1. ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ХУЛІГАНСТВА

Хуліганством у кримінальному праві називається грубе порушення громадського порядку (громадського спокою, громадської моралі), що вчинюється з хуліганських мотивів і виражає явну неповагу до суспільства (ч. 1 ст. 206 КК).

Законодавче визначення хуліганства виражене невеликою кількістю його загальних ознак. Ця обставина значно ускладнює кваліфікацію діяння, передбаченого ст. 206 КК, особливо при відмежуванні його від злочинів проти особи. Пленум Верховного Суду України у зв'язку з цим вказав на необхідність з'ясовувати всі фактичні обставини справи, в тому числі спрямованість умислу, мотиви, ціль, наслідки і характер дій кожного з учасників хуліганства, а також чи супроводилися ці дії порушенням громадського порядку і явною неповагою до суспільства.

Це керівне роз'яснення Пленуму Верховного Суду має важливе значення для кваліфікації хуліганства, але воно не вирішує всіх практичних проблем. І сьогодні найбільше помилок допускається при відмежуванні хуліганства від інших злочинів. Хоч у багатьох постановах вищих судових органів відзначається, що хуліганство відрізняється очевидним і явно грубим порушенням громадського порядку і неповагою до суспільства, але ці вказівки мають незначну практичну цінність, оскільки майже всі умисні злочини (якщо не всі) є грубим порушенням громадського порядку і виражають явну неповагу до суспільства (вбивство, розбій, зґвалтування, масові безпорядки, групова бійка і т. ін.). Практика свідчить, що під законодавче визначення хуліганства підпадає будь-який умисний злочин. Зокрема заподіяння тілесних ушкоджень у громадських місцях із застосуванням зброї або інших предметів завжди поєднане з грубим порушенням громадського порядку і є проявом явної неповаги до суспільства, але такі дії не у всіх випадках кваліфікуються за ст. 206 КК.

Неправильно, наприклад, були кваліфіковані за ч, 1 ст. 206 КК дії Б., який зустрів вночі на вулиці У. і, грубо порушуючи громадський порядок, наніс побої, домагався від неї інтимної близькості. Щоб покласти край таким діям, потерпіла лезом порізала собі руку. Розглянувши справу, судова колегія Верховного Суду України зазначила, що Б. був знайомий з У., зустрічався з нею і ночував у Її квартирі. Зустрівши ЇЇ тієї ночі, Б. запропонував вступити з ним у близькі стосунки, а коли вона відмовилась, вдарив її в обличчя. Тобто судова колегія встановила, що Б. діяв не з хуліганських, а з особистих спонукань, а тому його дії не можна кваліфікувати за ст. 206 КК.

У зв'язку з цим особливого практичного значення набуває більш чітке і конкретне визначення хуліганства як кримінально-караного діяння, передбаченого ст. 206 КК, шляхом розкриття якомога більшої кількості його специфічних ознак.

Хуліганство як злочин дійсно грубо порушує громадський порядок, і в ньому проявляється відверта зневага до суспільства. Але ці ознаки характеризують не головні його суспільно-юридичні особливості, не те, що в ньому є відмінного, властивого лише йому. Центральною, головною ознакою складу злочину, передбаченого ст. 206 КК, є його мотив — хуліганські спонукання.

У літературі вже давно відзначалось, що хуліганство є особливий, специфічний мотив антигромадської поведінки, що "воно є не дія, а лише властивість дії".

Хуліганський мотив — це прагнення до самоствердження, самовираження людини низької культури, невихованої, з нестримним і вкрай розбещеним егоїзмом. Це спосіб самовираження хама, варвара, дикуна.

В основі хуліганських спонукань лежить егоїзм, злобність і незадоволення, що сягають до беззвітної люті і тупого відчаю, викликаних розбіжністю між рівнем домагань особи та наявними можливостями їх здійснення.

Треба зазначити, що прагнення особи до самовираження і самоствердженя є нормальною і природною потребою кожної людини. Кожна людина прагне до самовираження, самоствердження своєї особи, але люди обирають для цього різні засоби. Суспільна оцінка такого прагнення повністю залежить від того, як, якими засобами і способами ця потреба задовольняється.

 Одні задовольняють її самовідданою працею, науковими чи спортивними досягненнями, сумлінним служінням громадським інтересам, самопожертвуванням заради загальної справи, інші — біганиною за модою, "гарним життям", престижними речами, треті — пияцтвом, жорстокістю, глумом над слабким, старим чи хворим.

