Розділ 11 ОСНОВНІ ПІДХОДИ ДО РОЗКРИТТЯ СУТНОСТІ ПРАВА

11.1. Виникнення права

В юридичній науці питання виникнення права відносять до най­більш дискусійних. Вивчення права та його сутності неможливе без виявлення комплексу причин та передумов, що викликали його по­яву. Вирішення цієї проблеми передбачає використання сучасних да­них багатьох інших наук — історії, археології, антропології, етно­графії тощо.

Причини й обставини, що обумовили появу держави, багато в чо­му аналогічні причинам, що привели до появи права. Якщо при вив­ченні процесів виникнення держави основна увага приділялася уза­гальненню історії організаційних форм, що існували в первісному суспільстві, то при вивченні походження права основна увага повин­на приділятися його регулятивним началам.

Чим відрізняються регулятивні системи додержавного і державно оформленого суспільства? Ці питання доводиться вирішувати теорії держави і права, щоб виявити причини виникнення і сутність права.

Правила поведінки первісного суспільства ґрунтувалися на колек­тивістських принципах. Вони носили характер мононорм, єдиних, не-розділених правил поведінки. В них сполучалися звичаї, традиції, об­ряди, норми первісної релігії, міфологія, первісна мораль. Це пояс­нюється тим, що свідомість первісної людини, її життєдіяльність не була достатньо структурованою. Ці мононорми відрізнялися змістом (спрямованим на виживання людей як біологічного виду і їхню по­дальшу соціалізацію), способами регулювання (табу, зобов'язання, дозволи), формами вираження (міфологія, традиції, звичаї, ритуали, обряди), процедурами (наприклад, розгляд спорів) і санкціями (як реальними, так і "надприродними").

Звичаї як основна форма вираження мононорм становили найра-ціональніші варіанти поводження людей у соціально значущих ситу­аціях, які склались стихійно і в результаті багаторазового повторен-

ня увійшли у звичку. Звичаї підтримувалися не тільки суспільною думкою, але й авторитетом предків, усілякими табу. Велике значен­ня мали також численні міфи і сказання, що відбивають зразки на­лежного і забороненого поводження. Усі ці норми виражали колек­тивістські начала в первісному суспільстві, в якому окрема осо­бистість узагалі не мислилася у відриві від роду.

З поступовим переходом від економіки, що привласнює, до від­творюючої підвищується ефективність індивідуальної праці, посту­пово змінюється вся система суспільних відносин, становище людини в суспільстві. Безроздільна залежність особистості від суспільства втрачає колишнє значення. Їй на зміну приходять відносини взаємної залежності членів суспільства, в яких дуже важливий компроміс.

Розвиваються товарообмінні відносини, в яких має бути забезпече­ний еквівалентний обмін. Зіткнення при цьому різних (іноді протилеж­них) інтересів викликає необхідність їхнього узгодження. Забезпечен­ня компромісу інтересів можливе через наділення сторін взаємопов'я­заними правами й обов'язками, що набувають загальнообов'язкового характеру.

Виникнення юридичного права, тобто такого, що забезпечується державою і походить від неї, — це закономірний наслідок ускладнен­ня суспільних зв'язків, поглиблення соціальних протиріч і конфлік­тів. У класовому суспільстві звичаї вже не в змозі забезпечити поря­док і стабільність у суспільстві й регулювати економіку через те, що вони були недостатньо забезпечені.

Спочатку правителі ранніх держав продовжували забезпечення цих звичаїв, формально закріплюючи їх в письмових джерелах зви­чаєвого права, але поступово їх зміст переорієнтувався на інтереси панівного класу. У міру посилення публічної влади і відокремлення державного апарату від суспільства основна маса населення усува­ється від формування змісту правових розпоряджень. Це стає преро­гативою осіб, що здійснюють управління суспільством.

На відміну від звичаїв, правові норми фіксуються в письмовій формі, закріплюють чітко визначені дозволи, зобов'язання, обмежен­ня і заборони. Змінюється порядок забезпечення їхньої дії: якщо ра­ніше контроль за їх виконанням покладався на суспільство в цілому, то зараз це покладається на відповідні органи держави. Суперечки вирішує спеціалізований орган — суд. У цілому ж виникнення пра­ва — явище позитивне, адже саме право було і є найбільш ефектив­ним регулятором суспільних відносин, засобом розв'язання соціаль-

89

них конфліктів і протиріч. Отже, виникнення права об'єктивно обу­мовлене становленням класового суспільства, необхідністю регулю­вання відтворюючого господарства через наділення суб'єктів права­ми та обов'язками.

11.2. Поняття праворозуміння та його основні напрями

Питання праворозуміння належать до основних у теорії держави і права. У світі існує безліч наукових ідей і поглядів з приводу того, що є право, в чому його суть. Праворозуміння — це процес і резуль­тат розумової діяльності людини, спрямованої на пізнання права, його сприйняття (оцінку) і відношення до нього як до цілісного соці­ального явища.

