Глава 3. Удосконалення процедур провадження

Як відомо, діяльність учасників провадження у справах про адміністративні правопорушення (далі - провадження) розвивається в часі як послідовна низка пов'язаних між собою процесуальних дій щодо реалізації їх прав та обов'язків. Весь процес складається з кількох фаз розвитку, що змінюють одна одну, їх прийнято називати стадіями31, інколи - процедурами32. В літературі в основному використовується визначення стадії провадження, сформульоване Д.М. Бахрахом, який розуміє під нею таку порівняно самостійну частину провадження, яка поряд з його загальними завданнями має властиві тільки їй завдання, документи та інші особливості33.

Проте найбільш змістовне і повне визначення стадії провадження, на нашу думку, поки що сформулювали О.М Бандурка і М.М. Тищенко, які зазначають, що процесуальна стадія становить порівняно відокремлену, виділену в часі й логічно пов'язану сукупність процесуальних дій, спрямовану на досягнення певної мети і вирішення відповідних завдань, що функціонально співвідносяться з ними, яка відрізняється власним колом суб'єктів і одержує закріплення у відповідних процесуальних актах 34. Погоджуючись в основному з наведеним визначенням, зазначимо, що, на жаль, не всі стадії провадження одержали закріплення в КпАП. Але з'ясуємо спочатку питання про види цих стадій.

У багатьох літературних джерелах останнім часом називають чотири стадії зазначеного провадження. На першій стадії з'ясовуються факт вчинення, обставини правопорушення, дані про винного і складається адміністративний протокол. На другій стадії компетентний орган (посадова особа) розглядає матеріал і приймає постанову, яку на третій стадії' може бути або оскаржено громадянином, або опротестовано прокурором, або переглянуто з ініціативи вищого органу. Третя стадія є факультативною, необов'язковою, вона закінчується ухваленням рішення про скасування, зміну або залишення постанови без змін. Четверта стадія - виконання постанови - починається відразу ж після її прийняття або після розгляду скарги (протесту). Розбіжності переважно стосуються назв стадій, причому найбільше їх щодо назв двох із них - першої і третьої.

А. Т. Комзюк   633

Початкова стадія має два основних варіанти назви: адміністративне розслідування35 або порушення справи про адміністративний проступок 36. Проте і той, і інший варіанти викликають заперечення. Насамперед, термін "розслідування" має певне криміналістичне забарвлення, його використання є зручним, але не зовсім коректним. До того ж, розслідувати справу неможливо, якщо її не порушено. Що ж стосується другої назви, то вона, як уявляється, дещо незавершена, оскільки одним тільки порушенням справи не можна досягти завдань цієї стадії. На нашу думку, цю стадію слід назвати "порушення справи про адміністративний проступок і попередає з'ясування її обставин", адже "розслідування", яке відстоюють деякі автори, полягає саме в попередньому з'ясуванні обставин справи.

Щодо назви другої стадії можна відзначити одностайність авторів: здебільшого її називають розглядом справи про адміністративний проступок і винесенням постанови по ній, інколи використовується скорочена назва "розгляд справи", хоча зміст у неї вкладається той самий. Те саме можна сказати і про завершальну стадію провадження, яка в усіх джерелах називається однаково — виконання постанов про накладення адміністративних стягнень.

Третя, альтернативна стадія провадження в літературі називається або переглядом постанови 37, або оскарженням чи опротесту-ванням постанови38, і лише інколи ці дії поєднуються39. На нашу думку, найбільш прийнятною є остання позиція, і третю стадію провадження слід назвати "оскарження (опротестування) і перегляд постанови по справі про адміністративний проступок".

Розглянувши питання про сутність та види стадій провадження, зазначимо, що цей аналіз був необхідним для формулювання пропозицій щодо структурної побудови процесуальної частини майбутнього КпАП України. Як уявляється, ця частина має будуватися саме із врахуванням стадій провадження. Тобто всі структурні підрозділи (найкраще, щоб це були розділи) процесуальної частини, крім загальних питань, мають відповідати кожній із зазначених стадій і навіть більше того - мати таку саму назву. Це дозволить дещо покращити логічну побудову КпАП, вирішити деякі питання, які в наш час Кодексом не врегульовано, нарешті, зробити КпАП зручним для користування.

Про проблеми визначення деяких загальних питань провадження та закріплення системи і правового статусу його учасників вже було сказано. Розглянемо тепер особливості та перспективи регулювання стадій чи процедур провадження в КпАП, який, на наше переконання, має об'єднати всі норми, що регулюють це провадження, визначивши також його особливості в окремих сферах, зокрема, в сфері оподаткування, здійснення митної справи тощо.

634 РОЗДІЛ XIV • ГЛАВА З

1. Насамперед, детальнішої! регламентації потребують дії, які здійснюються на стадії порушення справи і попереднього з'ясування її обставин. Сьогодні зазначена стадія обмежена визначенням порядку застосування примусових заходів, спрямованих на забезпечення провадження, у порядку складання протоколу про адміністративний проступок. У КлАП відсутні норми, які регламентували б процесуальну діяльність, спрямовану на забезпечення прав учасників провадження (наприклад, порядок розгляду клопотання), на збирання і закріплення доказів тощо. Окремі положення КпАП застаріли, деякі з них не відповідеіють Конституції України, що ускладнює, а в окремих випадках унеможливлює застосовування адміністративної відповідальності.

Передусім, у КпАП має бути визначено підстави та приводи порушення провадження. Єдиною фактичною підставою порушення провадження є наявність у діякіні особи складу адміністративного проступку. Проте самої лише фактичної підстави недостатньо для того, щоб провадакння у справі розпочалося. Для цього необхідна ще й формальна, процесуальна підстава, тобто інформація про правопорушення. Інакше кажучи, крім підстави для порушення справи про адміністративне правопорушення має бути ще й привід. Такими приводами в КпАП слід, на нашу думку, визнати: звернення (письмові або усні) громадян; повідомлення посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій; повідомлення засобів масової інформації; повідомлення об'єднань громадян; безпосереднє виявлення проступку уповноваженою посадовою особою. Закріплення в КпАП звернення громадян як приводу до порушення провадження стане однією з гарантій того, що їхні права будуть захищені.

Не поділяємо точку зору деяких авторів про те, що процесуальним моментом порушення справи є складання протоколу про адміністративний проступок40, гротокол скоріше, як справедливо зазначається в літературі41, можна порівняти з обвинувальним висновком у кримінальному процесі, тобто в ньому-вже фіксуються результати попереднього з'ясування обставин справи. Ще до складання протоколу може бути виконано низку процесуальних дій - опитування свідків, потерпілих, застосовано заходи забезпечення провадження тощо. Отже, протокол можна виажати процесуальним документом, який фіксує закінчення стадії порушення справи і попереднього з'ясування її обставин.

Протокол — єдина формалшвана підстава для подальшого провадження. Від того, наскільки грамотно його складено, залежить правильність розгляду справи по суті та обгрунтованість прийнятого

А.Т. Комзюк   635

рішення. Закон досить повно визначив перелік відомостей, які має бути відображено в протоколі. Звернемо увагу лише на одну проблему, породжену неправильним, як уявляється, тлумаченням ст. 256 КпАП. Мається на увазі ставлення деяких судців до протоколів про адміністративні правопорушення, складені працівниками міліції.

Дослідження матеріалів практики показує, що в багатьох випадках судді взагалі не визнають доказової сили протоколів, у яких відсутні вказівки на свідків порушення. Тому слід особливо наголосити на тому, що ст. 256 КпАП передбагає лише можливість зазначення в протоколі прізвищ та адрес свідків (у законі сказано, "якщо вони є"). Якщо ж свідків немає (а таке буває досить часто), це аж ніяк не впливає на визнання протоколу правомірним, його доказова сила від цього абсолютно не зменшується. Це й логічно, адже протокол складено посадовою особою, уповноваженою на, це законом, підписано як ним, так і порушником, який тим самим практично визнає факт вчинення проступку. Можна навіть стверджувати, що зі змісту ст. 256 КпАП випливає визнання законом, так би мовити, презумпції законності протоколу, якщо в ньому дотримано всіх передбачених вимог. Тобто закон, надаючи тим чи іншим посадовим особам право складати протоколи про адміністративні правопорушення і визнаючи їх повноважними учасниками цього провадженнж, довіряє їх професійності.

У КпАП не врегульовано питання про те, у скількох примірниках повинен складатися протокол про адміністративний проступок. Деякі автори вважають, що в кожному випадку вчинення правопорушення має складатися два примірники протоколу, а інколи й три (якщо проступком заподіяно майнової шкоди)42, інші - що лише в разі вчинення проступку групою осіб протокол обов'язково необхідно складати на кожного порушника окремо 43. Заслуговує на увагу, як уявляється, пропозиція про доцільність включення до проекту КІІАП положення про те, що фізичній особі чи законному представникові юридичної особи, щодо яких порушено справу про адміністративний проступок, а також потерпілому на їх прохання вручається гад розписку копія протоколу про це правопорушення 44. Таке правило реально сприятиме дотриманню законності притягнення до адміністративної відповідальності вже з моменту складання протоколу про адміністративне правопорушення.

