15.5. Міжнародно-правові стандарти у сфері праці та трудових відносин

Міжнародно-правові стандарти у сфері праці та трудових від­носин — це впорядкована система міжнародних норм та принци­пів, розроблених на основі взаємних угод між державами щодо питань, пов'язаних із визнанням та закріпленням основних прав людини у сфері праці, регламентування найманої праці та її окремих умов, захистом індивідуальних та колективних ін­тересів працівників, визначення основ правового статусу трудів-ників-мігрантів, регулювання праці окремих категорій праців­ників, формування соціальної політики та визначення її пріори­тетів. Утворення цієї системи, забезпечення її цілісності, єдності та функціональної здатності є результатом нормотворчої діяль­ності, яка здійснюється в рамках ООН, Міжнародної організації праці, регіональних об'єднань держав та дво- і багатосторонніх домовленостей між ними. Така діяльність має впорядкований та системний характер, що досягається завдяки чіткому перерозпо­ділу завдань, функцій та повноважень міжнародних організа-

цій, взаємоузгодженням інтересів між самими державами та до­триманням загальновизнаних норм і принципів сучасного між­народного права.

Міжнародні стандарти праці — це своєрідна нормативна суб­станція міжнародного трудового права, що відображає резуль­тати діяльності держав і направлена на внесення до ринкової економіки соціальних цінностей. Змістом цих стандартів є кон­центроване відображення досвіду багатьох країн, результат при­скіпливого відбору найбільш цінних та універсально значимих норм і положень національних систем трудового права, створен­ня оригінальних синтетичних правил за участю юристів, які представляють існуючі системи правового регулювання праці, підсумок зіткнення різноманітних думок та підходів, різнорід­них політичних сил та інтересів, ідеологічних концепцій, знахо­дження компромісних юридичних формул, трансформованих у міжнародні норми1.

У рамках ООН закріплено основні права людини у сфері пра­ці. Саме правові документи ООН, у яких отримали програмне та нормативне закріплення трудові права, стали фундаментальни­ми в процесі формування правової моделі міжнародних трудових стандартів. Саме правові документи ООН, які за своєю природою мають універсальний характер, а це — Загальна декларація прав людини, пакти 1966 p., «Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації» (1966 p.), «Конвенція про лікві­дацію усіх форм дискримінації по відношенню до жінок» (1979 p.), «Міжнародна конвенція про захист прав усіх трудящих-мігран-тів та членів їх сімей» (1990 p.), «Конвенція про права дитини» (1989 р.) створили формальні передумови для такого моделюван­ня і впорядкування нормотворчої діяльності МОП у другій поло­вині XX ст.

Так, Загальна декларація прав людини проголошує низку ос­новних трудових прав:

кожна людина як член суспільства має право на соціальне за­безпечення і на здійснення необхідних для підтримання її гід­ності і для вільного розвитку її особи прав у економічній, со­ціальній і культурній галузях (ст. 21);

1   Киселев И. Я. Сравнительное и международное трудовое право. — С. 448.

524

525

кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безро­біття (п. 1 ст. 22);

кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рів­ну оплату за однакову працю (п. 2 ст. 23);

кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування її самої та її сім'ї і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами со­ціального забезпечення (п. З ст. 23);

кожна людина має право створювати професійні спілки і вхо­дити до професійних спілок для захисту своїх інтересів (п. 4 ст. 23);

кожна людина має право на відпочинок і дозвілля, включаю­чи право на розумне обмеження робочого дня та на оплачувану періодичну відпустку (ст. 24);

кожна людина має право на такий життєвий рівень, включа­ючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї, і право на забезпечення в разі безро­біття, хвороби, інвалідності, вдівства, старості чи іншого випад­ку втрати засобів до існування через незалежні від неї обставини (п. 1 ст. 25).

Більш детально регламентовано основні трудові права люди­ни у «Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права» (1966 p.), положення якого так само, як і положення «Пакту про громадянські і політичні права», передбачають твер­ді юридичні зобов'язання щодо їх імплементації до національно­го законодавства держав, які ратифікували ці пакти.

Трудові права, які закріплені в «Пакті про економічні, со­ціальні і культурні права», стосуються: визнання права на пра­цю та елементів, які є його складовими (ст. 6); визнання права кожного на справедливі і сприятливі умови праці (ст. 7), а саме: справедливу зарплату і рівну винагороду за працю рівної ціннос­ті без будь-якої дискримінації, безпечні умови праці та її гігієну, однакову можливість просування по роботі виключно на підставі трудового стажу і кваліфікації, відпочинок, дозвілля і розумне обмеження робочого часу та оплачувану періодичну відпустку так само, як і винагороду за святкові дні; створення для захисту своїх економічних та соціальних інтересів професійних спілок,

безперешкодний вступ та участь у них, право у визначених зако­ном межах на страйк (ст. 8); право на соціальне забезпечення (ст. 9); охорони материнства шляхом надання пільг працюючим матерям та здійснення особливих заходів щодо охорони праці дітей та підлітків (ст. 10).

