1.2.2. Ознаки державного управління

Державне управління виступає як соціальне явище, адже воно є керівництвом кимось або чимось, атрибутом суспільного життя, якому характерні ознаки суспільного життя, і проявляється там, де є спільна діяльність людей. Будучи конкретно-історичною формою соціального управління, державне управління являє собою виконавчо-розпорядчу діяльність, основним напрямком якої є виконання законодавчо-нормативних актів. Виконання цієї функції досягається за допомогою використання необхідних владно-юридичних повноважень. Державне управління є також специфічним засобом спрямовуючого впливу управлінської діяльності на процеси функціонування та розвитку держави. Вищевикладене дає підстави вирізнити найхарактерніші ознаки державного управління:

- державне управління - це, передусім, соціальне, політичне явище;

-   державне управління  і  органи, що здійснюють  його  функції, є складовою частиною єдиного механізму державної влади;

-  державне управління - це процес реалізації державної влади, її зовнішнє, матеріалізоване вираження, і поза цим не існує. Зміст влади найяскравіше виявляється в державному управлінні.12

Такі найхарактерніші особливості поняття "державне управління".

Управлінню притаманні свої об'єкти і суб'єкти управління. Об'єктами управління можуть бути поведінка окремих людей та груп, суспільна праця і виробництво, технічні засоби (верстати, машини, агрегати), тварини і рослини. Відповідно до цього (до об'єкта) прийнято поділяти управління на декілька видів: технічне (керівництво технічними процесами, управління механізмами, агрегатами), біологічне (регулювання розмноженням та розвитком тварин і рослин) та соціальне (управління людьми, управління в суспільстві).

З огляду на предмет дослідження нас цікавить передусім соціальне управління, яке відрізняється від двох попередніх видів вольовим впливом одних суб'єктів управлінського впливу на свідомість і волю інших, а його об'єктами є соціальна організація суспільства з притаманними їй соціальною структурою й соціальними процесами.

Для соціального управління характерна численність об'єктів, які утворюють декілька видів управління: державне управління, громадське, апаратне (організаційне), церковне та сімейне. Кожен з цих видів має свій власний окремий об'єкт управлінського впливу, специфічну правову базу, організаційний порядок функціонування, відповідальність тощо. Державне

12 Реформування державного управління в Україні проблеми І перспективи / Наук кер В В Цветков.-С. 35.

управління є ключовим видом, який включає в себе апаратне управління (рис.1.1).

Громадське          Церковне

Законодавча діяльність

Виконавчо-розпорядча діяльність

Діяльність щодо

здійснення правосуддя

Рис. 1.1 Види управління.

Отже, управління буде розглядатися нами як суспільне явище, передусім як соціальне управління. Біологічне і технічне управління мають свій окремий предмет дослідження, велику групу наук і фахівців, які їх вивчають, цілком заслуговують на окремі ґрунтовні наукові пошуки і дослідження, а тому нами розглядатися не будуть.

Соціальне управління -- це явище, яке характеризує внутрішню властивість суспільства, що випливає з його системної природи, суспільного характеру праці, процесу спілкування людей в процесі праці та в житті. Його зміст полягає у цілеспрямованому впливі на суспільство і на окремі частини (ланки), з метою їх упорядкування, удосконалення і розвитку. Без управління неможливе цілеспрямоване функціонування суспільства. Саме тому його найважливішою складовою частиною є державне управління, тобто управління через державу, за допомогою державного апарату, головне призначення якого полягає в управлінні суспільними і державними справами. Управління - це соціальна функція, що реалізується через владно-організуючу діяльность, яка узгоджує спільну працю і побут людей з метою досягнення поставлених загальносуспільних цілей та завдань.

Отже, соціальне управління - це управління суспільством, а оскільки суспільство є доволі абстрактним поняттям, яке складається з усіх людей, то соціальне управління є управління людьми, їх поведінкою, суспільними справами.

