Розділ V ДОБРОВОЛЬЧІ ОХОРОННІ ФОРМУВАННЯ

В нашому дослідженні термін «добровольчі формування» досить умовний. Під цією ознакою розуміються озброєння, що мали від держави дозвіл на створення і визначені нею функції, але комплектувалися особовим складом без примусової мобілізації і сплати деяким його категоріям грошового утримання із державного бюджету. Характерно, що при їхньому створенні гетьман керувався здебільшого не національними, а соціально-політичними мотивами. Тобто теоретично зброю могли отримати всі особи, здатні до цього, що бажали стояти на сторожі приватної власності і ринкового господарства, виступали проти соціалістичних і комуністичних соціально-економічних експериментів, яких зазнала Україна в 1917 – на початку 1918 рр. Виключення становили козацькі організації, де враховувалась національність.

Добровольчі формування не мали також чіткого відомчого підпорядкування. Різного часу або одночасно вони перебували під контролем як міністерства Військових, так і Внутрішніх справ, а також гетьманського Штабу і місцевої державної адміністрації. Тому серед формувань, що діяли за гетьманату і визначені нами як добровольчі, доцільно відокремити такі їхні різновиди, як військово-козацькі організації, сільські загони самооборони, міські офіцерські дружини. Крім того, слід враховувати, що на завершальній стадії існування гетьманського режиму на території України активно створювалися добровольчі військові частини російських «білих» генералів, в яких найманці забезпечувалися всіма видами військового утримання. Але ж ми вдаємося до їх розгляду саме в цьому розділі тому, що це пов’язане з особливою роллю, яку відігравало російське офіцерство в охоронній системі гетьманату.