«Пакт про громадянські і політичні права» передбачив забо­рону примусової чи обов'язкової праці (ст. 8) та свободу асоціа­ції, що включає право створювати профспілки і вступати до них для захисту своїх інтересів (ст. 22).

У статті 6 «Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дис­кримінації» визначено зобов'язання держав-учасниць заборони­ти і ліквідувати расову дискримінацію в усіх її формах і забезпе­чити рівноправність кожної людини перед законом, незважаючи на расу, колір шкіри, національне або етнічне походження. Зо­крема, щодо права на працю гарантується вільний вибір роботи, справедливі і сприятливі умови праці, захист від безробіття, рів­ну плату за рівну працю, справедливу і задовільну винагороду, право створювати професійні спілки і вступати до них, право на професійну підготовку, на соціальне забезпечення. Подібне по­ложення значно детальніше та ширше відображено у ст. 11 «Кон­венції про ліквідацію усіх форм дискримінації по відношенню до жінок». Держави-учасниці вживають усіх відповідних заходів для ліквідації дискримінації щодо жінок у галузі зайнятості з метою забезпечення на основі рівності чоловіків та жінок рівні права на працю та працевлаштування, вільного вибору професії чи роду роботи, просування по службі, одержання професійної підготовки і перепідготовки, право на рівну винагороду, соціаль­не забезпечення, право на оплачувану відпустку. Держави та­кож зобов'язані вживати відповідних заходів, спрямованих на запобігання дискримінації щодо жінок через одруження чи ма­теринство та гарантувати їм ефективне право на працю. У «Кон­венції про права дитини» визначено обов'язок держави щодо професійної підготовки дітей до трудової діяльності, визнання за кожною дитиною права користуватися благами соціального за­безпечення, на захист від економічної експлуатації. Держави вживають відповідних законодавчих, адміністративних і со­ціальних заходів, завдяки яким встановлюють мінімальний вік для прийому на роботу, визначають необхідні вимоги щодо три­валості робочого дня й умов праці, передбачають відповідаль-

526

527

ність осіб, що перешкоджають цьому. Конвенцією ООН «Про за­хист прав усіх трудящих-мігрантів та членів їх сімей» передба­чено низку важливих і необхідних трудових прав .та гарантій їх забезпечення для осіб, які працюють поза межами держави сво­го громадянства чи постійного проживання. Такими є право на отримання інформації про діяльність, якою вони зможуть за­йматись, та її умови, заборона дискримінації, право вільного пе­ресування та вибору місця проживання, право на об'єднання у професійні спілки, право переведення отриманих доходів та за­ощаджень на батьківщину та інші.

Фундаментальні положення щодо основних прав людини у сфері праці та трудових відносин, які визначені правовими доку­ментами ООН, конкретизовані та детально регламентовані Між­народною організацією праці шляхом розробки та прийняття конвенцій та рекомендацій з окремих питань праці.

Норми, розроблені МОП, можна поділити на дві великі групи залежно від об'єкта правового впливу та категорій працівників, щодо яких взаємоузгоджуються інтереси держав—членів МОП. До першої групи належать норми:

які визначають основні права людини у сфері праці, гарантії їх забезпечення та захисту;

спрямовані на вирішення проблем зайнятості та запобігання безробіттю;

які визначають основи та пріоритети соціальної політики, со­ціального забезпечення та соціального страхування;

які регулюють умови праці та відпочинку;

що стосуються колективно-договірного регулювання та реа­лізації і захисту колективних прав працівників.

Другу групу міжнародних трудових стандартів складають норми:

щодо зайнятості та визначення умов праці та відпочинку жінок;

які регулюють працю дітей та підлітків;

які регулюють працю осіб похилого віку;

які визначають основи правового статусу трудівників-мігран-тів і регулюють трудові відносини;

які регулюють працю певних категорій працівників (зайня­тих у промисловості, на транспорті, шахтах, торгівлі, сільсько­му господарстві, моряків та рибалок, корінного населення та на-

селения, яке веде племінний спосіб життя, працівників планта­цій, сестринського персоналу тощо).