Соціальне управління розуміють як реалізацію організаційних функцій, які створюють необхідні умови для досягнення в процесі спільної діяльності людей поставленої мети. Система соціального управління дуже широка і багатопланова, що спирається на існування та функціонування

інститутів громадянського суспільства І держави - політичних партій, громадських організацій, органів державної влади. В умовах існування держави, концентрації в її руках основних важелів управління найважливішою частиною соціального управління є державне управління. При цьому воно є основним видом соціального управління і співвідноситься з останнім як часткове і загальне. Державне управління носить підзаконний характер, спрямований від виконавчої влади з гарантованою обов'язковістю, нормативністю, що забезпечені примусовою силою держави. Соціальне ж управління базується значною мірою на організаційних, моральних нормах. Прикладом може слугувати громадське управління, яке розглядається як організований вплив об'єднань громадян на реалізацію окремих функцій і завдань управління, їх участь в управлінні, роботі самоврядних органів. У сімейному управлінні, де між членами родини існують зв'язки суто організаційні, проявляються деякі елементи управління: вироблення спільних цілей, ухвалення рішень, узгодження інтересів, досягнення поставленої мети тощо.

Спільні соціальні завдання зумовлюють певне тяжіння видів, що передбачає впорядкування, організацію соціально-економічних, адміністративно-політичних, культурних процесів. Окрім того, цей взаємозв'язок обумовлений існуванням єдиного спільного суб'єкта

управління -держави.

Головне призначення держави полягає в тому, щоб керувати суспільними справами. Будь-яка держава як організація політичної влади в суспільстві, як соціальний і політичний інститут проявляє себе у "зовнішніх" стосунках саме через практичне здійснення цієї влади. Яка влада - така й держава. Державна влада втілюється в діяльності державних органів, які у своїй сукупності утворюють механізм держави.

Професор В.В.Цветков вказує такі фактори, що найбільшою мірою характеризують сутність соціального, в тому числі державного управління:

» суспільство як соціальна організація - це складна самокерована система, що самоуправляється, яка постійно перебуває в русі й не може жити без безперервного управління. Тому управління є способом існування соціальної організації, її іманентний елемент;

» управління є особливою соціальною функцією, яка виникає з потреби самого суспільства як складної динамічної самокерованої системи (що самоуправляється) і супроводить усю історію суспільства, набуваючи політичного характеру і відповідних державних форм у суспільстві соціального розшарування;

» кожному типу соціальної організації, кожному конкретно-історичному суспільству притаманні свій зміст, свої специфічні процеси, форми і методи управління. Тому зміст управління не можна зрозуміти, відірвавши його від свого середовища;

« соціальне управління - елемент системи суспільних відносин І його характер, зміст залежать від її сутності. В свою чергу соціальне управління в кінцевому підсумку зводиться до впорядкування та розвитку суспільних відносин;

« з переходом у постіндустріальне суспільство, з розвитком науково-технічної революції, зростанням і ускладненням техніки значно зростає питома вага управління речами та процесами виробництва. За таких умов від людини вимагається розкрити весь свій творчий потенціал, щоб успішно виконати нові трудові функції і соціальні обов'язки, а її роль як соціальної істоти, яка здійснює управління речами, і значення управління людьми не тільки не стануть меншими, а, навпаки, зростуть, хоча і зазнають суттєвих якісних змін;

» "матеріальний" зміст управління як соціальної функції виявляється передусім в організуючій діяльності, що здійснюється шляхом об'єднання, узгодження, регулювання, координації, контролю, а також владно-регулюючими і примусовими заходами. Тим самим наголошуємо на організаційній за своїми формами і методами сутності управління, яке найбільш чітко виражається в організації колективних зусиль та у розподілі обов'язків між їх учасниками у досягненні конкретної мети, в регулюванні повсякденної діяльності суб'єктів управління, в контролі за здійсненням поставленої мети, в організаційному забезпеченні всіх стадій управлінського процесу;

» управління за своєю сутністю зводиться до взаємодії суб'єктів та об'єктів, його змістом є впорядкування системи, приведення її у відповідність з притаманними їй закономірностями існування й розвитку. При цьому суб'єкт і об'єкт управління с складно організованими системами зі своїми елементами, їх об'єднують спільні управлінські закономірності. Сутність цієї взаємодії полягає в природі зв'язків суб'єктів та об'єктів і причинно-наслідкової залежності, що виникає при цьому. Чим вищий ступінь відповідності суб'єкта об'єкту, тим ефективніше саме управління.13