5.3.  Організаційний аспект інформатизації діяльності органів державної влади

Розглянемо другий аспект реалізації державної інформаційної політики — організаційний. Як вже відзначалося, саме від організаційної стадії процесу управління залежить в основному успіх справи. Завдання реалізації державної інформаційної політики відповідно до затвердженої концепції, а також до запропонованого варіанту її розвитку і на основі чинного законодавства є завданням державного управління, для практичного вирішення якого необхідно виконання ряду умов.

По-перше, у системі органів державної влади повинна бути сформована єдина структура, функцією якої є проведення державної інформаційної політики. Ця структура повинна охоплювати всі гілки і рівні державної влади і включати як спеціалізовані органи влади, що забезпечують регулювання інформаційної сфери, так і підрозділи в інших органах влади, що відповідають за інформаційні аспекти діяльності у сфері їх компетенції.

По-друге, проведення державної інформаційної політики повинно координуватися з єдиного центру на рівні вищого керівництва країни у разі персональної відповідальності однієї з вищих посадових осіб держави за вирішення цього завдання.

По-третє, державне управління інформаційною сферою повинно бути планомірно забезпечене фінансовими і матеріальними ресурсами за рахунок бюджетного фінансування — виходячи з реальних можливостей держави за статтею витрат на державне управління.

На жаль, зараз не тільки жодна з перерахованих умов у повному обсязі не виконується, але і на рівні вищого українського керівництва проведення цілеспрямованої інформаційної політики не розглядається в ряду першочергових завдань державного управління. Подібне неадекватне ставлення до інформаційної політики призводить до негативних наслідків, що істотно відбивається на всій ході реформ в Україні. Таке ставлення державної влади до інформаційної політики потребує якнайшвидшої зміни. При цьому варто враховувати прямий зв'язок регулювання інформаційної сфери з комплексною проблемою реформування системи державного управління. Вважаємо корисним нагадати, що державна інформаційна політика на відміну від державної політики інформатизації (програм інформатизації) повинна враховувати проблеми інформаційних прав особистості, узгодження інтересів людини — суспільства — держави, тобто повинна бути соціально-технологічною.

Нагальна потреба у реформі системи державного управління України визначається тим, що існуюча система виявляється недієздатною реалізувати і жорстко контролювати виконання законодавчих та нормативних актів, що прийняті вищими органами державної влади, а також ефективно здійснювати оперативне управління тими сферами соціально-економічного життя суспільства, що частково або цілком знаходяться в сфері державного регулювання. Суттєву роль відіграє невідповідність методів і технологій державного управління новим політичним і соціально-економічним умовам, що випереджаючим чином (стосовно змін системи державного управління) складаються в процесі реформ. Реформа системи державного управління повинна здійснюватися на основі законодавчого визначення функцій та завдань всіх елементів системи, приведення структури державного апарату в повну відповідність цим функціям і завданням, законодавчого закріплення прав та обов’язків держслужбовців і впровадження нових технологій державного управління, що засновані на сучасних інформаційно-комунікаційних технологіях.

Завдання формування структури органів державної влади, що відповідає за проведення державної інформаційної політики, і впровадження сучасних інформаційно-комунікаційних технологій у всі сфери державного управління (інформатизації державного управління), хоча, по суті, і є організаційно-технологічними, повинні вирішуватись як першочергові завдання державної інформаційної політики і реформи системи державного управління. В сучасних умовах організаційно-технологічне забезпечення не тільки визначає ефективність вирішення будь-якого завдання державного управління, але й в цілому принципову можливість його вирішення, особливо в інформаційній сфері.

Зараз саме державна влада є найбільш забезпеченим матеріальними та організаційними ресурсами споживачем та джерелом інформації. Тому організаційно-технологічне удосконалювання інформаційного забезпечення діяльності системи органів державної влади є необхідною умовою і першим найважливішим кроком до формування загальнодержавної інформаційно-комунікаційної інфраструктури та єдиної системи національних інформаційних ресурсів на основі сучасних інформаційно-комунікаційних технологій і технічних засобів, а також ефективним стимулом до прискорення розвитку ринку інформаційної продукції і послуг. При цьому необхідно враховувати той факт, що в міру лібералізації політичних, економічних і соціальних умов життєдіяльності суспільства та держави інформаційне забезпечення системи органів державної влади повинно ускладнюватися, а не спрощуватися.

