3.2     НОРМА ТИВНЕ ЗАКРІПЛЕННЯ ПРИНЦИПІВ МІЖНАРОДНОГО ЕКОНОМІЧНОГО ПРАВА — ВАЖЛИВА УМОВА ЇХ ДОТРИМАННЯ

У багатьох статтях розд. II "Економічні права та обов'язки дер­жав" Хартії відбито не лише загальні, а й спеціальні принципи між­народного економічного права. Зауважимо, що принципи існують для того, щоб ними керувалися. Вони відбиваються в нормах права (у розглядуваному випадку — у нормах міжнародного публічного права), які, зокрема, фіксуються в міжнародно-правових актах. Пере­втілення принципів у письмово зафіксовані норми права є важливою запорукою дотримання відповідних норм. Логіка тут така: закріпити, щоб знати, як діяти.

Наведемо переклад зазначеного розділу з нашими зауваження­ми. Офіційний текст статей 1-28 Хартії прокурсивлено.

Стаття 1. Кожна держава має суверенне і невід'ємне право вибирати власну економічну систему, а також власну політич-

22

ну, соціальну і культурну системи згідно з волею свого наро­ду, без втручання або застосування сили чи погрози ззовні в будь-якій формі.

Юридичне значення Хартії та інших документів про встановлен­ня нового економічного порядку полягає в тому, що незважаючи на рекомендаційний характер норм цих документів згадані норми визнані державами. Ці принципи фіксуються у дво- та багатосто­ронніх економічних угодах. Принципи набирають статусу загально­визнаних.

Дотримання принципу невтручання виключає можливість викори­стання будь-яких санкцій, запровадження ембарго та інших обме­жень, спрямованих проти певної країни чи групи держав. Принцип невтручання зафіксований і в конституціях окремих країн. На прак­тиці цей міжнародно-правовий принцип часто порушується.

Принцип незастосування сили посідає чільне місце в системі принципів Статуту ООН. Цей принцип вважається розвитком принци­пу ненападу. Принцип було підтверджено, розвинуто та конкретизо­вано у численних дво- та багатосторонніх міжнародних документах.

Стаття 2. Кожна держава має і повинна вільно здійснювати повний постійний суверенітет над усіма своїми багатствами, природними ресурсами та економічною діяльністю, включаючи право на володіння, використання та експлуатацію.

Кожна держава має право:

а)         регулювати і контролювати іноземні інвестиції в межах

дії своєї національної юрисдикції згідно з власними закона­

ми та постановами і відповідно до власних національних

цілей та першочергових завдань. Жодна держава не по­

винна змушуватися до надання пільгового режиму інозем­

ним інвестиціям;

б)         регулювати і контролювати діяльність транснаціональних

корпорацій у межах дії власної національної юрисдикції

та вживати заходів для забезпечення того, щоб така ді­

яльність не суперечила її законам, нормам та постановам

і відповідала її економічній та соціальній політиці. Трансна­

ціональні корпорації не повинні втручатись у внутрішні

справи приймаючої держави.  Кожна держава повинна з

урахуванням усіх власних суверенних прав співробітнича­

ти з іншими державами щодо здійснення права,   викладе­

ного в цьому підпункті;

23

в) націоналізувати, експропріювати або передавати іноземну власність. У цьому разі держава, яка застосовує такі за­ходи, має сплачувати відповідну компенсацію з урахуван­ням її відповідних законів і постанов та всіх обставин, які ця держава вважає доречними. У будь-якому разі, коли пи­тання про компенсації спричинюються до спору, він має врегульовуватися згідно з внутрішнім правом націоналізу-ючої держави і її судами, якшо лише всі заінтересовані держави добровільно і за взаємною згодою не досягнуть домовленості шодо пошуків інших мирних засобів врегу­лювання на основі суверенної рівності і відповідно до прин­ципу вільного вибору засобів.

Принцип невід'ємного суверенітету держав щодо їх природних ресурсів є конкретизацією принципу суверенної рівності держав. Цей принцип передбачає повний постійний суверенітет держав щодо всіх їх природних багатств та економічної діяльності; надає державам право на володіння, використання і експлуатацію їх багатств і ре­сурсів.

