1.3. Види соціального управління

Питання щодо видової класифікації соціального управління має дуже важливе як теоретичне, так і практичне значення, оскільки оптимальна, об'єктивна і наукова класифікація дає змогу більш глибоко, більш детально вивчити специфіку окремих видів соціального управління і дати найбільш досконалі рекомендації щодо їх ефективної реалізації.

Соціальне управління не є однорідним ні за змістом, ні за формою, ні за методами ного здійснення. Воно охоплює всі сторони і сфери соціальною життя і в самому широкому розумінні слова являє собою управління суспільством, насамперед як системним утворенням.

Як приклад можна навести такі підходи до класифікації соціального управління.

Так, Афанасьєв В.Г. поділяє управління на:

управління економікою;

управління соціально-політичною сферою;

управління духовною культурою6. Дейнеко 0.0. виділяє н управлінні:

сферу політичного управління (керівництва);

сшеру державного управління (державних органів влади);

сферу економічного управління7.

'' Див.: Афанасьєв В.Г. Научное управление обществом. - М., 1975. -. С. 47.

' Див.: Дейнеко О.А. Методологическпе проблемы науки управлення производством. - М., 1970. - С. 72.

 

Попов Г.Х. для класифікації соціального управління використовує такий підхід:

управління діяльністю окремої людини;

управління діяльністю колективу людей, яке в свою чергу поділяє ще на:

управління суспільством в цілому;

управління державою (державне управління);

управління виробництвом".

Щекін Г.В. вважає основними видами соціального управління:

адміністративно-державне управління;

управління соціально-культурною сферою;

управління матеріальним виробництвом9.

Бандурка О.М. вважає, що в сфері соціального управління можна розглядати:

управління суспільством;

державне управління;

управління в громадських організаціях;

управління виробництвом10.

Коваль Л. називає такі різновиди соціального управління:

державне управління;

самоврядування;

громадське управління;

внутріорганізаційне (апаратне) управління;

економічне управління;

військове управління;

політичне управління;

церковне управління;

сімейне управління".

Досить поширеною в нашій юридичній та управлінській літературі за останні декілька десятиріч була точка зору, відповідно до якої соціальне управління поділялося на державне та громадське (іноді до нього ще додавали сімейне). З урахуванням змін, які відбуваються в нашому суспільстві, до названих видів соціального управління, безумовно, слід додати ще самоврядування і приватне управління. Тоді класифікація видів соціального управління набуде такого вигляду:

державне управління;

8 Див.: Попов Г.Х. Проблемьі теории управлення.- М., 1970.-С. 22.

9 Див.: Щекин Г.В. Теория социального управления. - К., 1996. -С. 7-8.

10 Див.: Бандурка О.М. Основи управління в органах внутрішніх справ. - Харків, 1996. - С. 11.

" Див.: Коваль Л. Адміністративне право України. - К., 1994. -С. 21.

20

 

громадське управління;

самоврядування;

приватне управління;

сімейне управління.

Автор не претендує на повноту та вичерпність запропонованої класифікації, але вона дає певне уявлення про види соціального управління в сучасних вимогах.

Під державним управлінням ми розуміємо сукупність цілеспрямованих впливів органів державної влади, які справляються ними в рамках відповідної компетенції, на певних осіб, соціальні системи, а також весь соціальний організм в цілому.

Державне управління здійснюється переважно у правових формах; розпорядчо-виконавча діяльність його органів має юридичний, власний характер, органи державного управління діють за дорученням та від імені держави, котра наділяє їх владними повноваженнями, які необхідні для виконання завдань, що стоять перед ними. Владні повноваження втілюються в їх компетенції, котра визначається законами та іншими нормативними актами. Однак багато дій державних органів управління здійснюються й в неправовій формі: проведення нарад, інструктування, поширення передового досвіду та ін.

Види державного управління доцільно класифікувати, виходячи із галузевого принципу побудови його системи. Згідно з трьома великими сферами соціальної діяльності можна виділити управління соціально-політичним, економічним та духовним розвитком суспільства. В кожній із названих сфер можна виділити галузі та притаманні їм види управління. Наприклад, щодо функціонування економічної системи тепер можна вже цілком впевнено стверджувати про державний сектор економіки, кооперативний та приватний сектори; далі можна казати про галузі економіки всередині кожного сектору (або про сектори всередині галузі), про виробничі та внутрішньовиробничі ланки. Треба віддати належне і зауважити, що наука соціального управління виникла па базі або в рамках приватного підприємства. Основними працями Ф. Тейлора – фундатора науки соціального управління – є:

"Відрядна система" (1886), "Управління фабрикою" (1903), "Принципи управління" (1911). Ці праці започаткували розвиток науки соціального управління.

