Розділ 7 ТИПОЛОГІЯ ДЕРЖАВ

7.1. Поняття і основні критерії типології держав

Держава — явище винятково різнобічне і багатогранне. Це обу­мовлює створення різних систем її класифікації. У цьому плані здій­снюються численні, різні за своїми підставами спроби, але всі вони зводяться до необхідності виділення із сукупності всіх, що будь-коли існували, теперішніх і тих, котрі з'являться в майбутньому держав і правових систем, певних типів держави і права, до необхідності їх­ньої типології ("типізації") чи класифікації.

Типологія держав і правових систем повинна здійснюватися на чітко визначеній основі. Що ж собою являють критерії класифікації (типології) держави? Які риси й особливості їм повинні бути прита­манні?

Насамперед це об'єктивність. Як свідчить величезний досвід до­слідження держав, як "об'єктивні" критерії їх класифікації широко використовувалися географічні та кліматичні фактори, ступінь складності, характер їх зв'язків з релігією, ступінь свободи і незалеж­ності людини від держави, спосіб внутрішньодержавної організації і життєдіяльності, рівень розвитку загальної культури і світогляду, спосіб виробництва матеріальних і духовних благ, характер держав­ного режиму.

Найрозповсюдженішими в сучасній науці є класифікації держав відповідно до суспільно-економічних формацій (формаційний підхід) і за цивілізаціями (цивілізаційний підхід).

Визначившись з основними критеріями типології держав, необ­хідно визначитися також з поняттям типу держави. Тип держави — це не будь-яка окремо існуюча держава, це — наукова категорія, збірний образ реально існуючих на даному історичному відтинку ча­су держав, яка складається із сукупності найбільш важливих, спіль­них для всіх цих держав ознак.

51

7.2. Формаційний підхід до типології держав

Відповідно до марксистських положень про формаційний підхід класова сутність держави, як й інших соціальних інститутів, у кінце­вому підсумку визначається економічним фактором, станом вироб­ничих відносин, способом виробництва, а сама держава є лише над­будовою над економічним базисом. Інакше кажучи, за формою і змістом держава обумовлена економічним ладом суспільства.

Саме такий підхід до класифікації держави застосовувався в на­шій науці, причому в його основі лежало поняття історичного типу держави. Історичний тип держави — це сукупність основних рис дер­жави певної суспільно-економічної формації, що виражають її класо­ву сутність і призначення у суспільстві. Виділення суспільно-еконо­мічних формацій базується насамперед на способі виробництва і формі власності на засоби виробництва.

Незважаючи на недоліки, у рамках марксистського вчення про суспільно-економічні формації і тип держави було отримано чимало цінних результатів.

По-перше, встановлена залежність типу держави, класової прина­лежності влади від характеру економіки, способу виробництва, від суспільно-економічної формації. Влада в державі, як правило, нале­жить економічно панівному класу, в руках якого знаходяться засоби виробництва.

По-друге, були об'єднані в одні класифікаційні групи держави, що мають єдиний — по відображенню класових інтересів — характер влади. На цій основі виділені рабовласницька, феодальна, буржуаз­на і соціалістична держави, влада в яких належала відповідно рабо­власникам, феодалам, буржуазії і трудящим на чолі з робітничим класом.

По-третє, з'явилася можливість виявляти загальне й особливе в організації, функціонуванні та розвитку держав, що входять у зазна­чені типи.

І нарешті, по-четверте, були виявлені закономірності зміни одно­го типу держави іншим — відповідно до зміни суспільно-економіч­них формацій.

Згідно з марксистською формаційною теорією типологія держави своєю підставою має суспільно-економічні формації. В історії людства таких формацій виділялося п'ять: первіснообщинна, рабовласницька,

52

феодальна, буржуазна і комуністична (соціалістична формація розгля­далась як перехідна до комуністичної). І з кожною, крім першої та ос­танньої, пов'язувався певний тип держави, була сформульована основ­на теза про те, що історія знає чотири історичних типи держави: рабо­власницький, феодальний, буржуазний і соціалістичний.

З погляду формаційної теорії рабовласницька держава — це пер­ший історичний тип держави, що виник у результаті розкладу пер­віснообщинного ладу і являв собою політичну організацію класу ра­бовласників. Держава необхідна рабовласникам для утримання в по­корі рабів, їх експлуатації та придушення їх опору. Формаційна теорія відносить до рабовласницького типу держав, крім антич­них — Афінської і Римської, — численні держави Давнього Сходу: Єгипет, Вавилонську державу, Ассирію, Хетське царство, Індію і Ки­тай та ін.

