2.2 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЖЕРЕЛ МІЖНАРОДНОГО ЕКОНОМІЧНОГО ПРАВА

Основними джерелами міжнародного публічного права (нагадає­мо, що його галуззю є й міжнародне економічне право) є міжнарод­ний договір і міжнародно-правовий звичай. Форми регламентації взаємовідносин держав у міжнародному економічному праві відби­вають загальний стан сучасного міжнародного публічного права. Міжнародний договір має пріоритетне значення серед джерел міжна­родного економічного права. Цей пріоритет пояснюється не лише сучасними тенденціями розвитку міжнародного публічного права, а й специфікою міжнародних економічних відносин, які зароджувалися, усталювалися та розвивалися переважно як договірні та двосто­ронні.

Серед двосторонніх договорів, що регулюють міжнародні еконо­мічні відносини, є і так звані рамкові договори загальнополітичної спрямованості. Це передусім договори про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу. У них окрім політичних зобов'язань сторін фіксуються зобов'язання, пов'язані з розширенням економічного співробітництва.

Отже, міжнародне публічне право загалом, і міжнародне еконо­мічне право зокрема, — це право писане. Звичай відіграє обмежену роль у сфері регулювання міжнародних економічних відносин, ос­кільки підтримка широкого розмаїття стандартів міжнародного пуб­лічного права не сприяє застосуванню звичаєвого права. У цьому зв'язку потрібно зазначити, що усталені, усім зрозумілі й ніби такі, що ні в кого не викликають сумнівів, основні принципи міжнародно­го права (повага до державного суверенітету, рівноправність, обо­в'язкове дотримання міжнародних договорів та ін.) держави намага­ються регулярно включати як у дво-, так і в багатосторонні договори та інші акти. Переваги писаного документа над усним словом оче­видні.

Писане право може народжувати звичай. Це відбулося принаймні двічі. У процесі еволюції міжнародного права на основі договорів і практики держав з'явилися звичаї про свободу морів під час війни і миру та про застосування до іноземців національного режиму.

13

На думку окремих фахівців, допоміжні джерела міжнародного права — резолюції міжнародних організацій, рішення міжнародних судів та арбітражів, внутрішньодержавні закони, рішення національ­них судів, доктрини — не є джерелами права, оскільки не вважають­ся результатом процесу створення міжнародно-правових норм. Ці фахівці твердять, що процес формування договірних норм міжнарод­ного права та відповідних норм, що базуються на звичаях, складаєть­ся з двох етапів: на першому узгоджується волевияв держав щодо правил поведінки, а на другому ці правила визначаються як міжна­родно-правова норма.

Якщо виходити з того, що допоміжні джерела міжнародного пра­ва не є власне джерелами, то постає питання про їх правову приро­ду. Фахівці зазначають, що так звані допоміжні джерела або є пев­ними стадіями у процесі утворення міжнародно-правових норм, або впливають на перебіг зазначеного процесу, або допомагають встано­вити існування чи зміст норми міжнародного права.

Резолюції міжнародних організацій, як правило, мають рекомен­даційний характер. Відповідно до ст. 10 Статуту ООН її Генеральна Асамблея з основних питань діяльності ООН формує лише рекомен­дації. Такі норми не є імперативними. їх виконання не може здійс­нюватися примусово. Вони надають правомірності діям, які були б неправомірними за відсутності рекомендаційної норми. Наприклад, Конференція ООН з торгівлі та розвитку 1964 р. рекомендувала на­давати преференційні митні пільги країнам, що розвиваються. Якби не було цієї рекомендації, то винятки на користь країн, що розвива­ються, з режиму найбільшого сприяння були б незаконними.

Західні фахівці з міжнародного права назвали рекомендаційні норми "м'яким законодавством" (тобто не обов'язковим, але таким, що має юридичне значення). Як свідчить досвід, резолюції Генераль­ної Асамблеї ООН використовують при розробці міжнародних дого­ворів. Текст рекомендацій трансформується в текст статей договору. Положення резолюцій часто набирають обов'язкового характеру з огляду на те, що відбувається процес створення норм права за допо­могою звичаю.

Резолюції можуть застосовуватись і для констатування чи тлума­чення чинних міжнародно-правових норм.

Нагадаємо, що рішення окремих організацій мають обов'язковий характер. Наприклад, рішення Ради Європейського Союзу є обов'яз­ковими для держав-учасниць.

14

Обов'язкову правову силу мали рекомендації та рішення колиш­ньої Ради Економічної Взаємодопомоги.

Значну кількість рекомендацій з питань міждержавного економіч­ного співробітництва приймають органи ООН та установи, що вхо­дять до її системи (наприклад, ЮНКТАД, ЮНІДО). Хоча рішення цих організацій мають рекомендаційний характер, проте істотним є їх мо­рально-політичне значення, оскільки рекомендації поширюються на більшість держав планети, що входять до відповідних організацій.

