§ 1. Поняття пенітенціарної злочинності та її характеристика

У нашій державі правоохоронні органи застосовують заходи, що спрямовані на удосконалення процесу виконання покарань, приве-|іення його у відповідність до міжнародних стандартів. Але, незва-^саючи на це, рівень злочинності серед засуджених у місцях позбавлення волі все ще залишається високим. Так, у 1998 році питома вага таких злочинів становила 15,8 %2.

І Пенітенціарну злочинність можна визначити як кримінальні порушення ізольованими від суспільства особами встановлених пра-$ил їх утримання та вчинення ними інших злочинів. Злочинність у Місцях позбавлення волі являє собою найнебезпечніші відхилення від правових норм.

Пенітенціарні злочини можна класифікувати за різними підстави:

а) за ступенем тяжкості — на тяжкі, менш тяжкі та малозначимі;

б) за формами вини — навмисні і необережні; „    в) за об'єктом посягання та мотивами — злочини проти порядку відбування покарання, насильницькі, корисливі та статеві злочини; t     т) за соціально-демографічними ознаками — злочини, вчинені чоловіками, жінками, неповнолітніми;

], д) за юридичними ознаками — злочини, передбачені статтями різних глав Кримінального кодексу.

1 Глава підготовлена за участю канд. юрид. наук Піщенка Г.1.

2 Оперативно-службова і виробничо-господарська діяльність органів І установ виконання покарань України у 1998 рот // Інформаційний бюлетень Державного департаменту України з питань виконання покарань. — K., 1999. — № 2. — C. 16-17 (у Ойдальшому — Бюлетень ДЦУПВП).

149

Низка злочинів, що вчинюються засудженими, властиві лише для цієї кагегорії осіб, оскільки їх вчинення можливе тільки під час відбування покарання. До них належать: дії, що дезорганізують роботу УВП; втеча з місця позбавлення волі або з-під варти; ухилення від відбування покарання у вигляді позбавлення волі; злісна непокора вимогам адміністрації УВП; незаконна передача заборонених предметів особам, яких тримають в УВП, слідчих ізоляторах, лікувально-трудових і лікувально-виховних профілакторіях.

Аналіз статистичних даних про стан злочинності в УВП України показує, що на кінець 1994 року там утримувалося 138970 засуджених, які вчинили 1592 злочини; у 1995 році — 161036 засуджених, які вчинили 532 злочини; у 1996 році — 172163 засуджених, які вчинили 5&5 злочинів, у 1997 році — 158528 засуджених, які вчинили 525 злочинів, у 1998 році — 163441 засуджених, які вчинили 405 злочинів, у 1999 році — 172473 засуджених вчинили 429 злочинів.

Структуру пенітенціарної злочинності можна простежити за такими даними. У 1998 році в УВП було зареєстровано 405 злочинів, що на 22,9 % менше, ніж у 1997 році, у тому числі: 1 крадіжку державного майна (—50 % до 1997 року), 4 навмисних убивства (+33 %), 14 тяжких тілесних ушкоджень (-33 %), 3 втечі з місць позбавлення волі (-50 %), 63 втечі з колоній-поселень (-44 %), 9 спроб втеч (-36 %), 213 випадків злісної непокори адміністрації (—5,3 %), 28 випадків погроз та насильства (+115 %), 3 хуліганства (-50 %), 26 фактів незаконного зберігання холодної зброї (-47 %), 23 злочини, пов'язаних з наркотиками (-47 %).

У колоніях-поселеннях із загальної кількості зареєстрованих у 1998 році злочинів, 50 кримінальних справ (70,3 %) порушено стосовно осіб, які стали на шлях виправлення; 10 (15,8 %) — які вчинили умисні злочини; 3 (4,7 %) — які вчинили необережні злочини.