У літературі часто порушується питання про можливість закріплення в КпАП строків складання і надіслання протоколу за підвідомчістю. Як зазначає М.Я. Маслєнніков, не можна визнати припустимим той факт, коли попередня підготовка справи невиправдано затягується на місяць, а справу має бути розглянуто протягом доби. Тому він пропонує в законодавстві закріпити для підготовки справи

636 РОЗДІЛ XIV • ГЛАВА З

єдиний строк - 10 діб з моменту одержання компетентним органом сигналу про вчинений проступок45. Дійсно, щодо більшості справ якихось особливих строків для збору доказів непотрібно, тому що факт вчинення проступку очевидний, але в більш складних випадках, коли необхідно проводити додаткові перевірки, такий строк може бути необхідним 46. Що ж стосується строку, протягом якого протокол має бути надіслано за підвідомчістю (якщо справа розглядається органом чи посадовою особою іншої системи), то цілком логічно, на нашу думку, для такого надіслання встановити триденний строк з дня його складання.

КпАП передбачає чимало винятків із загального правила, коли протокол про адміністративне правопорушення може не складатися. Це допускається у разі вчинення незначних порушень загальнообов'язкових правил, за які попередження може фіксуватися, а штраф стягуватися на місці вчинення проступку. В літературі таке провадження одержало назву спрощеного або прискореного, оскільки тут посадова особа, яка виявила проступок, сама приймає рішення про накладення стягнення і виконує своє рішення47. На практиці найчастіше спрощений порядок провадження використовувався працівниками ДАІ, але останнім часом і'х було невиправдано, на нашу думку, позбавлено права застосовувати адміністративні стягнення у вигляді попередження і штрафу на місці вчинення проступку.

Здається, що така можливість, забезпечуючи оперативність адміністративної відповідальності, чи не найбільше обумовлювала її ефективність у цій сфері. До того ж, можливість сплати штрафу на місці навіть більше відповідає інтересам громадянина, ніж працівника правоохорони, адже йому не потрібно з'являтися на розгляд справи, потім відвідувати фінансову установу, здавати суб'єктові юрисдикції квитанцію тощо, і все це за умов, коли немає жодної суперечки щодо наявності чи відсутності проступку, вини особи в його вчиненні та інших обставин порушення. Крім того, ст. 258 КпАП передбачає в цьому разі додаткові гарантії для громадянина, який просто може відмовитись від сплати штрафу, що робить обов'язковим складання протоколу. Як ще одну гарантію можна запропонувати для таких випадків встановлення у відповідних статтях Особливої частини КлАП фіксованого, абсолютного розміру штрафу, що якраз сприяло б боротьбі з корупцією і свавіллям посадових осіб.

На початковій стадії провадження використовуються також заходи забезпечення провадження, яким у КпАП присвячено окрему главу 20 "Адміністративне затримання, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів". Ця глава передбачає такі заходи забезпечення: адміністративне затримання, особистий огляд, огляд ре-

А. Т. Комзюк 637

чей, вилучення речей і документів, відсторонення водіїв від керування транспортними засобами і огляд їх на стан сп'яніння. Ще два заходи забезпечення встановлено іншими главами КпАП: доставления порушника (ст.259) і його привід (ст.268). Уявляється, що ці заходи також слід було б включити до гл.20, а її назву змінити на "Заходи забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення" (в нинішній назві перераховано навіть не всі заходи, передбачені цією главою). У проекті нового Кодексу про адміністративні проступки норми, які визначають заходи забезпечення провадження, на жаль, залишилися без змін.

Серед заходів забезпечення найбільші нарікання у громадян викликають випадки застосування особистого огляду й огляду речей, а також огляду водіїв на стан сп'яніння. Річ у тому, що ст.264 КпАП фактично закріплює правила застосування огляду і як заходу забезпечення (тобто адміністративного припинення), і як адміністративно-запобіжного заходу, який застосовується для виявлення порушень певних правил. Для того щоб усунути плутанину, в ст. 264 КпАП слід спеціально підкреслити, що огляд, про який в ній ідеться, застосовується після виявлення адміністративного проступку, обов'язково із складанням у кожному випадку протоколу. Що ж стосується проблем здійснення огляду водіїв на стан сп'яніння, то вони мають не стільки правовий, скільки матеріально-технічний характер, тому що найчастіше виникають через недосконалість технічних засобів, які використовуються з цією метою.

2. Розгляд справ про адміністративні правопорушення - центральна стадія провадження, на ній вирішуються найважливіші завдання цього провадження. Головна мета діяльності суб'єктів юрисдикції на цій стадії полягає у встановленні фактичних обставин справи і юридичній оцінці діяння особи, тобто у вирішенні справи по суті. Зазначена стадія, як свідчить аналіз відповідних положень КпАП, включає три етапи: підготовку справи до розгляду, розгляд справи, прийняття по ній постанови.

Основною проблемою на етапі підготовки справи до розгляду можна назвати відсутність законодавчого закріплення порядку вирішення низки питань. Зокрема, до ст. 278 КпАП, як уявляється, необхідно включити положення про те, що орган (посадова особа) встановлює, чи належить розгляд справи до його компетенції, і або приймає її до свого провадження, або надсилає її за підвідомчістю. В цій статті доцільно закріпити повноваження суб'єктів адміністративної юрисдикції щодо можливого повернення матеріалів справи та обов'язок відповідних суб'єктів щодо усунення недоліків, а також повноваження щодо витребування від підприємств, установ, організацій

638  РОЗДІЛ XIV • ГЛАВА З

даних, необхідних для правильного вирішення справи, та обов'язок відповідних посадових осіб щодо надання таких даних.

Для розгляду справи передбачено низку обов'язкових правил. Це, насамперед, місце і терміни її розгляду. В літературі часто критикується встановлення різних за тривалістю строків для розгляду справ про різні адміністративні проступки і висловлюються пропозиції про необхідність уніфікувати їх зале;кно від суб'єктів розгляду справи 48. На нашу думку, ця пропозиція загалом заслуговує на увагу, для справ про адміністративні проступки слід передбачити єдиний строк -15 діб з момеюу одержання протоколу та інших матеріалів справи відповідним орі^аном чи посадовою особою. Єдиний виняток мають становити справи про правопорушення, за які передбачено можливість застосування адміністративного затримання до розгляду справи. Для тих випадків, коли суб'єкт адміністративної юрисдикції вважає за необхідне з'ясувати якісь додаткові обставини правопорушення і витребувати з цією метою додаткові матеріали, слід передбачити його право відкласти розгляд справи на певний строк з прийняттям відповідного рішення.

На нашу думку, слід посилити загальне значення процесуальних строків і відповідальність суб'єктів юрисдикції за їх дотримання. Нині порушенні того чи іншого терміну (наприклад, терміну розгляду справи) пракгично ніяких правових наслідків не тягне. Уявляється, що недодержання встановленога строку розгляду справи має бути підставою для скасування постанови і закриття справи, інакше взагалі відпадає потреба в його регулюванні.

У літературі висловлювалась пропозиція про необхідність доповнення законодавства про адміністративні правопорушення нормою, яка закріплювала б обов'язок ведення протоколу засідання під час розгляду справи всіма суб'єктами адміністративної юрисдикції, а не тільки колегіальними органами49. Пропозиція загалом цікава, але сумніви виклмїає необхідність ускладнення процедури розгляду справ про адміністративні проступки, який і так, як свідчать дослідження, часто здійснюється у значно спрощеному порядку.

Головною проблемою правового регулювання змісту постанов (рішень) по справах про адміністративні проступки слід назвати відсутність серед вимог, які до нього ставляться, вмотивованості рішення. На практиці неправильне використання альтернативних та порівняно визначених санкцій є одним із досить поширених порушень законодавства про адмініслративні проступки. Це порушення серйозно зачіпає права громадяв., оскільки мінімальна і максимальна межі стягнення часто дуже відрігшяються (наприклад, штраф від 1700 до 5100 гривень). Закон вимагає в цих випадках врахування цілої низ-

А.Т. Комзюк   639

ки обставин - характеру вчиненого правопорушення, особи порушника, ступеня його вини, майнового стану, обставин, шо пом'якшують і обтяжують відповідальність. Однак, встановити, що саме врахував суб'єкт адміністративної юрисдикції для визначення конкретного заходу стягнення, практично неможливо, тому що це не відображається в жодному документі. У зв'язку з цим у КпАП необхідно закріпити правило, що постанова по справі про адміністративний проступок має бути вмотивованою, тобто зазначений! суб'єкт повинен перерахувати в постанові всі враховані обставини.

Необхідно також забезпечити реальне вручення (надіслання) відповідним учасникам провадження копії постанови по справі, адже від цього залежить реалізація права на захист. Це тим: більше важливо, що дуже велика кількість справ про адміністративні проступки розглядаються за відсутності не тілмш потерпілих, а й осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності. Зважаючи на важливість вручення копії постанови, можна було б навіть з цим моментом пов'язати набрання нею чинності та виникнення обов'язку її виконання.

