§2. «Хліборобські» загони самооборони

Гетьманська політика переводу стихійно виниклого «хліборобського» збройного руху на рейки козацької військової організації не виключала можливості озброєння для власної охорони й певних прошарків сільських верхів, не причетних до козацького стану.

25 червня 1918 р. начальник оперативного відділу полковник Є. Мішковський виклав з цього приводу точку зору українського Генштабу. В його листі до начальника Головного штабу, який безпосередньо займався проблемами демобілізації і нових формувань, зазначалося, що «Вільне козацтво» як не витримавша екзамену бойова сила було розпущене (наказ Військового Міністра №145, 5 квітня). Але як культурна організація не була заборонена. Військовий Міністр отаман Жуковський, крім того, дозволив з «вільних козаків» формувати загони для несення вартової служби, з тим одначе, щоб утримання цих загонів відносилось на кошти того суспільства, яке формує ций загін, а зброю давав уряд за вимогою військових комендантів». Тому Є. Мішковський висловив пропозицію дати офіційне право Спілці хліборобів формувати на тих самих умовах, що і раніше «вартові сотні», на які покласти поліцейські функції під наглядом місцевих військових комендантів. Склад і кількість цих сотень мали «залежати виключно від суспільств». Але на «випадок яких вибухів ці сотні відповідають за законами військового часу» 22.

Разом з тим офіційно дозволити формування «хліборобських» загонів, що здебільшого діяли за таліоном «око за око, зуб за зуб», гетьманський уряд не поспішав. Нами знайдено доволі документальних посвідчень про вагання гетьманських урядовців за чи проти цих загонів.

Так, 10 серпня міністр внутрішніх справ І. Кістяківський доповідав гетьманові: «Лічу боргом доложить Вашій Ясновельможності, що я цілком розділяю розуміння, викладені в докладі, представленому паном Військовим Міністром 9 серпня. Циркулярною телеграмою від 9 серпня за №154, я вказав Губерніальним Старостам, що з виданням Статуту Тимчасових Земельне-Ліквідаційних Комісій встановлюється єдиний порядок проведення втрат, понесених землевласниками, і повернення захопленої у них нерухомості, інвентаря і інших маєтків. Між тим, в багатьох місцевостях продовжують діяти карні отряди, утворені на приватні кошти, котрі по вказівкам окремих осіб відбирають від селян маєтки і худобу, роблячи при цьому насилування. Далі я пропонував безумовно перервати подібну діяльність карних отрядів, котрі здатні лише без мети дратувати населення. До цього обов’язуюсь прилучити, що в декотрих місцевостях при відібранні майна робили насильства комендантські сотні, котрі діяли нерідко цілком свавільно, не керуючись із вказівками представників влади» 23.

В свою чергу начальник оперативного відділу Головного управління Генштабу полковник Є. Мішковський 9 вересня доповів 1-му генерал-квартирмейстеру: «Зараз становище таке, що як знищити «карні загони», то більшість поміщиків і хліборобів, які ці загони утримують буде забита і розорена, і, що раніше касування цих загонів треба створити яку не-будь українську силу на місцях. Це створення, крім того, потрібно й для того, що німці неохоче самі ідуть на боротьбу з повстанцями, а завжди прохають хоч невеличку кількість українців». Тому Є. Мішковський пропонував звернутися з рапортом до військового міністра, щоб він віддав розпорядження «про припинення карних експедицій і накладання контрибуцій за старі події (до 10 березня б.р.), про що повідомити населення», а після сформування резервних сотень Державної варти «розпустити при першій можливості «карні загони». Він також визнавав доцільним доручити Військовому міністерству «увійти в Раду Міністрів з проханням не затверджувати кредитів на «приватні охоронні загони», позаяк вони повинні утримуватись на кошти місцевих організацій, і повідомити міністра внутрішніх справ, що відомості для Ради Міністрів про приватні охоронні загони повинні бути в МВС, позаяк ці загони керуються повітовими старостами» 24.

Між тим, поки вирішувалася їхня доля на урядовому рівні, «хліборобські» збройні загони продовжували діяти майже по всій Україні.

