Глава 3. Юридичні особи як суб'єкти

адміністративної відповідальності

П Суперечливість наукових поглядів на проблему. Питання про те, чи можуть бути юридичні особи суб'єктом адміністративної відповідальності, вже давно є предметом дискусії українських вче-них-правознавців.

Так, Л.В.Коваль зазначав: "Тривалий досвід (зокрема 30-50-х років) свідчить про неефективність застосування адміністративної відповідальності до юридичних осіб (у 1961 р. від цієї практики відмовились). Адміністративна відповідальність - це репресивний вид відповідальності, за якого покарання має характер особистого зазнавання кари, а вплив спрямовується на волю правопорушника з тим, щоб змусити його відчувати певне психічне переживання кари, докладати зусиль до подолання мотивів, якими обумовлюється його ірраціональна поведінка, та стимулювати мотиви, що мають схилити правопорушника до поведінки, яка узгоджується з правовими нормами. Лише особиста (персональна) відповідальність за адміністративні правопорушення може забезпечити здійснення таких функцій покарання, як осуд, страхання, запобігання, виправлення, перевиховання. Тут встановлення особистої вини та форм її прояву є основною умовою (суб'єктивною підставою) застосування відповідальності, покарання. Відсутність вини не створює складу проступку. До того ж виз-

 

Д.М. Лук 'янець   543

нання суб'єктами адміністративної відповідальності юридичних осіб не узгоджується з процесуальним порядком порушення справ про адміністративні правопорушення, що передбачає складання протоколу на конкретну особу, ознайомленім її з матеріалами справи, отримання від неї пояснень тощо" 1.

Аналогічну думку щодо неможливості юридичної особи бути суб'єктом адміністративного проступку, але з дещо іншою аргументацією, висловлював ГП.Бондареню. Він зазначав: "Помилковість твердження окремих авторів, що суб'єктом адміністративного проступку може бути юридична особа, полягає в тому, що вони механічно підмінюють поняття суб'єкта адміністративного примусу поняттям суб'єкта адміністративного проступку, безпідставна розширюють межі адміністративної відповідальності, включаючи до неї і правопорушення, які не є адміністративними проступками і за які не настає адміністративна відповідальність, а застосовуються заходи адміністративного запобігання або адміністративного припинення" 2.

Водночас Г.П.Бондаренко визнавав, що тривалий час у радянській правовій науці та законодавстві була поширена думка, що суб'єктом адміністративного проступку можуть бути юридичні особи. Однак Указом Президії Верховної Ради СРСР "Про подальше обмеження штрафів, що накладаються в адміністративному порядку" від 21.06.61р. було встановлено: "Скасувати накладення штрафів в адміністративному порядку на установи, підприємства й організації. Встановити, що штрафи відповідно до чинного законодавства накладаються на тих службових осіб, які в порядку виконання своїх службових обов'язків повинні вживати з;аходів до своєчасного виконання встановлених правил" 3. Цілком зрозуміло, що за умов радянського планового господарства така ідея була виправданою, оскільки замість перекладання грошей з однієї "майже" державної кишені до іншої вводилась конкретна відповідальність винних посадових осіб 4.

Проте майже через двадцять років ст. 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 19.02.81 р. "Про порядок введення в дію Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про адміністративні правопорушення" було встановлено, що вступ в силу цих Основ не стосується діючих актів законодавства з питань відповідальності юридичних осіб в адміністративному порядку. Як зазначив В.І. Новоселов: "Ця норма має принципове значення для визнання юридичних осіб одним із суб'єктів адміністративної відповідальності поряд з іншими суб'єктами - громадянами, посадовими особами, іноземними громадянами й особами без громадянства... Встановлення адміністративної відповідальності юридичних осіб - один із засобів забезпечення виконання покладених на них обов'язків, її потрібно розглядати також як складе-

 

544  РОЗДІЛ XII • ГЛАВА З

ву частину єдиної системи щодо забезпечення соціалістичної законності і державної дисципліни"5.

Найбільш послідовно позицію щодо визнання юридичних осіб суб'єктами адміністративної відповідальності відстоює Є.В. Додін. Навіть після прийняття згаданого Указу Президії Верховної Ради СРСР від 21.06.61 р. він зберіг свою точку зору 6 і продовжує дотримуватись її і сьогодні 7'8. Зокрема, він наголошує: "Тривалий час в адміністративно-правовій науці суб'єктом проступку визнавалась лише фізична особа, що знайшло своє відображення у Кодексі України про адміністративні правопорушення.