Основні права людини у сфері праці та трудових відносин сто­суються передусім заборони примусової праці, заборони дискри­мінації у сфері праці та прав на асоціацію.

У правових документах МОП на проблемах примусової чи обов'язкової праці зосереджена значна увага, а основними серед них є «Конвенція № 29 Про примусову чи обов'язкову працю» (1930 р.) та «Конвенція № 105 Про скасування примусової пра­ці» (1957 р.) і дві рекомендації № 35 «Про непряме примушення до праці» (1930 р.) та № 36 «Про регламентацію примусової пра­ці» (1930 p.).

Окрему групу складають норми щодо дискримінації у сфері праці і трудових відносин, які сформульовані «Конвенцією № 111 Про дискримінацію в галузі праці і занять» (1958 p.), «Конвен­цією № 100 Про рівну винагороду чоловіків і жінок за працю однакової цінності» (1951 p.).

Основу правового регулювання у сфері свободи асоціацій складають «Конвенція № 87 Про свободу асоціації і захист права на організацію» (1948 p.), «Конвенція № 98 Про застосування принципів права на організацію та на ведення колективних пе­реговорів» (1949 p.), «Конвенція № 135 Про захист прав представ­ників трудящих на підприємствах і про можливості, які їм нада­ються» (1971 p.).

У 1921 р. було прийнято «Конвенцію № 11 Про право на орга­нізацію і об'єднання трудівників у сільському господарстві», у 1947 р. — «Конвенцію № 84 Про право на об'єднання та регулювання трудових конфліктів на територіях поза метропо­ліями».

Характерною особливістю всіх цих конвенцій та рекоменда­цій з огляду на їх нормативний зміст є те, що вони, стверджуючи основні права людини у сфері праці, стали правовою основою прийнятої у 1998 р. Міжнародною конференцією праці «Дек­ларації про основоположні принципи та права у сфері праці». На їх основі сформульовано три принципи: свобода об'єднань і ви­знання права на ведення колективних переговорів; ліквідація всіх форм примусової праці; заборона дискримінації у сфері пра­ці та занять.

528

529

Значна увага у діяльності МОП зосереджена на проблемах правового регулювання праці дітей та підлітків. Передусім, це норми, які визначають мінімальний вік для прийняття на робо­ту у різних галузях господарства, регламентують умови праці молоді на різних роботах, нічну працю та медичне обстеження. Такими є, зокрема, конвенції № 10 «Про мінімальний вік допус­ку дітей на роботу у сільському господарстві» (1921 p.), № 15 «Про мінімальний вік допуску підлітків на роботу вантажника­ми вугілля або кочегарами на флоті» (1921 p.), № 16 «Про обо­в'язковий медичний огляд дітей і підлітків, зайнятих на борту суден» (1921 p.), № 59 «Про мінімальний вік прийняття дітей на роботу в промисловості» (1937 p.), № 60 «Про вік прийняття на роботу дітей на непромислові роботи» (1937р.), № 77 «Про медич­ний огляд дітей і підлітків з метою з'ясування їх придатності до праці у промисловості» (1946 p.), № 112 «Про мінімальний вік для прийняття на роботу рибалок» (1959 p.), № 123 «Про мінімальний вік допуску на підземні роботи у шахтах та рудни­ках» (1965 p.). Основною і найбільш загальною щодо багатьох цих питань є «Конвенція № 138 Про мінімальний вік прийому на роботу» (1973 p.).

Норми, які визначають мінімальний вік для прийняття на ро­боту та регулюють її умови, стали правовою основою для форму­вання четвертого принципу у декларації 1998 р. — принципу дієвої заборони дитячої праці.

Запитання для самоконтролю

1.             Чи є виправданим із загальнотеоретичної точки зору та особ­

ливостей предметів міжнародного та національного трудового

права вживання терміну «міжнародні трудові відносини»?

Норми міжнародного трудового права є складовими еле­ментами системи міжнародного права чи національного трудово­го права?

У чому полягає особливість джерел міжнародного трудово­го права?

Охарактеризуйте правову природу конвенцій та рекоменда­цій МОП.

Назвіть способи імплементації актів МОП у національне трудове право.

Рекомендована література

1.             Гусов К. Н., Курилин М. Н. Международно-правовое регу­

лирование труда (в конвенциях и рекомендациях МОТ). — М.,

1992.

2.             Иванов С. А. Проблемы международного регулирования

труда. — М., 1982.

3.             Киселев И. Я. Международное трудовое право. — М., 1997.

Киселев И. Я. Сравнительное и международное трудовое право. — М., 1999.

Конвенции и рекомендации МОТ: В 2 т. — Женева, 1991.

530

531