Наприклад, цікавим є повідомлення київського повітового старости до Спілки земельних власників від 12 вересня 1918 р. про кошти, що були внесені приватними особами на утримання особливого збройного загону: «28 червня. С. Рафаїлович – 460 крб., службовці Григор’євського цукрового заводу – 2 784, І. Санак – 720, Ф. Гвоздик – 420, Г. Санак – 1 180, А. Ких – 2 000, Ф. Поляк – 800, І. Пеховський – 400; 29 червня. М. Гербель – 1 000 крб., А. Малиновський – 2 000, М. Савченко – 1 400 крб., граф. Толстая – 4 700, І. Гудим-Левкович – 900, І. Макаревич – 1 000; 1 липня. М. Гербель – 500 крб., Ф. Поляк – 1 200, М. Савченко – 1 400, П. Муравйов – 3 200, В фон-Ланге – 240, А. Ланг – 640, Г. Вишневський – 4 600, О. Петричек – 1 400; 20 серпня – Савченко (він же Стояпка) – 1 000 крб.; 22 серпня – А. Ких – 200 крб.; загалом – 3 2944 крб. Крім того, внесено А. Михевським 10 050 крб., зібраних ним від невідомих осіб». 7 липня 1918 р. 100 000 крб. для організації «кінного загону по боротьбі з бешкетами» було виділено членами Спілки землевласників Олександрівського повіту.

Прийняття гетьманом остаточного рішення про офіційну розбудову «хліборобських» загонів прискорили селянські виступи в червні – липні в Таращанському і Звенигородському повітах на Київщині. В той час повстанськими загонами під командуванням комісара Павловського загальною чисельністю близько 16 тис. чол. було забито десятки родин землевласників і службовців державних органів 25. В результаті з’явився лист начальника гетьманського штабу до голови Ради Міністрів і військового міністра з грифом «дуже таємно і негайно». В ньому викладалася розроблена особливим відділом штабу гетьмана інструкція дій місцевої влади щодо утворення добровольчих охоронних загонів. Отже, буде доцільним навести цей унікальний документ, який ймовірно з’явився на початку серпня 1918 р.:

«Для подавления анархии на местах и водворения порядка Пан Гетман приказал немедленно приступить к организации на местах отрядов из хлеборобов, приняв на основание следующее: 1) Выслать в каждую губернию в помощь Губерниальному Старосте энергичного и опытного Генерала, или Полковника, а также 10 офицеров, исключительно кадровых по особому выбору. 2) Помощник по военной части Губерниального Старосты должен исключительно ведать организацией губернии по водворению порядка и дает соответствующие инструкции находящимся в распоряжении офицерам. Первая их обязанность – наладить Державную Варту, а если нужно, то образовывать особые отряды. 3) Все хлеборобы находятся в распоряжении Губерниального Старосты, или его помощника, рассчитываются на меньшие боевые единицы (сотки и десятки), для командования которыми назначаются прибывшие к Губерниальному Старосте офицеры, или офицеры из местных собственников на ответственность повитовых старост. 4) Губерниальным Старостам под их личной ответственностью предоставляется право разрешать некоторым собственникам, по тщательному выбору Губерниальных Старост формирование собственных отрядов на местах. 5) Для вооружения отрядов из хлеборобов немедленно выслать Губерниальным Старостам необходимое число оружия, патронов и ручных гранат; оружие перевозить по выработанным для сего особым правилам, выдаваемое отрядам из хлеборобов клеймить особыми клеймами. 6) Губерниальные Старосты для подавления анархии получают особый фонд, который держат на особом учете и отчитываются по нему перед Министерством Внутренних дел; из этого фонда выдаются деньги всем отрядам. 7) Командированные в распоряжение Губерниальных Старост Генералы и офицеры, а также чины охраны из хлеборобов получают суточные из Особого фонда в размере: Генералы по 20 руб.; штаб-офицеры по 15 руб.; обер-офицеры по 13 руб.; казаки-конные по 10 руб.; пешие – по 8 руб. в сутки. Фураж для конных принимается на счет казны. 8) Губерниальным Старостам немедленно объявить всем чинам охраны о страховании их на случай смерти, а также о страховании их имущества. 9) Губерниальным Старостам предоставляется право расходовать особые суммы на выдачу важных агитаторов и начальников банд, о чем заблаговременно объявлять населению. 10) Для уничтожения банд Губерниальным Старостам пользоваться местными союзами хлеборобов. 11) Обратить внимание на содержание отрядов из хлеборобов и Варты и удовлетворять их немедленно. 12) Организовать самую тесную связь между отрядами хлеборобов, Варты и немцами. 13) Грабителей и насильников расстреливать на месте; если же некоторые окажутся среди отрядов хлеборобов, то арестовывать для предания полевому суду. 14) Всех мелких агитаторов арестовывать немедленно, составлять протоколы со свидетельскими показаниями и отправлять в ближайший город для предания обычному суду. 15) Губерниальным Старостам обратить особое внимание на деятельность городских и земских управ и при малейшем симптоме нелояльности их действий, немедленно распускать и назначать новые выборы. 16) Военному министру сформировать фельдшерские отряды, а также снабдить вновь формируемые охранительные отряды необходимым числом карт и планов. 17) Образовать особые пулеметные команды в Киеве для высылки их на места. 18) Все аэропланы и броневики поступают в распоряжение генерала Чоглокова и должны быть приведены в боевую готовность для полетов и бросания бомб. 19) Броневики также поступают в распоряжение генерала Чоглокова и все ведомства должны способствовать получению бензина. 20) Разрешается организовывать в повитовых городах и местечках особую охрану из местных жителей под ответственность посланных туда офицеров или особо уважаемых местных жителей, последним быть особенно внимательным, чтобы эти команды не грабили и вели себя как дисциплинированные части. 21) Подготовить в Киеве казармы для размещения вновь формируемых отрядов. 22) Быстро привести в полный порядок железнодорожный полк и охочий полк из офицеров, пополнив его до штата. 23) Приступить к формированию полков из галичан. 24) Губерниальным Старостам обратиться к населению с воззванием, в котором объявить, что всякие незаконные выступления будут беспощадно караться. 25) Губерниальным Старостам ежедневно сообщать Военному Министру и Министру внутренних Дел о ходе формирования и действиях отрядов» 26.

