Глава 4. Нормативний масив адміністративного права: загальні риси

Нормативний масив адміністративного права становлять адміні-стративно-правові норми. Саме цими нормами регулюються суспільні відносини у сфері реалізації виконавчої влади. Причому необхідно наголосити, що саме функція захисту прав і свобод громадян має стати пріоритетною для адміністративне-правових норм сучасної Української держави - на відміну від норм, успадкованих від колишньої адміністративно-командної системи, які були орієнтовані, насамперед, на задоволення та захист перевазкно державних інтересів.

(~І Загальні особливості адміністративно-правових норм. Адміністративно-правові норми посідакіть особливе місце у системі права держави. Це обумовлюється колом суспільних відносин, які підлягають регулюванню за допомогою цих норм.

Адміністративно-правові норми забезпечують регулювання суспільних відносин, які виникають у різних сферах діяльності органів виконавчої влади, включаючи виконання ними управлінських, правозабезпечувальних та правоохоронних функцій. Вони:

• регламентують порядок утворення та правове становище ор-

84

РОЗДІЛ II

ГЛАВА 4

ганів державного управління І місцевого самоврядування, правовий режим їхніх взаємовідносин;

•   визначають права й обов'язки громадян у сфері виконавчої

влади і гарантії їх реалізації;

•   закріплюють принципи державної служби, порядок її прохо-

дження, посадові права та обов'язки державних службовців;

•  визначають юридичну форму і вимоги, що ставляться до уп-

равлінських рішень;

• регулюють порядок здійснення нагляду і контролю у сфері

управління;

•  регулюють порядок управління в окремих сферах суспільно-

го життя;

•   регулюють порядок виконання громадськими та іншими не-

державними організаціями переданих до їх відання функцій органів державного управління тощо;

•   забезпечують охорону адміністративно-правових відносин від порушень та встановлюють відповідальність (адміністративну, матеріальну, дисциплінарну).

Підтримуючи думку авторів навчального посібника "Державне управління в Україні", вважаємо за необхідне зазначити, що об'єктом адміністративно-правбвих норм є лише ті управлінські відносини, які об'єктивно потребують правового регулювання й можуть бути врегульовані правовою нормою. Адже значна частина суспільних відносин, що виникають у сфері державного управління, регламентується іншими правовими засобами - індивідуальними (правозастосовними) актами, адміністративними угодами (договорами), актами реалізації прав та обов'язків, а деякі відносини - діловими звичаями, адміністративними прецедентами.

У зв'язку з цим значне місце у регулюванні управлінських явищ і процесів посідають також норми неюридичного характеру - політичні, моральні, корпоративні тощо. Як свідчить законодавча практика, деякі акти вже почали передбачати необхідність дотримання, зокрема, етичних норм при здійсненні державно-управлінських функцій 1.

Виходячи з наведеного, можна запропонувати таке тлумачення адміністративно-правових норм. Це - встановлені, санкціоновані або ратифіковані державою, формально визначені, юридичне обов'язкові, охоронювані правила поведінки у сфері державного управління, призначенням та безпосередньою метою яких є організація й регулювання суспільних відносин (або сприяння цій меті), які забезпечують умови реалізації учасниками цих відносин своїх прав та виконання покладених на них обов'язків.

Я.В. Александрова 85

Цим нормам властиві риси, притаманні нормам інших галузей права. Вони встановлюються, санкціонуються чи ратифікуються державою; мають державно-владний характер; є формально визначеними загальнообов'язковими правилами поведінки: закріплюються в правових актах, що видаються компетентними державними органами; мають двосторонній характер, тобто встановлюють не лише права, а й обов'язки учасників правовідносин; передбачають наявність особливого механізму реалізації; визначають можливість багатоваріантної поведінки; дотримання їх забезпечується як шляхом юридичного примусу, так і застосуванням різноманітних організаційних, роз'яснювальних, стимулювальних та інших заходів; є цілеспрямованими і гарантованими.

Разом з тим нормам адміністративного права характерні певні особливості, які вирізняють їх серед норм інших галузей права.

