Розділ 25 ОСОБА, ДЕРЖАВА І ПРАВО

25.1. Поняття і принципи правового статусу особи

Для того щоб докладніше охарактеризувати місце і роль людини в суспільстві, її зв'язки з державою, необхідно проаналізувати її юри­дичний статус, що складається з системи прав, свобод і обов'язків, закріплених законом.

Таке поєднання і взаємообумовленість основних елементів право­вого статусу є невипадковим, оскільки будь-якому суб'єктивному праву відповідає певний юридичний обов'язок. Неможливо отрима­ти повну уяву про права, свободи і обов'язки особи, розглядаючи їх як відокремлені один від одного явища (адже вони невіддільні один від одного і утворюють певну систему), тому їх слід розглядати ком­плексно, у складі правового статусу особи.

Отже, правовий статус особи — це система взаємопов'язаних прав і свобод та обов'язків, які закріплені в законодавстві і визначають правове положення особи в суспільстві.

Суть правового статусу особи полягає у визначенні і законодав­чому закріпленні правового становища особи в суспільстві. Право­вий статус, що включає права, свободи і обов'язки, цілеспрямовано впливає на створення збалансованих способів взаємодії людей між собою і формування впорядкованих відносин між індивідом, суспіль­ством і державою.

Основні принципи правового статусу особи — це головні засади, які визначають суть цього статусу і закріплюють його найважливіші ознаки. Ці принципи закріплені в Конституції України і повністю відповідають загальновизнаним світовим стандартам. Зокрема, се­ред принципів правового статусу особи є такі, як принцип рівності прав і свобод, забезпечений визнанням неприпустимості привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознака-

207

 

ми; принцип невідчужуваності та непорушності прав і свобод особи; принцип невичерпності прав і свобод особи; принцип гарантованості прав і свобод; принцип неможливості довільного скасування прав і свобод; принцип неприпустимості звуження змісту та обсягу наявних прав і свобод; принцип взаємообумовленості прав, свобод і обов'я­зків та принцип визнання міжнародних стандартів у галузі прав і сво­бод особи.

25.2. Види правових статусів особи

Правовий статус особи можна розглядати у трьох аспектах — міжнародно-правовому, конституційному і галузевому.

1.             Проблема забезпечення прав і свобод особи вийшла далеко за

межі внутрішньої компетенції кожної окремої держави, стала спра­

вою усього міжнародного співтовариства. Завдяки прийняттю ціло­

го ряду міжнародно-правових документів з цих питань внесені прин­

ципові зміни у правосуб'єктність особи, яка виступає суб'єктом не

лише внутрішньодержавного, але й міжнародного права.

Міжнародно-правовий статус особи (його ще називають "загаль­ним") містить права, свободи і обов'язки, закріплені у міжнародно-правових документах. Їх охорона і захист передбачені не лише вну­трішнім законодавством держав — учасниць міжнародних угод з пи­тань прав і свобод людини, але й нормами, які вироблені світовим співтовариством і є для цих держав обов'язковими.

Міжнародно-правовий (загальний) статус особи містить перелік основних прав і свобод — таких, що є універсальними, пріоритетни­ми для захисту як внутрішньодержавними, так і міжнародно-право­вими засобами. Всі вони відображені в Міжнародному Біллі про пра­ва людини, в Європейській конвенції із захисту прав людини і основ­них свобод, Європейській соціальній хартії. Всі ці права і свободи мають бути визнані кожною державою-учасницею незалежно від їх конституційного закріплення. Пріоритет міжнародного права щодо внутрішньодержавного у сфері прав людини стає загальновизнаним принципом світового співтовариства.

2.             Конституційний статус особи об'єднує права, свободи і обов'яз­

ки, закріплені у Конституції — Основному Законі держави і суспіль­

ства. Цей статус іноді називають "базовим". Конституційні права,

свободи і обов'язки є основними правами, свободами і обов'язками.

