1.4 КОНЦЕПЦІЇ МІЖНАРОДНОГО ЕКОНОМІЧНОГО ПРАВА

Скільки фахівців з міжнародного економічного права, стільки й точок зору на його предмет, суб'єкти, систему та значення. Але якщо серед розмаїття поглядів зазначених фахівців спробувати виокреми­ти найголовніше, то вирізняються дві основні концепції міжнародно­го економічного права [11, 7-8].

Згідно з першою концепцією міжнародне економічне право є галуззю міжнародного публічного права, а економічні відносини суб'єктів міжнародного права — її предметом. Цієї концепції дотри­муються Г. Шварценбергер, Я. Броунлі (Велика Британія), П. Верло-рен ван Темаат (Нідерланди), В. Леві (США), П. Вейль (Франція), П. Піконе (Італія), І. Перетерський, М. Богуславський, Г. Тункін, Д. Фельдман, Є. Усенко, Г. Бувайлик, В. Лісовський (Росія).

Зокрема, на думку Г. Шварценбергера, міжнародне економічне право має такі компоненти: володіння природними ресурсами та їх використання; виробництво та розподіл товарів; "невидимі" між­народні угоди господарського або фінансового характеру; кредити та фінанси; відповідні послуги; статус і організація суб'єктів, що здій­снюють таку діяльність.

За Г. Шварценбергером, міжнародне економічне право охоплює лише ті економічні аспекти, які є об'єктом впливу міжнародного пуб­лічного права. Він виключає внутрішнє регулювання з огляду на те, що  воно  не створює єдині  для  всіх держав  норми  і  принципи.

Нідерландський правник П. Темаат вважав, що до міжнародного економічного права не можна зараховувати норми національного зовнішньоекономічного законодавства та норми міжнародного при­ватного права.

Друга концепція, можливо, поширеніша. Згідно з нею міжнарод­не економічне право розглядається як галузь не лише публічного, а й міжнародного приватного права, як галузь не лише міжнародного публічного права, а й частина національного права. Прихильники цієї концепції вважають, що міжнародне економічне право поширюється на суб'єктів не лише публічного права, а й приватного, які беруть участь у відносинах комерційного характеру, що виходять за межі однієї держави.

Відомими прихильниками цієї концепції є, наприклад, А. Левен-фельд (США), Г. Еллер, В. Фікентшер, П. Фішер (Німеччина), В. Фрід-ман, Е. Пітерсман (Велика Британія), П. Рейтер (Франція) та ін.

В. Фікентшер у двотомній праці "Господарське право" (1983) зазначав, що будь-яка пов'язана з міжнародною економікою правова норма є нормою міжнародного економічного права.

Курси лекцій, підручники і монографії, що відбивають таку концеп­цію, як правило, називають "International Business Law" ("Міжна­родне підприємницьке право"), а не "International Economic Law" ("Міжнародне економічне право"). Зокрема, у англомовному підруч­нику (США) "Contemporary Business Law" ("Сучасне підприємницьке право") зазначається, що міжнародне підприємницьке право охоп­лює право різних суверенних держав, законодавство, прийняте регіо­нальними торговельними співтовариствами на кшталт Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС), та законодавство, що є результа­том дво- та багатосторонніх договорів суверенних держав [20].

Друга концепція має багато спільного з теоріями транснаціональ­ного права, спрямованими на те, щоб зрівняти держави і транснаціо­нальні корпорації як суб'єкти міжнародного права.

Ще одна концепція пов'язана з іменем українського юриста ака­деміка В. Корецького. Вона є поєднанням розглянутих двох кон­цепцій. В. Корецький міжнародне господарське право вважав комп­лексною міжгалузевою дисципліною, що покликана регулювати міжнародні публічно- та цивільно-правові відносини. Цю концепцію було розроблено у 20-х роках.

Правники з країн, що розвиваються, намагаються обґрунтувати власні концепції "міжнародного права розвитку", "права економіч­ного розвитку" та аналогічні. У цих концепціях окрім регулювання

10

економічних відносин розглядаються політичні, соціальні та культурні аспекти, причому наголошується на пільгових правах економічно від­сталих країн світу. Прихильниками таких концепцій є М. Беджуан (Алжир), О. Ріверро (Перу), М. Булаїч (Югославія) та ін. Ці концепції не можна вважати логічно послідовними. Вони ставлять під сумнів універсальність дії сучасного міжнародного публічного права.

Відомий французький юрист-компаративіст Е. Ламберт та його учні висунули ідею нового автономного купецького права (lex mer-catoria). Цю ідею було втілено в концепції на Першому міжнародно­му конгресі порівняльного права, що відбувся у 1900 р. Після Другої світової війни певний внесок у розвиток цієї концепції зробили К. Шмітгофф (Велика Британія), Ф. Кан та Фушар (Франція) [14, 21].

До джерел автономного купецького права прихильники остан­ньої концепції зараховують міжнародні конвенції, типові закони (що розроблюються на міжнародному рівні), міжнародні торговельні зви­чаї, загальні принципи права, рекомендаційні рішення міжнародних організацій, арбітражні рішення.

Фахівці зазначають, що прихильники концепції автономного ку­пецького права поки що не спромоглися подати її у вигляді упоряд­кованої, універсальної та загальновизнаної системи правових норм. Можливо, за цією концепцією майбутнє. Проте між бажанням і реаль­ністю — велика дистанція.