11.1 ПОНЯТТЯ ТА ДЖЕРЕЛА МІЖНАРОДНОГО ВАЛЮТНОГО ПРАВА

Термін "валюта" має кілька значень, зокрема, вживається для по­значення іноземних грошей, що беруть участь у міжнародному пла­тіжному обороті.

Після світової економічної кризи 1929-1933 pp. усі валюти є папе­ровими грошима. Останньою країною, яка в 1971 р. припинила розмін валюти на дорогоцінні метали, були США, тобто відбулась демонетизація. Демонетизація — позбавлення золотих монет стату­су законного засобу платежу та обігу, яке здійснюється державою.

Розрізняють валюти конвертовані (такі, що підлягають обміну на інші валюти), обмежено конвертовані (такі, що обмінюються лише на певні валюти) та замкнуті (використовуються лише в ме­жах окремої країни).

Конвертованість може бути повною або частковою: зовнішньою або внутрішньою. За зовнішньої конвертованості вільна конверсія в інші валюти поширюється лише на іноземців, а для громадян ва­лютної зони необхідний особливий дозвіл валютних органів країни. За внутрішньої конвертованості правом вільної конверсії корис­туються громадяни конкретної країни, а іноземцям необхідно одер­жувати на це особливий дозвіл.

До грудня 1958 р. конвертованими валютами були долар США, швейцарський франк і португальське ескудо. У грудні 1958 р. кон­вертованими стали більшість західноєвропейських валют. Країни-члени Міжнародного валютного фонду перейшли до багатовалютної системи згідно з Ямайською угодою 1976 р.

128

Золотовалютні резерви — це золото у зливках і монетах, іно­земна валюта, а також кошти в іноземній валюті на рахунках в іно­земних банках. Зазначене належить певній державі в особі її казна­чейства або центрального банку.

Гроші існують давно, і світ без них уявити неможливо. У старо­давні часи вже існував обмін валюти однієї країни на валюту іншої. Займалися цим передусім приватні особи (міняли). (Не ігнорував на­явність іноземної валюти і Й. Сталін. Навіть у роки "холодної війни", коли існувала "залізна завіса". Волюнтаристські, кумедно і примітив­но, "вождь усіх народів" на довгі роки визначив, що один долар США дорівнює чотирьом радянським карбованцям. Правильність по­зиції генералісимуса сумнівів не викликала, щоправда, не в усьому світі. Паритет явно був завищений на користь СРСР.)

У літературі зазначається, що міжнародне валютне право своїми витоками має міжнародне публічне та приватне право. Певно, з цим можна погодитись. Як відомо, система права має таку ієрархію: нор­ма — інститут — підгалузь — галузь. Отже, чи є міжнародне валют­не право самостійною галуззю права? Однозначно ствердні відпові­ді можна почути від небагатьох фахівців. Деякі з них залишають осторонь нагадану вже ієрархію і кваліфікують міжнародне валютне право як "систему норм", не вказуючи при цьому, що ж ця система охоплює — лише норми чи інститути та підгалузі.

Проте немає великої біди у невизначеності "вагової категорії" міжнародного валютного права як дисципліни. Головне — знати предмет правового регулювання, а саме: міжнародні валютні відноси­ни. Класично ці відносини слід розуміти як відносини "між народа­ми" (іншими словами, міждержавні валютні відносини). Аспекти ва­лютних відносин, у яких беруть участь юридичні та фізичні особи різних держав, особи без громадянства, іноземна валюта, вважатиме­мо як такі, що належать до міжнародного приватного права і зали­шимо їх поза увагою. Під час ознайомлення з основами міжнарод­ного валютного права розглянемо дії, учасниками яких є держави та міждержавні організації.

У вітчизняній і зарубіжній юридичній науці використовується кілька назв дисципліни, що регулює міжнародні валютно-фінансові відносини, наприклад: "Міжнародні кредитні та розрахунково-фінан­сові відносини", "Міжнародні розрахунки та кредитні відносини", "Міжнародні кредитні та розрахункові відносини", "Міжнародне фінансове право", "Міжнародне валютно-банківське право", "Право

129

міжнародних платежів і кредитів", "Міжнародне валютне та фінансо­ве право". Проте найчастіше використовують найкоротшу назву — "Міжнародне валютне право".

Отже, вважатимемо, що міжнародне валютне право є підгалуззю міжнародного економічного права, а предметом його правового ре­гулювання — міжнародні валютні відносини.

Норми міжнародного валютного права мають певні джерела. У цих джерелах вони юридично зафіксовані. Джерелами міжнарод­ного валютного права є міжнародні угоди, судова та арбітражна практика, міжнародно-правові звичаї.