15.1. Поняття міжнародного трудового права, історичні передумови його становлення та розвитку

Історія становлення та розвитку міжнародного трудового пра­ва нерозривно пов'язана з процесом формування класу найма­них працівників. Прагнення до поліпшення умов праці, побуту, життєвого рівня, загального добробуту як самих працівників, так і членів їхніх сімей, міжнародна інтеграція та деякі інші чинники сприяли появі міжнародних інституцій, що основними завданнями ставили вироблення єдиних міжнародних стандар­тів у сфері найманої праці та трудових відносин.

Забезпечуючи регулювання міждержавних відносин, спрямо­ваних на захист основних трудових прав людини, міжнародне трудове право, водночас, є частиною міжнародного захисту прав людини1, і більше того, саме міжнародне трудове право поклало початок становленню інституту захисту прав людини у міжнарод­ному праві2.

Загалом проблемам формування прав громадян почали нада­вати належної уваги ще з часів прийняття у 1215 р. Великої Хартії вольностей. Проте як обов'язок держави — захищати права своїх громадян — почали визначати з часу конституціону-вання так званих буржуазно-демократичних прав.

Серед перших, хто висував ідеї міжнародно-правового регу­лювання праці та робив спроби захисту трудових прав працівни­ків з допомогою міжнародних засобів, були англійський соціал-утопіст Роберт Оуен та промисловець і політичний діяч Ч. Хінд-

1              Аметистов   Э.   М.   Международное   трудовое   право   и   рабочий

класс. — М., 1970. — С. 7.

2              Иванов С.   А. Проблемы международного регулирования труда. —

М., 1964. — С. 8.

лі, французький лікар та економіст Луї Рене Вільєрм, а також швейцарський послідовник Роберта Оуена Даніель Легран.

Роберт Оуен у 1818 р. звернувся до Конгресу держав Священ­ного Союзу з петицією, в якій закликав використати розвиток техніки та збільшення виробничих потужностей як одну з умов поліпшення становища працівників. У 1833 р. Ч. Хіндлі підтри­мав законопроект про скорочення робочого часу, в основу якого було покладено процедуру взаємоузгодження інтересів сторін. Свою позицію він аргументував тим, що скорочення робочого ча­су можна компенсувати завдяки тим перевагам, які дають тех­нічні удосконалення, концентрація виробництва, а також про­фесійний рівень та майстерність англійських працівників. Це, на його думку, дасть можливість долати іноземну конкуренцію тих держав, де тривалість робочого часу може бути більшою. Але якщо в цих державах будуть застосовуватись технічні удос­коналення чи нові системи організації праці і при цьому не змінюватиметься тривалість робочого часу, а це призведе до по­гіршення конкурентоспроможності англійських підприємств, то тоді тривалість робочого дня необхідно буде зробити предметом договору з іноземними державами1.

Луї Рене Вільєрм у 1937 р. ініціював створення міжнародного союзу промисловців з метою формування універсальних правил, які б визначали максимальну тривалість робочого дня у відповід­ності до вікових категорій працівників. У 50-х роках XIX ст. Да­ніель Легран неодноразово звертався до урядів та монархів різ­них країн з проектами заснування міжнародного трудового пра­ва. Об'єктами правового регулювання у його проектах були максимальна тривалість робочого дня для дорослих і дітей, забо­рона роботи у нічний час, робота на підприємствах зі шкідливи­ми умовами праці.

Вирішальне значення для створення міжнародного трудового права мали проведені наприкінці XIX ст. в Англії, Франції, Німеччині, Швейцарії та інших європейських державах соціаль­ні реформи, спрямовані на поліпшення становища працівників. Саме уряд Швейцарії виступив з ініціативою проведення конфе­ренції, яка своїм основним завданням мала визначати формуван­ня міжнародного трудового законодавства. Цю ініціативу під­тримав німецький кайзер Вільгельм II і запропонував провести

1   Аметистов Э. М. Цит. праця. — С. 17—18.

506

507

таку конференцію в Берліні, де вона, власне, і відбулася у 1890 р. Ця конференція стала першим міжнародним зібранням з проб­лем міжнародного трудового права. її результатом стали резолю­ції щодо поліпшення умов праці у шахтах, встановлення вікових меж прийому на роботу, скорочення робочого дня для дітей, під­літків та жінок, встановлення неділі обов'язковим вихідним днем.

Наступними етапами формування передумов міжнародного трудового права була утворена у 1890 р. Міжнародна асоціація трудового законодавства та скликані за її сприянням у 1905— 1906 pp. у Берні міжурядові конференції, на яких було офіційно прийнято дві важливі конвенції. Вони забороняли нічну працю жінок на промислових підприємствах та використання білого фосфору у виробництві сірників.