Це багатозмістовний документ. Крім того, що він вказує на відверту зацікавленість гетьманського уряду у співпраці в охоронній галузі з німецько-австрійськими військами, з’являється можливість чітко усвідомити сутність «хліборобських» загонів і місце, що їм відводилося у загальній охоронній системі гетьманату. З нього стає зрозуміло, що кадровим ядром у «хліборобських» формуваннях були не селяни, які бажали захищати свої домівки, а колишні офіцери і унтер-офіцери російської армії, що тимчасово залишилися без роботи. Решту добровольців складали молодики із членів поміщицьких і заможних селянських родин. Принципи їхнього комплектування і функції не відрізнялися від охоронних сотень Державної варти і комендантських сотень військового відомства. Відмінність полягала лише у джерелах фінансування і матеріального забезпечення. Якщо перші утримувалися за статтями державного бюджету по відповідним відомствам, то «хліборобські» формування – за рахунок приватних власників. У випадку ж їхнього залучення до активних бойових дій проти порушників порядку держава включалася у фінансування за рахунок надзвичайних видатків.

З цього приводу 13 серпня 1918 р. міністр внутрішніх справ надіслав обіжника до губернських старостів, в якому зазначалося: «Необходимо сосредоточить все силы на борьбу с растущим повстанческим движением, местные хлеборобы должны оказать всемерное содействие правительству. Дабы дать возможность им защищать себя и свои интересы, определен порядок формирования добровольческих отрядов из хлеборобов соответствующие подробные указания получите дополнительно. Независимо от общего закона страхования варты установлено обеспечение семей добровольцев, пострадавших в борьбе с повстанцами, вознаграждение за истребленное имущество и особые отличия в борьбе с повстанцами, содержание добровольцев во время военных действий принято на счет правительства, из ассигнованных на это сумм переводятся на ваше распоряжение пятьсот тысяч» 27.

Ці кошти губернські старости мали витрачати виключно на заохочення добровольців за бойові відзнаки з повстанцями, а також з них була «дозволена видача винагороди особам, згодним за гроші повідомляти цінну інформацію для боротьби з повстанцями» 28. Озброєння і спорядження загонів здійснювалося зі складів Військового міністерства, але повністю за рахунок місцевих землевласників. В окремих випадках спорядження для добровольців видавалося безкоштовно.

Так, за листом Спілки хліборобів Єлісаветградського повіту до військового міністра у вересні 1918 р. з місцевого військового складу ним було дозволено видати 200 кінських сідел для охоронного загону, про що директор ДДВ повідомив херсонського губернського старосту. А от представнику Куп’янської спілки хліборобів М. Бєлкіну було дозволено вивезти з Києва 42 сідла зі збруєю, закуплених на кошти землевласників, тільки завдяки листу голови повітової Спілки З. Гейделя до міністра торгу і промисловості С. Гутника 29.

Подекуди формування хліборобських загонів викликало перепони з боку союзників.