Із 405 зареєстрованих у 1998 році злочинів 276 (68,1 %) вчинено у житлових зонах установ, 118 (29,1 %) — на виробничих та виїзних об'єктах, 10 (2,5 %) — у штрафних ізоляторах, 1 (8,2 %) — у приміщеннях камерного типу. У 335 випадках (82,7 %) злочини вчинено від 6-ї до 18-ї години, у 44 (10,9 %) — від 18-ї до 23-ї години, у 26 (6,4 %) — від 23-ї до 6-ї години. У робочі дні тижня вчинено 381 (94,1 %) злочин, 24 (5,9 %) — у вихідні та святкові дні. 272 злочини (67 %) вчинено злісними порушниками режиму і 83 (20,5 %) — особами, які перебували на профілактичному обліку.

За даними пенітенціарної статистики, на кінець 1994 року в місцях позбавлення волі коефіцієнт злочинності у розрахунку на 1 тис.

150

^суджених становив 4,6, у 1995 році — 3,3, у 1996 — 3,4, у 1997 т- 3,2, у 1998 — 2,6, у 1999 — 2,5. За видами режиму установ ви-!Ьнання покарань рівень злочинності у 1998 році становив: на завальному режимі — 1,5 злочину (-31,8 % відносно 1997 року); по-ЙЯленому — 2 (-4,8 %); суворому — 2,9 (-3,3 %); особливому — 2,1 (+5 %); у колоніях-поселеннях для осіб, які стали на шлях виправлення, — 21,5 (-43,6 %); колоніях-поселеннях для осіб, що Минили умисні злочини, — 10,4 (-42,2 %); колоніях-поселеннях Іля необережних злочинців — 4,6 (+3,3 %).

Таким чином, можна зробити такі висновки:

1     1) за останні роки (1995—1999) намітилася тенденція до зни-рііення рівня пенітенціарної злочинності;

2) найбільш криміногенними залишаються установи суворого ре-Іркиму, де утримуються особи, які вже відбували покарання у місцях розбавлення волі. Питома вага вчинюваних там злочинів становила у 1998 році 40,4 %, у 1999 — 41,5 %;

3) найвищий рівень злочинності у розрахунку на 1 тис. засудже-<Йих спостерігається в колоніях-поселеннях для осіб, які стали на йілях виправлення;

4) у структурі пенітенціарної злочинності найпоширенішими є "такі злочини, як злісна непокора адміністрації, втеча з колоній-посе-лень та погроза і насильство;

1    5) більшість злочинів вчинюються в нічний час та робочі дні тИжня у житлових зонах;

'   6) злочини в основному вчиняють злісні порушники режиму і особи, що перебувають на профілактичному обліку.

Треба зазначити, що в середовищі засуджених існує своя субкультура й ієрархія. Для того щоб відокремити себе від інших засуджених та тримати їх у покорі, організатори злочинних угруповань виробили свої "закони". Беручи дещо від традицій минулого, вони ввели заборону членам свого братства займатися суспільне корисною працею, служити в армії, мати сім'ю тощо. На початку 30-х ро-RiB минулого століття сталося розмежування між главарями та їх Йідлеглими. Частина з них у зв'язку з ліквідацією безробіття поверталася до корисної праці, інша — перестала коритися колишнім "авторитетам", а в окремих випадках — вступала з ними у боротьбу. Ведучи паразитичний спосіб життя як на волі, так і в колоніях, "злодії в законі" почали обмежувати численність так званого братства, вчиняти судилища над порушниками "закону", накладати данину на працюючих засуджених, засновувати "общакові каси". ' У період Великої Вітчизняної війни багато "злодіїв у законі" від-Дали перевагу тому, щоб відсидітись у місцях позбавлення волі.

151

Проте після війни частина з них почала вимагати зміни жорстких вимог "закону" і створювати угруповання з тих, що відійшли; від "законників". Між ними і "злодіями у законі" спалахнула ворожнеча. З цього моменту з'явився звичай приймати до своїх лав нових членів лише на "сходках". Контингент тих, хто відійшов від "законників", сформувався в 1946—1947 роках. Основна їх вимога — дозволити працювати і займати будь-яку посаду в колонії (бригадира, нарядника тощо).

Не відмовляючись від паразитичного існування, "злодії у законі" захотіли зайняти посади, на яких можна було користуватися пільгами, передбаченими для чесно працюючих засуджених. На цій підставі відбувся розкол між "злодіями в законі". Ті, які були визнані такими, що "відійшли", стали називати себе "справжніми злодіями". Вони почали залучати на свій бік "автоматчиків" ("злодіїв у законі", які служили в лавах Радянської армії, чим порушили злодійську заборону), а також інших засуджених, незадоволених жорстокістю злодійських законів.