При вивченні різних теорій і поглядів на право потрібно врахову­вати наступні обставини: по-перше, історичні умови існування права, у яких жив дослідник; по-друге, те, що результат праворозуміння зав­жди залежить від його релігійної, ідеологічної, моральної позиції; по-третє, яка сторона права береться в основу тієї чи іншої концепції.

Залежно від того, що розглядається як джерело правоутворення — держава чи природа людини, розрізняють природно-правову і пози­тивістську теорії права.

Природно-правова теорія. Ідея природного права виникла в Дав­ній Греції і Давньому Римі й пов'язана з іменами Сократа, Аристо­теля, грецьких і римських стоїків, Цицерона, Ульпіана й інших рим­ських юристів. В епоху середньовіччя вона одержала поширення в богословських творах Фоми Аквінського. Однак, як один з основ­них напрямів праворозуміння і самостійної наукової школи, при­родно-правова доктрина склалася в період буржуазних революцій XVII-XVIII ст. у працях таких мислителів, як Г. Гроцій, Т. Гоббс, Дж. Локк, Вольтер, Ш. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо та ін. Природно-правова школа у своїх поглядах виходила з існування двох систем права— природного і позитивного. Позитивне— це право, в яко­му виражається державна воля. Піддаючи критиці феодальне право в умовах абсолютизму, представники природно-правової школи вказували на його несправедливість, на те, що закони закріплюють пригноблення людей.

На відміну від позитивного природне право виникає з природи суспільства і людини, людського розуму, загальних моральних прин-

90

ципів. Тому воно розумне і справедливе. Основні ідеї пов'язані з не-відчужуваними правами людини, свободою, рівністю, безпекою, опором насильству тощо. Тому позитивне право, що суперечить ви­могам природного, повинне бути замінене на таке позитивне право, яке б ґрунтувалося на ідеях і принципах природного права.

Безперечно, ця теорія володіє значним гуманістичним потенціа­лом. Проте не можна відкидати роль держави у забезпеченні дієвості правових норм, у наданні їм загальнообов'язкового значення.

Позитивістська теорія права (К. Бергбом, Г. Шершеневич) ви­никла як опозиційна "природному праву". На відміну від природ­но-правової теорії, для якої основні права і свободи первинні віднос­но законодавства, позитивізм вводить поняття "суб'єктивне право" як похідне від об'єктивного права, установленого державою. Дер­жава делегує суб'єктивні права і встановлює юридичні обов'язки в нормах права. Позитивізм ототожнює право і закон.

Позитивним тут потрібно визнати можливість установлення ста­більного правопорядку, детального вивчення структури правової норми, підстав юридичної відповідальності, класифікації норм права і нормативних актів, видів інтерпретації. До негативних моментів цієї теорії варто віднести обмеженість розуміння права, неврахуван-ня його природно-правового аспекту.

Залежно від того, у чому вбачалася основа (базовий елемент) пра­ва — норма права, правосвідомість або правовідносини — сформу­валися нормативістська, психологічна і соціологічна теорії.

Нормативістська теорія заснована на уявленні про те, що право — це сукупність норм, виражених зовні у законах й інших нормативних актах.

Розуміючи під правом юридичні норми, представники цієї теорії розглядали їх у відриві від економіки, політики, соціальної структу­ри суспільства, досягнутого рівня цивілізації та ін. Вони виходили з того, що правові норми зобов'язані своїм виникненням і розвитком не реальним суспільним відносинам, а формальним установленням держави.

Сучасне розуміння права в рамках цієї теорії можна виразити на­ступною схемою: а) право — це система взаємозалежних і взаємоді­ючих норм, викладених у нормативних актах (текстах); б) норми пра­ва видаються державою, в них виражається державна воля, зведена в закон; в) норми права регулюють найважливіші суспільні відносини; г) саме право і його реалізація забезпечуються в необхідних випадках

91

примусовою силою держави; ґ) від норм залежить виникнення право­відносин, формування правосвідомості, правове регулювання.

Позитивне значення нормативізму полягає в тому, що такий під­хід, по-перше, дозволяє створювати й удосконалювати систему зако­нодавства; по-друге, забезпечує режим законності, однакове застосу­вання норм права; по-третє, сприяє формуванню "нормативного" уявлення про право як формально-логічну основу правосвідомості громадян; по-четверте, забезпечує формальну визначеність права, що дозволяє чітко визначати права й обов'язки суб'єктів, чітко фіксува­ти міру і засоби державного примусу; по-п'яте, дозволяє абстрагува­тися від класово-політичних характеристик права, що особливо важ­ливо при правозастосуванні.

Недолік нормативістського підходу вбачається в запереченні обу­мовленості права потребами суспільного розвитку, ігноруванні при­родних і моральних начал у праві й ролі правосвідомості в реалізації юридичних норм, абсолютизації державного впливу на правову сис­тему.