Фундаментальними для міжнародного економічного права є такі прийняті Генеральною Асамблеєю ООН у 1974 р. документи, як Хар­тія економічних прав та обов'язків держав, Декларація про новий міжнародний економічний порядок, Програма дій щодо встановлення нового міжнародного економічного порядку, а також резолюція Ге­неральної Асамблеї ООН 1979 року "Об'єднання і прогресивний розвиток принципів і норм міжнародного права, які стосуються пра­вових аспектів нового міжнародного економічного порядку". Фахівці зазначають, що ці документи, виконуючи в цілому позитивну роль щодо забезпечення справедливих недискримінаційних еконо­мічних відносин, містять і необгрунтовані положення. Це, зокрема, сто­сується солідарної відповідальності всіх розвинених держав за на­слідки колоніалізму, перерозподілу світового суспільного продукту на користь країн, що розвиваються, шляхом прямих фінансових відрахувань.

Вимоги країн, що розвиваються, спрямовані на досягнення трьох груп цілей: по-перше, визнання світовим співтовариством таких прин­ципів, як повний і постійний суверенітет держав над їх природними ресурсами, суверенна рівність, свобода вибору економічної і соціаль­ної системи та недопущення дискримінації на цій підставі іншими країнами чи міжурядовими організаціями світу; по-друге, надання цим країнам можливості відігравати належну роль у міжнародному процесі прийняття рішень (ця претензія передусім передбачає такі організації, як Міжнародний валютний фонд і Світовий банк); по-третє, задоволення вимог цих країн щодо конкретних економічних сфер світового ринку.

Важливими нормотворчими документами з точки зору міжнарод­ного економічного права є також резолюції Генеральної Асамблеї ООН та її органів щодо міжнародної економічної безпеки.

"Міжнародна економічна безпека" — це такий стан міждержав­них економічних відносин, коли існують надійні матеріальні та пра-

15

вові гарантії захисту економічних інтересів кожної держави від не­правомірного застосування економічної сили з боку інших держав, міжнародних організацій і транснаціональних корпорацій.

Система міжнародної економічної безпеки має базуватися на міцному правовому фундаменті — сукупності універсальних, регіо­нальних і двосторонніх норм, що забезпечують ефективне запобіган­ня та присічення дискримінації й інших негативних намагань виріши­ти міжнародні економічні проблеми, спираючись на силу.

Система міжнародної економічної безпеки, як і система міжнарод­ної безпеки загалом, може бути створена та функціонувати лише на основі неухильного дотримання основних принципів міжнародного права і спеціальних принципів міжнародного економічного права.

Опрацьованими вважаються норми інституту міжнародної еконо­мічної безпеки, які забороняють застосування економічної сили з політичних міркувань, дискримінацію, демпінг, обмежують використан­ня протекціоністських засобів, забезпечують реалізацію суверенних прав держав щодо їх природних ресурсів.

Найважливішими міжнародно-правовими актами, що стосуються інституту міжнародної економічної безпеки, є такі:

"Відмова від примусових економічних заходів" (резолюція

IV сесії ЮНКТАД, 1983 р.);

"Економічні заходи як засіб політичного та економічного при­

мусу стосовно країн, що розвиваються" (резолюція 38-ї сесії

Генеральної Асамблеї ООН, 1983 p.);

"Про заходи зміцнення довір'я в міжнародних економічних

відносинах" (резолюція 39-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН,

1984 p.);

"Міжнародна економічна безпека" (резолюція 40-ї сесії Гене­

ральної Асамблеї ООН, 1985 p.);

"Міжнародна економічна безпека" (резолюція 42-ї сесії Гене­

ральної Асамблеї ООН, 1987 p.).

До джерел міжнародного економічного права належить також Лімська декларація про промисловий розвиток і співробітництво, прийнята в 1975 р. Конференцією ООН з промислового розвитку (ЮНІДО).

Рішення міжнародних судів-арбітражів є актами застосування міжнародно-правових норм до конкретних випадків. З цього випли­ває відсутність у них правотворчого характеру. Зокрема, ст. 59 Статуту Міжнародного суду ООН  передбачає,  що  рішення  цього

16

суду обов'язкові лише для сторін, що беруть участь у справі й лише стосовно цієї справи.

До компетенції Міжнародного суду ООН належить також підго­товка консультаційних висновків з юридичних питань. Такі висновки мають факультативний характер.

Рішення міжнародних судів можуть вважатися міжнародними пре­цедентами і використовуватися для тлумачення міжнародно-правових норм.

Зрозуміло, що певна держава може визнати норму внутрішньо­державного закону іншої країни чи рішення її національного суду як норму міжнародного права.

Не всі положення договорів, а тим більше рішення міжнародних організацій чи звичаї, можна вважати правовими нормами. Положен­ня ж, які є нормами, можуть мати різну силу — імперативну, диспози­тивну, рекомендаційну.