Відповідно до формаційного підходу феодальна держава є другим історичним типом держави. Феодальна держава розглядається як знаряддя організованого насильства над кріпосними селянами, ор­ган диктатури феодалів.

Буржуазна держава — третій історичний тип держави, запропоно­ваний формаційною типологією. Згідно з цією теорією капіталістич­на держава забезпечує умови буржуазної експлуатації, в її основі — приватна власність на засоби виробництва. Вона являє собою дикта­туру буржуазії, спрямовану на те, щоб тримати в підпорядкуванні робітничий клас.

Нарешті, ще один історичний тип держави, що виокремлюється в рамках формаційної теорії, — соціалістична держава. Вважалося, що вона являє собою вищий і останній історичний тип держави. Соціа­лістична держава розглядалася як організація політичної влади тру­дящих на чолі з робітничим класом, як диктатура пролетаріату.

Нині стають очевидними певна помилковість такого підходу, не­можливість його використання як єдино вірної методологічної і фі­лософської основи пізнання державно-правових форм суспільного буття. Спробуємо розібратись.

Першим недоліком викладеного формаційного підходу є його

догматизація.

Наступним недоліком формаційної теорії держави є відсутність

у формаціях азійського способу виробництва і відповідного східного

типу держави.

53

Істотним недоліком формаційної теорії є звеличування соціалі­

стичної держави, представлення її як вищого неексплуататорського

типу держави (всі інші типи визначаються як експлуататорські й не­

повноцінні).

Ще одним недоліком такої типології є абсолютизація класово­

го підходу, ігнорування загальносоціальної ролі держави. Слід за­

значити схематизм і однолінійність цієї концепції. Відповідно до неї

всі держави проходили жорстко заданий шлях від одного історично­

го типу до іншого. Насправді еволюція держав була набагато різно­

манітнішою.

Звичайно, марксистська типологія держави, заснована на форма­ційному підході, далеко не бездоганна. Марксистську типологію дер­жав можна критикувати, можна відмовитися від неї, але спочатку по­трібно запропонувати замість неї щось досконаліше. Можливо, плід­ними будуть удосконалення і розвиток формаційного підходу?

Сучасні вчені переосмислюють запропоновану Марксом формаці­йну теорію. Здійснюються спроби її удосконалення. До вже відомих формацій прихильники такого підходу пропонують додати "східну державу", "азійський спосіб виробництва" і "протофеодалізм". Слід по-новому підійти і до характеристики "посткапіталістичної" держа­ви. Що це: новий тип чи держава перехідного типу? Не можна ігно­рувати також держави, що й далі йдуть соціалістичним шляхом роз­витку (КНР, Куба, КНДР).

7.3. Цивілізаційний підхід до типології держав

Нині поряд з формаційним підходом до вирішення питання про типологію держав широко застосовується й інший підхід, що одер­жав у суспільних науках назву цивілізаційного підходу.

Цивілізація (від лат. civilis — громадянський, суспільний, держав­ний) — поняття дуже широке і неоднозначне. Це і синонім культури, і рівень розвитку матеріальної і духовної культури. А оскільки куль­тура, як відомо, має кілька сотень визначень, то в результаті з'явля­ється можливість говорити про найрізноманітніші варіанти цивіліза-ційної типології.

Поняття "цивілізація" затвердилося в європейській науці в епоху Просвітництва і з тих пір набуло такої ж багатозначності, як і понят­тя "культура". В загальному розумінні поняття "цивілізація" можна

54

визначити як певну соціокультурну систему високорозвиненого сус­пільства, що підтримує його єдність за допомогою духовно-моральних і культурних факторів суспільного розвитку.

Цивілізаційний підхід до типології держави бере за основу кла­сифікації держав не матеріально-економічний критерій, а духовно-культурні й моральні фактори. Замість "суспільно-економічної фор­мації" як критерію типології держави і права й інших критеріїв здій­снюється спроба використання як такого критерію "цивілізації".

З урахуванням цієї багатозначності й розробляється сьогодні ци­вілізаційний підхід ученими Заходу і Сходу. У своїх дослідженнях во­ни спираються на праці таких відомих представників філософської, політологічної та соціологічної думки, як О. Шпенглер, А. Тойнбі, М. Вебер, П. Сорокін та ін.