Вони становлять юридичну базу для всієї системи прав, свобод і обо-

208

 

в'язків, закріплених кожною окремою галуззю права, мають найви­щу юридичну силу і підлягають підвищеному захисту. Конституційні права, свободи і обов'язки є правовим базисом для прав, свобод і обов'язків, зафіксованих у чинному законодавстві, бо вони містять вихідні, принципові положення правового регулювання в тій чи ін­шій сфері суспільних відносин. Елементи конституційного статусу особи вказують на головні напрями розвитку всієї системи прав, сво­бод і обов'язків, визначають зміст і основні цілі їх спрямування. Крім того, конституційні права, свободи і обов'язки визнаються такими, що безпосередньо діють, оскільки норми Конституції визнаються нормами прямої дії.

Конституційно-правовий статус можна охарактеризувати як єди­ний і однаковий для всіх. Проте наявність або відсутність деяких прав, свобод і обов'язків залежить від особливого статусу того чи іншого суб'єкта, суть якого полягає у приналежності чи неприналеж-ності цього суб'єкта до громадянства держави.

Громадянство — це невід'ємний складовий елемент конституцій­но-правового статусу особи, що розкриває зміст юридичного зв'язку між конкретним громадянином та державою. Громадянство визна­чає постійний правовий зв'язок особи та держави, що знаходить свій вияв у наявності в держави і конкретної особи взаємопов'язаних і взаємообумовлених прав і обов'язків. Перебування особи у грома­дянстві означає наявність у неї повного обсягу прав і обов'язків. Ли­ше громадянин може розраховувати на захист як всередині держави, так і за кордоном; має право брати участь в управлінні державою і в повному обсязі володіє політичними правами і свободами; відбуває військовий обов'язок по захисту держави у Збройних силах.

3. Галузевий статус особи складається з певних повноважень, що забезпечують особі здійснення її можливостей у певній сфері суспіль­них відносин, яка регулюється тією чи іншою галуззю права. Кожна з галузей права закріплює права, свободи і обов'язки особи у певній сфері суспільних відносин, наприклад, у майнових, сімейних, трудових та інших. Роль і значення конституційно-правового статусу у його співвідношенні з галузевим статусом полягає в тому, що він системно інтегрує та об'єднує головні засади галузевого правового статусу.

209

 

25.3. Права і свободи як головна складова правового статусу

Як було зазначено, головними складовими правового статусу особи є права, свободи і обов'язки. Права і свободи особи визнача­ють умови її нормальної життєдіяльності, створюють необхідні умови для її всебічного розвитку, задоволення інтересів і потреб.

Права і свободи особи — це певні можливості, необхідні для задо­волення особою своїх життєвих потреб — матеріальних і нематеріаль­них, для існування та розвитку особи в конкретно-історичних умовах, що об'єктивно обумовлені рівнем розвитку суспільства. Права і сво­боди є природними, природженими і невід'ємними якостями особи, без яких вона не може нормально існувати.

Положення про природне походження прав і свобод в жодному разі не означає, що вони не потребують законодавчого закріплення, скоріше навпаки, саме завдяки юридичному закріпленню прав і сво­бод створюються реальні підстави для забезпечення їх невід'ємного і непорушного характеру.

Саме через це правовий статус особи слід розглядати, органічно поєднуючи природно-правові і нормативістські підходи, що дозво­ляє уникати певних протиріч і встановлювати об'єктивну істину з питань, які безпосередньо стосуються прав і свобод особи та їх забез­печення.

Права і свободи — це закріплені в законодавстві і гарантовані дер­жавою юридичні можливості, що дозволяють кожному вільно і на власний розсуд поводитись, а також створювати і користуватись на­даними йому нормами права соціальними благами.

Права індивіда завжди пов'язані із задоволенням його інтересів і потреб, і тому кожне суб'єктивне право передбачає ряд повноважень, які надаються уповноваженій особі: можливість користуватись нада­ними соціальними благами; можливість здійснювати власні активні дії (фактичні і юридичні); можливість вимагати від інших осіб вико­нання дій, що відповідають праву уповноваженої особи; можливість привести в дію примусову силу держави проти зобов'язаної особи.