Окрім Хартії елементи цього принципу зафіксовані в Декларації про встановлення нового міжнародного економічного порядку та в інших міжнародно-правових угодах.

Стаття 3. При розроблюванні природних ресурсів, шо нале­жать двом чи більше країнам, кожна з них зобов'язана співро­бітничати на основі системи інформації та попередніх консуль­тацій з метою досягнення оптимального використання цих ресурсів, не завдаючи шкоди законним інтересам інших країн.

Дехто з фахівців у сфері міжнародного права вважає, що прин­цип співробітництва держав має не правовий, а декларативний ха­рактер. Можливо, в історичному минулому співробітництво було доб­ровільною акцією держави. Проте враховуючи Статут ООН та інші міжнародно-правові документи, можна стверджувати, що добровіль­ний акт перетворився на правовий обов'язок. Держави повинні вико­ристовувати методи співробітництва для вирішення існуючих між ними проблем, а не вдаватися до конфронтації.

Стаття 4. Кожна країна має право брати участь у міжна­родній торгівлі та інших формах економічного співробітниц­тва незалежно від будь-яких відмінностей у політичних, еко­номічних і соціальних системах. Жодна держава не підлягає будь-якій дискримінації, шо базується лише на таких відмінно-

24

стях. При здійсненні міжнародної торгівлі та інших форм економічного співробітництва кожна держава вільно обирає форми організації власних зовнішньоекономічних відносин і ук­ладає дво- та багатосторонні угоди, шо відповідають їх між­народним зобов'язанням і потребам міжнародного економіч­ного співробітництва.

Зазначимо, що принцип співробітництва держав передбачає таке: економічне співробітництво є вільним від дискримінації.

Принцип співробітництва держав вважається невід'ємною складо­вою значно ширшого принципу міжнародного економічного пра­ва — мирного співіснування.

Стаття 5. Усі держави мають право об'єднуватися в органі­зації виробників товарів з метою розвитку власної національної економіки, досягнення стабільного фінансування цього розвитку та для досягнення власних цілей сприяти забезпеченню неухиль­ного розвитку світової економіки, зокрема, шляхом підвищення темпів розвитку країн, що розвиваються. Тому всі держави зобов'язані поважати це право, утримуючись від застосування таких економічних і політичних заходів, які б обмежували це право.

Принцип свободи вибору форми організації зовнішньоеконо­мічних зв'язків надав можливість вільного вибору бажаних форм співробітництва в зовнішньоекономічних відносинах. Цей принцип тісно пов'язаний з більш загальним принципом — свободою вибору соціально-економічної системи. Останній же, у свою чергу, випливає з таких основних принципів міжнародного права, як суверенна рівність держав, рівноправність і самовизначення народів, невтручання у внутрішні справи держав та ін.

Існує понад двадцять міжнародних товарних угод країн-вироб-ників (експортерів) сировинних товарів, зокрема укладених на регіо­нальній основі.

Найвідомішою міжнародною організацією держав-експортерів є Організація країн — експортерів нафти — ОПЕК (див. тему 5).

Стаття 6. Держави зобов'язані сприяти розвитку міжнарод­ної торгівлі товарами, зокрема, за допомогою угод і укладення довгострокових багатосторонніх товарних угод, якщо це до­цільно, і з урахуванням інтересів виробників і споживачів. Усі держави несуть відповідальність за сприяння регулярному по­току та доступу до всіх комерційних товарів, що продаються

25

за стійкими, вигідними і справедливими цінами, підтримуючи в такий спосіб справедливий розвиток світової економіки та особливо враховуючи при цьому інтереси країн, що розвива­ються.

Принцип національного режиму передбачає, що на основі взаєм­ності фізичні та юридичні особи іноземної держави повністю або частково прирівнюються у правах до фізичних та юридичних осіб певної держави. Національний режим з окремих видів прав може на­даватися певною державою і в односторонньому порядку на основі її внутрішнього законодавства.

Стаття 7. Кожна держава несе основну відповідальність за сприяння економічному, соціальному та культурному розвитку свого народу. З цією метою кожна держава має право і несе від­повідальність за вибір цілей і засобів розвитку, повну мобілізацію і використання власних ресурсів, упровадження прогресивних економічних і соціальних реформ, а також забезпечення повної участі свого народу у прогресі й вигодах розвитку. Держави зо­бов'язані індивідуально і сумісно співробітничати для того, щоб усунути перешкоди, що заважають такій мобілізації і викорис­танню.

