4. ДОПУСК ДО КЕРУВАННЯ ТРАНСПОРТНИМИ ЗАСОБАМИ ВОДІЇВ. ЯКІ ПЕРЕБУВАЮТЬ У СТАНІ СПЯНІННЯ

Діяння, що передбачене ст. 2154 КК, порушує суспільні відносини з приводу безпечної експлуатації транспортних засобів у сфері дорожнього руху, а також здоров'я й життя учасників та інших осіб.

Вчинення цього злочину передбачає наявність певного типу транспортних засобів, визначення яких дається в примітці до ст. 215 КК.

За ст. 2154 КК кваліфікуються дії чи бездіяльність, пов'язані з допуском до керування транспортним засобом особи, яка перебуває у стані сп'яніння. Допуск до керування може бути здійснений шляхом: дачі дозволу чи під час поїздки усно або письмово (маршрутний лист тощо);

мовчазної згоди; розпорядження щодо керування,

Наприклад, С., перебуваючи у стані сп'яніння, передав керування своїм мотоциклом А., який разом з С. вживав спиртні напої. На повороті дороги А. порушив правила безпеки руху, не справився з керуванням і мотоцикл перекинувся, травмувавши пішохода Д., який дістав тяжкі тілесні ушкодження. В даному випадку С. передав керування транспортним засобом А. на прохання останнього, що становить одну з форм злочинного допуску.

Як іншу форму допуску необхідно розглядати неперешкодження водієві, який перебуває у стані сп'яніння керувати транспортним засобом. Таке непершкодження є специфічною формою злочинної поведінки посадових осіб, відповідальних за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів, яка визначається законом та теорією кримінального права як злочинна бездіяльність. Обов'язковою умовою кримінальної відповідальності посадової особи за бездіяльність є її юридичний або інший обов'язок діяти певним чином. Такий юридичний обов'язок осіб передбачений Законом України "Про дорожній рух" від ЗО червня 1993 р. У п. 2 ст. 12 закону зазначено, що посадові особи, які відповідають за експлуатацію і технічний стан транспортних засобів, зобов'язані не допускати до керування ними осіб, які перебувають у стані алкогольного сп'яніння.

Так, лінійний диспетчер Т., який був повідомлений про перебування на лінії водія Л. у нетверезому стані, впевнився в цьому, коли останній передавав йому документи на вантаж. Але Т. не вжив заходів до відсторонення Л. від керування транспортним засобом, хоч був зобов'язаний зробити це згідно зі своїми службовими обов'язками. Бездіяльність Т. призвела до того, що Л., продовжуючи працювати на лінії у стані сп'яніння, порушив правила безпеки руху, що потягло за собою дорожньо-транспортну пригоду з тяжкими наслідками.

Інше положення даного закону, яке стосується водіїв індивідуальних транспортних засобів, а також водіїв підприємств, організацій або установ незалежно від форм власності, закріплене у ст. 16: водій зобов'язаний не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння.

Порівнюючи характер наведених обов'язків посадових осіб і водіїв транспортних засобів, неважко побачити між ними певну відмінність. Вона полягає у тому, що, на відміну від посадової особи, водій не має владних повноважень, і закон вимагає від нього лише одного — не передавати керування транспортним засобом особам, які перебувають у стані сп'яніння. Отже, дії по передачі керування транспортним засобом обумовлюються усним дозволом, проханням, домовленістю, жестами тощо.

При цьому слід зазначити, що межі об'єктивної сторони цього злочину не завжди збігаються з безпосередньою передачею керування транспортним засобом. У слідчій і судовій практиці трапляються випадки, коли особа, відповідальна за технічний стан або експлуатацію транспортного засобу, допускає до керування водія, явно не усвідомлюючи, що той перебуває у стані сп'яніння, а потім, усвідомивши це, не вживає заходів до відсторонення його від керування транспортним засобом чи не виявляє до цього факту ніякого ставлення, що сприймається водієм як дозвіл на подальше керування транспортним засобом.