Однак розвиток ринкових відносин, виникнення приватного підприємництва зробили необхідним посилити контроль з боку держави за додержанням юридичними особами обов'язків у сфері здійснення виконавчої влади і встановити адміністративну відповідальність у разі порушення цих обов'язків" 9. У навчальному посібнику харківських учених адміністративній відповідальності юридичних осіб присвячено навіть розділ в одній із тем10. Аналогічної точки зору дотримуються й деякі інші автори, зокрема стверджуючи, що "суб'єктами адміністративних правопорушень можуть бути делікто-здатні фізичні та юридичні особи, які скоїли ті чи інші правопорушення" 11.

На Першій національній науково-теоретичній конференції "Адміністративне право: сучасний стан і напрями реформування" (м. Яремне, 18-21 червня 1998 р.) 12, і на Другій такій самій конференції (м. Суми, 25-27 травня 2000 р.)13 неодноразово зверталась увага на те, що юридичні особи є повноцінними суб'єктами адміністративної відповідальності.

Аналогічну думку висловлюють і російські вчені-правознавці. Зокрема, про необхідність визнання юридичних осіб суб'єктами адміністративної відповідальності йшлося на Всеросійській науково-практичній конференції "Актуальні проблеми адміністративного пр'а-ва Росії", що відбулась у травні 1998 р.14 В цілому стан розробки проблеми адміністративної відповідальності юридичних осіб у Росії можна виразити так: "Хоча питання адміністративної відповідальності юридичних осіб ще є предметом дискусій спеціалістів і поки не отримало у вітчизняному праві ні концептуально визначеного, ні практично прийнятного розв'язання, проте чимало діючих нормативних правових актів уже передбачають таку відповідальність" 15.

Слід також зазначити, що й ті вчені, котрі свого часу виступали проти визнання юридичних осіб суб'єктами адміністративної відповідальності, поступово змінювали своє ставлення до цього питання. Так, наприклад, Л.В.Коваль зазначав: "Особливим видом

 

Д.М. Лук 'янецъ  545

адміністративної відповідальності є відповідальність за порушення законодавства про виняткову (морсььу) економічну зону України (Закон України "Про виняткову (морську) економічну зону України", 1995 p.), оскільки суб'єктами відповідальності, .псу застосовує рай(міськ)суд, можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, які вправі оскаржувати постанову суду" 16.

Деякі дослідники, не заперечуючи можливості юридичних осіб бути суб'єктами адміністративної відповідальності, вііажають, що дана позиція більше відповідає перспективам удосконалення інституту адміністративної відповідальності, ніж реаліям сьогоднішнього дня17.

Однак і на сьогодні досить поширеним аргументом проти віднесення юридичної відповідальності, що передбачається різноманітними законами для юридичних осіб, до адміністративної18 є твердження про те, що суб'єктом адміністративної відповідальності не може бути юридична особа 19. При цьому ключовою тезою є те, що юридичні особи не передбачені як суб'єкти адміністративних правопорушень у тексті КпАП.

Н.О.Саніахметова, зокрема, зазначає: "...штрафи, що стягуються Антимонопольним комітетом України відповідно до сг. 19 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", слід відрізняти від стягнення штрафів як заходів адміністрагивної відповіда,гьності згідно з Кодексом про адміністративні правопорушення України (КпАП).

їх відмінність можна простежити за декількома підставами. Так, вони відрізняються за суб'єктами правопорушення, на яких штрафи накладаються. Штрафи за ст. 19 Закону застосовуються лише до підприємців - юридичних осіб, а згідно з КпАП - до посадових осіб органів влади й управління, керівників (розпорядників кредитів) підприємств (об'єднань, господаремлх товариств тощо), а також до громадян, що займаються підприємшщькою діяльністю без створення юридичної особи (тобто до фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності" 20.

Це положення є досить спірним. Відсутність юридичних осіб серед суб'єктів адміністративної відповідальності, передбачених КпАП України, ще не свідчить про їх неможливість бути такими.