Важливо відзначити, що саме Швейцарія наприкінці XIX — на початку XX століття була одним із ініціаторів прийняття міжнародного трудового законодавства та відіграла основну роль в ідейному русі, який привів до виникнення у 1919 р. Міжнарод­ної організації праці (МОП)1. Створення такої потужної міжна­родної інституції, мета та завдання якої полягали в поліпшенні умов праці та життя працівників шляхом встановлення єдиних міжнародних стандартів трудових прав завершило формування передумов і стало початком становлення і розвитку сучасного міжнародного трудового права.

У 20-х роках XX століття факт існування міжнародного тру­дового права констатували німецькі юристи Г. Куттіг та Г. фон Тіллі, а також француз Рейно. У 50-х роках про самостійність міжнародного трудового права, його значення та перспективи розвитку писали болгарські вчені І. Янулов та М. Геновські, німецький юрист Ф. Гамільшег. А дещо пізніше про міжнародне трудове право як про нову галузь у сфері міжнародного права го­ворили югославський вчений Б. Благоєв, росіянин С А. Іванов, французькі юристи Ж. Камерлінк та Ж. Ліон-Кан.

Однією з характерних особливостей сучасного міжнародного права з точки зору загальної теорії права є те, що, будучи окре­мою галуззю права, воно одночасно виступає своєрідною систе-

1 Зенгер А. Права человека и контроль за их осуществлением в Между­народной организации труда // Советское государство и право. — 1991. — № 10. — С. 106.

мою права, структурними елементами якої є ряд інших галузей права, яким притаманна міжнародна публічність. Власне, і між­народне трудове право також є складовою міжнародного права.

На відміну від внутрідержавного регулювання трудових від­носин, норми якого безпосередньо визначають умови праці, нор­ми міжнародного трудового права такої юридичної основи не ма­ють, а застосовуються через вольову поведінку держав-імпле-ментантів, що є суб'єктами міжнародного права. Для того, щоб норми міжнародної угоди мали змогу впливати на умови праці, необхідно, щоб конкретна держава вжила відповідних заходів законодавчого характеру, засвідчивши свою згоду на чинність тієї чи іншої угоди на її території. Стаття 9 Конституції України встановила, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язко­вість яких надана Верховною Радою України, є частиною націо­нального законодавства України, а ст. 81 КЗпП України передба­чає, що коли міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовую­ться правила міжнародного договору або міжнародної угоди. Та­ка процедура правового регулювання визначає примат норм міжнародного трудового права щодо норм внутрідержавного тру­дового права.

Міжнародні договори і угоди, які не отримали відповідної ра­тифікації, не можуть бути використані в процесі правового регу­лювання. Більше того, відповідно до ч. 2 ст. 8 Основного Закону України укладення міжнародних договорів, які суперечать Кон­ституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції. Тим самим міжнародно-правове забезпечен­ня умов праці, як правило, перебуває у безпосередній залежності від волі держави.

У системі міжнародного права міжнародне трудове право ви­ступає як сукупність взаємопов'язаних правових норм, що утво­рюють цілісну систему зі складною внутрішньою структурою, зумовленою особливим характером регульованих відносин.

Норми міжнародного трудового права за своїм змістом є за­гальними, оскільки встановлюють стандарти, загальні правила, основні принципи щодо трудових прав працівників та необхідну поведінку суб'єктів міжнародного права в нормотворчій та пра-вореалізуючій діяльності. У своїй сукупності вони утворили єди-

508

509

ну систему права, об'єднану спільним предметом правового регу­лювання, тобто відносинами, що виникають між суб'єктами міжнародного права щодо вироблення єдиних стандартів у сфері праці та трудових відносин.

Формування такої системи стандартів здійснюються шляхом укладення багатосторонніх та двосторонніх міжнародних дого­ворів та угод, а також правових норм міжнародних організацій.

Отже, міжнародне трудове право — це самостійна галузь у сис­темі сучасного міжнародного права, сформована на основі єдиної системи загальних стандартів у сфері праці та трудових відносин (наймана праця, зайнятість, трудова міграція), а також міжна­родних договорів та правил і норм міжнародних організацій.

І. Я. Кисельов наголошує, що міжнародні стандарти праці — це своєрідна нормативна субстанція міжнародного трудового права, одне із досягнень сучасної цивілізації, що відображає ре­зультати діяльності держав, які покликані привнести у ринкову економіку соціальні цінності, розроблені зусиллями світового співтовариства. Змістом цих стандартів є концентроване відо­браження досвіду багатьох країн, результат скрупульозного від­бору найбільш цінних та універсальних норм і положень націо­нальних систем трудового права, створення оригінальних синте­зуючих правил регулювання трудових відносин1.

Зусиллями міжнародних організацій створено збірник моде­льних правових норм, творче застосування яких є необхідною умовою розробки та удосконалення будь-якої національної сис­теми трудового права, що намагається відповідати загальноци-вілізованим вимогам.