення   процесу

виробництва.

Екологічна, економічна і соціальна ефективність організації

території,   що   вимагає   обгрунтування   всіх   заходів   з   вдосконалення

землекористування і землеустрою.

'її' '

66

Забезпечення стабільності землекористування і. збереження

стійких елементів організації території (доріг, лісосмуг, сівозмін тощо),

що   обумовлює   пристосування   організації   виробництва   і   праці   при

землеустрої до організаційно-територіального каркасу, який склався.

Забезпечення інтересів суб'єктів права на землю і населення,

що проживає на території, яка підлягає землеустрою.

9.             Врахування перспектив і комплексності розвитку території.

Виходячи із викладених принципів перед землеустроєм поставлені

нові завдання. Так, згідно ст. 183 Земельного кодексу України осноьними завданнями землеустрою є:

а)             реалізація    політики    держави    щодо    науково-обґрунтованого

перерозподілу земель, формування раціональної системи землеволодінь і

землекористувань з усуненням недоліків у розташуванні земель, ствозення

екологічно стійких ландшафтів і агросистем;

б)            інформаційне забезпечення правового, економічного, екологічного і

містобудівного механізму регулювання земельних відносин на національ­

ному,   регіональному,   локальному,    господарському   рівнях   шляхом

розробки   пропозицій   по   встановленню   особливого   режиму   і   умов

використання земель;

в)             встановлення на місцевості меж адміністративно-територіальних

утворень, територій  з  особливим  природоохоронним,  рекреаційним  і

заповідним     режимами,     меж     земельних     ділянок     власників     і

землекористувачів;

г)             здійснення заходів щодо прогнозування, планування, організації

раціонального     використання  та  охорони  земель  на  національчому,

локальному і господарському рівнях;

ґ) організація територій сільськогосподарських підприємств із створенням просторових умов, що забезпечують еколого-економічну оптимізацію використання та охорони земель сільськогосподарського призначення, впровадження прогресивних форм організації" управління землекористуванням, удосконалення співвідношення і розміщення земельних угідь, системи сівозмін, сінокосо- і пасовищезмін;

д)             розробка системи заходів по збереженню і поліпшенню природних

ландшафтів, відновленню і підвищенню родючості грунтів, рекультивації

порушених земель і землюванню малопродуктивних угідь, захисту земель

від   ерозії,   підтоплення,   висушення,   зсувів,   вторинного   засолення   і

заболочення,   ущільнення,   забруднення    промисловими    відходами    і

хімічними   речовинами   та   інших   видів   деградації,   по   консервації

деградованих    і    малопродуктивних    земель,    попередженню    інших

негативних явищ;                ,

є) організація територій несільськогосподарських підприємств, органі­зацій і установ з метою створення умов ефективного землекористування та формування обмежень і обтяжень у використанні земель.,        .■

,1             V    '     А  >  i.L<   'її       ,('|і

67

5,3. Завдання землеустрою в створенні ефективної системи управління землекористуванням

В системі перетворень, які повинні повернути економіку України на історично обґрунтовану траєкторію розвитку, на перше і єдине місце поставлені заходи з радикального реформування суспільних відносин, в тому числі земельних, їх форсованому перетворенню із соціалістичних планових в капіталістичні ринкові. Модернізація ж виробничих сил залишена поза увагою, виведена "за дужки" як дещо вторинне, похідне від процесу перебудови виробничих відносин. Передбачається, що з введенням приватної власності на землю і майно, розробкою і прийняттям необхідних юридичних норм і створенням ринкової інфраструктури всі накопичені деформації і проблеми української аграрної економіки будуть вирішені самі собою, в результаті ініціативи і ентузіазму господарюючих суб'єктів. І це для економіки України, яка відстала по рівню розвитку продуктивних сил аграрного сектору на 15 - 25 років від прогресивних світових стандартів...

Погодитись з таким підходом означає знову поставити під удар економічну реформу взагалі і земельну зокрема. Необхідно перебороти цей стереотип думок, знайти вірне, збалансоване рішення проблем економічного переходу в цілому. Зробити це можна виключно на основі детально розробленої, системно обгрунтованої комплексної цільової програми формування багатоукладного земельного ладу.

Основною ланковою земельних перетворень на селі виступає землеустрій, завдання якого на сучасному етапі реформування землекористування викладені на рис. 5.1. Структура завдань землеустрою в межах проблемної ситуації будується на перетині слідуючих фундаментальних, структуроутворюючих універсальних баз:

цільові завдання в залежності від аналізу проблемної ситуації;

масштаб і глибина їх аналітичної розробки;

диференціація    землекористування    в    розрізі    характерного

цільового призначення;

диференціація по категоріях типічних регіональних територіаль­

но-міжгалузевих комплексів;

диференціація по категоріях регіональних землекористувань з

різним ступенем антропогенного навантаження та допустимого режиму

господарської дії.

Цільові завдання, в залежності від аналізу проблемної ситуації, містять такі проблемні блоки:

підвищення мотиваційного ефекту в перетвореннях землекорис­

тування шляхом пропозиції ефективних землевпорядних заходів;

освоєння1' стимулюючого потенціалу приватизаційного процесу на

основі коректування його змісту, форм і механізмів;

орієнтація ' земельних  перетворень   на  освоєння  інноваційних

факторів економічного росту;

68

4) вдосконалення інституційної основи і механізму регулювання процесу переходу до багатоукладного земельного ладу.