Різні злочинні угруповання у середовищі засуджених становлять підвищену суспільну небезпеку. По-перше, вони формуються з осіб, які мають кримінальне минуле (незалежно від того, були вони за це притягнуті до відповідальності чи ні). По-друге, їх члени вчиняють злочини частіше, ніж інші засуджені. По-третє, злочинні угруповання є своєрідними каталізаторами розповсюдження злочинності в УВП. По-четверте, наявність "протиправного бізнесу" в місцях позбавлення волі, який існує завдяки злочинним формуванням, дає змогу втягувати в злочинну діяльність нових засуджених, а також негативно впливати на тих, хто не має змоги дістати підтримку з боку адміністрації УВП. По-п'яте, ці структури мають свою ієрархію "авторитетів"("вимагателів", "охоронців" тощо). По-шосте, члени таких груп насаджують атмосферу єдиної "сім'ї", певні ритуали, після виконання яких між "новачком" і "авторитетом" настають відносини "батька" (пахана) та "сина" (пацана).

У сучасних умовах окремі компоненти субкультури у місцях позбавлення волі поступово змінюються. На перший план виступають такі організаційні форми і принципи, які потрібні для прихованої протиправної діяльності задля матеріальної вигоди. Злочинні групи в УВП обирають з числа засуджених осіб як об'єктів своїх посягань. Частина засуджених при цьому є співучасниками незаконних дій, а інші — жертвами злочинів. На цій основі раз у раз виникають конфлікти між окремими угрупованнями.

Злочинність у місцях позбавлення волі має свою специфіку, яка пояснюється особливістю формальних і неформальних стосунків

152

МІіж засудженими, з одного боку, та ними і адміністрацією УВП — іншого. Важливою ознакою цієї злочинності є те, що вона порушує рмальну роботу установ з виконання покарань, перешкоджає про-у ресоціалізації засуджених, формує почуття загальної недовіри кримінально-виконавчої системи та її працівників. Варто також зазначити, що пенітенціарна злочинність характе-Ізується досить високим рівнем латентності. У латентній злочин-:ті можна виділити два її види: 1) "природну", тобто не виявлену ,міністрацією УВП в силу самої специфіки злочинів серед засудже-Іих і соціально-правової пасивності певної їх частини; 2) "штучну" атентність, яка охоплює ті злочини, про які відомо посадовим осо-УВП, але вони не порушують кримінальних справ з різних мотивів, як правило, кар'єристських, і не реєструють злочинні дії. і Наявність латентної злочинності у місцях позбавлення волі є ^собливо небезпечним явищем, оскільки це завдає непоправної шко-||доц процесу ресоціалізації засуджених, порушує принцип невідворотності покарання, заохочує вчиняти все нові і більш тяжкі злочини, ророджує у засуджених недовіру до працівників УВП. Тому бороть-ба з латентною злочинністю має неабияке значення. Зокрема, по-ІСрібно співставляти кримінальну статистику з даними про адміністративні та дисциплінарні правопорушення серед засуджених. Якщо, Наприклад, число кримінально-караних тілесних ушкоджень зменшується, а дисциплінарних і адміністративних порушень, пов'язаних ІЗ побиттям засуджених, зростає, то є всі підстави вважати, що має місце збільшення латентної злочинності цього виду. Ефективним за-србом виявлення латентної злочинності в УВП є аналіз скарг, заяв і повідомлень про різні проступки як з боку засуджених, так і адмі-І}страції, прийом з особистих питань засуджених посадовими особа-|и УВП, прокуратури тощо.

Слід мати на увазі, що пенітенціарна злочинність тісно пов'язана ё іншими негативними явищами — алкоголізмом, наркоманією, не-раконним обігом холодної зброї, суїцидом. Тому підхід до боротьби з $ею має бути комплексним, охоплювати всі ці явища. Це ж саме рисується кримінологічних досліджень у цій сфері.