Наприклад, К., керуючи за дорученням легковим автомобілем, передав керування ним Н. і тільки після того зізнався, що Н. в цей день вживав спиртні напої, але значення цьому не надав і ніяк на це не відреагував. Під час руху Н. не впорався з керуванням, і автомобіль перекинувся. При цьому один пасажир загинув, а К. були заподіяні середньої тяжкості тілесні ушкодження. Народний суд засудив К. за ст. 2154 КК, а Н. — за ч. 2 ст. 215 КК. Таке рішення суду відповідає закону.

Допуск до керування транспортним засобом у розумінні ст. 2154 завжди об'єктивно пов'язаний з повним переходом керування до особи, яка перебуває у стані сп'яніння. Це значить, що така особа має можливість у повному обсязі виконувати функції водія транспортного засобу в процесі дорожнього руху.

Але можлива й інша ситуація. Наприклад, водій механізованої колони П., повернувшись з рейсу, не поставив автомобіль у гараж, а поїхав пиячити в село. Звідти він разом з Б., який також перебував у нетверезому стані, поїхав у сусіднє село. У кузові було вісім пасажирів. У процесі руху П. частково передав керування транспортним засобом Б., тобто Б. "крутив кермом", а П. переключав важіль коробки передач. Коли машина виїхала з села, вони не впорались з керуванням і з'їхали в кювет, де машина перекинулась. При цьому два пасажири загинули, а четверо були травмовані.

У даному разі не йдеться про передачу керування у розумінні ст. 2154 , і дії кожного з них, П. і Б., підлягають кваліфікації за ч. З ст. 215 КК. Таке рішення щодо квалі-фіакації дій цих осіб обґрунтовується тим, що функцію керування транспортним засобом виконували одночасно дві особи.

Під станом сп'яніння слід розуміти комплекс психічних, неврологічних і соматичних ознак (розладів), що виникають внаслідок впливу алкоголю, його сурогатів або наркотичних засобів. Такий вплив можуть мати також токсичні або лікарські чи Інші препарати. Ступінь сп'яніння особи на кваліфікацію діяння не впливає.

Злочин, що розглядається, є закінченим з моменту настання хоч би одного з наслідків, які перелічені у ст. 215. Звичайно потерпілими від цих злочинів є сторонні особи. Але на практиці виникають ситуації, коли внаслідок допуску до керування транспортним засобом особи, яка перебуває у стані сп'яніння, вона, порушуючи правила безпеки руху чи експлуатації транспорту, сама стає жертвою цього правопорушення.

Треба зазначити, що в судовій практиці є різні і нерідко діаметрально протилежні підходи до вирішення цього питання. Звичайно, більшість таких рішень не переглядається, що не сприяє утвердженню законності.

Так, за вироком Тисменицького районного народного суду Р. виправдано за ст. 2154 КК за відсутністю в його діях складу злочину. Він був відданий до суду за те, що допустив до керування закріпленим за ним службовим автомобілем свого знайомого, водія Ш., який завідомо для нього перебував у нетверезому стані. Внаслідок порушення правил дорожнього руху автомобіль перекинувся, і Ш. загинув.

За протестом заступника Генерального прокурора України судові рішення скасовані, а справу повернуто на новий судовий розгляд з таких підстав.

Як свідчать матеріали справи, Ш. звернувся до Р. з проханням дати йому службовий автомобіль для поїздки до м. Івано-Франківська. Р. погодився, після чого вони разом вживали спиртні напої. У нетверезому стані Ш. сів за кермо автомобіля, в салоні якого був і Р. Внаслідок перевищення швидкості Ш. не впорався з керуванням і вчинив аварію.

Р. підтвердив ці обставини, проте пояснив, що дозволив Ш. керувати службовою автомашиною, коли той був у тверезому стані, отже він не може нести відповідальність за наслідки, які настали з вини самого потерпілого.

Суд узяв до уваги ці пояснення Р., але не дав їм належної оцінки, а так само І показанням свідка. Між тим останній заявив, що був присутній, коли Ш. просив Р. дати йому службовий автомобіль, і чув, як Ш., одержавши згоду, запросив Р. до ресторану розпити спиртні напої.

Не перевіривши належним чином цих показань, суд не зміг належно оцінити і ту обставину, що Р. передав закріплений за ним автомобіль Ш., коли той перебував у стані сп'яніння.

Скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий судовий розгляд, судова колегія вказала на необхідність ретельно дослідити обставини справи І залежно від цього вирішити питання про вину Р. у вчиненні злочину, передбаченого ст. 2154 КК.

При новому судовому розгляді цієї справи Тлумачський районний народний суд засудив Р. за ст. 2154 КК і призначив йому покарання — два роки виправних робіт за місцем роботи з утриманням 20% заробітку в доход держави і з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на два роки.

З об'єктивної сторони злочинний допуск є одиничним злочином незалежно від того, скільки дорожньо-транспортних пригод після цього вчинив водій, що був допущений до керування транспортним засобом у стані сп'яніння. Для кваліфікації важливо встановити, чи стали вони наслідком одного допуску чи кількох.

Водії комбікормового заводу X. і М. разом вживали спиртні напої. Після роботи X. на закріпленому за ним автомобілі поїхав до свого дому, де передав керування транспортним засобом М. для поїздки додому в інший населений пункт. По дорозі М. заподіяв смертельну травму велосипедисту, а після цього вчинив зіткнення з іншим автомобілем з наслідками, передбаченими ч. 1 ст. 215 КК. За вироком районного народного суду X. засуджений за ст. 2154 КК, а М. — за ч. 2 і ч. 1 ст. 215 КК.

Відповідальність за ст. 2154 настає за порушення допущеним до керування водієм правил безпеки руху або експлуатації транспорту, яке перебуває у причинному зв'язку з наслідками, що настали. Якщо причинного зв'язку не встановлено, немає і складу злочину, передбаченого ст. 2154 КК. Крім того, слід зазначити, що в даному складі злочину причинний зв'язок має свою особливість. Суть полягає в тому, що ланцюг факторів, які зв'язують причину і наслідки, умовно має такий вигляд: протиправні дії особи, що відповідає за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів — протиправні дії особи, яка керує транспортним засобом у стані сп'яніння, пов'язані з порушенням правил безпеки руху або експлуатації транспорту — настання суспільно небезпечних наслідків, передбачених ст. 215 КК.

Іншими словами, наявність складу злочину в діях суб'єкта злочину, передбаченого ст. 2154 КК, завжди залежить від характеру поведінки водія, оскільки вона врешті-решт зумовлює настання злочинних наслідків.

Таким чином, є підстави стверджувати, що причинний зв'язок між діянням суб'єкта І наслідками, що настали, в складі злочину, передбаченого ст. 2154 КК, має розглядатися як опосередкований.

При кваліфікації злочинів, передбачених ст. 2154. слід враховувати, що відповідальність за нею настає незалежно від того, чи притягнуто до кримінальної відповідальності особу, яка керувала транспортним засобом і порушила правила безпеки руху або експлуатації транспорту і це потягло за собою суспільно небезпечні наслідки. Водій не притягається до кримінальної відповідальності, якщо він не може бути визнаний суб'єктом злочину або нести відповідальність (недосягнення І6-річного віку, неосудність, загибель у дорожньо-транспортній пригоді і т. ін.).

Наприклад, Н. вживав разом з К. алкогольні напої, після чого передав йому керування своїм мотоциклом. К. наїхав на купу каміння на узбіччі, від чого мотоцикл перекинувся. К. загинув, а Н. дістав легкі тілесні ушкодження. Дії Н. були кваліфіковані за ст. 2154 КК, і йому призначено покарання — три роки позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку строком на два роки і позбавленням права керувати транспортними засобами строком на два роки.

За ст. 2154 КК кваліфікуються дії посадових осіб, які користуються правом допуску водіїв до експлуатації транспортних засобів; власників або володільців індивідуальних транспортних засобів; водіїв державних, колективних та індивідуальних транспортних засобів.

Що стосується державних підприємств, організацій чи установ, то до таких осіб належать: керівники служб безпеки руху та експлуатації транспорту, ревізори безпеки руху і диспетчери, начальники автоколон, їх заступники, бригадири, механіки та інші відповідні особи. Але тут обов'язково треба встановити, чи були наділені зазначені особи повноваженнями щодо допуску або відсторонення водія від керування транспортним засобом.