Дії органів державної влади в усіх напрямках створення єдиного інформаційного простору повинні бути регламентовані законодавством, що визначає права та обов’язки центральних та місцевих органів державної влади й органів місцевого самоврядування щодо створення державних інформаційних ресурсів та організації доступу до них, а також системою стандартизації та уніфікації форм документів, класифікаторів, засобів інформаційних технологій, протоколів зв'язку та інших засобів інформатизації. Важливою умовою формування державних інформаційних ресурсів є забезпечення кооперативних зв'язків як по горизонталі, так і по вертикалі.

"Горизонтальна кооперація" необхідна для створення єдиної методології комплексного збору первинної інформації органами державної влади про різноманітні об'єкти: юридичні особи, географічні об'єкти і т.ін. Метою горизонтальної кооперації цього виду є скорочення витрат на підготовку первинної інформації, що повинна надаватися державним органам відповідно до законодавства.

"Вертикальна кооперація" заснована на тому, що на всіх рівнях управління використовується інформація, що створена на місцях, а також та, що утримується в міжгалузевих банках даних, які враховують потреби декількох центральних відомств. У цих випадках кооперація ставить ціль – скорочення витрат на обробку інформації в різноманітних відомчих інформаційних системах.

Важливим координуючим елементом єдиного інформаційного простору повинен стати механізм Державного замовника, який повинен передбачати проведення експертизи проектів, а також інформування суспільства про їх результати.

Загальнонаціональним інструментом, що забезпечує облік державних інформаційних ресурсів, повинен стати Державний інформаційний реєстр, у якому будуть надані описи інформаційних масивів, баз даних та інших видів інформаційних ресурсів, що утворюються за рахунок бюджету. Використання Державного інформаційного реєстру дозволить істотно знизити витрати на створення і підтримку державних інформаційних ресурсів.

Особливо необхідна комплексність проведення робіт із стандартизації та сертифікації засобів та систем інформатизації на сучасному етапі щодо формування та розвитку єдиного інформаційного простору України. Сертифікація засобів інформаційних технологій та систем інформатизації, яка є заключним етапом оцінки їх якості і конкурентноздатності, потребує повної нормативно-методичної та інструментальної підтримки. Роботи щодо стандартизації доцільно проводити в рамках єдиної програми створення нормативної, інструментальної та методичної бази сертифікації засобів та систем інформатизації. В цій програмі повинні бути передбачені розробки щодо розвитку комплексу базових та функціональних стандартів, що обов'язкові для застосування у разі формування і використання державних інформаційних ресурсів і інформатизації органів державної влади. Основу комплексу стандартів повинні складати міжнародні та державні стандарти й інші нормативні документи. Ці документи повинні бути основою вимог щодо засобів і систем інформатизації на всіх стадіях їх життєвого циклу, контролю якості, верифікації, іспитів та сертифікації як самих засобів і систем інформатизації, так і атестацій та сертифікації випускаючих їх виробництв. Формування та реалізація цієї програми є важливою формою організації взаємодії органів державної влади під час реалізації державної політики у сфері інформатизації і розвитку відповідної складової єдиного інформаційного простору України.

Принциповою особливістю розвитку єдиного інформаційного простору України є необхідність встановити обов'язкову для всіх жорстку технологічну дисципліну під час формування державних інформаційних ресурсів. Інформаційні ресурси органів державної влади являють собою сукупність розподілених баз даних за відомчим, територіальним і проблемним принципами.

