Розділ перший. СТАН ДОСЛІДЖЕНЬ ІСТОРІЇ КАРТОГРАФУВАННЯ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

ерші дослідження з історії картографування території Укра­їни датуються кінцем XVIII - початком XIX ст. Наприкінці XVIII ст. польський вчений Ян Потоцький (1761-1815) видає опис італійських карт-портоланів (компасних карт) Чорного моря XIV-XV ст. Український і російський історик та ар­хеограф Д.М. Бантиш-Каменський (1788-1850) як додаток до 4-томної "Історії Малої Росії..." у 1830 р. публікує російський переклад Генеральної карти України Ґійома Боплана (місти­лась у 2—4-му виданнях). Дослідженнями історії морських зйо­мок і створення карт займалися керівник Чорноморського гід­рографічного депо Н. Кумані; історики, професори Рішель-євського ліцею в Одесі Філіпп Брун (1804-1880) та М.Н. Мур-закевич (1806-1883).

Вагому роль у дослідженні історії географії та картографії півдня України відігравало Одеське товариство історії та ста-рожитностей (1839-1922) - перше наукове товариство в Украї­ні, що вивчало археологічні й історичні пам'ятки Північного Причорномор'я і створило службу їх охорони. Товариство видавало "Записки Одесского общества истории и древностей" (1844-1919, т. 1-33), у яких часто публікувались матеріали з історії географії та картографії. Одним із засновників това­риства був український і російський історик, статистик, еконо­міст, етнограф, письменник, публіцист, член-кореспондент Пе­тербурзької Академії наук (з 1856) Аполлон Олександрович Скальковський (1808-1898), який досліджував і використо­вував карти України XVII-XVIII ст.

Пам'ятки старовини, у тому числі й картографічні, дослід­жувало Історичне товариство Нестора-літописця, яке діяло у 1873-1917 pp. у Києві (з 1874 р. - при Київському університе­ті). Історичне товариство Нестора-літописця у різні часи очо­лювали B.C. Іконников (1841-1923), В.Б. Антонович (1834— 1908), М.Ф. Владимирський-Буданов (1838-1916), О.М. Лаза­ревський (1834-1902), які в своїх історичних дослідженнях

Історія картографування території України

широко використовували картографічні матеріали. Товариство вида­вало "Чтения в историческом обществе Нестора-летописца" (1879— 1914, т. 1-24). Саме на засіданнях цього товариства неодноразово виступав перший український історик картографії Василь Ляско-ронський (1856-1928).

Приват-доцент Київського університету, пізніше професор Ні­жинського історико-філологічного інституту, дійсний член багатьох наукових товариств В.Г. Ляскоронський майже ЗО років досліджу­вав історичну картографію та географію України. Він опрацював картографічні фонди бібліотек Києва, знайомився з фондами бібліо­тек Кеніґсберга, Парижу, міст Голландії та Великої Британії. В.Г. Ляскоронський описав понад 40 рукописів і видань іноземних картографічних матеріалів XVI-XVII ст. (при цьому не уникнув деяких фактичних помилок), започаткував тему персоналій великих картографів минулого (Ґ. Боплан, В. Гондт (Гондіус)).

Найбільший внесок у становлення картознавства України зробив Венямин Кордт (1860-1934) - директор бібліотеки Київського уні­верситету, пізніше - завідувач відділом Всенародної бібліотеки України. Його фундаментальний 4-томний атлас (1899, 1906, 1910, 1931) - факсиміле середньовічних карт України та Росії - є для нас до сих пір неперевершеним виданням (рис. 1). Цінність атласу поля­гає не тільки у фактичному матеріалі репродукцій, а й у коментарях, якими супроводжуються карти. Вагомий вклад В. Кордта також у бопланознавство. За оцінкою Я. Дашкевича, "капітальні праці Корд­та становлять золотий фонд картознавства України" (1985, с. 86).

