§ 4. Попередження злочинів серед ув'язнених в місцях позбавлення волі

Виходячи із стратегічних напрямів боротьби зі злочинністю, визначених вищими органами державної влади України та рішеннями Міністерства внутрішніх справ і Державного департаменту з питань виконання покарань, у всіх ланках пенітенціарної системи має бути налагоджений комплексний підхід до запобігання злочинів серед ув'язнених. Як відомо, під запобіганням (профілактикою) злочинів розуміють особливий вид соціальної діяльності, що забезпечує таке перетворення суспільних відносин, у результаті якого усуваються, нейтралізуються чи блокуються детермінанти злочинної поведінки. Це стосується усієї злочинності. Спеціально-кримінологічна профілактика спрямована на запобігання окремим видам злочинів, до яких належить і пенітенціарна злочинність.

У системі спеціально-кримінологічної профілактики виділяють: 1) ранню профілактику, спрямовану на усунення чинників, які

159

негативно впливають на формування особи, і запобігання її переходу на злочинний шлях;

2) усунення факторів, що обумовлюють конкретні злочини;

3) запобігання рецидивним кримінальним проявам.

Загальноприйнятим у кримінології є також поділ профілактики на загальну й індивідуальну. Загальна профілактика передбачає усунення детермінант певних злочинів і включає економічні, соціально-психологічні, правові та організаційні заходи1. Виходячи з цих положень, заходи загальної профілактики у місцях позбавлення волі можна поділити на: методи виявлення та методи усунення, нейтралізації й блокування криміногенних факторів. До методів виявлення чинників злочинності в УВП належать:

1). Перевірка роботи адміністрації вищестоящими органами ДДУПВП та прокуратури. Функції контролю за діяльністю УВП покладені на центральний та обласні апарати управління ДДУПВП.

2). Виявлення криміногенних зон в УВП, де найчастіше вчиняються злочини; типових для всіх установ недоліків у роботі, що сприяють вчиненню злочинів засудженими; кількісних та якісних змін контингенту засуджених; злочинної субкультури у кожній установі.

До методів усунення, нейтралізації чи блокування факторів злочинності в УВП належать:

1) технічне переоснащення установ, засобів комп'ютерної обробки інформації, охорони та спостереження;

2) укомплектування установ висококваліфікованими кадрами;

3) вживання комплексних оперативних заходів із залученням усіх сил та засобів, включаючи інші УВП та органи внутрішніх справ;

4) налагодження чіткого обміну інформацією між різними підрозділами установи та системи в цілому про кримінальних лідерів та їх угруповання з метою своєчасної профілактики цієї категорії осіб;

5) недопущення переповнення УВП;

6) підвищення дисципліни працівників установ, сприяння просуванню їх по службі та звільнення з УВП нерадивих співробітників.

7) створення окремих загонів з числа злісних порушників режиму відбування покарання;

8) роз'єднання групи, що створює джерело напруги, введення до її складу засудженого, який може запобігти конфліктам.

Ефективним засобом загальної профілактики є вирішення проблем з працевлаштуванням засуджених, організацією їх відпочинку

1 Криминология. — M., 1999. — C. 74.

160

та культурного дозвілля. Значний вплив на стан злочинності має встановлення належного адміністративного нагляду за засудженими, залучення до вживання заходів загальної профілактики інших організацій, широкої громадськості. Це допоможе зменшити число криміногенних ситуацій у середовищі ув'язнених.

Особливе місце серед заходів загальної профілактики посідають Цетоди вирішення конфліктних ситуацій, що дають змогу.

переорієнтувати засуджених на мирний шлях вирішення конфлікту; •- стримувати учасників конфлікту під загрозою застосування до них примусу;

роз'єднання ворогуючих суб'єктів шляхом переведення їх в іншу бригаду чи загін, у штрафний ізолятор, приміщення камерного типу тощо.

У науковій літературі пропонуються й інші заходи загальної профілактики злочинів у місцях позбавлення волі, а саме:

— модернізація відповідної законодавчої бази (А. Алексеев, Ю. Антонян, А. Долгова);

— приведення відповідно до закону численних відомчих нормативних актів (В. Лихолоб, І. Лановенко, І. Каретников);

— гуманізація режиму утримання засуджених (P. Синьов, Г. Радов, О. Северов);

— залучення до цієї справи представників релігійних конфесій (M. Мелентьєв, В. Ковалець, O. Морозов);

— наділення адміністрації УВП деякими повноваженнями слідчих органів (M. Ліненко, O. Джужа, O. Колб).

Індивідуальна профілактика — це спеціальна діяльність, спрямована на виявлення та виправлення осіб, з боку яких можна очікувати вчинення злочинів (у цьому випадку — в місцях позбавлення волі).