У чому причина відокремлення таких понять, як "права" і "свобо­ди"? В цілому в сучасній науці ці категорії за своєю суттю і змістом вважаються рівними. За юридичною природою і за засобами гаран­тування права і свободи є ідентичними. Разом з тим термін "свобода" підкреслює ширші можливості індивідуального вибору (свобода дум-

210

 

ки, свобода слова), не окреслюючи конкретного кінцевого результа­ту її реалізації, тоді як термін "право" визначає конкретні дії суб'єк­тів (право на страйк, право на недоторканність житла).

25.4. Класифікація прав і свобод

Наукова класифікація прав і свобод особи є необхідним засобом їх всебічного дослідження. Вона дозволяє не лише розкрити суть і зміст цих важливих компонентів правового статусу особи, але й сфе­ри їх реалізації.

1.             Історично найперша спроба класифікації прав і свобод була

здійснена у французькій Декларації прав людини і громадянина 1789

року, згідно з якою права і свободи поділялись на дві групи — ті, що

належать людині, і ті, що належать громадянину. Ця класифікація

засновувалась на концепції природного права, згідно з якою деякі

права і свободи існували ще в додержавний період (природні пра­

ва — права людини), а інші (права громадянина) формуються на ос­

нові їх закріплення державою в законах.

У сучасній теорії права роздвоєння прав і свобод особи на права людини і права громадянина пояснюється головним чином на основі розмежування сфер функціонування громадянського суспільства і держави. В громадянському суспільстві на основі прав людини ство­рюються умови для самовизначення, самореалізації особи, забезпе­чення її автономії. Права громадянина охоплюють сферу відносин індивіда з державою, вони кваліфікують особу як члена державно-організованого співтовариства. Таким чином, права людини і права громадянина у своїй сукупності відображають найрізноманітніші зв'язки особи із суспільством і державою.

Досить розповсюдженим є поділ прав і свобод особи на основні

(фундаментальні) та інші. Під основними правами і свободами розу­

міють конституційні права і свободи, а також ті, що закріплені у між­

народно-правових документах з прав людини і містять загальнови­

знані універсальні стандарти. Основні права і свободи являють со­

бою серцевину правового статусу, вони передбачають можливість

виникнення у особи на їх основі великої кількості інших прав і сво­

бод. Вони є правовою базою для похідних, але не менш важливих,

інших прав і свобод.

За часом виникнення права і свободи особи поділяються на пра­

ва і свободи першого, другого і третього поколінь. До прав і свобод

першого покоління відносять традиційні ліберальні цінності, суть

211

 

яких зводилась до обмеження втручання держави у сферу особистої свободи і створення умов для участі громадян у здійсненні управлін­ських повноважень з метою обмеження державної влади шляхом кон­тролю над її організацією і функціонуванням. Правами першого по­коління є громадянські і політичні права і свободи.

Соціально-економічні і культурні права є правами другого поко­ління, для їх забезпечення і реалізації одного лише невтручання з бо­ку держави замало, вона повинна створювати належні умови для їх реалізації і захисту. Ці права з'являються як наслідок проведення за­ходів, спрямованих на пом'якшення різких соціальних протиріч, що виникли у процесі розвитку капіталістичних відносин.

Третім поколінням прав і свобод є колективні права, які формую­ться в міру становлення інтересів тієї чи іншої суспільної групи. Вони характеризують не індивідуальний статус особи, а її приналежність до певної спільності.

Серед інших підходів до класифікації прав і свобод особи мож­

на назвати поділ прав і свобод по галузях права: на публічно-правові

і приватноправові; на матеріальні і процесуальні.

Найбільш розповсюдженою є класифікація прав і свобод особи

за сферами суспільних відносин, в яких реалізуються ті чи інші потре­

би й інтереси особи. Іншим, близьким за змістом критерієм класифі­

кації прав і свобод є соціальні цінності або блага, що виступають

об'єктом правових відносин, в яких бере участь особа. Але й серед

послідовників цієї класифікації відсутня єдність поглядів.