Свій внесок до історико-картографічних досліджень України зробили поет, філолог, історик, етнограф, археолог і педагог Я.Ф. Головацький (1814-1888); історик, археолог, етнограф і архео­граф В.Б. Антонович (1834-1908); історик, відомий громадський діяч, академік Всеукраїнської академії наук (з 1919 р.) Д.І. Багалій (1857-1932); видатний історик, творець національної концепції історії України, академік Всеукраїнської академії наук (з 1924 р.) і АН СРСР (з 1929 p.) M.C. Грушевський (1866-1934); історик, етно­граф і фольклорист, археолог, письменник, лексикограф, академік АН УРСР (з 1929 р.) Д.І. Яворницький (1855-1940); історик, академік АН УРСР (з 1958 р.) І.П. Крип'якевич (1886-1967).

Вклад у розвиток історії картографії України зробив і відомий російський історик світової картографії Лев Багров (1881-1957), який на початку XX ст. дослідив портолани Чорного моря та видав альбом їх репродукцій. Ім'я великого вченого є серед дослідників Ґ. Боплана і окремих російських карт на територію України.

У 1893 р. був виданий факсимільний план Києва, укладений в 1695 р. полковником Г. Ушаковим, з науковим коментарем. У 1902 р. В.В. Іванов уклав  Атлас Харківського намісництва 1787 р. з топо-

Розділ перший. Стан досліджень

ВСЕУКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ  НАУК АРХЕОГРАФІЧНА  КОМІСІЯ ACADEMIAE SCIENTIARUM UCRAINAE COLLEGIUM ARCHAEOGRAPHICUM

В.   Cordt.  Monuments  cartographies  Ucralnae.  Vol. 1

В. КОРДТ

ДІЙСНИЙ ЧЛЕН АРХЕОГРАФІЧНОЇ КОМІСІЇ

МАТЕРІЯЛИ ДО ІСТОРІЇ КАРТОГРАФІЇ УКРАЇНИ

ЧАСТИНА ПЕРША

У  КИЄВІ —МСМХХХІ

Рис. 1. Титульна сторінка четвертого тому видань В.Кордта з історії картографування території України і Росії

Історія картографування території України

графічним описом. У 1906 р. професор Київського університету Ю. Кулаковський репродукував портолан Чорного моря Бенінкази. Невелику добірку стародавніх карт території України у вигляді атласу видав у Києві 1919 р. (?) граф Михайло Тишкевич (1857-1930).

Із сучасних репринтних видань (1987) відомий каталог виставки карт українських земель XVII - першої половини XVIII ст. із збірок Альбертського університету, Осередку української культури й осві­ти та приватних колекціонерів Альберти (Канада) "Земля козаків: старовинні карти України", який опублікував співробітник кафедри українських студій Торонтського університету Богдан С. Кордан. Численні кольорові карти повітів і плани міст кінця XVIII ст. відтво­рені у серії публікацій описово-статистичних джерел НАН України, Археографічної комісії та ін. ("Описи Київського намісництва 70-80-х років XVIII ст.", 1989; "Описи Харківського намісництва кінця XVIII ст.", 1991; "Описи Лівобережної України кінця XVIїї -початку XIX ст.", 1997).

Карти України досліджували історик, статистик і краєзнавець Лев Падалка (1859-1922), журналіст і політичний діяч Володимир Степанківський (псевдонім С Подолянин, 1885-1957), поет і дослід­ник історії картографії Богдан Кравців (1904-1975), доцент Одесь­кого університету Федір Петрунь (1894-1963), професор Національ­ної школи живих східних мов у Парижі Ілько Борщак (1895-1959), професор Українського університету в Празі, мистецтвознавець та історик Володимир Січинський (1894-1962), професор Українського університету в Празі Сергій Шелухин (1864-1938). Окремо вирізни­мо дослідження Сергія Шелухина (1921, 1936) щодо вживання та розміщення назви "Україна" на географічних італійських, французь­ких, голландських, англійських і німецьких картах в XVI-XIX ст.

До картбібліографії належить праця відомого географа академі­ка Павла Тутковського (1858-1930), яка містить картографічні ви­дання до 1923 р. За словами самого автора, ці матеріали не претен­дують на всеосяжність. Картографічні видання до 1946 р. описав Н.Г. Некрасов.