Наприклад, диспетчер автоколони Я., знаючи, що водій рейсового автобуса К. у день відпочинку перебував у нетверезому стані, запропонував йому виїхати в рейс, на що оформив дорожній лист, а начальник автоколони Г. в кабінеті розпив з К. ще пляшку горілки. У дорозі п'яний водій наїхав на шлагбаум і розбив лобове скло автобуса. Цей факт довели до відома диспетчера Я., але він і після цього не усунув К. від керування автобусом. У подальшому на автовокзалі касир-диспетчер Д. також не усунула К. від керування автобусом. Врешті-решт К. не зміг розвернути автобус, внаслідок чого він упав у річку, що потягло за собою загибель і травмування пасажирів.

Такий допуск є результатом спільних, поєднаних умисних дій, усвідомлених усіма названими особами. Тому всі вони повинні нести відповідальність за ст. 2І54 КК.

Але іноді в слідчій та судовій практиці трапляються помилки щодо визначення суб'єкта аналізованого складу злочину. Так, наприклад, безпідставно був засуджений К., який працював буровим майстром розвідувальної партії. За розпорядженням начальника розвідувальної партії він на автомобілі, яким керував водій К-в, поїхав у село, щоб одержати і привезти устаткування для розвідувальних робіт. Дорожній лист був виписаний на ім'я К. та підписаний відповідальним за автотранспорт С. Отримавши устаткування, К. і К-ов випили горілки і були нетверезі. Тому автомобілем на зворотному шляху керував І., який порушив правила дорожнього руху, внаслідок чого автомобіль перекинувся і при цьому один пасажир загинув, а І. дістав середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Судова колегія Верховного Суду в ухвалі по цій справі вказала» що К. не може бути суб'єктом цього злочину, оскільки він не був відповідальний за безпеку руху та експлуатацію транспортного засобу.

Суб'єктивна сторона передбаченого ст. 2І54 КК злочину характеризується необережною формою вини, яка визначається ставленням до наслідків, хоч саме діяння (допуск) вчинюється умисно.

При цьому необхідно дуже ретельно з'ясувати об'єктивні і суб'єктивні ознаки складу злочину, які фактично встановлені при розслідуванні і судовому розгляді кримінальної справи. Щодо цього дуже показовим є такий приклад,

За вироком Ірпінського районного народного суду Київської області Д. засуджено за ст. 2І54 КК до одного року десяти місяців позбавлення волі за допуск до керування автомобілем особи, яка перебувала в стані алкогольного сп'яніння, що спричинило автоаварію. На підставі ст. 43 КК до цього покарання приєднано покарання, не відбуте Д. за попереднім вироком, і остаточно за сукупністю вироків йому призначено два роки позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму.

Як визнав суд, Д. з дозволу свого батька взяв належний йому легковий автомобіль і їздив на ньому разом з іншими особами. Після вживання значної кількості спиртних напоїв Д. не міг керувати автомобілем і поступився місцем С. Внаслідок перевищення С. швидкості автомобіль перекинувся в кювет, при цьому був тяжко травмований пасажир О., який по дорозі до лікарні помер.

За протестом першого заступника Голови Верховного Суду України судові рішення скасовані з таких підстав.

Визнаючи Д. винним у передачі керування автомобілем нетверезому С., суд виходив з того, що він усвідомлював характер своїх дій і що саме з його дозволу С. сів за кермо автомобіля. Проте цей висновок суду не відповідає наявним у справі доказам. Ні в стадії розслідування, ні в судовому засіданні Д. не визнав себе винним і пояснив, що своїх дій у проміжок часу від виходу з ресторану до дорожньо-транспортної події не пам'ятає.

За показаннями С., після ресторану Д. був п'яний і керувати автомобілем не міг, а тому він, С., посадив Д. на заднє сидіння і сів за кермо сам. Присутній при цьому свідок Ю. показав, що С. почав керувати автомобілем уже після того. як Д. заснув.

Ці докази підтверджують, що Д. не тільки не передав С. керування автомобілем, а й не усвідомлював, що той сів за кермо. Отже С. зробив це без дозволу Д., який будь-яких дій, що були спрямовані на передачу керування автомобілем п'яному С. і містили б склад злочину, передбаченого ст. 2І54 КК, не вчинив. Тому колегія скасувала судові рішення щодо нього і справу закрила на підставі п. 2 ст. б КПК України.