Відповідно до цієї класифікації права і свободи найчастіше поді­ляються: 1) на громадянські; 2) політичні права і свободи; 3) соціаль­но-економічні права і свободи; 4) на культурні і духовні права і сво­боди.

1. Громадянські права і свободи є природними, невідчужуваними і такими, що не можуть бути обмежені в жодному разі. Особа — но­сій цих прав і свобод, виступає як член громадянського суспільства. До них належать можливості, необхідні для фізичного існування лю­дини, для задоволення її біологічних та матеріальних потреб та мож­ливості збереження, прояву, розвитку і захисту морально-психологічної індивідуальності людини.

До громадянських прав і свобод належать: право на життя, право на повагу гідності, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність житла, право на таємницю листування, те-

212

 

лефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на невтручання в особисте та сімейне життя.

2.             Політичні права і свободи являють собою можливість брати

участь у державному та громадському житті, впливати на діяль­

ність державних органів, громадських об'єднань політичного спря­

мування.

До політичних прав і свобод належать свобода пересування, віль­ний вибір місця проживання, право на вільний виїзд з території Ук­раїни (крім випадків, передбачених законодавством); право на участь в управлінні державними справами та участь у референдумах; право на вільні вибори до органів державної влади та місцевого са­моврядування і право бути обраним до цих органів; право на звер­тання до органів державної влади і місцевого самоврядування; пра­во на свободу об'єднання; право на мирні збори, мітинги і демонст­рації; право направляти письмові звертання або особисто звертатись до органів державної влади та ін.

3.             Соціально-економічні права і свободи — це можливість реалізу­

вати свої здібності і здобувати засоби до існування, беручи участь у

виробництві матеріальних та інших благ, а також у разі потреби от­

римувати соціальну допомогу від держави.

Економічні права — це повноваження, які відображають еконо­мічні аспекти природних прав людини і забезпечують одночасно гос­подарську автономність індивідів і їхні взаємозв'язки один з одним і з суспільством. До економічних належать право приватної власності, право на володіння, користування і розпорядження майном як одно­осібно, так і спільно з іншими особами, право на підприємницьку ді­яльність, право обирати вид діяльності або професію та ін. Соціальні права забезпечують людині гідний рівень життя і соціальну захище­ність. До них належать право на соціальне забезпечення, на достат­ній рівень життя, на охорону здоров'я та ін. Через те, що обидві гру­пи прав і свобод стосуються підтримання і нормативного закріплен­ня соціально-економічних умов життя індивіда та прямо залежать від стану економіки і ресурсів, їх слід об'єднати в одну спільну групу — соціально-економічні права і свободи.

Особливістю цих прав є те, що обсяг і ступінь їх реалізованості багато в чому залежить від стану економіки і ресурсів, і тому гарантії їх реалізації порівняно з громадянськими або політичними правами менш розвинені.

213

 

До цих прав належать: право на приватну власність, право на під­приємницьку діяльність, право на користування суспільною власніс­тю — загальнонародною, загальнодержавною та комунальною, пра­во на працю, право на страйк, право на відпочинок, право на соці­альний захист, право на житло, право на достатній життєвий рівень, право на охорону здоров'я, на медичну допомогу і медичне страху­вання тощо.

4. Культурні і духовні права і свободи — це можливості доступу до духовних здобутків людства, їх засвоєння, використання та участь у подальшому їх розвитку. До цих прав належить право на освіту, яке охоплює практично всі основні її форми; право на свободу творчої і інтелектуальної діяльності та право на її результати; право на свобо­ду думки і слова, право на інформацію, а також право на свободу сві­тогляду і віросповідання.

25.5.Обов'язки як елемент правового статусу особи

Невід'ємним складовим елементом правового статусу особи ви­ступають юридичні обов'язки. Кожна людина не може розглядатись у відриві від величезної кількості зв'язків, які існують між нею та іншими людьми, між нею та суспільством, державою. Взаємодіючи з іншими, вона не може не мати певного кола обов'язків як щодо сусп­ільства і держави, так і щодо оточуючих. Тому обов'язки є так само важливим і необхідним елементом правового статусу, як права і сво­боди. Обов'язки — це об'єктивно необхідні форми поведінки, що відповідають інтересам суспільства, держави та інших індивідів.