О Обгрунтування адміністративної деліктоздатності юридичних осіб. Перше фундаментальне наукове дослідження поняття юридичної особи було здійснено Ф.К.Савін'ї у середині XIX ст. і увійшло в історію під назвою "теорія фікцій" або "теорія уособлення". Суть теорії фікцій полягає в такому: оскільки, з одного боку, волею, свідомістю, тобто властивостями суб'єкта права, володіє тільки

 

546  РОЗДІЛ XII • ГЛАВА З

людина, окрема людські особистість, а з другого боку, життя дає численні приклади того, як майнові права належать не окремій людині, а спілці людей, корпорації, законодавець визнає за цією корпорацією властивості особистості, суб'єкта. Інакше кажучи, ця корпорація уособлюється, персоніфікується. При цьому законодавець розуміє, що корпорація особистістю бути не може, тобто припускає фікцію. Зазначена теорія була прийнята законодавством і водночас зазнала критики з боку юристів. Слабкі сторони цієї теорії є очевидними: фікцію застосовують лише внаслідок тимчасової відсутності у юриспруденції достатніх технічних засобів.

Особливе місце у доктринах юридичної особи посідає концепція її існування як реального суб'єкта реальних суспільних відносин. Засновник так званої органічної теорії юридичної особи (ХГірке стверджував, що юридична особа - це особливий тілесно-духовний організм, спільна особистість. Це не продукт правопорядку, а реально існуючий організм, на який держава впливає, але не закликає до життя. Органічна теорія виходить з того, що всі колективи, які задовольняють відомим фактичним умовам, є юридичними особами. Усяка юридична особа має потребу у волі для здійснення своїх прав. Тим часом реальна воля існує тільки у людини, тому тільки людські індивіди і можуть висловлювати волю колективних осіб, а це можливо, якщо останні мають відповідні органи. У такій побудові орган є ні чим іншим, як індивідом, що передає назовні волю колективної особи. Колектив у юридичному сенсі є ніщо без своїх органів. Між колективом і органом не існує ніяких юридичних стосунків, оскільки вони представляють єдину особу. Існує одне юридичне ціле, колектив, організований, мислячий і бажаючий через свої органи.

Ця теорія також була піддана критиці, але прибічники ідеї О.Гірке розвинули її в рамках так званої реалістичної теорії. Зокрема, Л.Мішу іР.Салейль зауважували, щоб людський колектив перетворився на самостійну особу, відмінну від суми індивідів, що його складають, необхідні: а) наявність у колективу постійного інтересу, відмінного від індивідуальних інтересів його членів; б) відповідна організація, здатна виявляти колективну волю, представляти і захищати спільний інтерес; в) включення колективу в юридичне середовище.

Сучасна доктрина юридичної особистості корпорацій у цілому базується або на теорії фікцій, або на органічній (реалістичній), або на позитивістських теоріях юридичної особи, практично не вносячи нічого принципово нового в жодну з них. Разом з тим, як це не парадоксально, існуюча і нині множинність теорій юридичної особи не впливає негативно на практику його функціонування. Першочергова мета, яка стояла перед дослідниками феномена юридичної особи, -

 

Д.М. Лук 'янець 547

обгрунтування розмежування майна корпорації й учасників цієї корпорації, а також третіх осіб. Саме спільність вказаної мети, незважаючи на різнобій думок, об'єднує теорії юридичної особи і дозволяє всім їм чудово обслуговувати потреби сучасного капіталістичного обігу. Юридична особа постає як суб'єкт публічного і приватного права, що вступає в цивільні, адміністративні, кримінальні та трудові відносини від свого власного імені і відповідаючого в рамках цих відносин власним майном 21.

Враховуючи це, не зовсім зрозумілими є твердження деяких дослідників про те, що юридична особа - цивільно-правова категорія і її застосування для регулювання інших суспільних відносин не виправдане ні теоретично, ні практично 22.

Якщо на стадії свого максимального розвитку категорією "юридична особа" охоплювались всі його суспільні відносини, закладеш у поняттях "обмін", "обіг", за сучасних умов суспільні відносини не обмежуються вже обміном, а включають і відносини між державою та суб'єктами підприємництва, а також між засновниками підприємства і самим підприємством та торкаються параметрів регулювання й управління їх господарською (підприємницькою) діяльністю. В результаті категорією юридичної особи неможливо опосередкувати обсяг їх правосуб'єктності. Логічним продовженням її стає категорія "суб'єкт підприємництва", а конкретним її виразом — підприємство. Але це зовсім не означає відмови від поняття юридичної особи. Всі підприємницькі структури й організації, що беруть участь у сфері обігу, повинні володіти правами юридичної особи23.

Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражі або у третейському суді.