Особливу увагу в процесі інформатизації державного управління слід приділяти регіональному аспекту цього завдання. В процесі формування в Україні відносин на нових демократичних принципах жодна соціально-економічна або політична проблема, жодне завдання державного управління не може бути успішно вирішено без стійкої інформаційної взаємодії між центром та регіонами. Державна політика у сфері інформатизації державного управління в регіональному аспекті в першочерговому порядку повинна забезпечити: створення ефективної системи узгодження інтересів і дій в інформаційній сфері між центральними і місцевими органами державної влади; формування системи нормативного правового забезпечення процесів інформатизації з урахуванням регіональної специфіки; оптимізацію рішення державних завдань, що включають мінімізацію трансакційних витрат щодо інформатизації державного управління в масштабах регіонів і країни в цілому; постійний моніторинг розвитку регіональних складових національної інформаційно-комунікаційної інфраструктури і ринку інформаційної продукції та послуг. Головними координаційними, науково-методичними та організаційно-технологічними центрами в реалізації державної політики у сфері регіональної інформатизації можуть стати інформаційні центри міжрегіональних інформаційних співтовариств. На ці центри може бути покладено обов’язок координувати розробку, впровадження та експлуатацію центральних інформаційних систем, що використовують територіально-розподілену інформацію, і формування системи депозитаріїв державних інформаційних ресурсів на регіональному рівні.

У формуванні єдиної інформаційно-комунікаційної інфраструктури та системи національних інформаційних ресурсів, основою яких може бути централізовано-децентралізована мережа інформаційних центрів — депозитаріїв інформації, що пов'язані високошвидкісними комунікаційними каналами з великою пропускною спроможністю, визначальну роль поряд із органами державної влади повинні грати недержавний сектор економіки та різноманітні інституціональні структури громадянського суспільства. Для притягнення ресурсів недержавного сектору, а також, можливо, закордонних ресурсів необхідно в рамках проведеної інформаційної політики забезпечити комплекс відповідних правових і економічних умов. Щодо правового комплексу умов, то про це вже йшлося в підрозділі 3.3.

Тому слід зупинитися на організаційно-технологічній складовій цього комплексу умов. На організаційно-технологічному рівні законодавчо визначено завдання органів державної влади та місцевого самоврядування щодо надання інформаційних послуг населенню. Воно повинно вирішуватися винятково в інтересах споживача таким чином, щоб споживач міг одержувати необхідну документовану інформацію з гарантією її достовірності в зручному для нього місці, в зручний час і в різноманітних стандартних формах. Інформація органів державної влади і місцевого самоврядування повинна бути широко доступна для всіх соціальних верств населення. Тому покриття витрат щодо її надання за рахунок споживача може бути припустимо тільки на безприбутковій основі, в обмежених кількостях і диференційовано по видах і формах надання інформації. Широкі можливості для такого необхідного вирішення завдання надають сучасні інформаційно-комунікаційні технології. Надання інформаційних послуг недержавним сектором в інтересах масового користувача може забезпечуватися тільки економічними методами. Державне регулювання ринку інформаційної продукції та послуг повинно здійснюватися на засадах заохочення сумлінної конкуренції, боротьби з монополізмом окремих виробників і збалансованого підходу до об'єднання компаній і концентрації власності та ресурсів. Зберігання конкуренції, боротьба з монополізмом окремих виробників або фірм, що надають послуги, є наріжним каменем державного регулювання.

У підрозділі 4.2 ми вже обговорювали механізм взаємодії з громадськістю як невід'ємну частину і найважливішу функцію державного управління. Цей механізм, у першу чергу, потребує організаційного забезпечення. У структурі органів державної влади слід створити спеціалізовані підрозділи із зв'язків з громадськістю, які б забезпечували регулярне надання інформації про результати діяльності органів влади, плани та прийняті рішення, а також реалізували інформаційно-виховну функцію, що спрямована на освіту громадськості в сфері відповідальності цих органів. При цьому необхідна централізована координація їх діяльності щодо забезпечення єдності інформаційної політики.

Суттєву роль у зміцненні взаємодії з громадськістю можуть зіграти консультативні громадські ради та комісії при органах державної влади, які спеціалізуються за укрупненими напрямками діяльності цих органів. Головне завдання таких структур — виявлення суспільно-значимих проблем, ставлення громадськості до підходів влади щодо їх рішення, визначення можливих компромісів і найменш конфліктних рішень у разі наявності протиріч. Накопичений досвід діяльності консультативних структур при різноманітних органах державної влади України показує, що при некоректному підході до формування та організації роботи таких структур є серйозна небезпека їх виродження через нездатність виконувати поставлені завдання.