Якщо права і свободи являють собою варіанти можливої поведін­ки суб'єктів, яку вони здійснюють у межах відповідних правових норм за власним вибором і на власний розсуд, відштовхуючись від власних інтересів і потреб, то юридичні обов'язки є необхідними ва­ріантами поведінки суб'єктів, суть яких полягає в обов'язковому ви­конанні окреслених в нормах права активних дій (активні обов'язки) або в утриманні від тих дій, які забороняються у правових нормах (пасивні обов'язки).

Якщо права і свободи — це встановлені нормами права можливос­ті обирати вид і міру поведінки, то обов'язки — це передбачена право­вими нормами необхідність слідувати певному виду і мірі поведінки, це закріплені в законі вимоги держави і суспільства до поведінки особи.

214

 

Обов'язки необхідно виконувати належним чином, виходячи з усі­єї сукупності вимог, які висуваються до поведінки суб'єктів і стосу­ються часу, місця, кількості, якості і повноти виконання обов'язків. Обов'язок — це необхідна (правомірна) поведінка, котрій притаман­на певна якість, що визначає вид поведінки, та здійснюється у певних межах, в яких виявляється міра цієї поведінки.

Між правами і свободами, з одного боку, і обов'язками — з дру­гого існує тісний, нерозривний взаємозв'язок, адже всім без винятку суб'єктивним правам уповноважених осіб кореспондують відповідні юридичні обов'язки зобов'язаних осіб, оскільки права одних, не під­кріплені обов'язками інших, не здатні реалізовуватись. Саме така не­розривна єдність прав, свобод і обов'язків, які виступають головни­ми і першочерговими елементами правового статусу особи, забезпе­чує нормальну взаємодію індивідів, засновану на паритетності інтересів, є важливим засобом попередження конфліктних ситуацій і передумовою збалансованості, впорядкованості і стабільності сус­пільних відносин у цілому. Права, свободи і обов'язки у своїй сукуп­ності визначають ту сферу життєдіяльності кожної окремої особи, в межах якої вона є вільною. Проте ця свобода не є безмежною, забо­рона порушувати права і свободи інших осіб виступає для кожного чи не найважливішим обов'язком.

Першочерговим обов'язком громадян України є захист своєї Віт­чизни, її незалежності та територіальної цілісності, а також шануван­ня державних символів, відбування військової служби. Здійснення цих обов'язків має на меті утвердження реального суверенітету Укра­їнської держави.

Наступним конституційним обов'язком громадян є незаподіяння шкоди природі, культурній спадщині і відшкодування збитків у разі порушення цього обов'язку. Конституційне закріплення цього обо­в'язку засвідчує важливість захисту природних і культурних ціннос­тей України.

У зв'язку зі змінами економічного та суспільного ладу, які відбу­вались протягом останнього десятиріччя, з'явилась потреба законо­давчо закріпити такий обов'язок, як сплата податків і зборів в поряд­ку і розмірах, встановлених законом, а також щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій стан та доходи за минулий рік. Несплата податків значною частиною на­селення, підприємств та організацій є однією з причин кризової си-

215

 

туації в нашій економіці, адже податки є важливим джерелом форму­вання доходів держави.

Конституція України визнає людину, її життя, здоров'я, честь і гідність, її безпеку і недоторканність як найвищу соціальну цінність, проголошуючи і гарантуючи систему її прав і свобод, покладає на неї обов'язок неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Ця норма має загальне значення. Вона поширюється на всі поло­ження Конституції, законів і підзаконних нормативно-правових ак­тів України.

25.6. Забезпечення прав і свобод особи

Забезпечення прав і свобод особи як специфічна діяльність по на­данню їм реального, невід'ємного і непорушного характеру передба­чає створення певних умов, за яких реалізація прав і свобод особи є безперешкодною і максимально ефективною, охорона запобігає най­меншій можливості їх порушення, а захист від скоєного правопору­шення сприяє відновленню порушених прав і притягненню винної особи до відповідальності.