Найкраще досліджений в історії картографування території України період середньовіччя, що пояснюється опрацюванням істори­ками старих карт як історичних джерел. Слід відзначити Я.Р. Дашке­вича - найбільшого знавця середньовічних карт на територію Украї­ни, керівника Львівського відділення Інституту української архео­графії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України. Я.Р. Дашкевич ґрунтовно дослідив картбібліографію (до кінця XVIII ст.), історіографію, а також зробив великий внесок у дослід­ження Бопланіани. За його редакцією підготовлено до друку факси­мільне видання Спеціальної карти України Ґ. Боплана 1650 р. з нау­ковим коментарем і покажчиком назв об'єктів, що підписані на карті.

Розділ перший. Стан досліджень     7

Плідно досліджує карти Ґ. Боплана канадський вчений А. Пер-   '& наль.

Дослідження старих карт як специфічних джерел історичної інформації проводять Т.А. Балабушевич, Г.В. Боряк, М.Г. Вавричин, С.М. Височенко, У.Р. Кришталович, Ю.І. Лоза, Т.Ю. Люта (Гирич), О.Є. Маркова, Л.А. Пономаренко, 1.1. Ровенчак, І.В. Сапожников, А.Л. Симутіна та ін. З позицій розвитку картографічних ідей та методів проводили дослідження А.С. Харченко (1908-1985), Е.С. Гав-рилова (1917-1988), Я.І. Жупанський, В.П. Павлова, Л.Г. Руденко, О.І. Шаблій, В.О. Шевченко та інші вчені. Доцент Київського національного університету ім. Тараса Шевченка В.П. Павлова до­слідила стан картографування території України з XVI до першої половини XX ст., при цьому найдетальніше - топографічну вивче­ність території України з XVIII ст. до 1917 p., а для західно­українських земель - до 1939 р. Історія розвитку географії в Україні опрацьована професором Ярославом Жупанським, завідувачем ка­федрою географії та картографії України Чернівецького держав­ного університету ім. Ю. Федьковича. Я. Жупанський дослідив за­гальний розвиток топографічного і тематичного картографування України в XVII-XX ст., уклав покажчик "Географія України в датах" (у тому числі картографічні видання), а також докладно вивчив істо­рію топографічного й тематичного картографування території Чер­нівецької обл. (до кінця 1940-х років). Огляд розвитку історичної картографії в Західній Україні з першої половини XIX ст. до 1939 р. здійснив І.П. Крип'якевич. Розвиток української картографії 1930-1940-х років досліджував О.А. Купчинський. Дослідження пер­ших українських тематичних карт проводять львівяни 1.1. Ровенчак, А.Л. Симутіна, С.М. Височенко.

У 1990-х роках видано дві монографії професора О.І. Шаблія, завідувача кафедрою економічної та соціальної географії Львівсько­го національного університету ім. І. Франка, в яких йдеться мова про визначних українських географів і картографів Степана Руд-ницького та Володимира Кубійовича, що продовжують тему персо-налій. Дослідження О.І. Шаблія про життєвий шлях, діяльність і творчий доробок цих вчених крім значного вкладу у розвиток історії української картографії зініціювали численні дослідження, особливо картографічних творів В. Кубійовича. Діяльність С. Рудницького досліджує також доцент Львівського університету П.І. Штойко.

Сьогодні можна говорити про наявність двох вітчизняних шкіл з історії картографування України: львівської та київської. Провід­ною школою української історичної картографії є львівська, витоки якої пов'язані з багатющими картографічними фондами львівських бібліотек та архівів і національно-свідомою позицією вчених. Львівська школа представлена дослідженнями Львівського відділен-

10            Історія картографування території України

"& ня Інституту української археології та джерелознавства їм. М. Гру-, шевського НАН України (Я.Р. Дашкевич, М.Г. Вавричин, О.Ф. Голь-ко), Центрального державного історичного архіву України у Львові (О.А. Купчинський, У. Кришталович), Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України (М.Г. Вавричин, А.Л. Симутіна, СМ. Височенко), Львівського національного університету ім. І. Франка (О.І. Шаблій, 1.1. Ровенчак, А. Демченко), Чернівецького державного університету ім. Ю. Федьковича (Я.І. Жупанський). Київська школа сформувалась завдяки дослідженням Київського на­ціонального університету ім. Тараса Шевченка (В.П. Павлова, А.С. Харченко, В.О. Шевченко, A.M. Молочко), Інституту історії НАН України (Л.А. Пономаренко, О.Є. Маркова, Т.А. Балабушевич, Г.В. Боряк, С.Б. Хведченя), Києво-Могилянської академії (Т.Ю. Лю­та (Гирич)).

