Розділ 4 ВИНИКНЕННЯ ДЕРЖАВИ

4.1. Основні теорії виникнення держави

Тисячоліття люди живуть в умовах державно-правової дійсності: вони є громадянами (чи підданими) певної держави, підкоряються дер­жавній владі, погоджують свої дії з правовими приписами. Природно, що з давніх часів люди почали замислюватися над причинами і шляха­ми виникнення держави. Цей інтерес спричинив утворення різних те­орій і доктрин. Висловлено десятки, якщо не сотні, суперечливих при­пущень. Разом з тим суперечки про природу держави і права, причини, джерела й умови їх виникнення продовжуються і донині.

Причини цього, по-перше, у складності й багатосторонності само­го процесу виникнення держави і права, труднощах, що об'єктивно існують у його сприйнятті. По-друге, у неминучості суб'єктивного сприйняття цього процесу з боку дослідників. По-третє, множинність цих теорій пояснюється розходженнями історичних і соціальних умов, у яких жили їхні автори, розмаїтістю ідеологічних і філософсь­ких позицій, які вони займали.

Розглянемо основні теорії, що виділяють походження держави і права як специфічну проблему.

Теологічна теорія. Однією з перших теорій походження держави і права була теологічна, яка пояснювала їх виникнення божествен­ною волею. Теологічна теорія відстоює ідеї непорушності, вічності держави, необхідності загального підпорядкування державній волі як влади від Бога, але разом з тим і залежності самої держави від бо­жественної волі, що виявляється через церкву й інші релігійні ор­ганізації. Найбільш яскравий представник — Фома Аквінський.

Патріархальна теорія (засновником був Аристотель, III ст. до н. е.). Її зміст полягає в тому, що держава виникає з патріархальної роди­ни. Голова цієї родини стає главою держави — монархом. Його вла­да, таким чином, — це продовження влади батька, монарх же дово­диться батьком усім своїм підданим. Основні положення патріар­хальної теорії переконливо спростовуються сучасною наукою. Немає

29

жодного історичного свідчення подібного способу виникнення дер­жави. Навпаки, встановлено, що патріархальна родина з'явилася ра­зом із державою у процесі розкладу первіснообщинного ладу.

Патримоніальна теорія. Представники цієї теорії вважають, що держава походить від права власника на землю (патримоніум). З пра­ва володіння землею влада автоматично поширюється і на людей, які на ній проживають.

Органічна теорія. Ця теорія виникла в XIX ст. у зв'язку з досягнен­нями природознавства, хоча деякі подібні ідеї висловлювалися знач­но раніше. Так, деякі давньогрецькі мислителі, у тому числі Платон (IV—III ст. до н. е.), порівнювали державу з організмом, а закони дер­жави — із процесами людської психіки. Поява дарвінізму призвела до того, що багато соціологів, а також юристів стали поширювати біологічні закономірності (міжвидова і внутрішньовидова боротьба, еволюція, природний добір) на соціальні процеси та державу.

Теорія насильства (завоювання). Ця теорія виникла в XIX ст. Її автори пояснювали виникнення держави і права факторами військо­во-політичного характеру: завоюванням одним племінним союзом племен іншого. Для придушення поневоленого племені створювався державний апарат, приймалися закони. Виникнення держави, таким чином, розглядається як реалізація закономірності підпорядкування слабкого сильному.

Психологічна теорія. Представники цієї теорії пояснювали появу держави і права виявом властивостей людської психіки: потребою підкорятися, наслідуванням, психологічною залежністю від еліти первісного суспільства.

Теорія суспільного договору. Ця теорія була сформульована у пра­цях Г. Гроція, Т. Гоббса, Дж. Локка, Б. Спінози, Ж.-Ж. Руссо та ін. у XVII-XVIII ст. За цією теорією до появи держави люди знаходилися в "природному стані". Щоб забезпечити нормальне життя, вони ук­ладають між собою договір про державотворення, добровільно пе­редаючи правителям частину своїх прав. Відзначаючи прогресив­ність багатьох положень теорії суспільного договору, варто вказати на те, що в науці немає переконливих наукових даних, що підтвер­джують реальність цієї теорії.