Б.С. Волков правильно відзначив, що грунтом хуліганських спонукань є безкультурність, невихованість, жорстокість. Дикі наміри і вчинки народжуються дикими звичаями і звичками. Але така характеристика хуліганських спонукань не викриває Їх першопричини, генезису, не дає відповіді на запитання: чому людина веде себе таким чином, якої мети вона прагне досягти, заради чого вона протиставляє себе суспільству.

Разом з тим хуліганські спонукання не зводяться до фрустрації — стану гнітючої напруги, відчаю і спричиненого цим прагнення подолати почуття власної неповноцінності, оскільки, по-перше, воно не притаманне всім чи навіть більшості осіб, винних у вчиненні хуліганства, по-друге, рівень домагань не завжди буває завищеним, по-третє, це почуття здебільшого взагалі не можна задовольнити вчиненням хуліганських дій (наприклад, за наявності фізичних вад особи).

Вся слідчо-судова практика свідчить, що хуліганські спонукання — головна відмінна риса, особливість діянь, що кваліфікуються за ст. 206 КК.

Вчинення подібних дій з інших, не хуліганських мотивів утворює інший злочин, здебільшого — злочин проти особи. Наприклад, судова колегія Верховного Суду України в ухвалі у справі К. зазначила, що заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у зв'язку з тим, що потерпілий у грубій формі втрутився у суперечку між засудженим та його дружиною, кваліфікується як вчинення злочину на грунті особистих неприязних стосунків, а не як хуліганство.

Найпоширенішими є помилки в кваліфікації злочинів, пов'язаних із заподіянням потерпілому тілесних ушкоджень. Нанесення побоїв або заподіяння тілесних ушкоджень, що були викликані особистими неприязними стосунками, за загальним правилом, не можна кваліфікувати за ст. 206 КК.

Дії, що супроводилися погрозами вбивством, образою, нанесенням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені в сім'ї, квартирі, відносно родичів, знайомих і викликані особистими неприязними стосунками, неправильними діями потерпілих та ін., кваліфікуються за статтями КК, що передбачають відповідальність за злочини проти особи. Такі дії можуть кваліфікуватися як хуліганство лише в тих випадках, коли вони одночасно були поєднані з грубим порушенням громадського порядку і виражали явну неповагу до суспільства.

Відмежування цих злочинів проводиться головним чином з урахуванням мотиву діяння. Воно може кваліфікуватися як хуліганство за ст. 206 КК лише в тому разі, якщо було вчинене з хуліганських спонукань. Пленум Верховного Суду України в постанові від 28 червня 1991 р. "Про судову практику в справах про хуліганство" роз'яснив, що відрізняти хуліганство від Інших злочинів необхідно з урахуванням спрямованості умислу винного, мотивів, цілей та обставин вчинених дій.

Вчинення злочину на грунті особистих неприязних стосунків у більшості випадків свідчить, що він був вчинений не з хуліганських спонукань, а з мотивів помсти (ревнощів), корисливості тощо. Особисті неприязні стосунки між винним і потерпілим можуть складатися протягом тривалого часу (Іноді роками), але вони можуть виникнути і в момент неправомірної або аморальної поведінки потерпілого. Особисті неприязні взаємовідносини можуть виникнути і раптово, якщо вони зачіпають важливі інтереси сторін або поєднані із заподіянням істотної шкоди.

Наприклад, Г. після обопільної бійки з П., вважаючи, що присутній при цьому Я. вдарив його по голові, збив його з ніг і наніс йому удари по голові й животу, чим заподіяв тяжкі тілесні ушкодження. Президія обласного суду, розглянувши справу, визнала кваліфікацію дій Г. за ч. 2 ст. 206 КК необгрунтованою, оскільки злочинні дії Г. вчинив не з хуліганських спонукань, а на грунті особистих неприязних стосунків, які виникли під час бійки Г. з П..

Другою характерною особливістю хуліганства є вчинення його за явно незначними, неістотними приводами. Тобто має місце явна неадекватна реакція на поведінку потерпілого чи інших осіб. Наприклад, Б., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, пізно ввечері безпричинно причепився у дворі будинку до А. С., А. Д. та П., ображав їх нецензурними словами, вдарив в обличчя П., який зробив йому зауваження.

Трапляються випадки, коли хуліганські дії вчинюються майже без будь-яких приводів. Так, п'яний К. прийшов на територію парку культрури і відпочинку, підійшов до столу, біля якого стояв Ж. і без будь-якого приводу з боку Ж. зі словами: "Оце тобі!" наніс йому удар ножем у спину і залишив ніж у тілі потерпілого.

