ВИСНОВКИ

артографування території України від найдавніших часів до XX ст. невіддільне від історії розвитку суспільства загалом і від розвитку способів картографічного відображення геогра­фічного простору з його багатогранністю зокрема. Картогра­фування українських земель відбувалось на фоні політичних змін суспільства відповідно поступальному розвитку методів і способів створення карт й розвитку друкарської справи.

Дослідження історії картографування України на основі періодизації історії суспільства дозволило виділити такі етапи.

I.              Примітивні картографічні зображення у первісному сус­

пільстві. Вони виникли ще до появи писемності і закріплювали

уявлення людей про навколишню місцевість. Найдавнішою

картографічною пам'яткою на території України є рисунок на

уламку бивня мамонта - доісторична "Межиріч-карта".

II.            Картографування у стародавні часи. Українські землі

відображалися на дрібномасштабних давньогрецьких і давньо­

римських картах. Ці досить схематичні карти подавали перші

картографічні уявлення про наш край. Інформація про північ­

не узбережжя Чорного моря містилася в стародавніх грецьких

периплах-пам'ятках античної описової картографії.

III.           Картографування у середні часи. У ранньому серед­

ньовіччі територія України відображувалась на примітивних

так званих монастирських картах - "Марра Мипсіі", в описах і

картах арабських географів. Наприкінці XIII-XVI ст. значно

поширились  карти-портолани  з характерним зображенням

компасної сітки, серед яких багато карт Чорного моря.

Картографічних зображень періоду Київської Русі не виявлено.

Картографування українських земель з другої половини XV ст. визначається появою й поширенням в європейській картографії птолемеївських карт і винаходом гравіювання та друку. Територія України відображалась тоді у численних виданнях "Географії" К. Птолемея на картах Європи та її

Висновки              157

частин, які постійно удосконалювались. Поступово з XVI ст. зобра- "ж ження українських земель в європейських виданнях стає детальні­шим і точнішим — збільшується масштаб карт, відображається знач­на кількість населених пунктів, річок, географічних назв, появляють­ся багатоаркушеві карти Європи. Карти на територію України укла­даються у той час чужоземними картографами. Великий вплив на картографування українських земель у XVII ст., більша частина яких входила до складу польсько-литовської держави Річ Посполи­та, мало створення на зламі XVI-XVII ст. 4-аркушевої карти Вели­кого Литовського князівства Миколая-Христофора Радивіла.

Територія України відображена на рукописних картах-"черте­жах", що були поширені в Московській державі в XVI-XVII ст. Проте ці карти відзначаються схематичністю зображення. XVII ст. датуються перші друковані вітчизняні карти: план-рисунок Києва у книзі А. Кальнофойського "Тературґіма" (1638) і карти лаврських печер у "Патерику Києво-Печерському" (1661).

IV. Картографування у нові часи. З середини XVII ст. створення карт ґрунтується на проведенні високоточних астрономічних вимі­рювань координат й інструментальних топографічних зйомок місце­вості. У цьому етапі картографування території України нами виділено два періоди: середина XVII - друга половина XVIII ст. і кінець XVIII ст. - 1920 р.

Картографування у середині XVII - другій половині XVIII ст. У той час зростає потреба у картах для військової справи та госпо­дарського освоєння земель. У середині XVII ст. більша частина території України входила до складу Польського королівства. Карти українських земель XVII ст., створені польськими картографами, були детальнішими й точнішими від інших, що пояснюється високим на той час розвитком картографії у Польщі, особливо військової. Вершиною польської військової картографії щодо картографування українських земель були карти французького військового інженера Ґ. Боплана, який перебував на службі у польського короля.

Саме карти Ґ. Боплана, створені на основі інструментальних зйомок, започаткували новий етап картографування земель України. Ці карти широко використовувались в європейській картографії у другій половині XVII і в першій половині XVIII ст., велике їх значення у популяризації назви "Україна".

З середини XVII ст. до 1740 р. польська картографія зазнала занепаду. Лише у 1772 р. Ріцці Дзанноні була видана карта Польщі та Литви, що відіграло істотну роль у подальшому розвитку картографії Польщі.

Інтенсивний розвиток російської картографії розпочинається на зламі XVII-XVIII ст. з реформаторської епохи Петра І. У той час укладались перші навігаційні карти Азовського і Чорного морів та

158          Історія картографування території України

*gv гідрографічних карт судноплавних рік, на основі визначення астрономічних координат проводились напівінструментальні зйомки у межах полків. Значний розвиток у Росії одержує військове кар­тографування - створення карт укріплених ліній, прикордонних те­риторій, планів міст з фортифікаційними укріпленнями. Українські землі відображені на окремих картах "Атласу Російського" (1745), який став підсумком першої державної зйомки Росії 1715-1744 pp. З 1765 р. в Росії проводяться великі роботи з генерального межу­вання, що полягали у картографуванні земель у великому масштабі. Проте в Україні ці роботи проводились лише в окремих губерніях. Більшість російських карт XVIII ст. були рукописними.