Наприклад, 22 жовтня міністр внутрішніх справ І. Кістяківський був змушений звернутися до представника українського уряду при австро-угорському командуванні в Одесі Г. Рауха з телеграмою такого змісту: «По сообщению елисавеградского повитового старости австрийское командование, считая отряд земельных собственников военною организациею, не разрешает его формирование, отобрав 22 винтовки. Прошу срочно снестись австро-венгерским верховым командованием о возврате отобранного оружия и разрешении формирования отряда, который является вартой, на частные средства формируется и находится в подчинении местного гражданского начальства наравне с вартой» 30.

Натомість озброєння німецьких колоністів знаходило повне сприяння з боку союзного командування.

Так, начальник варти 5-ї дільниці 17 липня доповів начальнику Одеської повітової варти, що австрійське командування заборонило варті роззброювати німецьких колоністів й видало їм 150 гвинтівок. Перед нами ще дві телеграми одеського повітового старости до генерала Рауха. Перша – від 15 серпня: «Страсбургская Волосная Управа доносит, что Германским командованием роздано жителям села Страсбург и оставлено на хранение при Волосной управе всего 211 винтовок, 77 охотничих ружей, 8 револьверов и 3 000 винтовочных патронов, о чем докладываю Вашему превосходительству». І друга – від 21 серпня 1918 р.: «На ваше сношение от 4/8 за №2449 сообщается, что местечко Еремеевка не разоружено, в виду того, что согласно приказа Командования Восточной армии, оружие должно быть оставлено для немецких колонистов». 31 Із озброєного місцевого німецького населення австрійське командування влітку 1918 р. створило трьохтисячну «єгерську бригаду» на Херсонщині і двохтисячний «загін німецької самооборони Північної Таврії» 32.

Комплектування «хліборобських» загонів особовим складом здійснювалося за рекомендацією місцевих спілок хліборобів. Командири загонів підбиралися особисто повітовими старостами, як правило із числа кадрових офіцерів, що мали досвід служби в російській армії. Діяли загони у підлеглості відповідних старостів і від них отримували особисті завдання на придушення антивладних виступів, але діяли, як і резервні сотні Державної варти, по узгодженню з комендантами місцевих німецьких чи австро-угорських військових залог.

Охоронна діяльність добровольців була досить небезпечним ремеслом. Вони в першу чергу ставали жертвами повстанців. Так, восени 1918 р. місцеві «хліборобські» загони зазнали відчутних втрат від озброєної ватаги Н. Махна, що рейдувала у межах Олександрівського, Бердянського і Маріупольського повітів.

16 жовтня махновці зненацька напали на розташований в цей час в Гуляйполі «хліборобський» загін, який під керуванням класного чину варти, надісланого олександрівським повітовим старостою І. Богословом, висунувся сюди для їхньої затримки. У спогадах про цей бій Махно говорить, що переміг дві угорські роти і 80 чол. варти. Але в телеграмі катеринославського губернського старости до МВС вказано, що австро-угорських частин не було в селі, і ватага «чисельністю 200 осіб, озброєна чотирма кулеметами та іншою зброєю, вступила в бій з вартою і самоохороною». Про це свідчать і вказані спільником Махна Чубенком трофеї – 83 полонених, 20 коней, три кулемети, 12 кулеметних стрічок і бричка набоїв. У випадку перемоги над угорцями трофеї були б значнішими. Після цього наскоку махновці перемістилися до села Дибрівка. На своєму шляху вони знищували заможних селян, німецьких колоністів і поміщиків разом з їхніми маєтками. У «хліборобської» самоохорони було відібрано кілька бричок зброї, кавалерійські сідла та кулемет. Але 19 жовтня до Дибрівки підійшов австрійський піхотний батальйон, декілька «хліборобських» загонів і озброєні місцеві німецькі колоністи з Велико-Яни­сельського району. Лише невеличкій купці махновців вдалося врятуватися 33.

У боротьбі з «хліборобськими» загонами повстанці не зупинялися й перед актами відвертого терору, знищували родини добровольців.

У серпні 1918 р. «Штаб повстанців всієї України» розповсюдив листівку такого змісту: «Солдати каральних загонів! Покиньте Ви ці зграї гнобителів народу, сформовані на кошти кроповопивців для боротьби з трудовим народом. Плюньте Ви на гроші, які обризгані кров’ю Ваших братів-селян і робітників. Вас обманули. Ми знаємо, що багато з Вас пішли з-за куска хліба. Але пам’ятайте, що цим Ви призвані не для підтримки правового порядку, а для боротьби з повсталими проти гноблення народу найняли Вас. Зупиніться, поки не пізно. Попереджуємо, що коли Ви не послухаєте цього заклику і для Вас мало прикладів у Лисянці і Таращі, то бережіться. З потрапившими у наші руки катами народу та їхніми родинами, ми розправимося в тисячу разів жорстокіше, ніж Ви з нами. Всіх чекають пекельні муки і найжорстокіша смерть» 34.