У підрозділі 4.2 ми вже розглядали питання про правову регламентацію діяльності громадсько-політичних структур суспільства, що є важливим проривом на шляху побудови демократичного громадянського суспільства. Тому, на наш погляд, державна інформаційна політика в перехідний період повинна бути спрямована на створення рівних правових та економічних умов для всіх. Це сприятиме інтенсивній інформатизації діяльності різних громадсько-політичних структур, включаючи впровадження новітніх інформаційно-комунікаційних технологій, і оптимальному (з погляду доступності, оперативності та зручності користування) залученню громадсько-політичних структур та їх інформаційних ресурсів до єдиної загальнодержавної інформаційно-комунікаційної інфраструктури й системи національних інформаційних ресурсів.

Роль і вплив традиційних ЗМI на всі процеси життєдіяльності суспільства та держави, особливо в період глибоких політичних і соціально-економічних перетворень, важко переоцінити. Відомо, що ЗМI не знаходять стійкої матеріальної бази для вільної самостійної діяльності, тому це надає можливість фінансово-промисловим групам, що народжуються, змогу правильно оцінити значення ЗМI та правову й економічну ситуацію, яка створюється у цій галузі, оперативно залучити лобістські та фінансові механізми й ефективно використовувати ЗМI у своїх інтересах. В подібній ситуації державній владі необхідно зберігати на певний час державні ЗМI і стимулювати створення громадсько-державних ЗМI й здійснювати діючу, насамперед, економічну підтримку недержавних ЗМI, забезпечуючи рівноправну вільну конкуренцію та інтенсивний розвиток ринку масової інформації.

У сфері телекомунікацій об'єднання різноманітних компаній на національному та міждержавному рівнях повинно відбуватися обов'язково з дозволу відповідних органів. Так, у США це виконує Федеральна комісія зв'язку і Міністерство юстиції, які визначають, чи не призведе об'єднання двох або більш компаній до виникнення монополії, яка усуне конкуренцію і, як слідство, з часом понизить якість і розмаїтість послуг, що надаються діловому світу та населенню, призведе до зростанню цін за послуги. Тому всі значні американські телевізійні компанії, що зараз шукають партнерів на своїх і чужих ринках, знаходяться під пильною увагою цих органів. В Україні цими державними органами повинні стати Державний комітет інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України, Національна рада України з питань телебачення та радіомовлення, що є постійно діючим позавідомчим державним органом, який підзвітний Верховній Раді України та Президентові України.

У зв'язку з інтеграцією єдиного інформаційного простору України у світовий інформаційний простір і розширенням взаємодії українських інформаційних мереж з Internet перед державними органами постає проблема інформаційного захисту національних ресурсів, що припускає вирішення, крім правових, ряд організаційних питань. Так, необхідно забезпечити умови для ефективної роботи Комісії з питань інформаційної безпеки [105]. На Апарат Ради національної безпеки та оборони України покладено організаційне та інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності цієї Комісії. При цьому вона зобов'язана координувати дії міністерств, інших центральних органів виконавчої влади країни у сфері забезпечення інформаційної безпеки, здійснювати постійний контроль за її забезпеченням.

Міжнародний досвід підтверджує актуальність вирішення проблеми інформаційної безпеки для забезпечення національної безпеки будь-якої держави. Інформаційна взаємодія суб'єктів у єдиному інформаційному просторі поряд із правовим забезпеченням потребує прийняття організаційних і технічних заходів щодо захисту інформації. Ці заходи повинні передбачати:

запобігання випливу, втраті і підробці інформації;

запобігання загрозі інформаційної небезпеки особистості, суспільства, держави;

запобігання несанкціонованим діям щодо знищення, модифікації, перекручування, копіювання, блокування інформації;

запобігання іншим формам незаконного втручання в інформаційні ресурси та інформаційні системи, забезпечення правового режиму існування інформації та документації як об'єктів власності;

захист конституційних прав громадян щодо зберігання особистої таємниці і конфіденціальності персональних даних, що є в інформаційних системах;

зберігання таємності, конфіденціальності документованої інформації;

забезпечення прав суб'єктів господарювання в інформаційних процесах у разі розробки, виробництва і застосування інформаційних систем, інформаційних технологій та засобів їх забезпечення;

сертифікацію засобів та систем забезпечення інформаційної безпеки, що використовуються для створення єдиного інформаційного простору;

підготовку кадрів для створення служб інформаційної безпеки на всіх рівнях державного управління;

створення інформаційно-довідкового фонду з проблем інформаційної безпеки та інформаційно-аналітичного забезпечення організацій, що беруть участь у створенні єдиного інформаційного простору.