Особливою формою нормотворчості в межах ООН є кодекси та правила поведінки (codes of conduct, sets of rules, guidelines). Вони схвалюються резолюціями ООН. Прикладом є такі документи: Ко­декс узгоджених на багатосторонній основі справедливих принципів правил для контролю за обмежувальною діловою практикою (ухва­лений Генеральною Асамблеєю у 1980 p.); Кодекс поведінки в галузі технології та Кодекс поведінки для транснаціональних корпорацій (розроблені та ухвалені ЮНКТАД).

Одним з перших є Кодекс проведення лінійних конференцій. Його також розробила ЮНКТАД 1974 р. Він стосується організації лінійних перевезень у галузі торговельного мореплавства.

Коротко зупинимося на правових актах ЄС та Співдружності Не­залежних Держав (СНД).

У межах ЄС приймаються переважно такі правові акти: положен­ня (regulations), директиви (directives) та рішення (decisions) [12]. Найвищу юридичну силу мають положення. Вони є обов'язковими для всіх держав-членів. Директиви формулюють норми права, обов'язкові для ЄС загалом, а країнам-членам надають можливість трансформувати їх у норми національного законодавства. Рішення є переважно адміністративними актами і не вважаються нормами права.

Основним видом актів, що регулює міждержавні відносини країн-членів СНД, є дво- та багатосторонні договори.

17

Як організація СНД приймає протокольні рішення та протоколи. Вони не мають наддержавного характеру, а спрямовані на узгод­ження точок зору та координацію дій держав. Рішення органів СНД мають допоміжний характер або стосуються внутрішніх питань ор­ганізацій. Серед рішень Ради глав держав і Ради глав урядів є й такі, що безпосередньо впливають на відповідні угоди суверенних держав.

Міжпарламентська асамблея країн СНД приймає рекомендаційні законодавчі акти. Це не що інше, як модельні закони. Наприклад, на 5-му пленарному засіданні Міжпарламентської асамблеї (29 жов­тня 1994 р.) було прийнято першу частину Модельного цивільного кодексу країн СНД, на 6-му пленарному засіданні (13 травня 1995 р.) - другу.

Стосовно суб'єктів торговельного обороту в межах СНД прийняті:

•           Угода про сприяння у створенні та розвитку виробничих, комер­

ційних, кредитно-фінансових, страхових і змішаних транснаціо­

нальних об'єднань (Москва, 15.04.94);

Конвенція про транснаціональні корпорації (Москва, 06.03.98).

Відносини у сфері купівлі-продажу регулюють такі акти:

Угода про створення зони вільної торгівлі (Москва, 15.04.94);

Правила визначення країни походження товару (Москва,

24.09.93);

Угода про співробітництво в галузі зовнішньоекономічної

діяльності (Ташкент, 15.05.92);

Угода про реекспорт товарів і порядок видавання дозволів на

реекспорт (Москва, 15.04.94);

Угода про загальні умови поставок товарів між організаціями

СНД (Київ, 20.03.92).

У сфері виробничої кооперації укладені:

Угода про загальні умови і механізм підтримки розвитку вироб­

ничої кооперації підприємств і галузей СНД (Ашгабат, 23.12.93);

Примірна угода про виробничу кооперацію між суб'єктами СНД

(Москва, 15.04.94).

У сфері перевезень укладені такі міждержавні акти:

Угода про контроль за транскордонним перевезенням небез­

печних та інших відходів (Москва, 12.04.96);

Конвенція про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів

та багажу (Бішкек, 09.10.97).

18

У сфері цінних паперів укладено Угоду про регулювання між­державного ринку цінних паперів (Мінськ, 22.01.93).

Щодо недобросовісної конкуренції та обмежувальної ділової практики укладені:

Угода про узгодження антимонопольно!' політики (Москва,

12.03.93);

Договір про проведення узгодженої антимонопольно!' політики

(Ашгабат, 23.12.93).

У сфері інвестицій укладені такі акти:

Угода про взаємне визнання прав регулювання відносин влас­

ності (Бішкек, 10.10.92);

Договір про створення Економічного союзу (Москва, 24.09.93);

Угода про співробітництво у сфері інвестиційної діяльності

(Ашгабат, 24.12.93);

•           Конвенція про захист прав інвестора (Москва, 28.03.97).

Міждержавні акти, що стосуються розв'язання господар­

ських спорів:

Угода про порядок розв'язання спорів, пов'язаних зі здійснен­

ням господарської діяльності (Київ, 20.03.92);

Конвенція про правову допомогу і правові відносини з цивіль­

них, кримінальних та сімейних справ (Мінськ, 22.01.93);

Угода про порядок взаємного виконання рішень арбітражних,

господарських і економічних судів на території СНД (Москва,

06.03.98).

У сфері інтелектуальної власності укладені:

Угода про заходи з охорони промислової власності та створен­

ня Міждержавної ради з питань охорони промислової власності

(Москва, 12.03.93);

Угода про співробітництво у сфері охорони авторського пра­

ва і суміжних прав (Москва, 24.09.93);

Євразійська патентна конвенція (Москва, 09.09.94).

19