По-перше, предмет їх регулювання - суспільні відносини, які виникають у сфері функціонування управлінських інститутів публічної влади, а, відповідно, метою цих норм є забезпечення організації й упорядкування діяльності суб'єктів виконавчої влади (державного управління), місцевого самоврядування та інших носіїв повноважень публічної влади.

По-друге, більшість норм адміністративного права має імперативний (наказовий) характер. Ця імперативність виявляється:

у прямому приписі, що зобов'язує суб'єкта діяти тільки певним чином;

у можливості обрати один із передбачених у нормі варіантів поведінки;

у наданні суб'єктові права діяти за своїм вибором, проте не перебільшуючи меж поведінки, визначених нормою;

у можливості застосування примусової сили держави у разі недотримання правил, встановлених нормою та неможливості зміни умов норми за волевиявленням суб'єктів відносин.

Одна зі сторін у відносинах, що регулюються зазначеними нормами, завжди є носієм публічно-владних повноважень, тому для цих відносин характерне односторонньо-владне волевиявлення сторони -носія владних повноважень. Як суб'єкт управління, так і суб'єкт, стосовно якого здійснюються державно-владні повноваження, можуть діяти тільки у межах належної поведінки, які визначаються адміністративно-правовою нормою.

Належна поведінка передбачає, які дії можна вчиняти (дозволи), від яких слід утриматися (заборони), які вчиняти необхідно (приписи). Суб'єкти адміністративно-правових відносин мають виконувати правило поведінки, встановлене адміністративно-правовою нормою,

86  РОЗДІЛ II • ГЛАВА 4

Ігід загрозою можливості застосування до них примусових заходів з боку держави.

По-третє, для адміністративно-правових норм у багатьох випадках характерним є пряме застосування адміністративних санкцій за правопорушення, адже адміністративна (як і дисциплінарна) відповідальність настає часто у позасудовому порядку.

По-четверте, адміністративно-правові норми нерідко встановлюються у процесі реалізації виконавчої влади і безпосередньо її суб'єктами.

Як уже зазначалося, дотримання адміністративно-правових норм забезпечується як шляхом юридичного примусу, так і застосуванням різноманітних організаційних, роз'яснювальних, стимулювальних та інших засобів. Учені-адміністративісти пропонують таку класифікацію засобів, за допомогою яких державою гарантується виконання приписів адміністративно-правової норми:

а)  до примусових засобів належить можливість притягнення до відповідальності перед державою;

б)   до організаційних засобі» належить видання норм, створення умов для їх застосування, матеріально-технічне забезпечення тощо;

в)   до роз'яснювальних засобів належить доведення змісту норми до адресата, підкреслення її значущості та неминучості відповідальності тощо;

г)   до стимулювальних належить застосування різних заохочувальних заходів до тих, хто точно виконує приписи норм 2.

О Структура адміністративно-правової норми. Характер суспільних відносин, урегульованих нормами адміністративного права, визначає їх структуру. Внутрішня форма організації та побудови приписів адміністративно-правової норми не є, як правило, традиційною.

Класична модель правової норми передбачає обов'язкову наявність трьох взаємопов'язаних частин: гіпотези, диспозиції й санкції. Для адміністративного права тшсі норми швидше за все виняток, ніж правило. Специфіка адміністративно-правової норми полягає у тому, що санкція (як у низці випадків і. гіпотеза) не. завжди виражена безпосередньо у змісгі того акта, в який включена дана норма, - досить часто вона передбачається іншим актом. Більшість адміністративно-правових норм містять лише саме правило поведінки - диспозицію.

Ще однією особливістю адагіністративно-правових норм, яка останнім часом найчастіше згадується вченими-адміністративістами, є те, що норми адміністративного права можуть містити разом із санкцією і заохочення3. Заохочення як елемент правової норми - це публічне визнання заслуг юридичної і фізичної особи у виконанні адміністративно-правових або громадських обов'язків. Такі заслуги

Н.В. Александрова 87

формулюються (перелічуються), як правило, в диспозиції норми. Підставою для заохочення є визначені адміністративно-правовою нормою права на дії (поведінку), що стимулюються державою.