3. Встановлення процедури оскарження і перегляду постанови по справі про адміністративне правопорушення є однією з найважливіших процесуальних гарантій законності притягнення до адміністративної відповідальності. На відміну від інших стадій провадження, стадія перегляду є факультативною, необов'язковою. Лише невелика кількість справ розглядається в порядку контролю. Вже сам факт існування такої стадії має важливе превентивне значення, дисциплінує тих, кому доручено застосовувати адміністративні стягнення.

Існує два види оскарження постанов по справах про адміністративні проступки: спеціальне і загальне. Спеціальна скарга, чи скарга в порядку провадження в справах про адміністративні правопорушення, подається і розглядається за правилами, закріплаяими в главі 24 КпАП. Право громадян на загальну скаргу і порядок її розгляду регулюється Законом України "Про звернення громадян". Загальна скарга може бути подана як особами, осо&ясто зацікавленими в результаті справи, так і іншими громадянами, вона може бути й індивідуальною, й колективною. Законодавством не обмежується ні термін загального оскарження, ні коло адресатів. Такі скарга може бути направлена прокурору, депутату, в редакцію засобів масової інформації, у вищий орган.

Зовсім інакше вирішується питання щодо спеціальної скарги. Відповідно до ст.287 КпАП України постанову може Ізути оскаржено особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим. Виняток із зазначеного правила становлять постанови районного (міського) суду

640   РОЗДІЛ XIV • ГЛАВА З

(судді) про накладення адміністративних стягнень, які є остаточними й оскарженню в порядку провадження в справах про адміністративні правопорушення не підлягають. Цей виняток тепер не відповідає вимогам Конституції України, яка гарантує кожному право на судове оскарження будь-яких дій та рішень державних органів і посадових осіб. Тому в КпАП доцільно встановити право на оскарження постанов по справах про адміністративні правопорушення, які виносяться судами (суддями), а також рішень за скаргами на постанови. Варто звернути увагу, що така пропозиція була висловлена ще 20 років тому50, причому в літературі вона була підтримана 51, але сформульовано це положення в проекті КпАП тільки нині.

У літературі звертається увага на проблему можливості оскарження постанови до суду після того, як спочатку скаргу було подано вищому в порядку підпорядкованості органу чи посадовій особі і його рішення не задовольнило скаржника52. В КпАП зазначене питання не вирішено. На нашу думку, слід погодитися з висновком про те, що це питання має вирішуватись позитивно, оскільки йдеться про реалізацію юнституційних гарантій судового захисту прав громадян в адміністративно-юрисдикційному процесі.

Під час розгляду скарги або протесту уповноважений орган (посадова особа) зобов'язаний перевірити законність і обґрунтованість винесеної постанови, уважно розібратися в суті скарги або протесту і прийняти відповідне рішення. З цією метою має бути з'ясовано низку обставин, які стосуються як матеріальних, так і процесуальних підстав притягнення до адміністративної відповідальності, тобто чи було встановлено факт вчинення правопорушення, вину особи в його вчиненні, чи не пропущено строка накладення адміністративного стягнення та розгляду справи, чи дотримано порядку розгляду справи тощо.

За результатами розгляду скарги або протесту орган (посадова особа) може прийняти одне із рішень, передбачених ст.293 КпАП. При цьому виникає запитання, що може бути причиною зміни або скасування постанови, на що зверталася увага в проекті Концепції реформи адміністративного права. В проекті Кодексу про адміністративні проступки зроблено спробу визначити підстави для такої зміни або скасування, але ці підстави, не зовсім вдало запозичені з Кримінально-процесуального кодексу, на нашу думку, дещо надумані, особливо це стосується процесуальних підстав. Якщо вже використовувати за аналогією положення кримінального процесу, то такими підставами слід визнати: однобічність або неповноту попереднього з'ясування обставин справи, за матеріалами якого винесено постанову; невідповідність висновків суб'єкта юрисдикції, викладених у постанові, фактичним обставинам справи; неправильне застосування

А.Т. Комзюк   641

адміністративно-деліктного закону; грубе порушення процесуального адміністративно-деліктного закону; невідповідність накладеного стягнення серйозності проступку й особі порушника.

4. Нарешті, потребують також вирішення проблеми виконання постанов про накладення адміністративних стягнень. Виконання постанов можна визнати вирішальною стадією всього провадження. Адже якщо постанову винесено, але не виконано, втрачається весь виховний вплив накладеного стягнення, а робота, здійснена багатьма органами та посадовими особами для притягнення винного до адміністративної відповідальності, виявляється марною.

Необхідною умовою виконання постанови є набрання нею чинності. Це означає, що постанова набула юридичного значення і є обов'язковою до виконання згідно зі ст. 298 КпАП. У зв'язку з цим дуже важливим є визначення моменту набрання постановою чинності, адже в законодавстві це питання не вирішено. На підставі того, що постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, а виконуватися може ті.іьки постанова, яка набрала чинності, в літературі зроблено логічний висновок про те, що постанова по справі набирає чинності негайно після винесення, що властиво для правових актів управління 53. У випадках оскарження чи опротестування постанови її виконання припиняється на певний час, а потім відновляється, якщо скарга чи протест залишилися без задоволення.

Постанова, яка набрала чинності, - це своєрідний виконавчий документ. Можна не погоджуватися із доцільністю чи справедливістю застосування того чи іншого стягненій, його розміру, але лише доти, доки постанова не набрала чинності. Надалі - це документ, який підлягає обов'язковому виконанню, оскільїси його винесено від імені держави. І забезпечення беззаперечного виконання постанови - це свідчення авторитету держави та органу, який діяв від її імені. У зв'язку з цим недопустимими є факти невиконання постанов про накладення адміністративних стягнень, найчастішими з яких є несплата штрафу.

Варто мати на увазі, що в наш час провадження шодо примусового стягнення штрафу так само, як і щодо виконання постанов про застосування конфіскації й оплатного вилучення предмета, нормами КпАП не регулюється, його тепер слід розглядати як окреме адміністративне провадження. Проте це не означає, що законодавство про адміністративні проступки не повинне сприяти реальному виконанню постанов.

Сплата штрафу - це правовий обов'язок порушника, тому виникає запитання, чому державні органи мають турбуватися, як йому виконати цей обов'язок. Як можливий варіант вирішенні цього питання

642   РОЗДІЛ XIV • ГЛАВА З

можна запропонувати встановлення для порушника, в разі ухилення останнього від його сплати, додаткових санкцій, перш за все, у вигляді автоматичного збільшення розміру штрафу, а в разі подальшого ухилення - заміни штрафу адміністративним арештом. Крім цього, заміну одного виду адміністративного стягнення іншим, яку чинне законодавство про адміністративні проступки допускає дуже рідко, можна було б передбачити як загальне правило для всіх випадків, коли виконання стягнення з якихось причин неможливе. Тим самим виконувалося б головне призначення провадження - реальна реалізація заходів адміністративної відповідальності.

Нині дещо ускладнилась діяльність щодо виконання постанов про накладення такого адміністративного стягнення як позбавлення права керування транспортними засобами. Це стягнення застосовується за проступки, справи про які тепер розглядають судді, тобто фактично його накладення здійснюється в судовому порядку. Виконання ж зазначеного стягнення ст. 317 КпАП покладає на посадових осіб Державтоінспекції. Варто зазначити, що процедура виконання цього стягнення зовсім не змінилася, хоча вона була розрахована на те, що його застосовували працівники ДАІ і самі ж виконували. А тепер слід чітко врегулювати порядок передачі постанови на виконання, зміст та порядок її виконання, питання взаємодії з цього приводу судді і посадових осіб ДАІ тощо.

Існуюча проблема невиконання багатьох постанов про накладення адміністративних стягнень тягне за собою ще одну проблему: з якого часу вважати особіу такою, що не була піддана адміністративному стягненню відповідаю до ст.39 КпАП? Здається, вирішення цього питання має залежати, як зазначається в літературі, від того, з якої причини не було виконано постанову54. Якщо особа ухилялася від виконання постанови, її можна визнавати такою, що притягалася до адміністративної відповідальності.

Викладене свідчить про те, що нормативне закріплення процедур притягнення до адміністративної відповідальності потребує подальшого розвитку й удосконалення, у зв'язку з чим необхідно прискорити роботу з підготовки і прийняття нового КпАП України, реалізувавши в ньому всі новітні здобутки юридичної науки, в тому числі присвячені дослідженню прюблем провадження в справах про адміністративні проступки.

Література (до розд. XIV)

1. Производство по административным правонарушениям: Учеб, пособие / Отв. ред. Д.Н.Бахрах. - Свердловск: Свердл. юрид. ин-т, 1986. - С.4.

А.Т. Комзюк   л 643

2.   Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. -К.: Юрінком Інтер, 1999. - С.337, 338.

3.   Галагаи И.А. Административная ответственность в СССР: Процессуальное регулирование. - Воронеж: Изд-во Воронеж, ун-та, 1976. - С.30-31.

4.  Див.: Бандурка A.M., Тищенко ИМ. Административный процесс: Учебник. - Харьков: Изд-во НУВД, 2001. - С.177; Производство по административным правонарушениям: Учеб. пособие / Отв. ред. Д.Н. Бахрах. - Свердловск: Свердл. юрид. ин-т, 1986. - С.4; Адміністративне право України: Підручник для юрид. вузів і фак. / За ред. Ю.П. Битяка. - Харків: Право, 2000. - С.198-199; Васильев А.С. Административное право Украины (общая часть): Учебное пособие. - X.: Одиссей, 2001. - С.224; Коваль Л. Адміністративне право України: Курс лекцій (Загальна частина). - К.: Основи, 1994. -С.132.

