ПЕРЕДМОВА
Державне управління як надзвичайно вагома складова змісту діяльності держави, фактично усіх їх органів вивчається багатьма науками – загальноуправлінськими, економічними, соціологічними, політичними, юридичними тощо. На цей час можна говорити про існування певного конгломерату міждисциплінарних знань про державне управління, який уможливив виокремлення як наукової спеціальності для кваліфікації наукових кадрів так званих «наук з державного управління». Гносеологічне ядро цих наук складає теорія державного управління, що є комплексною науковою галуззю.
У становленні й розвитку вітчизняної теорії державного управління величезну роль відіграли юридичні науки, а серед них – наука адміністративного права. І це невипадково, оскільки ще за радянських часів саме увага вчених-адміністративістів дала вирішальний поштовх системному дослідженню проблематики державного управління, яке в той період тлумачилось як одна з основних форм здійснення повновладдя народу.
Природно, що державне управління досліджується юридичними науками переважно в межах тих явищ і процесів, які перебувають у сфері правового регулювання. Оскільки ж державне управління (як і загалом управління, що здійснюється в суспільстві) має організаційну природу, то набуло поширення позначення аспектів державного управління, що є предметом вивчення юридичних науками, як «організаційно-правових аспектів» державного управління.
Враховуючи, що серед галузей права, які регулюють суспільні відносини, що складаються у державному управлінні, ключова роль належить адміністративному праву, дослідження організаційно-правових аспектів державного управління є складовою частиною саме адміністративно-правової науки. Саме через напрацювання цієї наукової галузі юриспруденція робить свій внесок у розвиток теорії державного управління.
Так склалося, що до цього часу українська адміністративно-правова наука все ще не позиціонувала себе як домінуюча управлінсько-правова наукова галузь. Значний час був витрачений на даремні спроби виокремити спеціалізовану «юридичну» теорію державного управління, що, як виявилося, суперечить комплексній, різноаспектній природі власне досліджуваного явища – державного управління. Як наслідок, певний час «управлінсько-правові» й «адміністративно-правові» дослідження проблематики державного управління здійснювались ніби паралельно, не сприяючи консолідації зусиль правознавців.
Лише з другої половини 90-х років минулого століття, приблизно з початку роботи над концептуальним обгрунтуванням передбачуваної адміністративної реформи в Україні, почали узагальнюватись результати організаційно-правових досліджень державного управління, що найбільш концентровано були представлені науковцями-адміністративістами. Останнім часом ці результати були суттєво збагачені підготовленими ними узагальнюючими колективними монографіями «Державне управління: теорія і практика» (К., 1998. – 432 с.) і «Виконавча влада і адміністративне право» (К., 2002. - 668 с.).
8
Звичайно, потреби державно-правового розвитку країни, особливо в контексті дуже повільно і суперечливо здійснюваної адміністративної реформи, вимагають значно ширших і активніших зусиль адміністративно-правової науки щодо аналізу багатогранної проблематики державного управління. В інтересах її (науки) сталого і перспективного розвитку мають бути суттєво поглиблені розробки фундаментальних наукових засад визначення суспільного призначення, сутності, критеріїв раціональної побудови та ефективного функціонування системи державного управління.
Насамперед це стосується малодосліджених на сьогодні теоретико-ме-тодологічних і науково-прикладних аспектів таких, зокрема, провідних державно-управлінських явищ (інститутів), як:
органи виконавчої влади, їх адміністративна правосуб’єктність, кла
сифікація видів органів та чинники їх інтегрування в цілісну систему, шляхи
удосконалення існуючої системи органів;
функції та повноваження органів виконавчої влади, основи визна
чення їх компетенції, види відносин між ними, місце та роль «апарату»
органів, особливості статусу керівників органів та їх апарату;
правові акти управління, їх природа, види, процедури підготовки й
прийняття, удосконалення правотворчої діяльності у сфері державного
управління;
зміст та гарантії прав громадян у державному управлінні, шляхи
забезпечення ефективної реалізації цих прав, принципи здійснення.та види
адміністративних процедур за участю громадян;
способи захисту прав громадян у державному управлінні, передусім
через посилення судового контролю з боку адміністративної юстиції, за
конодавче утвердження її принципів та їх реалізація в адміністративному
судочинстві;
роль і функції державної служби, уточнення змісту її основних ка
тегорій та врахування співвідношення публічно-правового і приватно-пра
вового регулювання, зокрема щодо конкретних проваджень, властивих дер
жавній службі;
контроль у сфері державного управління, уточнення класифікації
його видів в інтересах побудови раціональної системи державного контро
лю та її законодавчого забезпечення;
інститут адміністративної відповідальності, розгляд і оцінювання
цього інституту як результату контрольної діяльності, в якій відображено
так званий «зворотний зв’язок» у державному управлінні та деякі інші.