Гіпотеза - частина норми, що вказує на фактичні умови, за яких ця норма застосовується та повинна виконуватися. Традиційно вважається, що у більшості адміністративно-правових норм, які визначають права й обов'язки, форми і методи органів державного управління, гіпотеза не формулюється. Але, як справедливо наголошується в літературі, не обов'язково, щоб структура норми була тотожна структурі закону 4.

Прихильники такої позиції пропонують поділ гіпотез адміністра-тивно-правових норм на такі види:

• невизначена гіпотеза (може бути загальною для декількох адміністративно-правових  норм,   але  вона  логічним аналізом завжди може бути знайдена). Таке вираження гіпотези необхідне для оперативної самостійності органів державного управління (їх посадових осіб), тобто для здійснення ними своїх повноважень способом вибору найбільш ефективних форм впливу на учасників управлінських відносин у межах закону й з урахуванням ситуації";

• порівняно визначена гіпотеза - гіпотеза, яка формулюється в адміністративно-правовій нормі та містить елементи адміністративного розсуду (тобто вказшки на можливість застосування її за розсудом правозастосовника);

•   абсолютно визначена гіпотеза - це така, яка формулюється в адміністративно-правовій нормі. За її допомогою законодавець виключає можливість органу управління приймати те або інше рішення з урахуванням умов та особливостей місця й часу, пов'язуючи його єдиною умовою.

Як правило, гіпотеза адміністрагивно-правової норми у нормативних актах має абстрактну форму, хоч іноді трапляється й казуїстична форма, коли реалізація правової норми, виникнення, зміна та припинення відносин, які нею вреіульовуються, пов'язується з окремими, чітко визначеними випадками, які неможливо відобразити за допомогою абстрактної гіпотези (наприклад, переліченням дій, ознак тощо).

Диспозиція - такий елемент адшністративно-ігогівової норми, у якому формулюється саме правило поведінки (може бути сформульоване у вигляді приписів, заборон або дозволів).

Характерною ознакою адміністративно-правової диспозиції є імперативність, оскільки встановлене адміністративно -правовою нормою правило поведінки не може бути змінено за згодою сторін.

РОЗДІЛ II • ГЛАВА 4

Нерідко для детальнішого роз'яснення правила поведінки слід звернутися до іншого правового акта (диспозиція має так званий відсильний характер).

Існування норм такого виду обумовлено роллю, яку виконує державне управління, оскільки воно має забезпечити реалізацію загальнодержавних інтересів, з урахуванням галузевих, регіональних, міжгалузевих інтересів окремих організацій тощо. В окремих випадках адміністративно-правова норма може мати й дозвільну диспозицію - коли законодавець дозволяє учасникам відносин домовитись щодо правил взаємної поведінки у сфері державного управління. Таким чином регулюються відносини за умов договору на управлінські послуги5.

Санкція адміністрагивно-правової норми містить вказівку на заходи адміністративно-правового примусу (попереджувального або запобіжного характеру) або заходи дисциплінарної відповідальності, які застосовуються у разі невиконання своїх обов'язків (а іноді і прав) учасниками адміністративно-правових відносин.

Санкції адмішстрагивно-правових норм мають певні особливості, які визначаються характером суспільних відносин, що регулюються адмішстративно-правовими нормами. Передусім, специфічне коло суб'єктів, уповноважених застосовувати адміністративно-правові санкції. Це, насамперед, органи виконавчої влади та їх посадові особи.

До особливостей санкцій слід віднести також те, що вони містяться не у всіх адміністративно-правових нормах. Особливістю є винятково багатий арсенал засобів адміністративного впливу, різноманіття видів санкцій, а також надання органам та посадовим особам у встановлених межах широкої можливості застосовувати ті заходи впливу, які вони вважають найбільш доцільними та ефективними.

У статті 24 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КпАП) України наведено перелік адміністративно-правових санкцій: попередження, штраф, сплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або був посереднім об'єктом адміністративного проступку; позбавлення спеціального права, наданого громадянину; виправні роботи; адміністративний арешт. Водночас визнання юридичної особи суб'єктом адміністративного проступку обумовило появу нових видів санкцій - обмеження або тимчасова заборона певного виду діяльності та інші, ще не включені до КпАП. (Детальніше про проблематику адміністративно -правових санкцій ідеться у розділі XIII).