5. Масленников М.Я. Административно-юрисдикционный процесс: Сущность и актуальные вопросы правоприменения по делам об административных правонарушениях. - Воронеж: Изд-во Воронеж, ун-та, 1990. - С. 16.

6. Производство по административным правонарушениям. - С. 7.

7.   Гончарук С.Т. Адміністративна відповідальність: Навчальний посібник. - К., 1995. - С. 22.

8.  Лейстп О.Э. Содержание (объем) понятия юридическая ответственность // Проблемы теории государства и права: Учебное пособие. - М: "ПРОСПЕКТ", 1999. - С. 476.

9.  Синьов О.В. Адміністративна відповідальність за правопорушення, що посягають на права і свободи громадян: Дис.... канд. юрид. наук. -Харків, 2001.-С.184-186.

10.  Васильєв А.С. Зазн. праця. - С.224-226.

11.  Там само. -С.227.

12.  Управленческие процедуры / Отв. ред. ЕМ. Лазарев. - М.: Наука, 1988.-С.122-123.

13.   Адміністративна відповідальність в Україні: Навчальний посібник / За заг. ред. А.Т.Комзюка. - 2-ге вид., перероб. і доп. - Харків: Ун-т внутр. справ, 2000. - С.48.

14. Комзюк А. Т. Законодавство про адміністративні проступки: проблеми визначення сутності, завдань та системи // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - Вип.14. - X.: Нац. ун-т внутр. справ, 2001. -С. 107-112.

15. Комзюк А.Т. Деякі проблемні питання проекту Кодексу України про адміністративні проступки // Вісник Університету внутрішніх справ. -Вип.Ю. - X.: Ун-т внутр. справ, 2000. - С. 178-183.

16. Ківалов С.В., Біла Л.Р. Адміністративне право України: Навчально-методичний посібник. - Одеса: Юридична література, 2001. - С.54.

17.   Див, наприклад: Колпаков В.К. Зазн. пращі. - С.345-346.

644  РОЗДІЛ XIV • ГЛАВА З

18. Анохіна Л.С. Суб'єкти адміністративної юрисдикції в Україні: Дис.... канд. юрид. наук. -Харків, 2001.

19. Камзюк А.Т. Деякі проблемні питання провадження в справах про адміністративні проступки // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. Спеціальний випуск. - Луганськ: Луганський інститут внутрішніх справ, 2000. - С. 219-222.

20.   Анохіна Л.С. Зазн. праця. - С.65.

21.  Свого часу проблеми адміністративно-процесуального статусу особи були предметом спеціального дослідження. Див.: Тищенко Н.М. Административно-процессуальный статус гражданина Украины: проблемы теории и пути совершенствования. -Харьков: Право, 1998. -268 с.

22.   Коваль Л Зазн. праця. - С.137.

23. Кодекс Украины об административных правонарушениях (научно-практический комментарий)/Под общ. ред.АС. Васильева. -X.: ООО "Одиссей", 2000. - С.893.

24.  Ульянов 0.1. Деякі проблеми забезпечення захисту прав людини в адміністративному процесі // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. -1998. -№1.-С. 29.

25.  Тараненко С. Концептуальні засади забезпечення охорони прав і свобод особи в законодавстві про адміністратині правопорушення // Право України. - 1995. - № 7. - С. 36-38.

26.   Ульянов O.I. Зазн. праця.

27.  Тараненко С. Зазн. праця.

28.   Ващенко С.В., Поліщук В.Г. Адміністративна відповідальність: Навчальний посібник. - Запоріжжя: Юридичний ін-т МВС України, 2001. - С.90.

29. Бандурка ОМ. Заходи адміністративного припинення в діяльності міліції: Дис. ... канд. юрид. наук. - X.., 1994. - С.91; Коламоєць Т.О. Штрафи за законодавством про адміністративні правопорушення: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. - Харків, 1999. - С. 13.

30. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник. - К.: Либідь, 1992. - С.72.

31.   Колпаков В.К. Зазн. праця. - С.346.

32. Коваль Л. Зазн. праця. - С. 132.

33.  Бахрах Д.Н. Административное право: Учебник. - М.: Изд-во БЕК, 1996.-С.324.

34.  Бандурка A.M., Тищенко Н.М. Зазн. праця. - С.177.

35. Производство по административным правонарушениям. - С. 13; Колпаков В.К. Зазн. праця. - С.347; Kieanoe СВ., Біла Л.Р. Зазн. праця. - С.54; Коваль Л. Зазн. праця. - С.132-133; Васильєв А.С. Зазн. праця. - С.229.

36.   Адміністративне право України: Підручник для юрид. вузів і фак. / За ред. Ю.П. Битяка. - С.202; Бансурка A.M., Тищенко Н.М. Зазн. праця. -С.177.

А.Т. Комзюк

645

37.   Производство по административным правонарушениям. - С.13; Колпаков В.К. Зазн. праця. - С.347; Kieanoe C.B., Біла Л.Р. Зазн. праця. - С.55.

38.   Адміністративне право України: Підручник для юрид. вузів і фак. / За ред. Ю.П. Битяка. -С.202; Бандурка A.M., Тищенко НМ. Зазн. праця. -С.177.

39.  Управленческие процедуры. - С.125.

40. Галаган И.А. Зазн. праця. - С.93-94; Масленников М.Я. Зазн. праця. -С.56.

41.  Управленческие процедуры. - С. 127.

42.   Масленников М.Я. Зазн. праця. - С.62.

43.  Колпаков В.К. Зазн. праця. - С.З.'ІО.

44.  Іванов В.В. Матеріально-правові і процесуальні гарантії законності притягнення до адміністративної відповідальності. Дис. ... канд.юрид.наук. -Одеса, 2001.-С. 153.

45.МасленниковМ.Я. Зазн. праця. -С.55.

46.  Управленческие процедуры. - С. 126.

47. Там само. - С.124; Адміністративна відповідальність в Україні. -С.52.

48.   Масленников М.Я. Зазн. праця. - С.76-77.

49.   Управленческие процедуры. - С.135.

50.  Якуба О.М. О судебном обжаловании решений по делам, возникающим из административно-правовых отношений // Сов. государство и право. -1981.-№2. -С.42-43.

51.  Управленческие процедуры. - С. 139.

52.   Масленников М.Я. Зазн. праця. - С.118-120.

53.  Васильєв А.С. Зазн. праця. - С.235; Коваль Л. Зазн. праця. - С.142; Управленческие процедуры. - С.144.

54.   Управленческие процедуры. - С. 147.

ПІСЛЯМОВА

Підсумовуючи викладене, варто акцентувати увагу читача на тому важливому факті, що проведення адміністративної реформи залишається пріоритетним напрямом державної політики в Україні.

На сьогодні, через більш як чотири роки після офіційного оприлюднення Концепції адміністративної реформи, розпочата реалізація значної частини її основних положень. Зокрема, серед важливих кроків з реформування системи виконавчої влади на цей час найпомтнішими слід визнати: перетворення апарату Кабінету Міністрів із своєрідного "уряду в уряді" в Секретаріат з обслуговуючими функціями, який очолює не міністр -член уряду, а державний службовець; запровадження урядових комітетів як якісно нової організаційної форми роботи уряду; вдосконалення класифікації центральних органів виконавчої влади з метою утвердити серед них провідну роль міністерств; визначення посад міністрів політичними і відмежування їх від посад державних службовців; введення в міністерствах посад державних секретарів, спрямоване на чіткіше розмежування функцій політичного й адміністративного керівництва.

Отже, всупереч іноді занадто песимістичним оцінкам, адміністративна реформа поступово просувається вперед. Але відбувається цей процес в цілому досить важко і надто повільними темпами. Особливе занепокоєння викликають, зокрема, повільність процесів демократизації та дебюрократизації взаємостосунків органів виконавчої влади і громадян, а також незадовільний рівень наукового забезпечення основних заходів адміністративного реформування.

Мабуть, це умовлено, окрім багатьох суб'єктивних причин, і очевидними об'єктивними чинниками. Найважливіший із них - недостатнє фінансово-економічне забезпечення трансформаційних процесів. Адже цілком помилковим є поширене уявлення про те, що адміністративна реформа може бути безви-тратною і навіть сприяти економії державних коштів. Це далеко не так, оскільки адміністративна реформа аж ніяк не може бути зведена тільки до скорочення управлінського апарату і відповідної економії коштів.

В.Б. Авер'янов 647

Навпаки, проведення реформи в її повному обсязі - справа досить дорога і неможлива без значних фінансових витрат. Для прикладу можна послатися на досвід польської адміністративної реформи, основні заходи якої здійснювались протягом майже десяти років. Вона обійшлася, за свідченнями авторитетних польських фахівців, приблизно в десять млрд. доларів США (щоправда, значна частина коштів пішла на реорганізацію адміністративно-територіального устрою країни).