Державний суверенітет сучасна правнича наука і практика давно вже не трактують як щось абсолютне — таке, що нічим не обме­жується, не відчужується, не ділиться тощо. Абсолютного сувереніте­ту немає, є суверенітет, обмежений реальними чинниками.

Стаття 8. Держави мають співробітничати у справі сприяння раціональним і справедливим міжнародним економічним відноси­нам та заохочення структурних перетворень у контексті гар­монічної світової економіки відповідно до потреб та інтересів усіх країн, особливо тих, що розвиваються, і з цією метою вжива­ти належних заходів.

Правові режими "рівних можливостей", "відчинених дверей", "капі­туляцій", що застосовувалися в історичному минулому до відносин розвинених держав і формально чи фактично залежних від них країн світу, нині не можуть вважатися правомірними, оскільки супере­чать принципам суверенної рівності, поваги до прав, властивих сувере­нітету, невтручання у внутрішні справи тощо.

Стаття 9. На всі держави покладається обов'язок співробіт­ничати в економічній, соціальній, культурній та технічній галу-

26

зях з метою сприяння економічному і соціальному прогресу всіх країн світу, зокрема тих, що розвиваються.

Співробітництво в галузі економіки, науки і техніки має розвива­тися між державами на основі рівності та взаємної вигоди. Принцип взаємовигідного економічного співробітництва у сфері торгівлі, еко­номіки, науки і техніки базується на основних принципах міжнарод­ного публічного права — співробітництва і суверенної рівності. Обов'язок держав — членів 00Н — зміцнювати економічне співро­бітництво зафіксований і у Статуті цієї організації.

Стаття 10. Усі держави юридично рівноправні і як члени між­народного співтовариства мають право повністю і ефективно брати участь у міжнародному процесі прийняття рішень для врегулювання світових економічних, фінансових і валютних про­блем. Між іншим, через відповідні міжнародні організації відповід­но до їх правил, які існують та розроблюються, і справедливо ко­ристуватися вигодами, що випливають з цього.

Принцип рівності та взаємної вигоди держав у міжнародних еко­номічних відносинах безпосередньо випливає з принципу суверенної рівності держав. їх економічні відносини мають будуватися на основі взаємної і справедливої вигоди.

Стаття 11. Усі держави мають співробітничати з метою зміцнення та постійного поліпшення ефективності міжнародних організацій при здійсненні заходів, спрямованих на стимулювання загального економічного прогресу всіх країн, зокрема тих, що розвиваються, і тому мають співробітничати для пристосуван­ня їх, якщо необхідно, до потреб міжнародного економічного співробітництва, що змінюються.

Стаття 12. /. Держави мають право за згодою заінтересова­них сторін брати участь у субрегіональному, регіональному та міжрегіональному співробітництві з метою економічного та со­ціального розвитку. Усі держави, що беруть участь у такому співробітництві, зобов'язані забезпечувати, щоб політика тих уг­руповань, до яких вони належать, відповідала положенням цієї Хартії та була орієнтована на зовнішні зв'язки, відповідала їх міжнародним зобов'язанням і потребам міжнародного економіч­ного співробітництва і в повному обсязі враховувала законні інтереси третіх сторін, особливо країн, що розвиваються.

2. Відносно угруповань, яким відповідні держави передали чи можуть передати певну компетенцію з питань, що належать

27

до сфери дії цієї Хартії, її положення мають також застосову­ватись до цих угруповань щодо подібних питань і відповідно до зобов'язань цих держав як членів подібних угруповань. Ці дер­жави мають співробітничати стосовно виконання цими угрупо­ваннями положень цієї Хартії.

Принцип добровільного виконання міжнародних зобов'язань виник у сфері міжнародно-правового звичаю і зафіксований у Статуті 00Н як загальновизнана норма поведінки суб'єктів міжнародного права (pacta sunt servanda). Принцип застосовується до міжнародних угод, добровільно укладених на основі рівноправності їх сторін.

Міжнародний договір, який суперечить Статуту 00Н, вважається недійсним, і жодна держава не може посилатися на нього чи корис­туватися його перевагами.