Масштаб аналізу проблемної ситуації означає виділення проблем трьох рівнів:

загальні, які відіграють ключову роль в формуванні ефективного

сільськогосподарського землекористування і в рівній мірі характерні для

територіального землеустрою на всій території України;

особливі, які існують для різних категорій землекористувань, що

відділені між собою на регіональному або місцевому рівні;

одиничні, властиві, виключно, конкретному типу землекористу­

вання.

Третій і четвертий блоки структури завдань землеустрою - це дифе­ренціація землекористування по основних видах цільового призначення і характерних типах територіально-міжгалузевих комплексів. В практич­ному плані ці блоки представляють собою спосіб виявлення особливого в конкретних формах прояву загального в сукупності особливостей земле­користування.

З цих позицій визначаючими факторами розподілу землекористу­вання по доцільному цільовому використанню виступають:

1) місце і роль земельного ресурсу в складі компонентів галузевого комплексу та факторів його функціонування (предмет і засіб виробництва, просторовий базис ландшафтного різноманіття, рекреаційних, туристич­них, бальтеологічних ресурсів, носій корисних копалин і ін.);

стан галузі, її збалансованість з суміжними галузями, рівень

власної внутрішньої модернізації;

наявність земель, придатних для  ефективного використання  в

галузі, об'єктивні можливості і фактична ступінь адаптації до умов ринку і,

в першу чергу, до ринкової конкуренції;

державна економічна політика підтримки галузі та регулювання

економічного розвитку;

специфіка загальних умов функціонування галузі на конкурент­

ному етапі економічного розвитку (платоспроможний попит на продукцію

галузі, податки, інвестиції, конкуренція, ринок, ступінь і зміст державного

втручання тощо).

По вказаних факторах виділяються напрями землеустрою та категорії формування землекористування:

а)             сільськогосподарська;

б)            містобудівна;

в)             природно-заповідна та природоохоронна;

г)             рекреаційно-туристична та санаторно-курортна;

г)             лісогосподарська;

д)             лінійних комунікаційних систем;

є) надрокористування;

ж) промислова.

69

Особливі, поодинокі

Масштаб аналізу проблемної ситуації

Загальні

Особливі, поодинокі

Сільськогосподарське

Цільові завдання в залежності від аналізу проблемної ситуації

Суб'єкти регіонів в цілому

fcj

Містобудівне

Природо-заповідне та природоохоронне

Рекреаційно-туристичне та санаторно-курортне

Лісогосподарське

Території лінійних комунікаційних систем

Території надрокористування

Промислове

Орієнтація ідеології землеустрою щодо реформування землекористування на відтворення реальних мотивацій ефективної економічної поведінки товаровиробників

Переорієнтація практики приватизації земель на поетапне відновлення загальних умов ефективної

організації екологічного землекористування та

                економічного процесу    

Опора на створення ефективних землеволодінь і

землекористувань нового типу та активне освоєння

шоваційних факторів економічного росту

Формування системи і механізмів ефективного

управління землекористуванням на етапі переходу до

ринкових земельних відносин і багатоукладного

земельного ладу

Селища і села

Середні та малі міста

Крупні і великі міста,

в тому числі Київ та

Севастополь

Диференціація земель по ступеню деградації і допустимому режиму господарської дії

При обмеженнях

Без обмежень

З унікальними

ландшафтними і історико-

культурними об'єктами

Рисунок 5.1. Структура завдань землеустрою на сучасному етапі реформування землекористуванн

70

Поєднуючи приведену класифікацію функціонально-галузевого землекористування з розподілом їх по категоріях в залежності від ступеню антропогенного навантаження і допустимого режиму господарського використання, одержуємо відносно повний, теоретичний набір ситуацій для визначення завдань землеустрою.

Розмежування територіально-міжгалузевих комплексів на типічні їх категорії для врахування ситуацій в процесі землеустрою здійснюється по сукупності ознак, в склад яких входять всі групи, які взаємо-перетинаються:

1)             адміністративно-територіальний   статус   і   ієрархічний   рівень

конкретного   територіально-міжгалузевого   комплексу   (для   сільського

гоеподарства-зерновий, тваринницький тощо);

2)             специфіка складу, стану і умов функціонування територіально-

міжгалузевих      комплексів      відповідного      рівня      адміністративно-

територіальної ієрархії.

Для першої групи це: землекористування на рівні держави (Української академії аграрних наук, Міністерства аграрної політики тощо); в зонах крупних і великих-міст, в т.ч. Києва та Севастополя; в зонах середніх і малих міст; в зонах селищ і сіл.

По другій групі диференціюючих факторів комплекси поділяються в залежності від: наявного в регіоні ресурсного потенціалу, його складу, величини, якісних характеристик, ступеня освоєння і розміру невикорис-товуваних ресурсів; розміру землезабезпеченості населення, особливостей і стійких традицій історико-культурного розвитку; галузевої спеціалізації регіонального міжгалузевого господарського комплексу (аграрний, аграрно-індустріальний, індустріально-аграрний, індустріальний, рекреа-ційно-курортний, туристичний і т.п.); загальних умов господарської діяль­ності в регіоні (ступінь екстремальності природно-кліматичної, соціально-економічної, екологічної, демографічної, податкової, інвестиційної, бюджетної, фінансово-кредитної і іншої політики); стану виробничого потенціалу і економічного простору регіону в цілому (кризовий, депресивний, відносно стійкий розвиток, інтенсивно розвивається).

Поєднуючи визначені дві груди типологічних ознак регіональних міжгалузевих землекористувань, виділяємо узагальнені їх таксони для визначення напрямів і завдань землеустрою.