11.2 ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ МІЖНАРОДНОЇ ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ

Світова валютна система — це форма організації міжнародних валютних відносин, що зумовлені розвитком світового господарства та юридично зафіксовані в міжнародних угодах. Найголовнішими елементами цієї системи є національні та колективні валютні одиниці, склад і структура міжнародних ліквідних активів (валютні кошти та золоті резерви), механізм валютних паритетів і курсів, умови взаємної конвертованості валют, обсяги валютних обмежень, форми міжнарод­них розрахунків, режим міжнародних валютних ринків і світових ринків золота, статус міждержавних валютно-кредитних організацій, що регулюють валютні відносини.

Розвиток світової валютної системи після Другої світової війни пов'язаний із Бреттон-Вудською угодою 1944 р. Вона була важливим джерелом міжнародного валютного права. Наріжним її каменем був золотовалютний стандарт — світова валютна система, за якої зв'язок валют окремо взятих країн із золотом здійснюється опосе­редковано — через обмін на валюту, яка продовжує зберігати ста­тус такої, що переводиться в золото.

З огляду на тривалу і провідну роль долара США система золо­товалютного стандарту була фактично системою золотодоларового стандарту.

Золотовалютний стандарт почав формуватись у 30-х роках і закін­чився в 50-60-х роках. Цю систему юридично було оформлено в 1944 р. на Бреттон-Вудській конференції [21, 205]. Відповідно до її рішень було створено МВФ і МБРР (див. тему 5).

130

11.2

У ст. 1 Угоди про створення Міжнародного валютного фонду за­фіксовано таку мету його діяльності:

сприяння міжнародному валютному співробітництву через по­

стійні заклади, що становлять механізм для консультацій і

співробітництва з міжнародних валютних проблем;

полегшення рівномірного розширення міжнародної торгівлі й

тим самим сприяння розширенню та підтримці високого рівня

зайнятості й реальних доходів населення та розвитку продук­

тивних сил всіх країн-членів як основних цілей економічної

політики;

сприяння стабільності валют, підтримка впорядкованих валют­

них відносин між країнами-членами і запобігання знеціненню

валют з метою конкуренції;

допомога у створенні багатосторонньої системи розрахунків

за поточними операціями між країнами-членами і в усуненні

валютних обмежень, що перешкоджають розширенню світової

торгівлі;

створення у країнах-членах шляхом тимчасового надання їм

загальних коштів за належні гарантії впевненості, що в такий

спосіб їм буде надана можливість виправити порушення рівно­

ваги платіжних балансів без необхідності вдаватися до заходів,

що завдають шкоди національному і міжнародному процві­

танню;

скорочення відповідно до викладеного тривалості й зниження

ступеня порушення рівноваги міжнародних платіжних балансів

країн-членів.

Фонд у своїй політиці та рішеннях керується цілями, викладеними в цій статті.

Наприкінці 60-х років золотовалютна система перестала відпові­дати потребам досягнутого рівня інтернаціоналізації господарського життя планети. У 70-х роках після укладення Ямайської угоди золо-тодоларова система припинила існувати.

Ямайська угода — це домовленість про основні принципи форму­вання нової світової валютної системи замість Бреттон-Вудської систе­ми золотовалютного стандарту. Домовленості було досягнуто на на­раді країн-учасниць МВФ, яка відбулась 1976 р. у Кінгстоні — столиці Ямайки. Ямайська угода запровадила Спеціальні правила запозичення (СПЗ) (Special Drawing Rights — SDR) як базу нової валютної системи,

131

юридично зафіксувала демонетизацію золота та узаконила режим "плаваючих" валютних курсів.

Спеціальні правила запозичення — це міжнародні резервні кредитно-розрахункові кошти країн-членів МВФ, призначені для покриття дефіцитів їх платіжних балансів. Були вперше запровад­жені в 1970 р. згідно з рішенням МВФ, прийнятим у 1969 р. як до­поміжний засіб міжнародних розрахунків. Золота і доларів США виявилось недостатньо для обслуговування міжнародних еконо­мічних відносин, тому СПЗ вважались додатком до них. Спеціальні правила запозичення було названо "паперовим золотом".

Зазначимо, що надання МВФ і Світовим банком позик та кредитів узгоджується з виконаннями країнами-боржниками рекомендацій фі­нансово-економічного і соціального характеру, наданням відповідни­ми державами звітів та іншої інформації щодо використання коштів. Надання кредитів, зокрема, зумовлюється дотриманням країнами-одержувачами зобов'язань не перевищувати певного темпу інфляції (як правило, не більше 5-Ю % щомісяця), не допускати дефіциту державного бюджету понад 5-10 %, підтримувати певний рівень соціального захисту широких верств населення тощо.

У процесі прийняття керівними органами МВФ та Світового банку рішень обов'язкового характеру тривалий час застосовувався прин­цип "зваженого голосування". Це означало, що кількість голосів держав-членів залежала від розміру капіталу, вкладеного відповід­ною державою. Фактично країни "Групи десяти" (США та інші роз­винені країни) мали необхідну кількість голосів для прийняття по­трібних їм рішень.

З огляду на зазначене та інші чинники Радянський Союз не брав участі в діяльності МВФ та Світового банку. Після розпаду СРСР ко­лишні його суб'єкти у 1992 р. увійшли (за винятком Азербайджану) до МВФ, розраховуючи на одержання від нього валютних позик, а також на сприяння у відкладенні оплати боргів колишнього СРСР.

До речі, свого часу відносини між країнами-учасницями РЕВ базувалися на перевідному карбованці, а також на національних ва­лютах країн колишнього соціалістичного табору.

Міжнародні організації та фонди, які причетні до міжнародних ва­лютних відносин, за регіональною ознакою розподіляються на п'ять груп: Європи, Азії, Африки, Латинської Америки, арабських країн.

Організації та фонди ООН становлять окрему групу глобального масштабу.

132

Країни світу постійно працюють над удосконаленням своїх валют­них систем і пошуком найефективніших форм координації своєї ва­лютної політики.

Міжнародні кредитні організації та фонди створюються на основі угод, укладених відповідними державами і функціонують на основі міжнародно-правових аспектів. Такі організації та фонди, як правило, мають міжнародно-правову суб'єктність і від свого імені укладають договори як з країнами-учасницями, так і з іншими державами та міжнародними організаціями.