3.4. Причини небажання керівників аелегувати свої повноваження та причини уникання податкових повноважень підлеглими

Зобов'язання та сподівання від делегування можуть стати могутньою силою для забезпечення гармонії та єдності у досягненні мети. Але якщо керівництво не буде зважати на потреби особистості, яка отримує повноваження, то можуть виникати великі проблеми для обох сторін. Делегування потребує ефективних комунікацій, підлеглі повинні добре розуміти, чого хоче керівник. Керівник повинен примусити підлеглого ефективно виконати поставлені перед ним завдання. Як у всіх процесах обміну інформацією та впливу, обидві сторони

93

 

>>>94>>>

мають суттєвий вплив на досягнення успіху. Уільям Ньюмен перерахував ряд причин, які впливають на небажання керівників делегувати повноваження:

1. Помилкова думка «Я зроблю це краще». Хибність цієї думки в тому, 'що, по-перше, витрати часу на виконання завдання завдають шкоди виконанню прямих обов'язків керівника. По-друге, якщо керівник не буде дозволяти своїм підлеглим виконувати нові завдання, то у підлеглих не буде підвищуватися кваліфікація.

2.  Невміння управляти. Деякі керівники так захоплюються повсякденними справами, що забувають про довгострокову перспективу і не приділяють необхідної уваги розподілу робіт між підлеглими.

3. Недовіра до підлеглих. Якщо керівник не довіряє своїм підлеглим, то вони не виявляють ініціативу, почувають себе невпевнено, часто питають, чи правильно вони виконують свої обов'язки.

4. Побоювання ризику. Оскільки керівники відповідають за роботу підлеглого, вони можуть відчувати страх, що делеговане завдання може спричинити проблему (ускладнення), за яку їм доведеться відповідати.

5.  Відсутність вибіркового  контролю для  попередження  керівництва про можливі небезпеки. Разом із делегуванням додаткових повноважень керівництво повинно створити  ефективні  механізми для одержання інформації про результати праці підлеглих. Зворотний зв'язок для одержання інформації від цих механізмів контролю допомагає спрямовувати підлеглого на досягнення поставлених цілей. Механізми контролю дають гарантію керівнику, що проблему буде виявлено раніше, ніж вона виникне.

Підлеглі зі свого боку не бажають відповідальності та уникають додаткових повноважень через такі причини:

1. Підлеглий вважає, що спитати начальника, що робити, легше, ніж самому вирішувати проблему.

2.  Підлеглий боїться критики за ті помилки, які зробив. Оскільки більша відповідальність збільшує можливість зробити помилку, підлеглий ухиляється від неї.

3.  У підлеглого немає інформації та ресурсів,  необхідних для успішного виконання завдань.

4. Підлеглий вважає, що у нього і так роботи більше, ніж він може зробити.

5. Підлеглий не впевнений у своїх силах.

94

 

>>>95>>>

6. Підлеглому за додаткову відповідальність не надають позитивних стимулів.

Більша відповідальність означає більше роботи та більше ризику для особи, яка бере її на себе. Багатьох працівників не приваблюють додаткові обов'язки, а адміністрація в свою чергу не забезпечує стимулювання більшої відповідальності. Винагорода, стимулювання можуть бути у вигляді додаткової оплати, підвищення по службі, незвичайного звання, подяки, особливого статусу та комфортніших умов праці.

Делегування тісно пов'язане з мотивацією, впливом та лідерством. Керівник повинен змусити підлеглих ефективно виконувати завдання. Як в усіх процесах обміну інформацією та впливу, обидві сторони мають істотне значення для досягнення успіху.

Для підвищення ефективності делегування керівники можуть вжити деяких заходів:

1. Створити систему контролю, необхідну для того, щоб убезпечити себе у випадку делегування великих повноважень підлеглим.

2. Визначити свої проблеми і підвищити кваліфікацію у сфері лідерства і впливу.

3. Виявляти більше довіри, тим самим усунути велику частину невпевненості підлеглих. Не слід у весь голос критикувати підлеглого, щоб вказати на недоліки в роботі.

4. Вирішити проблему комунікації (чіткий обмін інформацією, відповідність якості інформації можливостям приймати ефективні рішення). Якщо підлеглий не виконує свої завдання так, як вимагає керівництво, причиною може бути неправильна передача інформації. Поспішаючи, керівник може швидко, а тому незрозуміло, сказати, що він вимагає від працівника, а підлеглий може не зважитися задати запитання, через острах виглядати некомпетентним. Або, що буває найчастіше, підлеглий теж квапиться прийнятися за роботу. Внаслідок цього обидві сторони можуть думати, що розуміють, яке було завдання і який має бути результат. Тому робота виявляється зробленою неправильно, виправити її вже не можна, і обидві сторони розчаровані. Чіткий та зрозумілий виклад підлеглим їхніх обов'язків, завдань і меж повноважень має істотне значення для ефективного делегування.