Іригаційна (гідравлічна) теорія К. Віттфогеля. Виникнення держав, їх перші деспотичні форми він пов'язуює з необхідністю будівництва гігантських іригаційних споруд у східних аграрних областях. Ці ро­боти диктували необхідність жорсткого централізованого управлін­ня, розподілу, обліку, підпорядкування. І разом з тим іригаційна те-

30

орія враховує лише окремі зв язки, окремі сторони процесу держа­вотворення.

Історико-матеріалістична теорія. Виникнення цієї теорії, як прави­ло, пов'язують з іменами К. Маркса і Ф. Енгельса, нерідко забуваю­чи їхніх попередників, таких, як Л. Морган. Суть цієї теорії в тому, що держава виникає як результат природного розвитку первісного суспільства, розвитку насамперед економічного.

Історико-матеріалістична концепція включає два підходи. Один з них, що панував у радянській науці, вирішальну роль відводив кла­совій боротьбі. Другий підхід виходить з того, що в результаті еконо­мічного розвитку ускладнюється саме суспільство, його продуктивна і розподільча сфери. Це вимагало удосконалення управління, що й приводить до виникнення держави.

Саме історико-матеріалістична (соціально-економічна) теорія має під собою суто науковий ґрунт. При цьому, як буде зазначено далі, обидва її напрями правомірні, оскільки в різних історичних умовах вирішальне значення як причини появи держави можуть здобувати як класові антагонізми, так і необхідність вирішення загальних справ, удосконалення управління суспільством, спеціалізації цього управління як форми поділу праці.

4.2. Загальна характеристика первісного суспільства

Пізнання держави і права варто починати з питання про поход­ження держави — чи завжди в історії людського суспільства існував цей соціальний інститут, чи він з'явився на певному етапі розвитку суспільства. Тільки такий методологічний підхід, що реалізує прин­цип історизму, дозволяє усвідомити причини і форми появи держави, її характерні, сутнісні риси, відмінність від попередніх організацій­них форм життя суспільства. А починати необхідно з комплексної характеристики первісного суспільства, головною ознакою якого був колективізм.

Почнемо з економічної сфери. Первісна людина займалася полю­ванням, рибальством, збиранням плодів і коренів рослин, тобто при­своєнням продуктів природи. Для цього вона використовувала при­мітивні знаряддя праці, що виготовлялися з природних матеріалів. Економіка цього суспільства була заснована на суспільній власності. При цьому неухильно дотримувалися двох правил: усе, що здобува­лось, надходило до загального кошика і усе здане перерозподілялося,

31

кожен одержував певну частку. На інших засадах первісне суспільство просто не могло існувати, воно було б приречене на вимирання.

Протягом багатьох століть і тисячоліть економіка носила при­власнюючий характер. Продуктивність праці була вкрай низькою. Природно, що в таких умовах не могли виникнути ні приватна влас­ність, ні експлуатація. Це було суспільство економічно рівних, але рівних у бідності людей. Поступовий і досить повільний розвиток економіки йшов по двох зв'язаних між собою напрямах: удоскона­лення знарядь праці та удосконалення способів, прийомів і органі­зації праці.

Соціальна організація первісного суспільства характеризувалася сімейною родовою общиною, якою керували її найбільш авторитетні і досвідчені представники. В основі сімейної общини лежали родинні стосунки, існувала фіксована система поділу праці, розподілу здо­бичі, шлюбно-сімейних відносин.

На більш пізніх стадіях розвитку первісного суспільства виника­ють племена, що об'єднали близькі роди, а потім і союзи племен. Укрупнення суспільних структур було вигідне суспільству: воно до­зволяло ефективніше протистояти силам природи, створювало мож­ливість для спеціалізації управління, дозволяло успішніше відбивати агресію сусідів. Разом з тим укрупнення сприяло швидшому освоєн­ню нових знарядь і прийомів праці.