Отже, слід виважено ставитись до того, що відбувається в площині вітчизняної адміністративної реформи, розуміючи, що поки в державі буде нестача необхідних коштів та організаційної наполегливості, доти будуть стримуватись і темпи, і глибина заходів реформування, а відтак, і ставлення громадськості щодо неї.

Разом з тим не можна не помітити, що поза будь-яку залежність від наявності значних коштів, сучасний стан виконання реформаторських заходів характеризується тим, що радикальність впровадження окремих ключових ідей адміністративної реформи має, переважним чином, так би мовити, "паперовий" характер, оскільки не зачіпає глибинний зміст процесів та інститутів, що реформуються.

Багато в чому це обумовлюється тим, що зміст самої Концепції адміністративної реформи в Україні грунтується на досить обмеженій науково-методологічній основі. Адже склалося так, що ця Концепція готувалась переважною мірою силами вчених-юристів. Доречно нагадати, що вперше ці погляди були цілісно представлені у виданні Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України "Теоретичні засади вирішення проблем державного управління в Україні. Наукова доповідь" (за заг. ред. Ю.С.Шемшученка, В.Б.Авер'янова. -К., 1995. - 24 с.). Приблизно в той самий час відбулося і перше публічне обговорення науковою громадськістю концептуальної проблематики адміністративної реформи в рамках "Секції адміністративної реформи" Міжнародної науково-практичної конференції "Проблеми реформування державної влади: конституційні та управлінські аспекти" (м. Київ, 10-11 березня 1995 p.).

Тому аж ніяк не випадковим є те, що Концепція має досить однобічний формально-юридизований характер, тоді як сама проблематика адміністративної реформи потребує комплексного, тобто ба-гатоаспектного, підходу до її осмислення і розв'язання. Зокрема, в Концепції слабо представлені системологічні, політологічні, орга-нізаційно-економічні, соціально-психологічні та деякі інші аспекти аналізу.

Наприклад, нині особливо відчутна відсутність політико-держа-вотворчих прогнозів, пов'язаних з оцінкою тевденцій розвитку форм

648   ПІСЛЯМОВА

нашої держави. Наприклад, якщо переважатиме рух до парламентарної форми державного правління, слід, відповідно, посилювати певні інститути держави, а якщо - до резидентської, мають зміцнюватися деякі інші.

Інакше кажучи, слід погордитись з тим, що зміст Концепції адміністративної реформи, якщо розглядати її як наукову платформу щодо тривалої політики держави, не рівноцінний як у плані висвітлення всіх важливих його аспектів, так і за рівнем обґрунтованості та прогнозованості різних реформаційних пропозицій та заходів. Окрім того, важливо зрозуміти, що сам текст Концепції не повинен сприйматись (що іноді властиве фахівцям-практикам) як директива, імперативний документ, а тим більше - як набір аксіоматичних приписів, тобто як догма. Концепція є не більш як науково-рекомендаційний документ, де містяться постановки з багатьох питань і варіанти вирішення евристичних (тобто "пошукових") завдань. У цьому сенсі положення Концепції мають значення лише як попередні орієнтири для прийняття наступних політичних і законопроектних рішень.

Стосовно ж власне юридичного аспекту Концепції він також не може вважатись, цілком досконалим. Річ у тому, що проблематика реформування державного управління (про виконавчу владу тоді не йшлося взагалі) ніколи за радянських часів не була пріоритетною в юридичній науці.

Отже, на час підготовки Концепції серйозних теоретико-методо-логічних напрацювань з проблем адміністративної реформи майже не було. Багато проблем висвітлювалось на суто описовому рівні. І все це так чи інакше вплинуло на теоретичний рівень моделювання ново-утворюваних чи оновлюваних інститутів виконавчої влади та відповідних адміністративно -правових інститутів.

На жаль, і на сьогодні проблематика адміністративної реформи ще не стала провідною в юридичній науці. Зокрема, ця книга є в українській правовій літературі лише однією з поодиноких спроб - після кількох попередніх монографічних видань: "Державне управління: теорія і практика" (К, 1998. - 432 с.); "Реформування державного управління в Україні: проблеми: і перспективи (К., 1998. - 362 с.); "Державна служба: організаційно-правові основи і шляхи розвитку" (К., 1999. - 272 с.) - цілеспрямовано проаналізувати в контексті адміністративної реформи існуючі та виробити нові теоретичні й практичні підходи до вирішення нагальних проблем у сферах виконавчої влади й адміністративного права.

Автори цього узагальнюючого видання переконані, що в ході проведення адміністративної реформи потреба у підтримці з боку

В.Б, Авер'янов  649

правової науки не тільки відчувається безперервно, а й буде посилюватися. І не тільки через те, що правове забезпечення — це об'єктивно необхідний атрибут будь-якого більш-менш значного її кроку. Цей бік справи лежить, як кажуть, на поверхні, хоч сам по собі він і надзвичайно вагомий.

Проте важливішим є аспект, пов'язаний з необхідністю наукового обгрунтування підходів до розуміння й вирішення проблем, які є змістовно новими для функціонуванЕІя і розвитку виконавчої влади, державного управління та відповідних механізмів їх правового регулювання. З розумінням цього проведене авторським колективом дослідження орієнтоване на досягнення нового, вищого рівня доктри-нального узагальнення змін, що вже відбулися, обґрунтування значення та змісту новостворюваних інститутів, з'ясування чергових потреб і завдань реформування на найближчу перспективу.

Особливу увагу звернуто, у повній відповідності до галузевого профілю дослідження, на проблеми, пов'язані з необхідністю продовження формування законодавчої бази для більш ефективного функціонування виконавчої влади.

Зокрема, не буде зайвим ще раз наголосити, що очікуване прийняття та введення в дію ключових статусних законів "Про Кабінет Міністрів України" і "Про центральні органи виконавчої влади" має супроводжуватись наступною гармонізацією з їх змістом нової редакції Закону України "Про місцеві державні адміністрації". Потребує значної активізації розробка проектів законів "Про державний контроль у сфері виконавчої влади" і "Про вільний доступ громадян до інформації в органах виконавчої влади".

З метою запровадження в органах виконавчої' влади досконаліших процедур прийняття нормативних та індивідуальних рішень потрібно найближчим часом завершити парламентський розгляд проекту Закону України "Про нормативні правові акти", а також прискорити підготовку до передачі до Верховної Ради проеісгу Адміністративно-процедурного кодексу (Кодексу загальних адміністративних процедур).

Стандарти поведінки державних службовців, що підлягають обов'язковій перевірці та публічній оцінці, мали б бути визначені у Кодексі поведінки і дисциплінарнсії відповідальності державного службовця, який варто було б підготувати і прийняти в "пакеті" з новою редакцією Закону України "Про державну службу".

Не слід забувати і про те, пір належна наувово-теоретична підтримка адміністративної реформи неможлива також без достатньо підготовлених наукових кадрів. Тому треба значно активізувати підготовку наукових кадрів вищої кваліфікації з проблем реформування

650

ПІСЛЯМОВА

державного управління й адміністративного права, вдосконалення державної служби, демократизації стосунків між владою і людиною, запровадження адміністративної юстиції, гармонізації українського адміністративного прана з адміністративним правом європейських країн.

Загалом здасться виправданим передбачити, що подальший аналіз і розв'язання розглянутих вище теоретичних і практичних проблем виконавчої влади та її правового регулювання сприятиме досягненню системних перегворень у механізмі державного управління. Вони мають посилити спроможність української держави консолідувати зусилля всіх органів виконавчої влади на формування і виконання стратегічних завдаю, державної політики, забезпечити більшу узгодженість, ефективність і прозорість процесів прийняття рішень на всіх рівнях виконавчої влади, підпорядкувати її задоволенню потреб і правомірних вимог та запитів людини.

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРІВ

АВЕР'ЯНОВ Вадим Борисович

Доктор юридичних наук, професор, завідувач відділу проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАМ України. Досліджує проблеми конституційного і адміністративного права, державного управління, адміністративної реформи. Автор понад 200 наукових праць, у тощ? числі: Апарат державного управління: зміст діяльності та організаційні структури (монографія, 1991); Державне управління: теорія і практика (монографія у співавтор., 1998); Державна служба: організаційно-правові основи і шляхи розвитку (монографія у співавтор., 1999).

АНДРІЙКО Ольга Федорівна

Доктор юридичних наук, провідний науковий співробітник відділу проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України.

Досліджує проблеми адміністративного права, державного управління, державного контролю, державної служби. Автор близько 70 наукових праць, у тому числі: Контроль в демократическом государстве: проблемы и тенденции (монографія, 1994); Державне управління: теорія і практика (монографія у співавторстві, 1998); Державне управління в Україні (навчальний посібнику співавтор., 1999).

ГОЛОСНІЧЕНКО Іван Іїантелійович

Доктор юридичних наук, професор Національного університету ім. Тараса Шевченка.

Досліджує проблеми адміністративного права, адміністративної відповідальності.

Автор понад 100 наукових праць, у тому числі: Адміністративно-правові заходи щодо осіб, які вчинили правопорушення (монографія, 1990); Адміністративна відповідальність органів внутрішніх справ (монографія, 1995); Адміністративне право: основні категорії і поняття (посібник, 1997).