П Види адміністративно-правових норм та їх реалізація. Важливою загальною характеристикою нормативного масиву

Н.В. Александрова  89

адміністративного права є поділ (класифікація) зазначених норм на види (групи) залежно від того чи іншого критерію.

Останнім часом усе частіше вчені-адміністративісти намагаються провести класифікацію адогіністративно-правових норм з урахуванням нової практики та наукових досягнень. Правильне розмежування та формування адміністративно-правових норм має важливе теоретичне й практичне значення. Воно дає змогу відобразити суть адміністративно-правового регулювання та вибрати необхідні для цього засоби.

Виходячи з теоретичних засад сучасної адміністративно-правової науки, найбільш практично значущими слід вважати класифікації норм адміністративного права за такими критеріями.

1. За критерієм способу правового регулювання поведінки у діяльності суб'єктів російський дослідник Ю.О. Тихомиров запропонував розрізняти: норми-завдання, норми-принципи, норми-дефініції, норми установчі, норми загальнокомпетенційні, норми-вказівки, нор-ми-доручення, норми-стимули, норми договірні, норми-заборони, норми-санкції, норми-рекомендації, норми-стандарти та нормативи. Щ норми, на думку згаданого автора, дають змогу створювати різноманітні комбінації для розпорядчого, дозвільного, регламентаційного та інших способів правового регулювання.

Норми-завдання містять нормативну орієнтацію розвитку галузей, сфер управління та регулювання, інших об'єктів, а також виступають орієнтиром діяльності суб'єктів адміністративного права. До норм-завдань можна віднести програми, плани, які є нормами тривалої дії. Норми-принципи виражають стійкі сугаісні характеристики як суб'єктів, так і об'єктів управління. Норми-дефініції дають нормативні визначення, обов'язкові до застосування в тексті закону або іншого правового акта. Норми установчі характеризуються своїм перетворюючим потенціалом та виражаються у формуванні управлінських структур, фінансово-господарських комплексів. Норми загальнокомпетенційні окреслюють статус, права, обов'язки та відповідальність суб'єктів адміністративного права. Найчастіше вони містяться в положеннях про органи, посадових осіб. Норми-стимули заохочують розвиток та діяльність права у тому напрямі, який вважають важливим та корисним органи, що приймають адміністративно-правові акти.

Близькі до них норми-рекомендації типу методичних, науково-методичних та інших, які містять швидше за все поради щодо раціональних дій. Норми-вказівки стосуються конкретних дій, які слід здійснити їх адресатам. Норми-доручення означають вказівки Щодо рішень або дій, вибір яких може бути більш вільним. Норми-за-

90  РОЗДІЛ II • ГЛАВА 4

борони містять застереження проти можливих неправомірних дій, норми-санкції - вказівки на міри відповідальності до винних осіб чи органів. Норми-стандарти містять техніко-економічні, соціальні, екологічні, технологічні та інші нормативи як техніко-юридичні правила. Своєрідність договірних норм полягає у їх природі як узгоджених норм рівних партнерів з добровіїьно прийнятими зобов'язаннями 6.

2. За критерієм спрямованості адміністративно-правові норми поділяються на матеріальні норми та процесуальні норми. Розмежування матеріальних та процесуальних норм має важливе значення для адміністративного права.

Матеріальні норми (а і'х більшість) встановлюють юридичні межі та обсяг правового регулювання, визначають права, обов'язки та відповідальність учасників регульованих управлінських відносин, тобто фактично їх адміністративно-правовий статус. Однак удосконалення організоіїаності та впорядкованості правозастосовчої діяльності, пов'язаної із застосуванням права, є безпосереднім фактором, що зумовлює необхідність розвитку і вдосконалення процесуальних норм. Адміністративно-процесуальні норми служать реалізації матеріальних норм, вони регламентують процедуру або порядок реалізації прав та здійснення обов'язків, встановлених нормами матеріального адміністративного права.