Стаття 13. /. Кожна держава має право отримувати вигоди від досягнень і розвитку науки та техніки на прискорення влас­ного економічного та соціального розвитку.

Усі держави мають сприяти міжнародному науковому і

технічному співробітництву і передаванню технологій з ура­

хуванням усіх законних інтересів, включаючи, зокрема, права та

обов'язки власників, постачальників і одержувачів технологій.

Зокрема, усі держави мають полегшити доступ країнам, що роз­

виваються, до досягнень сучасної науки і техніки, передавання

технологій і створення місцевої технології на благо країн, що

розвиваються, у такій формі й відповідно до такої процедури, які

відповідають їх економіці та потребам.

Відповідно розвинені країни повинні співробітничати з краї­

нами,   що розвиваються,  щодо створення, зміцнення та розвитку

їх наукової і технічної інфраструктури, а також у їх діяльності

у науково-дослідницькій та технічній сферах для того, щоб допо­

могти розширити  і перетворити  економіку країн,   що розви­

ваються.

Усі держави повинні співробітничати щодо розробки, по­

дальшого розвитку, прийнятних у міжнародному аспекті керівних

положень або постанов стосовно передавання технології з пов­

ним урахуванням інтересів країн, що розвиваються.

Стаття 14. Кожна країна зобов'язана співробітничати у забез­печенні постійного і зростаючого розширення та лібералізації світової торгівлі й підвищення добробуту та життєвого рівня всіх народів, зокрема народів країн, що розвиваються. Відповідно

28

всі держави мають співробітничати, серед іншого, щодо по­ступового усунення перешкод на шляху торгівлі й покращення міжнародних умов для здійснення світової торгівлі і з цією ме­тою держави повинні прикладати координовані зусилля, спрямо­вані на справедливе вирішення проблем торгівлі всіх країн з ура­хуванням конкретних проблем торгівлі країн, що розвиваються. При цьому держави мають вживати заходів щодо забезпечення додаткових вигід для міжнародної торгівлі країн, що розвива­ються, з тим, щоб досягти суттєвого збільшення їх валютних надходжень, диверсифікації їх експорту, прискорення темпів роз­ширення торгівлі з урахуванням їх потреб розвитку, збільшення можливостей щодо участі в розширенні світової торгівлі та сприятливішої участі для одержання вигід від такого розширен­ня торгівлі за допомогою якнайсуттєвішого покращання умов доступу на ринки товарів, що становлять інтерес для країн, що розвиваються, і в разі потреби за допомогою заходів, спрямова­них на встановлення стабільних, справедливих і вигідних цін на сировинні товари.

Принцип співробітництва між державами у сфері міжнародних економічних відносин охоплює також принцип jus commercii — право вільного розвитку торговельного співробітництва.

Стаття 15. Держави зобов'язані сприяти загальному і повно­му роззброєнню під ефективним міжнародним контролем і ви­користовувати ресурси, вивільнені в результаті ефективних за­ходів щодо роззброєння, на економічний і соціальний розвиток країн, виділяючи значну частину додаткових коштів для розвит­ку країн, що розвиваються.

Стаття 16. /. Право і обов'язок держав індивідуально і колек­тивно ліквідувати як необхідну умову для розвитку колоніалізм, апартеїд, расову дискримінацію, неоколоніалізм і всі форми агресії ззовні, окупації і панування та економічні та соціальні наслідки, що випливають звідси. Держави, які здійснюють таку політику примусу, несуть економічну відповідальність перед країнами, територіями і народами за відшкодування й повну компенсацію за використання та скорочення природних і всіх інших ресурсів цих країн, територій і народів, а також завданої цим ресурсам шкоди. Обов'язок держав — розширити надання їм допомоги.

2. Жодна держава не має права заохочувати інвестиції, які можуть виявитися перепоною на шляху звільнення окупованих територій.

29

Стаття 17. Міжнародне співробітництво з метою розвитку є загальним обов'язком держав. Кожна держава має співробітни­чати з країнами, шо розвиваються, у їх діяльності, спрямованій на прискорення економічного і соціального розвитку, забезпечую­чи сприятливі зовнішні умови й розширюючи надання їм активної допомоги відповідно до їх потреб і цілей розвитку, суворо дот­римуючись суверенної рівності держав.