Саме від «управління приватним підприємством вивчення питань управління стало проникати в інші сфери. Так, француз Анрі Файоль поширив розроблені Фредеріком Тендером принципи управління спочатку на діяльність корпорацій, а потім і на державний апарат, він уже вивчав питання управління в суспільстві в цілому.

Для успішного розвитку соціально-політичної сфери важливе значення має правоохоронна діяльність, у тому числі й та, яку здійснюють органи внутрішніх справ. Останні є підсистемою системи правоохоронних органів й важливим важелем державно-

21

 

го управління. Тут вони виступають як елемент управляючої системи і виконують відповідні функції держави в цілому.

Управління органами внутрішніх спран розглядається в двох аспектах. По-перше, мається на увазі управління цією системою як об'єктом з боку держави. По-друге, враховується управління, яке здійснюється всередині системи, при котрому обектами є співробітники,  служби,  підрозділи,  органи, а суб'єктами - керівники та управляючі апарати, які діють на відповідних рівнях і складають у своїй сукупності управляючу підсистему всієї системи даних органів у цілому і кожного з них окремо.

Таким чином, управління органами внутрішніх справ можна визначити як особливий вид діяльності спеціально створених апаратів та спеціально призначених посадових осіб по упорядкуванню системи органів внутрішніх справ, забезпеченню її оптимального функціонування і розвитку з метою ефективного вирішення завдань по боротьбі зі злочинністю та охороні громадського порядку, які поставлені перед нею.

Зміст цієї діяльності вміщує: ви.іначспня цілей, завдань і функцій органів (органу, підрозділу, співробітника) внутрішніх справ; розробку і вдосконалення їх організаційної структури; забезпечення трудовими, матеріальними, інформаційними та іншими ресурсами; підготовку і реалізацію управлінських рішень; забезпечення скоординованості дій органів, служб, підрозділів, співробітників; регулювання їх організації 'і функціонування з урахуванням оперативної обстановки та відхилень від намічених цілей; створення ефективної системи обліку та контролю.

Другим різновидом соціального управління є громадське управління. Воно здійснюється недержавними організаціями переважно засобами неюридичного характеру і часто доповнює державне управління. Оскільки держава не охоплює всі прояви суспільного життя, воно повинне створювати необхідні умови для того, щоб об'єднання громадян могли на засадах самодіяльності брати активну участь у житті суспільства і держави, впливати на формування та'реалізацію управлінських програм12.

В умовах подальшої демократизації нашого суспільства все більшого значення набуває самоврядування народу, котре повинне пронизувати всі ланки суспільства. Самоврядування являє собою таке управління державними і громадськими справами, котре здійснюється народом і різними самодіяльними об'єднаннями громадян (громадськими організаціями, трудовими колективами, територіальними спільнотами і т.ін.) безпосередньо або через своїх виборних представників.

Самоврядування, розвиток його форм і методів – важлива умова усунення рудиментів старої системи управління, подолання бюрократизму н апарату, спроб вирішувати будь-яке складне

12 Див.: Козлов Ю.М„ Фролов Е.С. Указ. праця. - С. 79.

22

 

економічне або соціальне завдання лише командно-адміністративними методами. Тільки демократизація суспільства здатна реально протиставити проявам консерватизму, корисливим інтересам посадових осіб безмежний потенціал творчості, ініціативи широкого загалу.

В сучасних умовах ми не можемо ігнорувати і появи такого, нового для нашої (колишньої соціалістичної) держави виду соціального управління, як приватне (приватно-підприємницьке) управління, яке є породженням реформування нашого суспільства в бік ринкової економіки. У "нашого" приватного управління є своя природа зародження, свої особливі властивості, які викликані специфікою переходу нашого суспільства від феодального соціалізму до початкової стадії капіталізму. Адже це робиться у світі вперше і, безумовно, це явище потребує свого вивчення, бо воно існує, і з цим не можна не погодитись.

 

«все книги     «к разделу      «содержание      Глав: 211      Главы: <   5.  6.  7.  8.  9.  10.  11.  12.  13.  14.  15. >