Історично етнічні українські землі були розподілені між сусідні­ми державами. Тому виникає потреба досліджувати іноземні карти на територію України тих країн, які у відповідний період володіли українськими землями. Праці з історії середньовічної картографії сусідніх держав вивчав Я. Дашкевич.

Прогалини у дослідженнях з історії розвитку топографічного і тематичного картографування території України в XIX - на початку XX ст. заповнювались результатами досліджень з історії картогра­фування території Росії, оскільки більша частина території України довгий час входила до складу Росії. Це насамперед дослідження ро­сійських вчених з історії світової картографії (Л.С. Багров, Г.М. Ліодт, К.О. Саліщев), із загальної історії географії Росії (Д.М. Лебедев), із загальної історії картографії Росії (B.C. Кусов, О.В. Постников, Б.О. Рибаков, С.Є. Фель, Ф.О. Шибанов), з історії топографічного картографування території Росії (М.В. Андреев, З.К. Новокшанова-Соколовська, П.П. Папковський, О.В. Постни­ков), з історії тематичного картографування території Росії (М.І. Нікишов, А.І. Преображенський, К.О. Саліщев), з історії морської картографії (К.А. Богданов), з картографічного джерело­знавства (Л.А. Ґольденберґ, О.М. Медушевська, О.В. Постников). До 1917 р. регулярно публікувались каталоги картографічних творів, виданих військово-топографічною та гідрографічною службами, а також різноманітні звіти про виконані картографічні роботи.

Окремі висновки досліджень російських вчених історії картогра­фії вимагають критичного ставлення. Це передусім теза про виключ­ність якості, детальності тощо російських карт будь-якого періоду. Російська картографія мала багато значних досягнень, у тому числі і світового рівня, але не можна автоматично їх переносити на всі картографічні твори будь-яких часів. Для прикладу порівняймо кар­ти України Ґ. Боплана та "Чертеж украинским и черкасским горо-

Розділ перший. Стан досліджень     11

дам от Москвы до Крыма", які створені приблизно в той самий час.    "%,

Важливе значення для вивчення історії картографування тери­торії України мають численні дослідження польських вчених історії картографії Польщі та Литви. Ще у 1846 р. опублікована "Картогра­фія стародавньої Польщі" Е. Раставецького. Із видань сучасних вчених з історії картографії відзначимо праці Болеслава Ольшевича (1893-1972), Кароля Бучека (1902-1983), Станіслава Александрови­ча, Ядвіги Бзінковської, Миколая Дзіковського, Боґуслава Крас-совського, Люцини Шанявської, Вєслави Вернерової. Найвищої оцінки заслуговує стан досліджень історії картографування терито­рії Польщі: видано численні каталоги з докладними описами кар­тографічних творів, що містяться в польских бібліотеках, архівах, музеях, а також зібрань польських карт і атласів поза межами дер­жави; з 1980-х років регулярно публікуються серія наукових видань "Studia і Materialy z Historii Kartografii", надзвичайно велика кіль­кість праць, статей з історії картографії, у тому числі з репродук­ціями старих карт і окремі факсимільні видання.

Значними є напрацювання австрійських дослідників історії кар­тографії. Відзначимо тут праці Франца фон Візера (1848-1923), Йо-зефа Фішера (1858-1944), Вільгельма Томашека (1841-1901), Еуґена Обергуммера (1859-1944), Гуґо Гассінґера (1877-1952), Ернста Берн-ляйтнера (1903-1978), Ґюнтера Гаманна (1924-1994). Нині на ниві історії картографії активно працюють вчені Інґрід Кретшмер, Йоганнес Дюрфлінґер, Ґюнтер Шільдер, Франц Ваврік. Найвищої оцінки заслуговує фундаментальне двохтомне видання "Atlantes Austriaci. Osterreichische Atlanten 1561-1994" (Відень, 1995).