Стаття 18. Розвинені країни повинні розширювати, удоскона­лювати і зміцнювати систему загальних невзаємних і недискри-мінаційних тарифних преференцій для країн, шо розвиваються, разом з відповідними узгодженими висновками і відповідними рішеннями, прийнятними в цій галузі, у межах компетентних міжнародних організацій. Розвинені країни повинні також при­діляти увагу застосуванню інших диференційованих захо­дів у галузях, де можливо й доцільно, і такими засобами, які за­безпечать особливий і сприятливий режим для того, шоб задо­вольнити потреби країн, які розвиваються, у сфері торгівлі та розвитку. У міжнародних економічних відносинах розвинені краї­ни повинні намагатись уникати заходів, шо можуть негативно вплинути на розвиток національної економіки країн, шо розвива­ються, заохочувати загальні тарифні преференції та інші дифе-ренційні заходи на користь цих країн.

Суверенна рівність, яка передусім розуміється як рівність юри­дична (рівноправ'я), не означає, що світова спільнота не знає про фактично існуючу нерівність. Тому надання преференцій країнам, що розвиваються (а це було зафіксовано ще в Женевських прин­ципах 1964 p.), означає намагання подолати фактичну нерівність і наблизити юридичну рівність до рівності фактичної.

Стаття 19. З метою прискорення економічного зростання країн, шо розвиваються, у подоланні економічного розриву між ними і розвиненими країнами останні повинні надавати країнам, шо розвиваються, загальний преференційний, невзаємний і недис-кримінаційний режими в тих галузях міжнародного економічно­го співробітництва, де можливо.

Отже, згідно з Хартією розвинені країни повинні надавати пільги країнам, що розвиваються, поширювати на них пільги, які розвинені країни надають одна одній, але не мають права вимагати від країн, що розвиваються, жодних поступок.

ЗО

Стаття 20. Країни, що розвиваються, мають у своїх зусил­лях із розширення загального обсягу своєї торгівлі приділяти належну увагу можливості розширення цієї торгівлі із соціалі­стичними країнами, надаючи цим країнам не менш сприятливі торговельні умови порівняно з тими, які вони звичайно надають розвиненим країнам з ринковою економікою.

Стаття 21. Країни, що розвиваються, повинні намагатися сприяти розширенню торгівлі між ними і з цією метою можуть відповідно до процедур міжнародних угод, що вже існують і роз­роблюються, якщо можливо, надавати торговельні преференції іншим країнам, що розвиваються, не зобов'язуючись поширювати такі преференції на розвинені країни, якщо такі дії не створю­ють перепон для загальної лібералізації торгівлі та її розши­рення.

Принцип взаємності полягає в наданні іноземній державі, її юри­дичним і фізичним особам певних прав, привілеїв, пільг за умови, що держава, яка їх надає, а також її особи користуються аналогічними правами у відповідній іноземній державі. Принцип взаємності може встановлюватися в односторонньому порядку у внутрішньому зако­нодавстві або на підставі міжнародного договору.

Стаття 22. /. Держави повинні реагувати на загальновизнані і взаємоузгоджені потреби та завдання розвитку країн, що роз­виваються, шляхом сприяння чистому припливу реальних ре­сурсів, що збільшився, з усіх джерел до країн, що розвиваються, з урахуванням будь-яких зобов'язань, прийнятих відповідними державами, для підкріплення зусиль країн, що розвиваються, на прискорення їх економічного і соціального розвитку.

У цьому контексті відповідно до викладених цілей і зав­

дань та з урахуванням прийнятих зобов'язань країни повинні

намагатися збільшити  чистий  приплив  фінансових  коштів  з

офіційних джерел до країн, що розвиваються, та поліпшувати

його умови.

Приплив ресурсів, що є допомогою розвитку, має охоплю­

вати економічну і технічну допомогу.

Стаття 23. З метою сприяння ефективній мобілізації влас­них ресурсів країни, що розвиваються, можуть зміцнювати своє економічне співробітництво та розширяти взаємну тор­гівлю для того, щоб прискорювати власний економічний і со-

31

ціальний розвиток. Усі країни, особливо розвинені, індивідуаль­но, а також у межах відповідних міжнародних організацій, членами яких вони є, повинні забезпечувати відповідну й ефек­тивну підтримку і співробітництво.