і( Засобами індивідуального запобігання суспільне небезпечним діянням в УВП виступають:

Uf 1). Вивчення особи засуджених: аналіз кримінальних і особових Сйрав, поштових відправлень; опитування осіб, які добре знають засудженого; спостереження за його оточенням; тестування. эд 2). Облік засуджених, що мають відхилення у поведінці: ведення картотек (алфавітних, за видами порушень тощо); комп'ютерного обліку, що включає всі основні дані про особу.

4). Методи контролю за поведінкою засуджених, які перебувають на обліку: контроль за допомогою оперативно-розшукових прийомів; повторне обстеження протягом певного часу одними й тими Жі*Іетодами; догляд, обшук, цензура кореспонденції, перевірка посилок, передач та інші режимні заходи; опитування засуджених та Персоналу УВП.

До індивідуальної профілактики злочинів серед ув'язнених належать також методи зміни особистісних якостей (самовиховання, аутотренінг тощо) та оптимізації взаємовідносин у місцях позбавлення волі (групова психотерапія, раціональний розподіл засуджених по загонах і т. п.).

Вчені вважають, що вирішальним фактором у генезисі злочинної поведінки ув'язнених є почуття відчуженості і дискомфорту '. У зв'язку з цим, основним напрямком індивідуальної профілактики мусить бути діяльність адміністрації в плані щодо адаптації засуджених до умов утримання в УВП. Залежно від того, як особа взаємодіє із середовищем, розрізняють три типи адаптаційного процесу. 1) активний вплив індивідуума на соціальне середовище; 2) пасивне, конформне входження в групу; 3) активний вплив середовища на особу2. Це також має враховуватися в індивідуальній профілактиці завдяки поінформованість адміністрації про особу, яка прибула в установу, та її подальшому вивченні.

Ще одним важливим заходом індивідуальної профілактики є створення так званого архівного банку даних про осіб, котрі перебувають на профілактичних обліках. Ці дані можна використовувати як в УВП, так і на волі, передаючи відповідну інформацію в територіальні органи внутрішніх справ. Останні, у свою чергу, при арешті особи мають негайно направляти в УВП всю інформацію щодо тих, які перебували на профілактичному обліку в правоохоронних органах.

Наостанок, варто висловити деякі критичні зауваження стосовно загальної та індивідуальної профілактики злочинів засуджених

Щодо загальної профілактики:

1). її якість не задовольняє ні потреби УВП, ні суспільства, оскільки не виконується одне з основних завдань кримінального і кримінально-виконавчого права — не допустити вчинення засудженими нових злочинів.

2). Цим видом соціальної діяльності займаються тільки органи виконання покарань і повністю самоусунулися від неї інші державні інституції та громадськість.

3). Створення в Україні окремого відомства з питань виконання покарань диктує нагальну необхідність залучення до цієї справи органів місцевої влади та управління, особливо з питань матеріально-

1  Хахряков Г. Ф. На разных этапах здравого смысла //Дорога дальняя, казенный дом. — M., 1990. - С. 8—19.

п

Савчук Л. О. Формування адаптивних можливостей у вихованців ВТК, які звільняються з місць позбавлення волі // Соціальна реабілітація неповнолітніх, які повернулися з місць позбавлення волі у соціальних службах для молоді. — K., 1995. — C. 27.

162

вічного, санітарно-гігіенічного забезпечення, харчування, надан-комунальних послуг, працевлаштування засуджених тощо.

4). Застосування до винних інших покарань, не пов'язаних Із по-вленням волі (як це робиться в цивілізованих країнах), зменшить єктивну залежність ув'язнених від злочинного середовища, а от-;е, і рівень злочинності.

5). Назріла потреба ефективнішого використання таких інститу-ів як переведення засуджених у колонію-поселення і умовно-до-рокове звільнення.

Щодо індивідуальної профілактики:

1). Слід використовувати не лише внутрішні можливості УВП, а зовнішні (батьків, рідних, соціальне корисні зв'язки засудженого, Імадськість, благодійні фонди тощо).

H   2). Індивідуальне попередження злочинів має грунтуватися не ьки і не стільки на правових заходах, як на загальноосвітніх ме-бдах (досягненнях різних галузей науки, особливо психології, со-ології, психіатрії) та загальнолюдських цінностях культури.

3). Сам процес профілактики має бути безперервним, цілеспря-ваним і динамічним.

4). Метою індивідуального запобігання злочинам засуджених Іє стати зміна мотиваційної сфери як основи корекції їх свідомості поведінки.

5). Індивідуальна профілактика злочинів — не самоціль в діяль-і УВП, а лише необхідний засіб ресоціалізації ув'язненого. За її здійснення слід точно дотримуватися положень Конституції країни, міжнародно-правових документів з гуманітарних питань і національного законодавства, що визначають і гарантують пра-засуджених.