Правила організаційної взаємодії суб'єктів єдиного інформаційного простору повинні забезпечувати виконання законів, зберігання державної і комерційної таємниці. Ці правила повинні регламентоватися законодавчими і підзаконними актами.

Проблеми інформаційної безпеки мають і деякі геополітичні аспекти. Так, необхідно обмежити інформаційну експансію впливових закордонних фірм, їх прагнення нав'язати національним інформаційним і телекомунікаційним мережам та системам власні умови функціонування у світовому інформаційному просторі, що можуть надати тим країнам односторонні політичні та економічні переваги.

Порушення встановлених правил поведінки в єдиному інформаційному просторі можуть призвести до розкриття державної або комерційної таємниці, нанесення матеріальної або моральної шкоди фізичним чи юридичним особам, а також обмеження прав громадян на доступ до інформаційних ресурсів. Щоб запобігти таким порушенням, правове забезпечення варто доповнити нормами, які б передбачали не тільки адміністративну відповідальність за несанкціоновані дії, але й кримінальну.

Апаратно-програмні засоби в єдиному інформаційному просторі повинні забезпечувати захист інформації на любому з етапів її електронної обробки, зберігання і прийомопередачі. Апаратно-програмні засоби захисту інформації повинні відповідати вимогам, що встановлені Комісією з питань інформаційної безпеки, Державним комітетом зв'язку і інформатизації України, Радою національної безпеки й оборони України, іншими компетентними органами державної влади. Вирішення цих завдань дозволить забезпечити захист державних інформаційних ресурсів, що складають основу єдиного інформаційного простору, і сприятиме його ефективному функціонуванню.

З метою швидкого й суттєвого зменшення залежності України від засобів, що закуповуються за кордоном або виробляються у країні за імпортними ліцензіями, програми і плани робіт, що здійснюються в рамках міжнародного співробітництва, слід ув'язувати з програмами розвитку вітчизняної промисловості, засобами нових інформаційних технологій. В них варто враховувати координацію міжнародних зв'язків центральних та місцевих органів державної влади. При цьому необхідно передбачити:

використання організаційного і технічного досвіду розвинутих країн світу;

використання зарубіжної інформації для формування вітчизняних інформаційних ресурсів;

організацію експорту вітчизняних інформаційних ресурсів;

забезпечення можливості доступу юридичних і фізичних осіб України до інформаційних ресурсів розвинутих країн світу;

впровадження міжнародних стандартів, що регламентують форми надання інформації, протоколи зв'язку і комунікацій щодо забезпечення входження користувачів із своїх кінцевих пристроїв до міжнародних систем зв'язку і телекомунікацій;

забезпечення участі України як повноправного члену в міжнародних програмах і проектах, що пов'язані із формуванням світового інформаційного простору, створенням нових інформаційних технологій і інформатизацією прикладних напрямків світового співробітництва (створення і використання світових систем банківської інформації, науково-технічної інформації і т.ін.);

забезпечення участі в роботі міжнародних організацій під час розробки документів, що пов'язані із законодавчим, нормативним регулюванням у сфері створення і розвитку інформаційних ресурсів, засобів інформаційних технологій, систем телекомунікацій і зв'язку, систем інформатизації;

можливості складання контрактів із зарубіжними фірмами щодо закупівлі засобів нових інформаційних технологій, які б забезпечували стійкий розвиток єдиного інформаційного простору України;

придбання ліцензій і створення спільних підприємств з виробництва засобів новітніх інформаційних технологій.

У разі міжнародного співробітництва доцільно здійснювати інформаційний супровід всіх робіт — від укладення двосторонніх і багатосторонніх угод до придбання засобів інформаційних технологій для центральних і місцевих органів державної влади.

Варто зауважити, що успіх всіх цих дій повинен визначитися комплексним вирішенням двох стадій процесу управління в органах державної влади – розробкою та реалізацією управлінських рішень .