Саме з перелічених аспектів адміністративно-правових досліджень в пропонованій книзі зроблена спроба розвинути, а з деяких питань – переглянути існуючі у вітчизняній науці погляди правознавців. Причому не в усіх випадках висловлені окремими авторами монографії думки цілком поділяються іншими учасниками авторського колективу, що свідчить про гостродискусійний характер багатьох висвітлюваних проблем.
Особливістю цього видання є усвідомлення необхідності забезпечення більшої наступності в розвитку української адміністративно-правової доктрини державного управління, чому мало б сприяти активне залучення до
9
авторського колективу, поряд з провідними вітчизняними ученими, доволі значного кола молодих дослідників, які на цей час уже підтвердили свої серйозні намагання професійно вивчати відповідні проблеми державного управління та адміністративного права.
Ця книга продовжує серію наукових видань «Адміністративно-правова реформа в Україні», підготовка якої здійснюється певним колом вітчизняних науковців-адміністративістів, основу якого складає творчий колектив відділу проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Згадана серія була розпочата монографіями: Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. В.Б. Авер ‘янова. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 432 с.; Державна служба: організаційно-правові основи і шляхи розвитку / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Ін-Юре, 1999. – 272 с.; Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Ін-Юре, 2002. – 668 с.
Книгу підготували доктори наук, професори: В.Б. Авер’янов (керівник авторського колективу) – передмова; розд. І, гл. 1.1, 2.1, 2.3–2.5; розд. II, гл. 1.2, 2.1, 2.2, 2.5; О.Ф. Андрійко – розд. VI, гл. 1.1-1.4; Ю.П. Битяк -розд. IV, гл. 4.4; розд. V, гл. 1.1, 2.1; С.В. Ківалов – розд. V, гл. 3.1–3.3; Є.Б. Кубко – розд. І, гл. 2.2; В.М. Шаповал – розд. II, гл. 1.1; В.В. Цвєт-ков – розд. І, гл. 1.4; кандидати наук: Н.В. Александрова – розд. III, гл. 1.1, 1.2, 2.1, 2.2, 3; О.В. Батанов – розд. II, гл. 1.4; Л.Р. Біла – розд. V, гл. 3.1-3.3; В.К. Колпаков – розд. II, гл. 4.1; О.Д. Крупная – розд. II, гл. 4.2; Д.М. Лук’янець – розд. І, гл. 1.2, 1.3; розд. VI, гл. 2.1-2.3; В.І. Полюхович – розд. IV, гл. 3; В.М. Сороко – розд. V, гл. 4; Г.Й. Ткач – розд. II, гл. 4.4; Н.В. Янюк – розд. II, гл. 1.3; розд. V, гл. 1.3; здобувачі: Н.О. Армаш – розд. II, гл. 4.5; М.А. Бояринцева – розд. IV, гл. 1.1–1.3; В.А. Дерець – розд. II, гл. 2.3, 2.4; В.Л. Коваленко – розд. V, гл. 1.2, 1.4, 2.3, 2.4; І.Б. Коліушко – розд. V, гл. 2.2; Р.О. Куйбіда – розд. IV, гл. 5.1-5.3; Ю.С. Педько – розд. IV, гл. 4.1–4.3; В.П. Тимощук – розд. IV, гл. 2.1–2.3; В.Ф. Харченко – розд. II, гл. 3.1–3.3, 4.3.
«все книги «к разделу «содержание Глав: 91 Главы: 1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9. 10. 11. >