Залежно від того, які відносини регулюють процесуальні норми адміністративного права (позитивні чи відносини, які виникають у зв'язку з правопорушеннями), можна виділити адміністративно-про-цедуральні норіли (які забезпечують порядок реалізації норм у сфері виконавчої влади та державного управління, внутрішньоор-ганізаційної і контрольної діяльності) та адміністративно-юрис-дикційні норми (які забезпечують порядок реалізації норм про правопорушення в рамках адміністративно-правового регулювання)7.

Ю.О. Тихомиров пропонує додатково виділяти серед адміністра-тивно-процесуальних норм такі: адміністративно-ієрархічні норми, які служать розгляду спорів у порядку підлеглості; адміністративно-юрисдикційш з використанням судових процедур (ця група норм виділяється прихильниками такої точки зору за аналогією з цивільним та кримінальїшм процесуальним правом - виділено авт.); функціонально-процесуальні, присвячені порядку діяльності у якій-небудь сфері (які регламентують позитивні сторони повсякденної діяльності управління - виділено авт.); регламентарні, які вводять організаційні регламенти, розпорядки, правила 8.

3.   За формою припису (деякі автори називають цей критерій інакше - за юридичним змістом, за формою виразу 9) виділяються такі види норм:

Н.В. Александрова   91

•   зобов'язуваний (приписні), тобто які містять юридичну вказівку

діяти у передбачених нормою умовах відповідіяим чином;

• заборонні (категоричні, імперативні), тобто які містять заборо-

ну на вчинення тих чи інших ,цій за умов, що визначаються даною нормою. Заборони мо;«уть мати або загальний, або спеціальний характер;

• уповноважувальні (дозволяючі, дозвільні, диспозитивні), тобто

які передбачають можливість адресату діяти у рамках вимог даної норми за своїм розсудом, але з обов'язковим дотриманням правового режиму, нею встановленого. Таким чином, дозвіл дає можливість вибору того чи іншого варіанта дії, але у межах певного правового режиму, який створюється даною нормою;

•  стимулювальні (заохочувальні), тобто які забезпечують відповідну поведінку за допомогою відповідних засобів матеріального або морального впливу на учасників ре;гульованих управлінських відносин;

•   рекомендаційні, тобто які дають можливість пошуків найбільш

доцільних варіантів вирішення певних защаяь. Особливість правової природи цих норм у тому, що рекомендації, які містяться у цих нормах, не мають юридично-обов'язкового характеру. Такі норми не містять у собі прямо виражених приписів.

Стосовно реалізації норм адміністративного права в адміністративно-правовій теорії виділяють її чотири форми: використання, виконання, дотримання, застосування. Іноді виділяють тільки два "способи" - застосування і виконання, а використання і додержання розглядаються як форми виконання 10.

Вважається, що використання - це така форма реалізації, яка полягає в добровільному здійсненні суб'єктами права правомірних дій, пов'язаних із здійсненням суб'єктивних прав у сфері державного управління.

Виконання полягає в активних діях, відносинам суб'єктів, але здійснюється незалежно (а іноді і всупереч) від їхнього власного бажання.

Реалізація норму формі дотримання полягає у пасивній поведінці суб'єктів (теж незалежно від бажання цих суб'єктів).

Застосування норми відокремлюється від інших форм реалізації норм, оскільки вважається, що застосування являє собою одну з правових форм виконавчої, управлінсьюї діяльності. Оскільки застосування норм адміністративного права має державний характер, то суб'єктами застосування можуть бути тільки уповноважені органи та

92  РОЗДІЛ II • ГЛАВА 4

посадові особи, наділені правозастосовчою компетенцією. Головне завдання застосування адміністративно-правової норми полягає саме у втіленні її приписів щодо суб'єктів управлінських відносин залежно від характеру життєвої ситуації.

Держава доручає уповноваженому органові право оцінки ситуацій і порівняння її з умовами, передбаченими в гіпотезі норми, а при їх збігові - довести до суб'єкта, який перебуває в сфері державного управління, припис щодо його оптимально-обов'язкової поведінки в конкретній життєвій ситуації за допомогою встановлення (зміни, скасування) його прав чи обов'язків. Цим приписом є акт застосування11.