Таким же чином п'яний Д. на вулиці біля входу в ресторан підійшов до раніше незнайомого йому К. і з хуліганських мотивів двічі вдарив його кулаком в обличчя, збивши з ніг. Коли потерпілий піднявся і почав тікати, Д. наздогнав його та уламком скла, знайденим біля ресторану, з метою вбивства з хуліганських мотивів наніс удар в шию, заподіявши смертельне поранення, та продовжував наносити йому порізи обличчя, грудної клітки, живота, в тому числі з ушкодженням внутрішніх органів, а також наніс численні удари по голові, заподіявши перелом перенісся, спинки носа, щелепи. Від заподіяних тілесних ушкоджень К. помер на місці події.

Разом з тим діяння не може кваліфікуватися за ст. 206 КК як вчинене з хуліганських мотивів, якщо воно вчинене за істотними приводами, як відповідна реакція на таку поведінку потерпілих або інших осіб, яка порушує важливі громадські чи особисті права й інтереси. Привід для виникнення конфлікту може бути істотним не тільки у випадках порушення правоохоронюваного інтересу, а й у випадку приниження честі і гідності особи. Характерною в цьому плані є справа Г., який тривалий час залицявся до X., простоював ночі під вікнами її будинку. Нарешті однієї ночі він відімкнув замок, зайшов у квартиру, роздягнувся І хотів лягти у ліжко, де спала X. Вона прокинулась і запропонувала йому піти геть. Г. мовчки, без заперечень одягнувся і, виходячи з приміщення, став просити X. нікому про цю подію не розказувати. X. пообіцяла зберегти все як таємницю, але в той же день все розповіла господарці дому В., у якої мешкала X. В. негайно доповіла про нічну подію директорові радгоспу. Директор тут же викликав до себе Г. і в присутності В. почав соромити його. В. також стала ганьбити Г., а коли вона запитала його:

"Може ти ще й вікна мені поб'єш?", Г. відповів: "Так, поб'ю!". Тут же Г. пішов до будинку В. і побив скло у двох вікнах. Наступного дня Г., заспокоївшись, повністю відшкодував заподіяні В. збитки.

У своїй постанові слідчий обгрунтовано вказав, що все скоєне Г. не містить складу злочину, передбаченого ст. 206 КК, оскільки ці дії вчинені не з хуліганських мотивів, а з мотиву помсти у відповідь на неправильну поведінку X. і В.

Третя специфічна особливість хуліганства полягає в тому, що безпосередня причина злочинного діяння завжди внутрішня, вона міститься в самому діючому суб'єктові, в його намірах, у проявах його волі. Ця причина внутрішня у тому розумінні, що вчинені дії ні якою мірою не викликані необхідністю за конкретних обставин, логічно не обгрунтовані і не зумовлені цими обставинами. Наприклад, Т., працюючи на заводі, часто був роздратованим, проявляв грубість та інші хуліганські дії до окремих робітників заводу, погрожував їм, принижував їх честь і гідність. пов'язуючи свої дії з національною належністю окремих громадян. Таким чином, дії Т. зовнішньо нічим не були зумовлені, не спричинювалися ніякими зовнішніми обставинами. Вони обгрунтовано були кваліфіковані за ч. 2 ст. 206 КК.

У тих випадках, коли безпосередня причина події є зовнішньою щодо діючого суб'єкта, тобто коли вчинені ним дії зумовлені зовнішніми обставинами, знаходять у них якесь логічне обгрунтування, то такі дії не утворюють складу злочину хуліганства.

Подібний висновок зробив і С.С. Яценко, зазначивши, що у всіх випадках, коли ініціатором сварки був потерпілий і винний діяв не з хуліганських спонукань, не спрямовував свої дії проти громадського порядку, не протиставляв себе суспільству, а метою його дій було зведення рахунків з конкретною особою, яка вчинила неправомірні дії;

скоєне в принципі не має хуліганського характеру і не підпадає під ознаки ст. 206 КК.

Так, необгрунтовано були кваліфіковані дії С. за ч. 2 ст. 206 КК. П. заліз на дах 4-поверхового будинку, де він мешкав, і почав згортати сніг з даху, не звертаючи уваги на людей, що проходили повз будинок. П. продовжував скидати сніг і після того, як прохожі і сусіди зробили йому зауваження і просили П. припинити роботу, оскільки це загрожувало їх безпеці. Тоді С. заліз на дах і вдарив П. кулаком в обличчя, заподіявши йому середньої тяжкості тілесні ушкодження. Президія обласного суду кваліфікувала дії С. за ст. 102 КК.