Аналізуючи сутність забезпечення прав і свобод особи, необхідно поряд із юридичними складовими цієї системи розглядати й еконо­мічні, політичні та соціальні умови забезпечення прав і свобод особи, адже перераховані фактори як матеріальні умови життєдіяльності су­спільства обумовлюють фактичне становище у сфері забезпечення прав і свобод особи.

Тому не можна зводити процес забезпечення прав і свобод особи до реалізації лише окремих юридичних засобів забезпечення без вра­хування економічних, соціальних, політичних та інших факторів со­ціального середовища, без вивчення загальносоціальних умов їх фак­тичного здійснення. Всі зазначені аспекти мають бути враховані і по­винні знайти своє відображення в понятті "забезпечення прав і свобод особи".

Соціальне призначення забезпечення прав і свобод насамперед обумовлено потребою у створенні належних умов (як фактичних, так і юридичних) для надання законодавчо закріпленим правам і свобо­дам реального і непорушного характеру, у ліквідації невідповідності між правовим і фактичним положенням особи в суспільстві.

216

 

25.7. Гарантії прав і свобод особи

Гарантії прав і свобод особи — це юридичні засоби забезпечення повного, неухильного і безперешкодного здійснення кожним своїх прав і свобод, охорони прав і свобод від можливих протиправних по­сягань і їх захисту від будь-яких незаконних порушень.

Дуже часто під гарантіями розуміють також певні фактори або різноманітні умови забезпечення прав і свобод особи. Проте факто­ри та умови самі по собі не належать до гарантій, вони виступають лише як загальні передумови забезпечення прав і свобод особи.

Під гарантіями прав і свобод особи слід розуміти сукупність кон­кретних засобів, що носять юридичний, загальнообов'язковий ха­рактер, завдяки яким можливе всебічне забезпечення ефективного здійснення, охорони і захисту прав і свобод особи. Головне призна­чення гарантій прав і свобод особи полягає у забезпеченні всім і кож­ному рівних правових можливостей для набуття, реалізації, охорони і захисту прав і свобод. Вони покликані забезпечити найсприятли­віші умови, в атмосфері яких записаний у Конституції і законах пра­вовий статус особи і насамперед її права і свободи стали б фактичним становищем кожної людини і громадянина.

Гарантування прав і свобод особи як найважливіший чинник їх реального і ефективного забезпечення неможливий без певних пере­думов — як загальних, так і спеціальних, нормативних. Головними передумовами, які забезпечують реальну можливість ефективного здійснення, охорони та захисту прав і свобод особи, є демократична правова соціальна держава і вільне громадянське суспільство. В свою чергу, їх розвиненість залежить від конкретних економічних, полі­тичних, соціальних, культурних та ідеологічних передумов. Адже всі конкретні юридичні засоби реального забезпечення прав і свобод особи виявляються повною мірою як результат їх функціонування і розвитку.

Правильна класифікація юридичних гарантій прав і свобод особи має не лише велике науково-теоретичне, але й практичне значення. Вона сприятиме наповненню їх реальним змістом, підвищенню їх ді­євості та ефективності.

До системи юридичних гарантій прав і свобод особи доцільно від­нести такі складові елементи: матеріальні та процесуальні гарантії; інституційно-організаційні гарантії; галузеві гарантії; міжнародно-правові гарантії; юридичну відповідальність.

217

 

До першої групи юридичних гарантій прав і свобод особи нале­

жать матеріальні та процесуальні гарантії, які у своїй сукупності ста­

новлять вихідні нормативні положення, що закріплюють основні

правові засади забезпечення реалізації, охорони і захисту прав і сво­

бод особи. Закріплюючи у відповідних правових нормах матеріальні

гарантії — нормативні приписи, що мають на меті створити сприят­

ливі юридичні умови для ефективного здійснення кожною особою

своїх прав і свобод, держава водночас визначає конкретні форми і

механізми реалізації деяких з них, закріплюючи їх у процесуальних

нормах і утворюючи таким чином процесуальні гарантії. Процесу­

альні гарантії прав і свобод особи — це встановлені законом юри­

дичні засоби забезпечення прав і свобод особи у процесі захисту цих

прав і свобод під час здійснення правосуддя. Встановлюючи матері­

альні гарантії прав і свобод, держава не може обійтись без врегулю­

вання правозастосовчої діяльності, метою якої є втілення матеріаль­

них гарантій у реальність.