Однак сама можливість об'єднання вирішально залежала від рів­ня розвитку економіки, від продуктивності праці, що визначали, яку кількість людей могла прогодувати певна територія. Словом, така соціальна організація первісного суспільства забезпечувала гармо­нійну взаємодію людини і природи.

Управління і влада первісного суспільства характеризувались на­ступними ознаками. Усі найважливіші питання вирішувалися загаль­ними зборами. Кожен дорослий мав право брати участь в обгово­ренні й вирішенні будь-якого питання. Для здійснення оперативного управління обирався старійшина — найшанованіший член роду. По­сада ця була не тільки виборною, але й змінюваною: як тільки з'яв­лявся сильніший, розумніший, досвідченіший, він замінював старій­шину. Особливих протиріч при цьому не виникало, оскільки, з одно­го боку, жодна людина не відокремлювала себе (і своїх інтересів) від роду, а з другого — посада старійшини не давала ніяких привілеїв (крім поваги): він працював разом з усіма й одержував свою частку, як і усі. Влада старійшини ґрунтувалася виключно на його автори­теті, повазі до нього інших членів роду.

32

Плем'я очолювала рада старійшин, що представляли відповідні роди. Рада обирала вождя племені. Ця посада на ранніх етапах сус­пільного розвитку також була змінюваною і не давала привілеїв. Со­юз племен керувався союзом вождів племен, що обирав вождя союзу (іноді двох, один із яких був військовим вождем).

Нормативне регулювання було притаманне і первісному суспільству, яке не може існувати без певного порядку у відносинах. У первісному суспільстві існували своєрідні правила поведінки, які мали звичаєвий характер. Ці правила відображали інтереси всіх членів суспільства, пе­редавались із покоління в покоління і виконувались добровільно, за звичкою. Порушення правил засуджувалось всім суспільством, включа­ючи і примусові заходи (смертну кару або вигнання з роду).

Розвиток первісного суспільства відбувався досить повільно, і ті істотні зміни в економіці, структурі, управлінні та ін., про які йшло­ся, почалися порівняно недавно. Первісне суспільство багато тися­чоліть практично не змінювалося. Найсуттєвіші зміни починають відбуватися в період неолітичної революції (від неоліт — новий ка­м'яний вік). У цю епоху відбувається якісний переворот у всіх сферах життя людства від привласнюючого до відтворюючого господар­ства, тобто від полювання, рибальства і збирання до землеробства, скотарства і металообробки, керамічного виробництва. Цей перехід зайняв кілька тисячоліть.

10-12 тис. років тому відбулися несприятливі зміни клімату, поча­лося вимирання великої фауни (мамонтів) — основного джерела хар­чування людини в деяких регіонах. Людство відповіло на ці кризові явища переходом до нового способу існування — до відтворюючої економіки.

На етапі переходу до відтворюючої економіки в різних регіонах бу­ли одомашнені рослини і тварини. Заняття сільським господарством привело людство до осілості — ще одного великого перевороту. Сіль­ське господарство дозволяло створювати запаси і переживати неспри­ятливі часи, насамперед зиму (у певних регіонах).

Підсумок неолітичної революції — виникнення в деяких регіонах земної кулі ранніх землеробських суспільств. На їх основі виникають перші цивілізації і відбувається становлення ранньокласових сус­пільств.

Відтворююча економіка вже на перших етапах становлення ха­рактеризується таким обміном між людиною і природою, при якому людина стала вперше в історії створювати надлишковий продукт.

33

Селекція рослин, поливне землеробство привели до небувалих уро­жаїв, а згодом і до подальшого поділу праці. З'являються організато­ри виробництва, які здійснюють облік праці і розподіл її результатів. Виникнення і привласнення надлишкового продукту приводить до становлення нових форм власності, до переходу від колективістсь­кої форми власності до колективної, групової і приватної; до подаль­шого соціального розмежування суспільства. Нова організація ви­робничої діяльності (її ускладнення, поява нових управлінських функцій) також сприяє соціальній диференціації суспільства.