Основними вимогами правильного застосування норм адміністративного права є законність, обгрунтованість, опти-мальність, доцільність, наукова організація правозастосовної діяльності.

Адміністративно-правові норми мають певні межі дії у часі та просторі.

У часі адміністративно-правові норми, як правило, не обмежені певними строками дії. Це означає, що вони діють до їх офіційної зміни або скасування. Дія норм адміністративного права розрахована на невизначений час, але можуть передбачатися часові умови їхніх дій, наприклад на період дії надзвичайного стану на визначеній території (тобто на визначений строк).

Загальним правилом є те, що адміністрагавно-правові норми набирають чинності з часу їх доведення до відома виконавців. В окремих випадках вони набирають чинності в строк, визначений у нормативному акті. Нормативний акт зворотної сили не має, а винятки застережені в самому акті.

Питання про дію адміністративно-правової норми в часі має велике практичне значення, тому не дивно, що воно є предметом дослідження окремих науковців 12. Від його правильного вирішення найчастіше залежить, який саме законодавчий або нормативний акт -новий чи старий - застосовуватиметься до конкретних відносин, які імперативні приписи здійснюватимуться.

Питання про набрання адміністративно-правовою нормою чинності вирішують дві обставини: дата набрання нормою юридичної чинності; межі дії норми при набуванні сили.

Дія адміністративно-правових норм у просторі передбачає територію, на яку поширюється їх юридична сила. Деякі норми можуть діяти у міжтериторіальному масштабі, також територією дії норм можуть бути окремі економічні зони.

Іноді адміністративно -правові норми діють на території декількох держав відповідно до двосторонніх або багатосторонніх

Н.В. Александроеа 93

угод. Можливий "вихід" таких норм за межі державного кордону, коли вони регламентують діяльність українських організацій і громадян за кордоном. У межах України адміністративно-правові норми поширюються також на іноземців.

Дія адміністративно-правових норм у просторі пов'язана також із статусом органу, який видав акт. Виходячи з цього, розрізняють норми, які діють на всій території України або в регіонах, норми загального і галузевого характеру, норми й акти локального (внутрішньоор-гагізаційного) характеру.

Поряд із адміністративно-правовими нормами певне регулююче значення щодо управлінських відносин має використання окремих договірних форм, що застосовуються суб'єктами публічно-владних повноважень. З огляду на це заслуговує на окрему увагу розгляд такого специфічного правового явища, як адміністративний договір, чому присвячена наступна глава.

Література (до гл. 4)

1.  Державне управління в Україні: Навчальний посібник / За заг. ред. В.Б. Авер'янова. - К., 1999. - С.166.

2. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. - К., 1999.-С.63.

3.   Див., напр.: Державне управління в Україні: Навчальний посібник / За заг. ред. В.Б. Авер'янова. - К., 1999; Калпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. - К., 1999.

4.  Див., напр.: Державне управління в Україні: Навчальний посібник/ За заг. ред. В.Б. Авер'янова. - К., 1999.

5.  Державне управління в Україні: Навчальний посібник / За заг. ред. В.Б. Авер'янова. - К., 1999. - С.170.

6.  Тихомиров Ю.А. Курс административного права й процесса. - М., 1998.-С.127.

7. Див. про це докладніше: Горьова С.Л. Норми адміністративного права (питання теорії). - К., 2000; Коваль Л.В. Адміністративне право України. - К., 1994.

8.   Тихомиров Ю.А. Курс административного права й процесса. - М., 1998.-С.127.

9.  Адміністративне право України: Підручник / За ред. Ю.П. Битяка. -X., 2000. - С.32; ОвсянкоД.М. Административное право. - М., 2000. - С. 19.

10.  Калпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. - К., 1999.-С.68.

11. Див. про це докладніше: Державне управління в Україні: Навчальний посібник / За заг. ред. В.Б. Авер'янова. - К., 1999. - С.171.

12.  Див., напр.: БахрахД.Н. Административное право. - М., 1993. - С. 13; Горьова С.Л. Норми адміністративного права (питання теорії). - К., 2000. -С.12.

94  РОЗДІЛ II • ГЛАВА 5