652   ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРІВ

КІ ВАЛОВ Сергій Васильович

Доктор юридичних наук, професор, Президент Одеської національної юридичної академії, Голова Вищої ради юстиції України, народний депутат України.

Досліджує проблеми адміністративного права, адміністративного процесу, митного права, державної служби. Автор понад 150 наукових праць, у тому числі: Організаційно-правові основи митної справи в Україні (монографія, 1994); Засоби здійснення митної політики України (монографія, 1995); Митне право (Адміністративна відповідальність за порушення митних правил) (монографія, 1996).

ОБОЛЕНСЬКИЙ Олексій Юрійович

Доктор еюномічних наук, професор.

Досліджує проблеми державного управління, державної служби, управління економікою.

Автор понад 40 наукових праць, у тому числі: Державна служба України: реалізація системних поглядів щодо організації та функціонування (монографія, 1998); Державне управління, державна, служба і місцеве самоврядування (монографія у співавторі., 1999); Держаияа служба: організаційно-правові основи і ппыхи розвитку (монографія у співавтор., 1999).

ОРЗІХ Марко Пилипович

Доктор юридичних наук, професор, проректор з міжнародних зв'язків, завідувач кафедри конституційного права Одеської національної юридичної академії.

Досліджує проблеми теорії права, конституційного права, державного управління, місцевого самоврядування. Автор близько 400 наукових праць, у тому числі: Личность и право (монографія, 1976); Reform of Soviet Political System: theoretical and practical issues (монографія, 1988); Юридическая деонтология (підручник, 1996).

ШАПОВАЛ Володимир Миколайович

Доктор юридичних наук, професор, заступник Голови Конституційного Суду України.

Досліджує проблеми теорії права, публічного права. Автор понад 150 наукових праць, у тому числі: Парламентаризм і заіаонодавчий процес в Україні (монографія, 2000); Виконавча влада в зарубіжних країнах (монографія, 1998); Конституційне право зарубіжних країн (підручник, 5-те видання, 2002).

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРІВ 653

АЛЕКСАНДРОВА (до 2000 р. Сидорова) Наталія Валеріївна

Кандидат юридичних наук, заступник декана ф;ікультету правничих наук Національного університету "Києво-Могилянська академія".

Досліджує проблеми адміністративного права, державного управління, податкового права.

Автор близько 20 наукових пращь, у тому числі: Теоретичні основи бюджетного права (монографія, 1998); Фінансове право (посібнику співавтор., 2000); Оскарження платниками податків рішень, дій та бездіяльності податкових органів (у наук. доп. "Відповідальність у державному управлінні та адміністративне право", 2001).

БИТЯК Юрій Прокопович

Кандидат юридичних наук, професор, директорі Інституту державного будівництва та місцевого самоврядування АПрН України, завідувач кафедри адміністративного права Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого. Досліджує проблеми адміністративного права, державного управління, державної служби

Автор понад 100 наукових праць, у тому числі: Адміністративне право України (підручник у співавтор., 2001); Державна служба: організаційно-правові основи та шляхи розвитку (монографія у співавтор., 1999); Державна служба в Україні, її види (у зб. "Вісник АПрН України", 2000).

БОРДЕНЮК Василь Іванович

Кандидат юридичних наук, завідувач кафедри права і законотворчого процесу Української .Академії державного управління при Президентові України.

Досліджує проблеми консттуційного та адміністративного права.

Автор понад 50 наукових праць, у тому числі: Проблеми систематизації законодавства в конгексті реформи місцевого самоврядування в Україні (у зб. "Наукові праці Інституту законодавства", 1999); Деякі аспекти співвідношення державного управління та місцевого самоврядування в контексті реформи адміністративного права (у зб. "Вісник УАДУ", 2000); Деякі аспекти співвідношення місцевого самоврядування, держави та громадянського суспільства (у журн. "Право України", 2001).

654  ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРІВ

ГЛРАЩУК Володимир Миколайович

Кандидат юридичних наук, доцент кафедри адміністративного права Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого.

Досліджує проблеми державного і громадського контролю, державної служби, законності у державному управлінні. Автор близько 70 наукових праць, у тому числі: Управлінські послуги: новий інститут чи нова помилка (у зб. "Вісник АПрН України", 2001); Предмет, об'єкт і суб'єкт контролю в державному управлінні (у зб. "Проблеми законності", 2001); Про взаємозв'язок права, законодавства і законності (у зб. "Проблеми законності", 2001).

ДИНОВСЬКИЙ Дмитро Миколайович

Кандидат юридичних наук, директор Рівненської філії Київського університету права.

Досліджує проблеми державного управління, ювенальної політики.

Автор близько 7(1 наукових праць, у тому числі: Програма курсу "Правові основи державного управління" (у кн.: "Державне управління в Україні: Навчальний посібник", 1999); Організаційно-правові проблеми у сфері ювенальної політики України (у зб. "Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем", 2000); Конституційно-правовий механізм модернізації ювенальної політики України (в кн.: "Конституція України — основа модернізації держави та суспільства", 2001).

Д'ЯЧЕНКО Олександр Васильович

Кандидат юридичних наук, доцент Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого. Досліджує проблеми адміністративного права, адміністративної відповідальності. Автор низки наукових праць.

КИСІЛЬ Людмила Євгенівна

Кандидат юридичних наук, науковий співробітник відділу проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. Досліджує проблеми адміністративного права, адміністративної правосуб'єктності. Автор низки наукових праць.

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРІВ   655

КОЛОМОЄЦЬ Тетяна Олександрівна

Кандидат юридичних наук, заступник декана юридичного факультету, доцент кафедри конституційного та адміністративного права Запорізького державного університету. Досліджує проблеми адмінісіративного права, адміністративної відповідальності.

Автор близько 50 наукових праць, у тому числі.: Штрафи за законодавством про адміністративні правопорушення України (монографія, 2000); Адміністративне право України. Базовий курс лекцій для студентів юридичного факультету (Загальна частина) (2001); Адміністративна юрисдикція в Україні: питання теорії та практики (брошура, 2000).

КОЛПАКОВ Валерій Костянтинович

Кандидат юридичних наук, професор кафедри адміністративного права Національної академії внутрішніх справ України. Досліджує проблеми адміністративного права і процесу, адміністративної діяльності органів внутрішніх справ. Автор понад 90 наукових праць, у тому числі: Адміністративне право України (підручник, 1999); Адміністративне право: теоретична частина (посібник, 2000); Нелегальна міграція: генезис і механізм протидії (монографія, 2002).

КОМЗЮК Анатолій Трохимович

Кандидат юридичних наук, доцент Національного університету внутрішніх справ (м. Харків).

Досліджує проблеми адмінісіративного права, адміністративної відповідальності, адміністративної діяльності органів внутрішніх справ.

Автор близько 50 наукових праць, у тому числі: Адміністративна відповідальність в Україні (навчальний посібник у співавтор., 2-ге видання, 2000); Здійснення дозвільної системи (у кн.: "Адміністративна діяльність. Частина особлива", 2000); Административное право (в кн.: "Основы правоведения: Учебное пособие", 2001).

КРЕСТЬЯНШОВ Олексій Олександрович

Кандидат юридичних наук, асистент кафедри адміністративного права Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого.

Досліджує проблеми адмінісіративного права, адміністративно-правових режимів.

Автор понад 10 наукових праць, у тому числі: Понятие и виды таможенных режимов (у зб. "Проблеми законності", 2000);

656______________  ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРІВ

Адміністрагивно-правові режими як особливий інститут державного управління (у зб. "Держава і право", 2001).

КРУПЧАН Олександр Дмитрович

Кандидат юридичних наук, керівник Київського регіонального центру АПрН Ук])аїни.

Досліджує проблеми теорії держави і права, адміністративного права, міжнародного приватного права.

Автор понад 60 наукових праць, у тому числі: Державний службовець в Україні, (пошук моделі) (монографія у співавтор., 1998); Організації виконавчої влади (монографія, 2001); Інформатизація, право, управління (організаційно-правові питання теорії і практики) (монографія у співавтор., 2002).

ЛУК'ЯНЕЦЬ Дмитро Миколайович

Кандидат юридичних наук, завідувач кафедри кримінально-правових дисциплін Української академії банківської справи (м. Суми).

Досліджує проблеми адміністративної відповідальності, державного управління.

Автор понад 10 наукових праць, у тому числі: Інститут адміністративної відповідальності: проблеми розвитку (монографія, 2001); Оновлення інституту адміністративної відповідальності (у кн.: "Державотворення і правотворення в Україні: досвід, проблеми, перспективи", 2001).

НАУМОВ Володимир Леонідович

Кандидат юридичних наук, завідувач кафедри теорії, історії та конституційного права Української академії зовнішньої торгівлі.

Досліджує проблеми державного управління, адміністративного права, правової інформатики.

Автор понад 60 наукових праць, у тому числі: Организационно-правовые вопросы управления качеством продукции на промышленном предприятии (монографія, 1979); Державне управління в УкраМ: централізація та децентралізація (монографія у співавтор., 1997); Державне управління: теорія і практика (монографія у співавтор., 1998).

ПОЛЮХОВИЧ Валерій Іванович

Кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник відділу проблем державного управління та адміністративного

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРІВ 657

права Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України.

