4.6. Специфіка правотворчої та правозастосовчої діяльності у правових системах загального права

Основні риси англійського праворозуміння визначаються принципом "судовий захист є попередником права". А тому вважається, що і до сьогодні основною англійського права є норма, сформульована суддями та об’єктивована у судових прецедентах.

І хоча англійське та американське право продовжує залишатися в основному судовим правом, що створюється суддями у процесі розгляду конкретних випадків, поряд з цим, суддя на відміну від законодавця не створює рішень загального характеру. Суддя залишається суб’єктом правозастосовчої діяльності, і його основна роль – здійснення правосуддя, вирішення справи по суті. Поряд з цим, на суддю (визначених судів) покладаються правотворчі повноваження: якщо є прогалина у юридичній практиці, і є потреба її усунути.

В даний час досить широкого застосування набуло і статутне право (законодавство), яке охоплює об’ємні сфери суспільного життя і містить основні загальні принципи права.

Поряд з цим, необхідно відмітити, що законодавча (правотворча) техніка відрізняється від техніки континентального права. Нормативно-правові акти (приписи) є менш абстрактними (більш казуїстичними).

Принципи ж англійського права, що фіксуються нормативними актами інтегруються у систему загального права після застосування судовою практикою.

Протягом останнього століття у англо-американському праві розвивається тенденція на посилення правотворчих повноважень держави, але разом з тим, відбувається і полеміка у юридичній науці щодо пріоритетності правотворчих повноважень у тих чи інших органів держави.

Як відомо, згідно з правовою доктриною у правових системах загального права, ці повноваження повинні переважати у вищих судових інстанціях будь-якої правової системи цього типу, так як право, яке створене законодавцем має бути конкретизоване судовою практикою.

Так, юридичний прагматизм у США повністю відкидав всі форми формалізованого, дедуктивного ат абстрактного мислення.

Ще суддя Холмс у своїй праці 1881 року "Загальне право" відмітив, що право засноване на досвіді, а тому судді відіграють більш важливу роль у конструюванні норм поведінки людини, ніж абстрактні умовиводи.

Пізніше засновник соціологічної школи права Паунд та його учні визначили право як феномен, що знаходиться у тісному зв’язку з економічними, політичними та іншими соціальними відносинами і змінюється разом з ними в процесі історичного розвитку.

Ці позиції дістали розвиток у вченнях представників "Юридичного реалізму", які скептично відносились до абстрактних правових норм, а правом називали вирішення спорів суддями.

Протягом останніх десятиліть у США досить ефективно застосовуються методи соціологічних досліджень, стосовно правових проблем. Правові норми аналізуються не тільки з політичної, економічної точки зору, але і з точки зору медичної, психіатричної, кримінологічної інформації, ділової практики тощо. Це дає можливість зафіксувати конфліктність завдань у межах правової політики держави, визначити пріоритети на основі аналізу ефективності співвідношення мети та засобів, корисністю та витратами.

На підставі викладеного, можна зробити висновок, що у правових системах загального права, як і у правових системах континентального права правотворча діяльність спрямована на встановлення та об’єктивацію юридичної норми. Цю діяльність здійснюють спеціальні компетентні суб’єкти (правотворчі суб’єкти, які визначені діючим законодавством). Законотворчий процес здійснюється парламентом: це двопалатний парламент у Англії (Палата общин та Палата лордів) та Конгрес США (Палата Представників та Сенат) і легіслатури штатів (а також, відповідні органи законодавчої влади у інших правових системах даного типу).

Правотворчу діяльність здійснюють і виконавчі органи (президент, уряд та інші), вони видають так звані акти делегованого законодавства (за уповноваженням парламенту). Особливо це стосується таких сфер як охорона здоров’я, освіта, соціальне страхування та інш.

Всі суб’єкти правотворчості чітко визначаються діючим законодавством.

Нормативні приписи, що видаються суб’єктами правотворчості повинні з точністю застосовуватися всіма суб’єктами правозастосовчої діяльності і підлягають тлумаченню: інколи буквальному, інколи обмежувальному. В той же час, у системах загального права чітко визначені і суб’єкти правозастосовчої діяльності: це може бути і глава держави, і органи виконавчої, і органи судової влади. Але на відміну від правових систем континентального права, ряд судових інстанцій (органів) можуть здійснювати правотворчі функції (повноваження) при наявності прогалин у праві та необхідності їх усунути (якщо відсутня правова норма серед діючих джерел права).

До таких судів, зокрема, у Англії відноситься Палата Лордів, Апеляційний суд та Високий суд; у США – Верховні суди США та штатів та інші вищі судові органи у системах типу. Хоча, як ми вже відмічали, основне їх призначення – здійснення правосуддя (прийняття рішення по справі шляхом застосування юридичної норми). Тобто, названі вище судові органи, розглядаючи справу по суті, виносять судове рішення (створюють акт застосування права), у якому міститься індивідуальний припис, що стосується конкретного суб’єкта. Але, поряд з цим, суддя у разі наявності прогалини у праві, зобов’язаний створити нову юридичну норму та об’єктивувати (виразити назовні) її через судове рішення. У майбутньому, при розгляді аналогічних справ, ця норма, що міститься у постановчій частині рішення, може використовуватися як джерело права для вирішення справи по суті.

Таким чином, на відміну від континентального права, де чітко розмежовані суб’єкти правотворчої та правозастосовчої діяльності, у правових системах загального права робиться орієнтація на гнучку правотворчість, на надання судам широких меж судового розсуду та повноважень по створенню та перегляду правових норм, а тому і наділенню їх правотворчими повноваженнями.