5. Установити відповідність між повноваженнями та відповідальністю, тобто делегувати працівникові повноваження, достатні для виконання всіх завдань, за які він бере на себе відповідальність. Це відомо, як принцип відповідності. На жаль, на практиці цей принцип часто порушують. Якщо на працівника покладено відповідальність за

95

 

>>>96>>>

завдання, які він не може виконати якісно, бо не має достатніх повноважень, необхідно по можливості швидше довести це до відома свого начальника і попросити поради для вирішення проблеми.

У багатьох організаціях чітко виражене бажання розширити відповідальність підлеглих не підкріплюється системою стимулювання, яка забезпечує винагороду за прийняття додаткових повноважень. Велика відповідальність означає більше роботи і більше ризику для людини, яка її приймає. Більшість виконавців не вважають додаткові обов'язки привабливими. Пересічна людина очікує, часто досить обґрунтовано, якоїсь винагороди. Дослідження показують, що працівники мають меншу мотивацію до роботи, якщо вважають, що віддають організації більше, ніж одержують від неї. Внаслідок цього недостатність позитивних стимулів до прийняття додаткової відповідальності може заблокувати розумні спроби розподілити повноваження. Ці стимули можуть бути будь-якими (додаткова оплата, підвищення по службі тощо). Необхідність застосування винагород обґрунтована тим, що підлеглий бачить зв'язок між прийняттям додаткової відповідальності і задоволенням особистих потреб. Так само важливо для вищого керівництва створити систему стимулювання керівників за успішне делегування додаткових повноважень відповідно до цілей організації.

У практиці менеджменту України часто буває так, що керівники намагаються «затерти» своїх помічників і заступників, якщо вони ква-ліфікованіші, мають ширший кругозір, більш ерудовані. Такі працівники можуть скласти конкуренцію своїм керівникам.

У розвинених західних країнах застосовують практику, коли начальник готує собі спадкоємця. У цьому випадку керівник дозволяє собі хворити, йти у відпустку і взагалі через якісь причини тимчасово залишати організацію. Він спокійний - управління в надійних руках довіреної особи.

Повноваження на вищому рівні управління організацією, як правило, розподіляються наказом, у якому зазначено, хто і які підрозділи контролює та несе відповідальність за їхню роботу. На більш низьких рівнях управління повноваження розподіляють декількома способами.

Перший з них такий: запрошують у відділ кадрів фахівця, який пропрацював на визначеній посаді декілька років, і просять написати перелік питань, які, на його думку, він повинен вирішувати самостійно. Такі переліки складаються обсягом від декількох позицій до декількох сотень. Ознайомившись із ними, керівництво визначає завантаженість працівників і робить висновки: або скорочувати обсяг робіт, або

96

 

>>>97>>>

перерозподіляти функції, або через непотрібність скорочувати посади. Оптимальний перелік питань, які працівник має вирішувати самостійно, затверджує вище керівництво, і кандидатам на визначену посаду у відділі кадрів вручають цей перелік. Одночасно працівнику видають питання, які вирішує його підлеглий (підлеглі), і питання, які вирішує безпосередній начальник. У цьому разі спробу «переадресувати» питання на інший рівень управління буде розглянуто як грубе порушення внутрішнього розпорядку в організації.

Другий спосіб пропонує використовувати метод виключення. Цей метод полягає в тому, що керівник будь-якого рангу за визначений період часу - це може бути від 5 до 20 днів (чим більше днів, тим краще і точніше результат) - детально записує все, що він робив протягом дня. Після цього проводять аналіз, який показує, з яких питань приймаються рішення. Якщо рішення одного й того самого питання повторюються по кілька разів на день - це перший сигнал, щоб делегувати функцію на рівень нижче. Рішення подібних питань - це рутина, яка поглинає більшу частину часу керівника, а для рішення творчих питань у керівника практично не вистачає часу.

Раціонально використовувати робочий час допоможуть такі правила:

1. Проаналізуйте поточні проблеми і віддайте перевагу вирішенню найбільш важливих.

2. Залишіть резерв часу для вирішення непередбачених проблем.

3. Не скорочуйте час виконання роботи, щоб не шкодити її якості.

4. Остерігайтеся людей, які не шкодують вашого часу.

5. Намагайтеся менш важливі справи вирішувати до кінця робочого дня або передавайте вирішення цих питань підлеглим.

6. Не відкладайте роботу на потім, не бійтеся її, приймайтеся за роботу сміливіше.

7.  Починайте роботу, не роздумуючи над тим, чи вистачить часу.

8.  Робіть паузи в роботі, звертайтеся з думками до особистих справ, просто відпочиньте.

Третій метод залежить від важливості рішення. Про те, чи треба придбати віник, рішення приймає прибиральниця, бо вона знає краще. До речі, якщо підключити вище керівництво до вирішення цього питання, то за вартістю віник стане «золотим». Рішення про поліпшення оснастки робочих місць приймає старший майстер або начальник цеху. А от якщо потрібно придбати дороге устаткування, то це прерогатива вищого керівництва.

97

 

>>>98>>>

«все книги     «к разделу      «содержание      Глав: 118      Главы: <   25.  26.  27.  28.  29.  30.  31.  32.  33.  34.  35. >