4.3. Передумови та умови виникнення держави

Держава як нова організаційна форма життя суспільства виникає внаслідок неолітичної революції, переходу людства до відтворюючої економіки, тобто у процесі зміни матеріальних умов життя суспіль­ства, становлення його нових організаційних форм. Первісна держа­ва виникає, щоб організаційно забезпечити функціонування відтво­рюючої економіки, нових форм трудової діяльності.

Як правило, найдавніші держави виникають як міста-держави. Селище, у якому живуть вільні общинники-землероби, являє собою тепер вже не родову (сімейну), а сусідську общину. Воно поступово стає адміністративним, господарським і релігійним центром. Це міс­то разом з прилеглою до нього невеликою сільськогосподарською місцевістю і стає містом-державою. У такому місті постійно прожи­вають вожді і жерці, воно стає місцем, де відбуваються засідання рад і зборів. Місто-держава знає чітку соціальну диференціацію, майно­ве розмежування, поділ праці.

З розвитком суспільства поступово усвідомлювалася важливість успішного управління, керівництва, відбувалася його спеціалізація, а та обставина, що особи, які здійснюють управління, накопичують відповідний досвід, приводила до довічного виконання громадських обов'язків. Чимале значення в закріпленні таких порядків мала і ре­лігія. У ранньокласовій державі відбувається подальше виокремлен­ня знаті, присвоєння громадських посад через передачу цих посад від батьків до дітей і головним чином на цій основі збагачення певних суспільних груп.

Класова природа первісних держав чітко визначилася лише з ча­сом, коли розмежування суспільства, класоутворення призвели до за­хоплення держави тим чи іншим класом і пристосування її до своїх

34

інтересів і потреб. Процеси утворення класів і держави не можна ро­зуміти спрощено, нібито спершу виникли класи, потім їхній антаго­нізм привів до появи держави. Ці процеси йдуть паралельно, взаємо­діючи один з одним. Ранньокласова держава не є результатом діяль­ності тільки панівного класу. Вона— результат розвитку всього суспільства в цілому на етапі становлення відтворюючої економіки. Але, зрозуміло, той чи інший клас, захопивши державу, міг стати за допомогою держави і панівним класом.

При цьому поступово зникає практика виборності, змінюваності вождів, воєначальників, членів міських магістратів, рад. Їм на зміну прийшла інша практика — присвоєння посад і передача їх своїм на­щадкам. У ранньокласовій державі особлива роль належить жерцям, що забезпечують знання і дотримання релігійних норм. Крім того, правитель у ранньокласовому суспільстві, як правило, поєднує світ­ську і релігійну владу, вважається посередником між божествами і на­родом. Теократична державність була первинною в багатьох регіонах.

Таким чином, на відміну від соціальної організації первіснооб­щинного ладу, держава являла собою нове політичне, структуроване і територіальне утворення. Політичне тому, що, на відміну від родо­вої общини (яка захищала загальні інтереси її членів), держава стала виражати і захищати класові інтереси. Держава виділилася із суспіль­ства як особлива група людей, основним заняттям яких стало дер­жавне управління, організаційна діяльність. У ній з'явилися нові ін­струменти управління: суди, в'язниці, поліція, армія, інші органи, що можуть застосовувати примус.

На відміну від первісного суспільства, держава стала територіаль­ним утворенням. Якщо первісна община мала у своїй основі засновану на спорідненні організацію, то держава поступово шляхом перерос­тання цих общин у сусідські переходить до осілого способу життя, якого об'єктивно вимагало землеробство. Першим етапом територі­альної організації стало місто, що поєднувало вже не стільки роди­чів, скільки населення, що проживало на певній території. Відтепер і апарат держави орієнтувався на управління тими чи іншими група­ми, що проживало на певній території в межах державних кордонів.

Таким чином, з аналізу нової, державної форми організації сус­пільства можна зробити висновок, що ознаками держави є єдиний те­риторіальний простір, на якому здійснюється господарська діяль­ність; наявність особливої верстви людей — апарату управління і примусу, єдина система податків і фінансів. До цих ознак варто дода-

35

ти і мову, єдину для спілкування на території тієї чи іншої держави, єдину оборонну і зовнішню політику, транспортну, інформаційну, енергетичну системи.