Досліджує проблеми адміністративного права, державного управління, податкового права.

Автор близько ЗО наукових праць, у тому числі: Державна податкова служба в Україні: організація і діяльність (монографія, 1999); Правові засади оподаткування в Україні: нинішній етап та напрями реформування (брошура у співавтор., 1999); Особливості правового захисту прав платників податків при здійсненні адміністративного оскарження рішень органів державної податкової служби в Україні (у зб. "Правова держава", 2000).

СТЕФАНЮК Володимир Сергійович

Кандидат юридичних наук, перший заступник Голови Верховного Суду України.

Автор понад 40 наукових праць, у тому числі: Державне управління: теорія і практика (монографія: у співавтор., 1998); Судова система України та судова реформа (монографія, 200І); Законодавство України про судову і правоохоронну діяльність (монографія, 2002).

ТИМОФЄЄВ Володимир Олександрович

Кандидат економічних наук, завідувач відділу з соціальних питань та праці Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України.

Досліджує проблеми економіки праці, соціального захисту населення.

Автор низки наукових праць, у тому числі: Соціально-економічні механізми регулювання ринку праці та заробітної плати (монографія, 2001); Реформа організації оплати праці в Україні: етапи, шляхи та механізми вдосконалення (у журн. "Вісник Технологічного університету Поділля", 2001); Реструктуризація підприємств: трудовий аспект (у журн. "Підприємництво, господарство і право", 2001).

ТКАЧ Галина Йосипівна

Кандидат юридичних наук, доцент кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права юридичного факультету Львівського національного університету ім. І. Франка. Досліджує проблеми адміністративного права. Автор низки наукових праць, у тому числі: Природа і види адміністративного розсуду (у журн. "Право України", 2002);

658  ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРІВ

Окремі питання адміністративно-правового захисту прав громадян (у зб. "Вісник Львівського національного університету", 2001). £

ФІЛІШІОВСЬКИЙ Віктор Миколайович

Кандидат економічних наук, завідувач кафедри державної служби Луганського центру перепідготовки і підвищення кваліфікації державних службовців.

Досліджує проблеми економіки праці, державної служби, служби в органах місцевою самоврядування. Автор понад 100 наукових праць, у тому числі: Державна служба: організаційно-правові основи і шляхи розвитку (монографія у співавтор., 1999).

ХАРИТОНОВА Олена Іванівна

Кандидат юридичних наук, докторант кафедри адміністративного і фінансового права. Одеської національної юридичної академії.

Досліджує проблеми адміністративного права, адміністративного процесу, порівняльної адміністративістики. Автор понад 50 наукових праць, у тому числі: Біржове право (підручник, 2001); Порівняльне право Європи (2002); Рецепція права у контексті розвиту політики та культури (посібник, 2002).

ЯКИМЧУК Микола Костянтинович

Кандидат юридичних нау к, завідувач кафедри кримінального права і процесу юридичного факультету Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича. Досліджує проблеми дерзкавного управління, прокурорського нагляду.

Автор близько 40 наукових праць, у тому числі: Проблеми управління в органах прокуратури України: теорія і практика (монографія, 2001); Управління в органах прокуратури України: теоретичні та практичні аспекти (у журн. "Право України", 2002); Функціонально-сіруктурні аспекти аналізу системи управління в органах прокуратури України (у журн. "Вісник прокуратури", 2001).

БОЯРИНЦЕВА (до 2002 р. Грибанова) Марина Анатоліївна

Здобувачка відділу проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права ім. В.М.Ко-рецького НАН України.

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРІВ  659

Досліджує проблеми адміністративного права, адміністративної правосуб'єкгності. Автор низки наукових праць.

ГОНЦЯЖ Януш

Фахівець з питань державного управління, адміністративної

реформи (Польща).

Автор кількох наукових публікацій в українських юридичних

виданнях.

ЄРМОЛШ Володимир Павлович

Здобувач Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН

України.

Досліджує проблеми конституційного права.

Автор низки наукових праць.

КІЗІМА Наталія Володимирівна

Молодший науковий співробітник відділу проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. Досліджує проблеми адміністративного права, адміністративної відповідальності. Автор низки наукових праць.

КОВАЛЕНКО Володимир Леонідович

Науковий співробітник відділу проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН Укргіїни. Досліджує проблеми державної служби. Автор понад 20 наукових праць, у тому числі: Новий підхід до регулювання поведінки державних службовців (у зб. "Вісник державної служби України", 1999); Яким бути: новому Закону України "Про державну службу": деякі питання теорії і практики законотворення (у журн. "Право України", 2000); Типи та види державної служби: новин підхід до класифікації (у наук, доп. "Наукові засади реформування державної служби в Україні", 2000).

КОЛІУШКО Ігор Борисович

Здобувач відділу проблем державного управління та адміністративного права Інституту дгржави і права ім. В.М.Корецько-го НАН України, голова Центру політико-правових реформ.

660

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРІВ

Досліджує проблеми адміністративного права, адміністративної реформи, державної служби.

Автор близько 20 наукових праць, у тому числі: Адміністративна реформа для людини (брошура у співавтор., 2001); Розвиток адміністративного права як умова успішної реалізації адміністративної реформи (у зб. "Правова держава", 2001); Виконавча влада та проблеми адміністративної реформи в Україні (монографія, 2002).

ТИМОЩУК Віктор Павлович

Заступник голови Центру політико-правових реформ, експерт. Досліджує проблеми державного управління, державної служби, адміністративного процесу. Автор низки наукових праць.

ЯНЮК Наталія Володимирівна

Асистент кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права Львівського національного університету ім. І. Франка.

Досліджує проблеми адміністративного права. Автор низки наукових праць, у тому числі: Проблеми співвідношення нюнять "посадова особа" і "службова особа" в адміністративному праві (у журн. "Право України", 2001); Основи адміністративно-правового статусу посадової особи (у зб. "Вісник Львівського національного університету", 2001).

ОСНОВНІ НАУКОВІ ПРАЦІ

УКРАЇНСЬКИХ ПРАВОЗНАВЦІВ

З ПРОБЛЕМ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ТА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА

(за період з 1980 року)

АВЕР'ЯНОВ В.Б. Органи виконавчої влади в Україні. - К., 1997. - 48 с.

АВЕРЬЯНОВ В.Б. Аппарат государственного управления: содержание деятельности и организационные структуры. — К., 1990. -148с.

АВЕРЬЯНОВ В.Б. Организация аппарата государственного управления (структурно-функциональный аспект). - К., 1985. - 146 с.

АВЕР 'ЯНОВ В.Б., АНДРІЙКО О. Ф. Виконавча влада і державний контроль. - К., 1999. - 48 с.

АВЕРЬЯНОВ В.Б., КРУПЧАН О.Д. Виконавча влада: конституційні засади і шляхи реформування. - X., 1998. - 52 с.

Адміністративне право України: Підручник для юрид. вузів і фак. / За ред. ЮЛ. Битяка. - X., 2000. - 520 с.

Адміністративна реформа для людини (науково-практичний нарис) / За заг. ред. I.E. Коліушка. - К., 2001. - 72 с.

Адміністративна відповідальність в Україні: Навчальний посібник. -2-ге видання /За заг. ред. А.Т. Комзюка. -Х.,2001.- 112с.

Адміністративна реформа - історія, очікування та перспективи / Упорядник В.П. Тимощук. - К., 2002. - 100 с.

АНДРИЙКО О. Ф. Контроль в демократическом государстве: проблемы и тенденции. - К., 1994. - 166 с.

662  ОСНОВНІ НАУКОВІ ПРАЦІ ... З ПРОБЛЕМ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ...

АНДРІЙКО О. Ф. Державний контроль у сфері виконавчої влади.

- К, 1999. - 45 с.

АНДРІЙКО О.Ф. Державний контроль: теорія і практика. - К., 1999.- 24с.

Аппарат государственного управления: интересы и деятельность.

-  К, 1993. - 260 с.

АРІСТОВА І.В. Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти. - X., 2000. - 368 с.

БАНДУРКА ОМ. Основи управління в органах внутрішніх справ України: теорія, досвід, шляхи вдосконалення. - X., 1996. - 398 с.

БАНДУРКА A.M., ТИЩЕНКО Н.М. Административний процесе: Учебник. - X., 2001. - 352 с.

БИТЯК Ю.П. Адміністративне право: Конспект лекцій. - X., 1997. - 168 с.

ВАСИЛЬЕВ А.С. Административное право Украины (общая часть): Учебное пособие. -X., 2001. - 288 с.

ВАСИЛЬЕВ А.С. Управленческие решения в производственных организациях (правовой аспект). - К., 1986. - 198 с.

Відповідальність у державному управлінні та адміністративне право. Наукова доповідь / За заг. ред. В.Б. Авер 'янова. - К., 2001. - 70 с.

ГЛАДУН 3. С. Державне управління в галузі охорони здоров'я. -Тернопіль, 1999 - 212 с.

ГОЛОСНІЧЕНКО І.П. Попередження корисливих проступків засобами адміністративного права. - К, 1991. - 206 с.

ГОЛОСНІЧЕНКО І.П. Адміністративне право України (основні категорії і поняття): Навчальний посібник. - Ірпінь, 1998. - 108 с.