Стаття 24. Держави зобов'язані будувати взаємні економічні відносини так, шоб ураховувати інтереси інших країн. Зокрема, держави повинні уникати заподіяння шкоди інтересам країн, що розвиваються.

Режим недискримінації означає зобов'язання не порушувати для певної країни умов, які є загальними для всіх інших зовнішньоеко­номічних партнерів.

Стаття 25. При сприянні розвитку світовій економіці міжна­родне співтовариство, особливо розвинені країни-члени, при­діляють особливу увагу конкретним потребам і проблемам най­менш розвинених країн з тих, що розвиваються; країн, що розви­ваються, які не мають виходу до моря; острівних країн, що розвиваються, з метою надання їм допомоги у подоланні їх особ­ливих труднощів, і в такий спосіб сприяючи їх економічному та соціальному розвитку.

Стаття 26. Держави зобов'язані співіснувати в умовах тер­пимості одна до іншої і мирно жити незалежно від відмін­ностей у політичних, економічних, соціальних та культурних системах і мають сприяти торгівлі між державами з різними економічними та соціальними системами. Міжнародну торгівлю країни повинні здійснювати без шкоди для загальних недискри-мінаційних і невзаємних преференцій на користь країн, що роз­виваються, і на основі взаємної вигоди, рівних переваг і взаємно­го надання режиму найбільшого сприяння.

Преференційний режим означає передусім митні пільги для пев­них держав. Надання країнам, що розвиваються, преференцій не вва­жається порушенням принципу найбільшого сприяння.

Режим найбільшого сприяння на відміну від принципу недискри­мінації, який у договірному порядку не фіксується, означає письмове зобов'язання держави надавати державі-партнеру (як правило, на ос­нові взаємності) пільгові умови, які діють чи можуть бути запроваджені до будь-якої країни. Сфера застосування цього принципу визначаєть­ся в конкретному застереженні (що називається "клаузула") до від­повідної міжнародної угоди.

32

Винятки з режиму найбільшого сприяння застосовуються для на­дання митних преференцій країнам, що розвиваються, встановлення (наприклад, у прикордонних смугах) пільгового режиму для фізичних і юридичних осіб сусідніх країн тощо.

Стаття 27. /. Кожна держава має право повною мірою кори­стуватися вигодами від світової торгівлі з невидимих статей і брати участь у розширенні такої торгівлі.

Світова торгівля з невидимих статей, яка заснована на

ефективності, а також на взаємній  та справедливій вигоді і

сприяє  розвитку світової  економіки, є спільною  метою   всіх

держав. Роль країн, що розвиваються,   у світовій торгівлі з не­

видимих статей має бути посилена відповідно до викладених

цілей, причому особлива увага має приділятись особливим потре­

бам країн, що розвиваються.

Усі держави мають співробітничати з країнами,   що роз­

виваються, у їх зусиллях, спрямованих на підвищення їх здат­

ності одержувати іноземну валюту від операцій з невидимих

статей відповідно до потенційних можливостей і потреб кож­

ної країни, що розвивається, і зазначених цілей.

Невидимими статтями, про які йдеться у цій статті, можуть бути надходження:

від надання транспортних послуг (транспортування зовнішньо­

торговельних вантажів, міжнародні перевезення пасажирів, екс­

плуатація каналів, обслуговування суден і літаків міжнародних

ліній, ремонт транспортних засобів тощо);

міжнародного туризму;

страхової справи;

заробітків громадян в іноземних країнах;

експорту капіталу;

реалізації об'єктів інтелектуальної власності (літературних, ху­

дожніх та інших творів, винаходів, промислових зразків, корис­

них моделей, ноу-хау тощо);

надання інших послуг.

Стаття 28. Всі держави зобов'язані співробітничати щодо коригування цін на товари, які експортуються країнами, що роз­виваються, стосовно цін на товари, що імпортуються ними, для того, щоб сприяти створенню для них справедливих і рівноправ­них умов торгівлі в такий спосіб, який був би вигідним для виробників і   справедливим для виробників і   споживачів.

33