4.4. Основні шляхи виникнення держави

У науці розрізняють східний та західний шляхи виникнення дер­жави.

Перші держави східного типу виникли близько 5 тис. років тому в долинах великих річок — Нілу, Тигру і Євфрату, Інду, Гангу, Янцзи та ін., тобто в зонах поливного землеробства, що дозволяло різко підвищити продуктивність праці. Саме там уперше були створені умови для виникнення державності: з'явилася матеріальна можли­вість утримувати апарат управління, який не брав участі у вироб­ничій діяльності. Поливне землеробство потребувало будівництва каналів, дамб, водопідйомників й інших споруджень, підтримки їх у робочому стані. Усе це визначало насамперед необхідність об'єднан­ня общин під єдиним централізованим управлінням, оскільки обсяг робіт істотно перевищував можливості окремих родоплемінних утво­рень. Разом з тим усе це обумовило збереження сільськогосподарсь­ких общин і відповідно суспільної форми власності на основний засіб виробництва — землю.

Структура держави східного типу була подібна до піраміди: на­горі (замість вождя) — необмежений монарх, деспот, чия влада носи­ла божественний характер; нижче (замість ради старійшин і вож­дів) — його найближчі радники; далі — чиновники нижчого рангу і т. д., а в основі піраміди — сільськогосподарські общини. Головний засіб виробництва — земля — формально знаходиться у власності общин, общинники вважаються вільними, однак фактично усе стало державною власністю, включаючи особистість і життя підданих, що виявилося в безроздільній владі держави.

Східні держави в деяких своїх рисах істотно відрізнялися одна від одної. В одних, як у Китаї, рабство носило домашній, сімейний характер. В інших, як у Єгипті, було багато рабів, які поряд з об­щинниками робили значний вклад в економіку. Однак, на відміну від європейського, античного рабства, заснованого на приватній власності, раби здебільшого були власністю держави і храмів і, по­рівняно з общинниками-землеробцями, не були основною продук­тивною силою.

36

Водночас усі східні держави мали багато спільного: всі вони були абсолютними монархіями, деспотіями; відрізнялись могутнім чинов­ницьким апаратом; в основі їхньої економіки лежала державна фор­ма власності на основні засоби виробництва, а приватна власність мала другорядне значення. Східний шлях виникнення держави являв собою плавний перехід, переростання первісного, родоплемінного суспільства на державу.

Західний шлях виникнення держави мав істотні відмінності від схід­ного. Основним державотворчим фактором на території Європи (на­самперед в античних державах) був класовий поділ суспільства, інтен­сивне формування приватної власності на землю, а також на інші засо­би виробництва: худобу, рабів. Уже на ранньому етапі общинного ладу спостерігається економічна нерівність. Приватна власність стала базою, фундаментом для утвердження економічного панування за­можних верств населення.

Іншим шляхом йшло становлення держави на Заході. Якщо при­родні умови Греції і Риму сприяли прискореному зламу патріархаль­ного ладу, то ці умови в Західній і Східній Європі до певного момен­ту створювали можливості для певного розвитку продуктивних сил у рамках родового суспільства, тоді як рабовласництво в тому вигляді, як воно існувало в Середземномор'ї, було економічно невигідно.

Общинники, що розорялися, попадали в залежність від багатих, а не в рабство, що сприяло тривалому збереженню колективної форми господарювання. Військові потреби, а також напівкочове землероб­ство сприяли збереженню колективної форми виробництва, в якій рабам просто не могло бути місця. Тому там майнова диференціація і соціальне розмежування привели поступово до формування прото-феодального суспільства, в якому селяни зберігають особисту свобо­ду і власність на землю. Таким шляхом йшов розвиток і багатьох ін­ших держав на території Європи (Древньої Русі, Франції, Німеччини та ін.)

Запитання і завдання для самоконтролю

Дайте характеристику основних теорій виникнення держави.

Які особливості мала економіка первісного суспільства?

Назвіть передумови виникнення держави.

Чим відрізняються східний і західний шляхи виникнення дер­

жави?

37