З початком евакуації союзників в жовтні – листопаді 1918 р. українські землевласники все частіше стали звертатися до урядових осіб з проханням про збільшення кількості «хліборобських» загонів. 4 листопада в Одесі відбулося зібрання, організоване «комітетом Спілки землевласників Півдня України», делегати якого вирішили «довести до відома уряду Пана Гетьмана, а також місцевої вищої влади разом з генералом Г.О. Раухом, що з відходом австро-угорсь­ких військ з’явилося повне безвладдя і безначальство».

У зверненні докладно висвітлюється криміногенна обстановка в цьому регіоні, що викликає доцільність наведення його тексту.

Так, зібранням було зазначено: «Во многих местах варта не только бездействует, но даже заигрывает с местными большевиками деревни, вследствие чего деревенские отбросы – «большевики» и появившиеся вновь главари открыто ведут пропаганду о поголовном избиении всех буржуев, землевладельцев, интеллигенции и их прихвостней офицеров, и даже крестьян, сторонников порядка. Все вышеуказанное не есть плод перепуганной фантазии, а реальные грозные факты. А потому мы просим и требуем немедленно: 1) объявить Херсонскую губернию на осадном положении; 2) образовать летучие карательные отряды офицеров с привлечением туда сыновей земельных собственников и благонадежных других лиц; 3) не теряя ни минуты ускорить образование казачества, призванного к защите края волею Пана гетмана, и обратить внимание правительства, что до сих пор в деле образования казачества ровно ничего в Херсонской губернии не сделано, хотя на местах имеется масса желающих вступить в казачество; 4) просить правительство немедленно призвать союзников и нейтральные державы, а также просить международные военные отряды для защиты жизни, имущества и порядка; 5) содержание летучих карательных отрядов должно быть обеспечено принудительным обложением всех земельных имуществ. На частном совещании были указаны следующие проявления разбойства и анархии: в Покровской волости Ананьевского уезда открыто ведется пропаганда большевизма: вырезать буржуев с детьми и всех тех, кто стоит за порядок, даже из среды крестьян. Агитируют: 1) Василий Рожковский, живет Рожков хутор Покровской волости; 2) Михаил Жабокрик, земский учитель, арестованный, но выпущенный по ходатайству доброжелателей, живет Тергилевский хутор, Покровской волости. 3) Демьян Щербин, Беззванный хутор, Покровской волости … В местечке Вемелинове был сделан налет на крестьянина, который подвергнут пытке. Около Березовки сделан налет на экономию Ремих Филиппа, причем старуху Ремих подвешивали и после ограбили. В Покровской волости Ананьевского уезда после ухода австрийцев явились убийцы офицеров фон Ланге и других. Арестовать убийц некому. На Дмитровскую сберегательную кассу Покровской волости был произведен налет и на глазах созванного набатом населения взяты 22 000 руб. Убит крестьянин, имеющий 50 десятин земли, возле села Катархино и вырезана вся семья. В Александровской волости Ананьевского уезда на х. Журовском убит землевладелец крестьянин Суворик с женой и сыном. И таких примеров убийств и грабежа нет числа» 35.

З проголошенням курсу на федерацію з Росією гетьман остаточно визначився щодо «хліборобських» загонів. Вони стали розглядатися як частина загального антибільшовицького добровольчого руху, на співпрацю з яким пішов П. Скоропадський. 

Газета «Армія» за 20 листопада 1918 р. надрукувала грамоту «До хліборобів», до яких гетьман, як і до козаків, знову звернувся російською мовою: «Идя навстречу выраженному Вами много раз желанию создать свою хлеборобческую вооруженную силу в противовес бандитам и большевикам, Я призываю Вас выделить из своей среды отряды верных сынов Ваших, которые снабженные по Моему повелению полным вооружением, под руководством избранных союзами хлеборобов опытных и преданных родине и Мне офицеров явили бы мощь для подавления врагов порядка и успокоения деревни».

Але це звернення вже не мало вирішального значення. Потік добровольців до «хліборобських» загонів не став масовим, оскільки серед селянства заможних було значно менше. Вони не змогли забезпечити захист гетьманської влади, а значна кількість найманців, які складали найактивніший бойовий елемент цих загонів, подалася до Добровольчої армії генерала А. Денікіна.