У сучасних соціальних науках термін "цивілізація" вживається в різних випадках і досі не має строго визначеного, фіксованого зна­чення. Він асоціюється і з "гарними манерами", і з певними стадіями розвитку суспільства. Таким чином, неоднозначність терміна і по­няття "цивілізація", внутрішня суперечливість і багатоплановість ра­зом з аморфністю його змісту і невизначеністю роблять дуже пробле­матичним його використання як єдиного і основного критерію типо­логії держав і правових систем.

Розглянемо основні погляди на цивілізацію. Цивілізація, на дум­ку американського політолога С. Хантингтона, являє собою "певну культурну сутність". Села, регіони, етнічні групи, народи, релігійні громади, зауважує автор, усі вони мають особливу культуру, що ві­дображає різні рівні культурної неоднорідності. Виходячи з цього, цивілізацію можна визначити як культурну спільність найвищого рангу, як найширший рівень культурної ідентичності людей.

Цивілізацію необхідно визначити, виходячи із загальних рис ін­дивідуального порядку, таких, як мова, історія, релігія, звичаї, соці­альні інститути тощо. Цивілізація, робить висновок С. Хантингтон, це найширший рівень спільності, з яким кожна людина себе співвід­носить.

Аналогічну позицію щодо визначення цивілізації займав відомий англійський учений, історик А. Тойнбі. На його думку, цивілізація є не що інше, як певний тип людських співтовариств, що викликає "певні асоціації в галузі релігії, архітектури, живопису, звичаїв, сло­вом, в царині культури". Уся світова історія, на його думку, нарахо-

55

вує 26 цивілізацій: єгипетську, китайську, західну, православну, арабську, мексиканську, іранську, сирійську та ін.

Існують різні підстави для типології цивілізацій і їхньої держав­ності: хронологічні, генетичні, просторові, релігійні, за рівнем орга­нізації та ін. Історичний прогрес привів до складання понад двох де­сятків цивілізацій, які відрізняються не тільки системами цінностей, що затвердилися в них, культурою, але і характерним для них типом держав. Зокрема, ґрунтуючись на різних підходах до поняття "цивілі­зація", можна виділити наступні види цивілізацій і відповідних їм ти­пів держави:

східні, західні та змішані;

давні, середньовічні та сучасні;

аграрні, промислові та науково-технічні;

доіндустріальні, індустріальні та постіндустріальні;

локальні, особливі та сучасні.

У своєму розвитку цивілізації проходять кілька етапів. Перший — локальні цивілізації, найдавніші, являли собою вогнища культури, що відрізняло їх від інших, "нецивілізованих" спільностей (давньо­єгипетська, шумерська та ін.). Другий — особливі цивілізації (індій­ська, китайська, західноєвропейська, східноєвропейська, ісламська й ін.) з відповідними типами держав. Вони склались історично і харак­теризуються певною своєрідністю. Третій етап — сучасна цивілізація, в якій відбуваються процеси глобалізації, об'єднання різних сус­пільств з метою вирішення загальносвітових проблем людства.

Розглядаючи цивілізаційний варіант типології, слід зазначити його основні недоліки. По-перше, тут не виділяється те головне, що характеризує державу, — приналежність публічної влади. По-друге, це недостатня розробленість такої типології. По-третє, ігнорування важливих положень історичного матеріалізму про провідну роль економічного базису відносно надбудови, про обумовленість типу держави характером економічних відносин та способом виробницт­ва. Інакше кажучи, цивілізаційний підхід теж небездоганний, нездат­ний замінити собою формаційний підхід.

У сучасній науці більш прийнятною вважається типологія, засно­вана на органічному поєднанні формаційного і цивілізаційного під­ходів разом з їх збагаченням елементами типології, заснованої на ви­діленні державно-правових режимів.

Кожна окрема держава зазнає впливу як матеріально-виробничо­го, так і культурно-духовного, цивілізаційного чинників. Саме з цим

56

пов'язані альтернативність і багатоваріантність їх розвитку. Це до­зволяє зробити висновок про необхідність використання обох під­ходів: формаційного і цивілізаційного. Цивілізаційний підхід не слід протиставляти формаційному. В сучасній науці більшість вчених від­дає перевагу формаційному підходу як базовому, основному. При цьому цивілізаційний підхід не протиставляється йому, а служить його доповненням, творчо його розвиває.

Запитання і завдання для самоконтролю

Що являє собою типологія держави і для чого вона потрібна?

Які існують критерії типології держав?

Визначіть основні недоліки і переваги формаційного підходу до

типології держав.

Як співвідносяться формаційний і цивілізаційний підхід типології

держави?