Як зазначалося вище, для правопорушника відповідальність полягає у виконанні додаткових обов'язків обтяжуючого характеру або в обмеженні його прав. Із наведеного в Цивільному кодексі України визначення юридичної особи випливає, що стосовно юридичних осіб існує потенційна можливість застосування санкцій різноманітного характеру:

• володіння відокремленим майном зумовлює можливість застосування санкцій майнового (за змістом) характеру ( стягнення недоїмки, штрафу, пені тощо);

•  можливість набувати від свого імені майнових та особистих немайнових прав зумовлює застосування санкцій у вигляді обмежень цієї можливості (наприклад, ст.37 Закону України

 

54fl   РОЗДІЛ XII • ГЛАВА З

"Про зовнішньоекономічну діяльність" передбачено застосування до конкретних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності індивідуільного режиму ліцензування у випадках порушення такими суб'єктами положень цього Закону стосовно антимо-нопольних заходів, заборони недобросовісної конкуренції, обмеження реекспорту, заборони демпінгу та інших зазначених в ньому положень, що встановлюють певні заборони, обмеження або режими здійснення зовнішньоекономічних операцій з дозволу держави. Крім того цією ж статтею передбачено тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності у разі порушення цього закону або пов'язаних з ним законів України, проведення дій, які можуть зашкодити інтересам національної економгжої безпеки);

• організаційна єдність зумовлює можливість застосування санкцій, направлених на ліквідацію цієї єдності (наприклад, ст.53 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачено, що якщо суб'єкт господарювання зловживає монопольним (домінуючим) становищем на ринку, органи Антимонопольного комітету України мають право прийняти рішення про примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище).

Таким чином, юридична особа є потенційно деліктоздатною, тобто здатна нести відповідальність, причому не тільки цивільно-правову, а й адміністративну. Цивільно-правова відповідальність використовує тільки один напрям впливу на юридичних осіб, виключно через майно. В той же час адміністративна відповідальність охоплює всі можливі напрями впливу.

Як уже було вказано вище, поняття адміністративного правопорушення (проступку) включає в себе і передбаченість настання за це діяння адміністративної відповідальності, але законодавство не містить в собі її чіткого визначення. В цьому випадку логічним буде твердження про те, що юридична особа не може бути суб'єктом адміністративного правопорушення (в контексті КпАП). При цьому, однак, нічим не заперечується ісігування інших підстав адміністративної відповідальності, суб'єктом яких може бути і юридична особа.

Навіть якщо взяти визначеная адміністративного правопорушення, наведене у ст. 9 КпАП, поза його зв'язком з іншими нормами Кодексу, то воно є цілком придатним і для юридичних осіб за умов певного коригування вказаних у ньому форм вини.

Взагалі, уявляється неправ:нльним розглядати питання адміністративної відповідальності вшлючно крізь призму КпАП. Норми,

 

Д.М. Лук'янецъ 549

що стосуються адміністративних правопорушень фізичних осіб, є лише частиною норм, що утворюють інститут адміністративної відповідальності, і цей інститут є значно багатшим за змістом, ніж це можна собі уявити, досліджуючи КпАП. ЕІодночас КпАП - це єдиний нормативний акт, норми якого дають змогу визначати класифікаційні ознаки адміністративної відповідальності, а відтак служать відправною точкою для досліджень у сфері адміністративної відповідальності.

Багато європейських країн, зіткнувшись з проблемою зростання правопорушень і злочинів, що скоюються корпораціями та іншими юридичними особами, давно пішли шляхом введення інституту відповідальності юридичних осіб за вчинення не тільки адміністративних, а й кримінальних правопорушень. Водночас їх кримінальна відповідальність встановлена у Франції, Фінляндії, Бельгії, Данії, Японії, Канаді, СІЛА, Кореї, Голландії, Норвегії, Австрії і деяких інших країнах. Адміністративна відповідальність юридичних осіб, причому кодифікованими актами, введена в Німеччині, Італії та Португалії.

Слід зазначити, що цей інститут найширше використовується у праві Європейської Спільноти 24. Іноді у літературі зустрічається згадування і про так звану "квазікримінальну", а за суттю адміністративно-кримінальну відповідальність юридичних осіб. Зокрема, така відповідальність передбачена у законодавстві Швеції, Італії та Бельгії. В Італії, наприклад, така відповідальність передбачена за порушення законодавства про свободу конкуренції, у Бельгії - у податковій, митній та сільськогосподарській сферах 25.