Встановлення безпосередньої причини (внутрішньої чи зовнішньої) злочинного конфлікту має важливе практичне значення для відмежування хуліганства від злочинів проти особи. Зокрема Л. було визнано винним у тому, що він у громадському місці у стані сп'яніння розпочав сварку з Б., ображав його нецензурними словами, побив, заподіявши йому ножем легкі тілесні ушкодження. Але в справі було встановлено, що між Л. і Б, склалися неприязні стосунки через те, що Б. зробив у своїй квартирі майстерню, де виконував різні роботи на замовлення громадян, чим створював шум і ненормальні умови для відпочинку Л., людини хворобливої, інваліда другої групи. Отже безпосередня причина цього конфлікту була зовнішньою, зумовленою неправильною поведінкою самого потерпілого. Тому дії Л. обгрунтовано були кваліфіковані за ч. 2 ст. 106 КК.

Згідно із законом хуліганством визнаються лише умисні дії. Кримінальна відповідальність за хуліганство настає лише при доведеності умислу на порушення громадського порядку і проявів явної неповаги до суспільства. Наприклад, безпідставно були кваліфіковані за ч. 2 ст, 206 КК дії Т., який, будучи п'яним, вночі помилився і зайшов у будинок, розташований поблизу його житла. Прийнявши квартиру, де мешкала К., за свою, він намагався відчинити двері ключем, кликав дружину і просив відчинити. Коли ж йому ніхто не відповів, став стукати ногами у двері і пошкодив замки. Президія обласного суду, розглянувши справу, зазначила, що Т. не мав умислу на грубе порушення громадського порядку, його дії не виражали явної неповаги до суспільства, а були випадковими. До того ж Т. одразу вибачився перед потерпілою і запропонував відшкодувати збитки. Президія обласного суду визнала, що в діях Т. немає складу злочину. На підставі п. 2 ст. 6 КПК президія скасувала судові рішення із закриттям провадження у справі.

Таким чином, діяння, передбачене ст. 206 КК, відрізняється від інших подібних злочинів:

1) мотивом, який полягає в прагненні невихованої, егоїстичної особи до самовираження, самоствердження шляхом порушення громадської моральності і громадського спокою та прояву явної неповаги до суспільства (хуліганський мотив);

2) приводами, які явно неадекватні, не відповідають вчиненим винним діям, вони зовсім несуттєві) неістотні;

3) причинами конфлікту, які при хуліганстві є внутрішніми, вони не мають логічного обгрунтування в обставинах, не випливають з обставин, не зумовлені ними;

4) умислом, тобто наявністю наміру порушити громадський порядок і виявити явну неповагу до суспільства.

Враховуючи ці особливості, діяння, передбачене ст. 206 КК, можна відмежувати від злочинів проти особи. Ці відмежувальні ознаки хуліганства мають важливе значення для кваліфікації злочинів, оскільки багато подібних злочинів кваліфікується: 1) як хуліганство за ст. 206 КК;

2) як злочин проти особи; 3) як сукупність злочинів, передбачених ст. 206 КК та статтями, що передбачають відповідальність за злочини проти особи (статті 93 і 101 КК).

Кваліфікація діяння, пов'язаного з нанесенням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, з погрозами та образою, залежить головним чином від спрямованості умислу винного, мотивів, приводів та причин вчинених дій. Якщо такі дії вчинені з хуліганських спонукань, без істотних приводів, і вони не були зумовлені зовнішніми обставинами, скоєне слід кваліфікувати за ст. 206 КК. Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України, хуліганські дії, що супроводилися погрозою вбивством, образою громадянина, заподіянням побоїв, тілесних ушкоджень (за винятком умисних тяжких тілесних ушкоджень) чи пошкодженням державного, колективного майна або приватного майна громадян без обтяжуючих обставин, кваліфікуються тільки за відповідною частиною ст. 206 КК.

Додаткова кваліфікація скоєного за статтями про злочини проти особи або проти державної чи колективної або приватної власності не потрібна.

Якщо такі дії були вчинені з мотивів помсти, користі або інших спонукань або були зумовлені особистими неприязними стосунками між винним і потерпілим, або винна особа не мала умислу на порушення громадського спокою (моральності), то скоєне треба кваліфікувати як злочин проти особи.

Якщо в процесі хуліганства потерпілому були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження або смерть, то скоєне кваліфікується за сукупністю статей 206 і 101 чи ст. 93 КК.

Вчинення злочинів, передбачених ст. 101, ч. 2 та ч. З ст. 89, ч. 2 ст. 145 КК, з хуліганських мотивів кваліфікується за сукупністю з хуліганством. За сукупністю злочинів слід кваліфікувати також необережне вбивство (ст. 98 КК), вчинене під час хуліганства.

На підставі змісту цих головних ознак злочин, передбачений ст, 206 КК, можна визначити як не зумовлене зовнішніми обставинами грубе порушення громадського спокою і громадської моральності, вчинене з хуліганських спонукань.