Українські географічні назви на польських і російських картах були в основному полонізовані та русифіковані. Особливо великі перекручування назв трапляються з кінця XVIII ст. при картогра­фуванні західноукраїнських земель австрійськими картографами.

Картографування з кінця XVIII ст. до 1920 р. Три поділи Речі Посполитої (1772, 1793, 1795) змінили політичну карту території України: більша частина Правобережжя перейшла до складу Росії, до Австрії у 1772 р. увійшла Галичина, а пізніше - Буковина і Холмщина. Кінець XVIII ст. характеризується експансією Росії на південь до Чорного моря, що зумовило створення численних карт і планів міст Причорномор'я.

В окремі напрями картографування виділяється топографічне і тематичне картографування. Топографічні зйомки з кінця XVIII -початку XIX ст. уже ґрунтувалися на побудованих тріангуляційних мережах. Тріангуляційні роботи проводились на території України австрійськими топографами з 1772, російськими - з 1825 р.

Топографічне картографування здійснювалося передусім для військових потреб переважно військово-топографічними службами Австро-Угорщини та Росії. Велике значення для виконання карто­графічних робіт мали створення та діяльність Корпусу військових топографів у Росії (топографічне картографування) і Військово-географічного інституту в Австрії (топографічні й довідкові карти). Протягом XIX ст. проводяться широкомасштабні роботи з топогра­фічного знімання і укладаються карти щоразу у більшому масштабі, з вищою точністю та детальністю. Українські землі, відображені на російських картах масштабу 1:840 000, 1:420 000 (карта Ф.Ф. Шубер­та 1821-1839 pp. і спеціальна карта І.П. Стрельбицького 1865-1871 pp.), 1:126 000, 1:84 000, 1:42 000; на австрійських картах мас­штабу 1:288 000, 1:144 000, 1:115 200, 1:75 000, 1:25 000, а також 1:200 000, 1:750 000; на німецьких картах масштабу 1:100 000, 1:300 000, 1:400 000.

Таким чином, на кінець XIX - початок XX ст. на українські землі були створені російські, австрійські і частково німецькі топо-

Висновки              159

графічні карти. Внаслідок військових інтересів Росії, Австро-Угор- '{& щини і Німеччини топографічна забезпеченість території України західніше Дніпра була кращою від східноукраїнських земель. Заслу­говують на увагу більші масштаби, частіша періодичність оновлення та перевидання австрійських топографічних карт, що не в останню чергу пояснюється меншою порівняно з російською територією картографування.

Картографування Чорного й Азовського морів визначалось розвитком російської гідрографічної служби. Великий обсяг зні­мальних і картоукладальних робіт виконало Чорноморське гідро­графічне депо, пізніше - Миколаївська гідрографічна частина (1803— 1896).

З розвитком і диференціацією географічних, природничих і соціально-економічних наук започатковується тематичне картогра­фування (геологічне, кліматичне, демографічне, етнографічне, про­мисловості, сільського господарства, транспорту тощо). Тематичне картографування українських земель здійснювали державні ві­домства та наукові установи Росії і Австро-Угорщини невтомною працею українських, російських, польських, австрійських учених і спеціалістів. Значного розвитку досягнуло геологічне картографу­вання. Із XIX ст. топографічні карти використовувались як геогра­фічна основа для створення геологічних карт відповідного масштабу.

Поодинокі видання з другої половини XIX ст. українських тема­тичних і навчальних карт були підготовчим етапом до зародження української національної картографії, її становлення пов'язане з діяльністю академіка С.Л. Рудницького.

За короткий період державного відродження України (1918— 1919) для картографічного забезпечення держави було створено Го­ловну геодезичну управу у складі Військового міністерства. Головна геодезична управа видала низку карт, у тому числі перевидала де­кілька карт, що раніше були укладені Військово-топографічною службою Росії. Планувалось створення Корпусу українських геоде­зистів як загальнодержавного картографічного органу.

Загальний розвиток картографії визначається передусім трьома обставинами: розвитком науки і техніки, потребами суспільства у тих чи інших картографічних творах, політико-економічним станом держави. Постійне удосконалення методів і способів усього ком­плексу створення карт від планово-висотного обґрунтування й топографічної зйомки до видрукування карт і атласів відбувалось на загальному фоні розвитку науки і техніки. Розвиток математики сприяв поліпшенню математичної основи картографічного зобра­ження. Розвиток техніки зумовив створення високоточних вимірю­вальних інструментів. Винайдення процесу друкування дозволило рукописні карти замінити на друковані, створення офсетних дру-

160          Історія картографування території України

карських машин підвищило якість і швидкість друкування карт тощо. Потреби суспільства диктували у певні історичні епохи необхідність створення карт-портоланів, військово-топографічних карт, навчаль­них, тематичних карт. Розвиток картографування визначався потре­бами внутрішньої (податки, землемірні роботи тощо) та зовнішньої політики й оборони (театри військових дій, територія потенційних противників, прикордонна територія тощо), потребами розвитку господарства (гірничодобувна та інші галузі промисловості, шляхи сполучення тощо).