Сучасні дослідники стверджують, що необхідність введення відповідальності (як кримінальної, так і адміністративної) юридичних осіб за вчинення, головним чином, господарських та економічних правопорушень пов'язана багато в чому з тією обставиною, що всередині колективного суб'єкта або спільноти (підприємства, корпорації) діють потужні фактори, які впливають на індивідуальну волю окремих членів цієї спільноти.

Багато кримінологічних досліджень підтвердили висловлене ще в 30-х роках німецьким юристом Р.Бушем припущення, що із включенням до спільноти з протиправною направленістю в окремого учасника цього колективу із-за завищеної оцінки інтересів спільноти послаблялись стримуючі мотиви, яких ніби достатньо для перешкоджання протиправному, але індивідуальному діянню. Готовність окремого члена віддати перевагу інтересам спільноти порівняно з вимогами правових заборон стимулюється через так звану методику колективної нейтралізації, яка дає можливість члену спільноти находити легітимацію своєї неналежної поведінки. До цього часто додається

 

550 РОЗДІЛ XII • ГЛАВА З

соціальна залежність окремого члена спільноти й удаваний етичний нейтралітет господарських правопорушень, на тлі якого меркне індивідуальна санкція кримінально-правової або адміністративної норми.

При вчиненні юридичними особами правопорушень проявляється вплив і характерного для сучасного господарського життя поділу праці. В окремого члена спільноти не виникає усвідомлення неправомірної направленості конкретного виконуваного ним акта поведінки, оскільки він не уявляє, та й не може уявити, що бере участь у неправомірному діянні. Крім того, окремий співучасник правопорушення у такій ситуації часто не виконує повного складу правопорушення. До того ж специфіка поділу праці на виробництвах і підприємствах дозволяє перекладати відповідальність за діяння з осіб, повинних її понести відповідно до закону, на залежних від них підлеглих.

З поділом праці тісно пов'язані труднощі встановлення суб'єкта правопорушення. Часто неможливо встановити конкретну особу, яка безпосередньо вчинила правопорушення. Річ в тому, що керівництво підприємства і менеджери просто перекладають вину один на одного. При цьому неможливо встановити, чиї заперечення відповідають дійсності.

Крім того, часто зустрічаються посилання на те, що з підписаними документами той чи інший відповідальний працівник у зв'язку з завантаженістю роботою не зміг ознайомитись особисто. Перевірити ж, входило це до його обов'язків чи ні, неможливо. Іноді через те, що ці обов'язки строго не закріплюються. Настільки ж мало піддається доказуванню давання співробітникові доручення на здійснення спеціальних обов'язків як необхідна умова для притягнення його до відповідальності.

У літературі домінує думка, що для правопорушень юридичних осіб характерним є те, що винесення лише індивідуального покарання стосовно члена спільноти - правопорушника, має на саму юридичну особу недостатній превентивний вплив. Значна шкода, що завдається правопорушеннями юридичних осіб, і отримана господарська вигода незіставні з розміром індивідуального покарання, який зазвичай незначний і при його визначенні необхідно враховувати майнове становище особи. При цьому не зважають на те, що юридична особа, яка отримує вигоду від цього, залишається поза впливом закону 2б.

До речі, у новому Кодексі Російської Федерації про адміністративні правопорушення запропоновано визнати юридичних осіб самостійним суб'єктом адміністративних правопорушень, однак це положення зумовило неоднозначну реакцію серед російських вчених.

 

Д.М. Лук'янець  551

Так, наприклад, В.Д. Сорокін вважає визнання юридичних осіб суб'єктами адміністративної відповідальності однією з двох тенденцій, що руйнують цілісність інституту адміністративної відповідальності. Основним аргументом на користь цієї думки, який використовує В.Д.Сорокін, є те, що один із основоположних принципів адміністративної відповідальності принцип вини, але для юридичних осіб непридатні визначення вини і її форми, які застосовуються при визначенні вини фізичних осіб. Вину ж юридичних осіб він вважає стороннім агрегатом у класичній конструкції інституту адміністративної відповідальності27.

І все ж таки уявляється, що проблему вини юридичної особи можна вирішити, і в цій книзі здійснено спробу запропонувати один із варіантів можливого вирішення цієї проблеми.

Розуміючи важливість питання, розробники проекту нового Кодексу України про адміністративні простугош передбачили в ньому адміністративну відповідальність не тільки фізичних, а й юридичних осіб.