ГОНЧАРУК С.Т. Адміністративне право України: Навчальний посібник. - К., 2000. - 240 с.

ОСНОВНІ НАУКОВІ ПРАЦІ ... З ПРОБЛЕМ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ...   663

Демократизация аппарата государственного управления. - К., 1990. - 304 с.

Державна служба: організаційно-правові основи і шляхи розвитку/За заг. ред. В.Б. Авер 'янова. - К, 1999. - 272 с.

Державне управління в Україні Навчальний посібник / За заг. ред. В.Б. Авер'янова. - К., 1999. - 266 с.

Державне управління та адміністративне право в сучасній Україні: актуальні проблеми реформування / За заг. ред. В.Б. Авер 'янова, І.Б. Коліушка. - К, 1999. - 50 с.

Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. В.Б. Авер'янова. - К., 1998. - 432 с.

Державне управління в Україні: централізація і децентралізація. - К, 1997. - 448 с.

Державний контроль у сфері виконавчої влади. Наукова доповідь / За заг. ред. В.Б. Авер'янова. - К., 2000. - 60 с.

Державний службовець в Україні (пошук моделі). - К., 1998. -272с.

ДОДИН КВ. Административная деликтология. Курс лекций. -Одесса, 1997.-116с.

ДОДИН Е.В. Исполнение постановлений о наложении административных взысканий: Учебное пособие. - Одесса, 1999. - 68 с.

Інформатизація, право, управління (організаційно-правові питання). - К, 2002. - 196 с.

КАЛЮЖНЫЙ РА. Научно-технический прогресс в деятельности правоохранительных органов. -К., 1990. - 160 с.

КИВАЛОВ С.В. Организационно-правовые основы таможенного дела в Украине. - Одесса, 1994. - 78 с.

КИВАЛОВ С.В. Таможенное право (Административная ответственность за нарушение таможенных правил). - Одесса, 1996. - 147 с.

664   ОСНОВНІ НАУКОВІ ПРАЦІ ... З ПРОБЛЕМ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ...

КІВАЛОВ С.В., БІЛА Л.Р. Адміністративне право України. На-вчально-методичний посібник. - Одеса, 2001. - 302 с.

КИСІЛЬ С.П. Центральні органи виконавчої влади України: стан і розвиток. - К, 1999. - 78 с.

КИСІЛЬ Л.Є. Керівник підприємства: компетенція та адміністративна відповідальність. - К., 1998. - 82 с.

КОВАЛЬ Л.В. Адміністративне право України. Курс лекцій. - К., 1994.-154с.

КОЛІУШКО І.Б. Виконавча влада та проблеми адміністративної реформи в Україні. - К.; 2002. - 260 с.

КОЛПАКОВ В.К. Адміністративне право України: Підручник. -К, 1999. - 736 с.

КРОТЮК В.Л. Національний банк - центр банківської системи України. Організаційно-правовий аналіз. - К., 2000. - 248 с.

КРУПЧАНО.Д. Організація виконавчої влади. - К, 2001. - 132 с.

КУБКО Е.Б. Программно-целевая организация государственного управления (сущность, правовая основа, хозяйственная практика). -К., 1988. - 230 с.

КУШНАРЬОВА Т.Є., КУЧЕРЯВЕНКО М.П. Система податкових органів України. - X., 2000. - 240 с.

ЛУК'ЯНЕЦЬ Д.М. Інститут адміністративної відповідальності: проблеми розвитку. - К., 2001. - 220 с.

НАГРЕБЕЛЬНЫЙ В.П. Управление материально-техническим обеспечением сельского хозяйства. - К, 1985. - 114 с.

Научно-технический прогресс: управление и право (методологический аспект). - К., 1989. - 184 с.

НИЖНИК Н.Р. Государственно-управленческие отношения в демократическом обществе. - К., 1995. - 206 с.

ОСНОВНІ НАУКОВІ ПРАЦІ ...З ПРОБЛЕМ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ...   665

Наукові засади вирішення організаційно-правових проблем адміністративної реформи в Україні. Наукова доповідь / За заг. ред. В.Б. Аеер 'янова. - К., 1999. - 48 с.

Наукові засади реформування державної служби в Україні. Наукова доповідь / За заг. ред. В.Б. Авер 'янова. - К, 2000. - 55 с.

ОПРИШКО В. Ф. Государственное управление качеством продукции. - К., 1980. - 132 с.

ПАВЛОВИЧ ЗА. Государственное управление агропромышленным комплексом. - К., 1984. - 232 с.

ПЕРЕПЕЛЮК В.Г. Адміністративний процес. - Чернівці, 2001. -316с.

ПЕТРИШИНА.В. Государственная служба. Историко-теоретиче-ские предпосылки, сравнительно-правовой и логико-понятийный анализ. - X., 1998. - 182 с.

ПОЛЮХОВИЧ В.І. Державна податкова служба України: організація та діяльність. - К., 1999. - ПО с.

ПУХТИНСКИЙ Н.А. и др. Аппарат исполкома местного Совета и информационное обеспечение его работы. - К., 1982. - 208 с.

Руководитель в аппарате государственного управления (организационно-правовые проблемы). - К., 1988. - 342 с.

Реформування державного управління в Україні: проблеми і перспективи. - К., 1998. - 362 с.

РЯБЧЕНКО О.П. Держава і економіка: адміністративно-правові аспекти взаємовідносин. - X., 1999. - 304 с.

САМСОНОВ В.М. Административное законодательство: понятие, содержание, реформа. - X., 1991. - 116 с.

СЕЛИВАНОВ АА. Государственное управление экономикой союзной республики: организационно-правовые проблемы. - К., 1988. -168с.

666  ОСНОВНІ НАУКОВІ ПРАЦІ ... З ПРОБЛЕМ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ...

СЕЛІВАНОВА.О. Адміністративний процес в Україні: реальність і перспективи розвитку правових: доктрин. - К, 2000. - 68 с.

СЕЛІВАНОВ В.М. Право і влада суверенної України: методологічні аспекти. - К„ 2002. - 724 с.

СИРЕНКО В. Ф. Проблема интереса в государственном управлении. - К, 1980. - 178 с.

СИРЕНКО В. Ф. Интересы в системе основных институтов советского государственного управления. - К., 1982. - 214 с.

Совершенствование аппарата государственного управления. Конституционный аспект. - К., 1982 - 214 с.

Теоретичні засади вирішення проблем державного управління в Україні. Наукова доповідь / За заг ред. Ю. С. Шемшученш, В.Б. Авер !я-нова. - К., 1995. - 24 с.

ТИЩЕНКО Н.М. Административно-процессуальный статус гражданина Украины: проблемы теории и пути совершенствования. -X., 1998.-268с.

ФРОЛОВА О.Г. Новітня методологія в управлінні в органах внутрішніх справ. - Донецьк, 2001. - 312 с.

ФУРСА С.Я., ЩЕРБАК С.В. Виконавче провадження в Україні. -К., 2002. - 480 с.

ЦВЄТКОВ В.В. Державне уітравління: основні фактори ефективності (політико-правовий аспект). - X., 1997.

ЦВЄТКОВ В.В., ГОРЕАТЕНХО В.П. Демократія. Управління. Бюрократи. - К., 2001. - 248 с.

ЦВЕТКОВ В.В., ЩЕРБАК А.И. Дисциплина и ответственность в аппарате государственного управления. - К., 1985. - 224 с.

ШАПОВАЛ В.М. Виконавча влада в розвинутих країнах (консти-туційно-правовнй аспект). - К., 11996. - 60 с.

ШЕМШУЧЕНКО Ю.С. Государственное управление охраной окружающей среды в союзной республике. - К., 1987. - 280 с.

ОСНОВНІ НАУКОВІ ПРАЦІ ... З ПРОБЛЕМ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ...

667

Эффективность и качество управленческой деятельности (государственно-правовой аспект). - К., 1980. - 302 с.

ЮЗЬКОВ Л.П. Государственное управление в политической системе развитого социализма. - К., 1983. - 156 с.

ЯКИМЧУК М.К, Проблеми управління в орган;іх прокуратури України: теорія і практика. - К., 2001. - 440 с.

J

Наукове видання

Авер'янов Вадим Борисович, Андрійко Ольга Федорівна, Битяк Юрій Прокопович, Кізіма Наталія Володимирівна, Коваленко Володимир Леонідович, Коліушко Ігор Борисович Лук'янець Дмитро Миколайович Шаповал Володимир Миколайович та ін.

ВИКОНАВЧА БЛАДАІ АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО

За загальною редакцією В.Б. АВЕР'ЯНОВА

Науково-технічну підготовку видання здійснили В.М. Дубенко, Я.Г. Назарина

Редактор Н.І. Кунцевська

Верстка Г.П. Кондрашина, В.Т. Ткаленка

Видавничий Дім "Ін-Юре" "Юрнаукацентр"

Підписано до друку 9.10.2002. Формат 60 * 84 V16. Папір офсетний.

Гарнитура Тайме. Друк офсетний. Обл.-вид. арк. 38,8. Вид. № 2-11. Наклад 500 прим. Зам. № 143. Ціна договірна.

Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України 01001, Київ - 1, вул. Трьохсвятительська, 4