Інституційно-організаційні гарантії прав і свобод особи — це пе­

редбачені в законі суспільно-політичні інституції, на які покладають­

ся відповідні функції і повноваження по організації забезпечення ре­

алізації, охорони і захисту прав і свобод людини і громадянина.

Основними інституційно-організаційними гарантами прав і сво­бод людини за Конституцією України є Верховна Рада, Президент України, Кабінет Міністрів, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації, суди, Уповноваже­ний Верховної Ради України з прав людини, прокуратура, адвокату­ра, Конституційний Суд, політичні партії і громадські організації, органи місцевого самоврядування, міжнародні судові установи та відповідні органи міжнародних організацій.

3.             Конституційні і галузеві гарантії— юридичні засоби забезпе­

чення реалізації, охорони і захисту прав і свобод особи, які містять­

ся у правових нормах відповідних галузей права. Серед галузевих

гарантій виділяються конституційно-правові гарантії прав і свобод

особи та загальногалузеві гарантії. Найважливішим видом є кон­

ституційні гарантії, які містяться в Основному Законі — Консти­

туції, забезпечують реальне здійснення, охорону і захист конститу­

ційних прав і свобод особи та визначають основоположні засади

забезпечення галузевих прав і свобод. У правових нормах цивільно­

го, сімейного, трудового права містяться відповідні гарантії цивіль­

них, сімейних, трудових прав і свобод громадян.

218

 

4.             Важливе значення у сфері забезпечення реалізації, охорони і

захисту прав і свобод особи в сучасних умовах розвитку людської

цивілізації належить міжнародним гарантіям, які являють собою та­

ку систему, що включає в себе загальновизнані принципи і норми,

які регулюють сферу забезпечення прав і свобод окремих індивідів

та соціальних спільностей (народів, націй), а також міжнародні ус­

танови і організації, які наділені відповідними функціями і повно­

важеннями. Отже, міжнародні гарантії прав і свобод особи можна

умовно поділити на матеріальні та процесуальні й інституційно-ор-

ганізаційні.

Міжнародно-правові гарантії прав і свобод особи — матеріальні, процесуальні та інституційно-організаційні — є важливим засобом забезпечення їх реалізації, охорони і захисту на міжнародному, над­державному рівні. Їх особливість полягає в тому, що, на відміну від внутрішньодержавних засобів забезпечення прав і свобод (які вста­новлюються нормами внутрішнього законодавства), система міжна­родного і регіонального забезпечення прав і свобод особи базується на міжнародно-правових нормах, які створюються шляхом підписан­ня державами багатосторонніх угод з відповідних питань. Держава, яка є учасником тієї чи іншої міжнародної угоди з прав людини, впроваджує норми цієї угоди у своє внутрішнє законодавство.

5.             До особливої юридичної гарантії забезпечення реалізації, охо­

рони і захисту прав і свобод особи слід віднести юридичну відпові­

дальність. Якщо попередні види юридичних гарантій в цілому висту­

пають гарантом такого складового елементу правового статусу осо­

би, як права і свободи, то юридична відповідальність є гарантією

іншого, не менш важливого елементу правового статусу — юридич­

них обов'язків, без яких права і свободи не можуть існувати.

Запитання і завдання для самоконтролю

З яких елементів складається правовий статус особи?

Зазначте види прав і свобод людини і громадянина.

Як пов'язані між собою права, свободи і обов'язки?

Які існують засоби забезпечення прав і свобод?

219

 

«все книги     «к разделу      «содержание      Глав: 29      Главы: <   21.  22.  23.  24.  25.  26.  27.  28.  29.