Таким чином, питання про визнання юридичних осіб суб'єктами адміністративної відповідальності може і повинно бути вирішено на користь визнання їх такими за умов розв'язання проблеми підстав адміністративної відповідальності юридичних осіб, а також не менш важливої проблеми визначення вини юридичних осіб.

Література (до гл.З)

1. Коваль Л. Яким бути адміністративному кодексу України // Право України. - 1993. - №3. - С.24.

2. Бондаренко Г.П. Адміністративна відповідальність в СРСР. - Львів: ЛДУ, 1975.-С.77.

3.   Там само. — С.64 - 65.

4.   Зуб И. О правовой природе финансовых са нкций // Предпринимательство, хозяйство, право. - 1997. - №3. - С.9.

5- Новоселов В. Административная ответственность юридических лиц// Советская юстиция . - 1981. - № 23. - С.10.

6. Додин Е.В. Субъект административного проступка // Ученые записки ВНИИСЗ. - Вып.5, М. - 1965. - С.49

7.   Додін Є.В. Удосконалення законодавства про адміністративну відповідальність юридичних осіб / Концепція розвитку законодавства України.-К., 1996. - С.114-115.

8.   Додин Е.В. Административная ответственность в свете Конституции Украины // Юридический вестник. — 1997. — № 3. — С.72

9. Додін Є.В. //У кн.: Державне управління: теюрія і практика/ За заг. ред. В.Б. Авер'янова. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - С.270.

 

552 РОЗДІЛ XII • ГЛАВА З

10.  Битяк Ю.П., Зуй В.В. Административное право Украины (Общая часть): Учебное пособие. - X.: Одиссей, 1999. - С.133-136.

11. Гончарук С.Т. Адміністративна відповідальність за законодавством України: Навчальний посібник. —К., 1995. — С.40.

12.  Матеріали конференції "Адміністративне право: сучасний стан і напрями реформування". — К., 1998. — С. 11, 43, 56.

13.   Українське адміністративне право: актуальні проблеми реформування / Збірник наукових праць. - Суми: "Ініціатива", 2000 - С. 116,279.

14.   Бекетов О.И. Актуальные проблемы административного права России// Государстве и право. - 1999. — № 5. - С.87.

15.   Мосин Е Ф. Административная ответственность за правонарушения в сфере бизнеса. - СПб.: ЭЛБИ, 1998. - С.41.

16.   Коваль Л.В. Адміністративне право: Курс лекцій. — К.: Вентурі, 1996.-С.129.

17.   Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 1999. - С.296.

18.  Завгородний Б. Правомерность применения к гражданам- предпринимателям административной ответственности и финансовых санкций за одно нарушение // Бизнес (Документы, комментарии, консультации). - 1999. -№1-2.-С.62.

19.  Лысенко В. Финансовые санкции и Конституция Украины // Бизнес (Документы, комментарии, консультации). - 1999. - № 40. - С.36-37.

20.  Саниахметова Н. Санкции за нарушение антимонопольного законодательства // Бизнес (Документы, комментарии, консультации). — 1998. — № 16. - С.38.

21. Хохлов Е.Б., Бородин В.В. Понятие юридического лица: история и современная трактовка // Государство и право. — 1993. — № 9. — С. 153—156.

22. Кравчук В. Визначення сфери застосування інституту юридичної особи II Право України. - 1998. - № 4. - С.77.

23. Зинченко С.А., Лапач В.А. Субъект предпринимательства как юридическое лицо // Государство и право. -1995. - № 7. - С.52.

24.  Иванов Л. Административная ответственность юридических лиц // Закон. - 1998.-№ 9. - С.90.

25.  Крылова Н.Е. Уголовная ответственность юридических лиц во Франции: предпосылки возникновения и основные черты // Вестник Московского университета. - Серия И; Право. - 1998. - № 3. - С.69-70.

26. Иванов Л. Административная ответственность юридических лиц // Закон. - 1998. - №9. - С.90-91.

27.  Сорокин В.Д. О двух тенденциях, разрушающих целостность института административной ответственности // Известия высших учебных заведений. Правоведение. - СПб, 1999. - № 1. - С.51.

 

Д.М. Лук'янецъ   553

«все книги     «к разделу      «содержание      Глав: 90      Главы: <   74.  75.  76.  77.  78.  79.  80.  81.  82.  83.  84. >