Тісний зв'язок має картографування і з політико-економічним розвитком держави. Економічний і культурний розквіт чи занепад держав відображався у розвитку картографії. Свого найвищого роз­витку в XVI-XVII ст. картографія досягла в Нідерландах, пізніше, на межі XVII-XVHI ст., - у Франції і Англії і т. д. Суспільні про­цеси у Польщі другої половини XVII - першої половини XVIII ст. проявились у занепаді польської картографії. З реформуванням Росії Петром І пов'язаний розвиток російської картографії у першій половині XVIII ст. Особливо явно простежується залежність стану топографічного картографування, яке проводиться державною кар-тографо-геодезичною службою чи відомством, від загального економічного стану держави, що проявляється у фінансуванні кар­тографічних робіт. Саме політико-економічними причинами можна пояснити той факт, що наприкінці XVIII і у XIX ст. загальний рі­вень топографічного картографування австрійської військово-топо­графічної служби був вищим за російський.

Краще досліджені картографічні твори XIII—XVIII ст., що пояс­нюється їх джерелознавчим значенням для історичної науки. Ці карти й атласи, як правило, вивчались і досліджувались істориками. Топографічні й тематичні карти XIX - XX ст., які мають бути об'єк­том досліджень картографів і географів, вивчені недостатньо. Прак­тично відсутні дослідження стану та особливостей картографуван­ня міст.

Традиційно краще вивчені російські картографічні джерела, що в радянські часи іноді приводило до перебільшення їх значення для розвитку картографування України. Польські, австрійські, німецькі картографічні твори, в яких відображені українські землі, чекають більш повного дослідження.

Стародавні карти є пам'ятками історії картографії і відобра­жають тогочасний рівень розвитку картографічної науки і техніки. Вони - основа для використання в історичних дослідженнях карто­графічного методу пізнання. Крім того, стародавні карти як самос­тійні унікальні історичні джерела містять великий обсяг інформації. Адже окремі види просторово локалізованої інформації можна передати лише за допомогою картографічного зображення. Карто-

Висновки              161

графічні твори відображають географічні природні та соціально-   '4ь економічні умови.

Стан досліджень історії картографування України уступає відповідним дослідженням історії картографування в Росії, Польщі, Австрії. Потрібна цілеспрямована систематична наукова робота у різних сферах. Це дослідження картографічних творів як пер­шоджерел для історичної науки, дослідження якості старих карт, особливо топографічних, з погляду їх математичної основи, точ­ності, детальності, наочності тощо. Доцільним було б вивчення в історичному розрізі змін способів зображення та умовних поз­начень. Окремий напрям наукових пошуків становить дослідження за допомогою карт змін елементів географічної оболочки: гідро­графії, берегової лінії, шляхів сполучення, населених пунктів, ландшафтів, рослинності тощо. Не менш важливим є вивчення дос­віду організації державної картографічної служби в історичному розрізі, розвиток військового і відомчого картографування.

На сьогодні ще не повністю досліджена картографічна спадщи­на, яка міститься у найбільших бібліотеках, архівах, музеях України. Із прикрістю відзначаємо незадовільний стан зберігання карто­графічних творів у бібліотеках і відсутність у них каталогів карт і атласів. Єдиним напрацюванням є рукописний каталог "Карти і атласи території Української РСР у фондах ЦНБ АН УРСР (загаль-ногеографічні та суспільних явищ)", який був створений у зв'язку з підготовкою історичного атласу України (відп. ред. В.П. Павлова, 1979). Ще менше досліджена українознавча картографічна спадщи­на, що зберігається за межами України.

За єдиними принципами і методикою необхідно укласти та видати каталоги картографічних творів, у тому числі рукописних, що зберігаються в Україні. Насамперед це мають бути каталоги найбільших картографічних зібрань України - Національної бібліо­теки України ім. В.І. Вернадського НАН України та Львівської наукової бібліотеки ім. B.C. Стефаника НАН України. Паралельно можуть створюватись і тематичні каталоги карт з відповідним нау­ковим опрацюванням.

Актуальним є видання ілюстрованих альбомів-атласів старо­давніх карт України з науковим коментарем. Це можуть бути видання, в яких картографічні твори згруповані за тематикою, територією, історичним періодом чи місцем зберігання. Доцільно також здійснити факсимільні видання найвидатніших карт. Важливо врахувати, що за допомогою якісних кольорових копій можна не тільки ознайомити широкі кола читачів із маловідомими чи рідкіс­ними картами, а й зберегти таким чином життя для багатьох карт з огляду їхнього стану.

14 1)280