Психологічна теорія права. Найбільш ґрунтовно ця теорія була розроблена в дореволюційній Росії Л. Петражицьким. Суть його кон­цепції в тому, що він розрізняє позитивне право, яке офіційно діє в державі, та інтуїтивне право, джерела якого містяться у психіці як ре­зультат "переживання" юридично значимих ситуацій. На перший план висуваються емоції — імпульсивні переживання, що спонуку­ють людину зробити певну дію. Такі емоції Л. Петражицький поді­лив на: 1) імперативні, чи моральні; 2) імперативно-атрибутивні, чи правові.

Імперативна емоція припускає однобічне переживання обов'язку вчинити дію щодо іншої особи, однак це не супроводжується пережи­ванням іншою стороною права зажадати виконання цього обов'язку. Наприклад, переживання перехожим обов'язку подати милостиню жебраку. Це особиста справа перехожого. У свою чергу, жебрак не переживає при цьому права зажадати від перехожого виконання цьо­го обов'язку.

Імперативно-атрибутивна — двостороння емоція, при якій пере­живання однією особою обов'язку відносно іншої сполучається з пе­реживанням останньою права зажадати виконання цього обов'язку. Наприклад, відносини боржника і кредитора, продавця і покупця то­що. З таких двосторонніх імперативно-атрибутивних емоцій і скла-

92

дається інтуїтивне, психічне право, якому, на думку Л. Петражицько-го, належить головне місце. Неважко помітити, що під правом розу­міється правосвідомість.

Позитивним тут є те, що ця теорія звертає увагу на одну з важли­вих сторін правової системи — психологічну. Не можна проектувати і приймати закони, не вивчаючи рівень правової культури і право­свідомості в суспільстві, не можна і застосовувати закони, не беручи до уваги психологічні особливості індивідів. Законодавча і правоза-стосовча практика могла б більш плідно використовувати деякі вис­новки цієї теорії. Психологічні процеси різних рівнів — така ж ре­альність, як і економічні чи політичні процеси. Право опосередковує їх, виявляє через них свою ефективність.

Недоліками цієї теорії можна вважати її однобічний характер, від­рив від об'єктивної реальності, неможливість у її рамках структуру-вати право і відрізняти його від інших соціально-регулятивних явищ (наприклад, моралі).

Соціологічний підхід сформувався у другій половині XIX ст., у рамках школи "вільного права". Цей підхід відкидає всі інші аспек­ти права, за основу беруться реальні правові відносини, розвиток яких набагато випереджає розвиток законодавства. Тому законотворчість визнавалась другорядною порівняно з правозастосуванням, спрямо­ваним на індивідуальне регулювання суспільних відносин. Звідси те­за: "Право варто шукати не в нормах, а в самому житті". Закон роз­глядався як "порожня посудина", яку необхідно наповнювати реаль­ним змістом рішеннями суддівської влади.

Серед основних недоліків цього підходу можна виділити відсут­ність міцної юридичної основи для дій суб'єктів і впевненості в їхніх кінцевих результатах; вирішення юридичних справ на користь еконо­мічно і політично сильного, на шкоду слабким, малозабезпеченим; небезпеку некомпетентного рішення і відвертої сваволі з боку деяких посадових осіб; заперечення нормативності як найважливішої влас­тивості права, недооцінці в праві морально-гуманістичних начал, змішуванню одного з факторів утворення права — інтересу — із са­мим правом.

Позитивними в цьому разі можна визнати наступні положення: а) суспільство і право розглядаються як цілісні, взаємозалежні яви­ща; б) теорія доводить, що вивчати потрібно не тільки норми права, установлені державою, але й всю сукупність сформованих на їх ос­нові у суспільстві правових відносин; в) підкреслюється роль права

93

як засобу соціального контролю і досягнення соціальної рівноваги, підвищується роль судової влади.

Марксистська теорія права. На відміну від розглянутих вчень, більшість яких заснована на різних течіях філософського ідеалізму, марксистська теорія права, як і вчення марксизму в цілому, ґрунту­ється на матеріалістичній філософії. Відповідно до поглядів К. Марк­са і Ф. Енгельса право розглядається як частина надбудови над еко­номічним базисом суспільства. Викликане до життя матеріальними умовами життя суспільства, воно справляє на нього зворотний вплив. Головне в праві основоположники марксизму бачили в його класовій природі. Для марксистської теорії характерний розгляд пра­ва в тісному зв'язку з державою, яка не тільки формує, але й забезпе­чує реалізацію права. Марксистська теорія права, безсумнівно, впли­нула на матеріалістичне розуміння права. Незважаючи на те, що в наш час марксистська теорія зазнає справедливої критики і переос­мислення, багато висновків марксистського вчення про право, як і про державу, і в сучасних умовах зберігають своє значення.

Можна сперечатися про те, що є право, яку реальність воно від­биває, можна по-різному осмислювати походження права, розходи­тися в думках на сутність і призначення права, але якщо питання ставиться в практичній площині, варто шукати єдину точку відліку, єдиний погляд, єдину позицію. Право втратило б свою цінність, пе­рестало б виконувати свою роль по стабілізації й упорядкуванню суспільних зв'язків, якби розумілося всіма по-різному. Визначеність у понятті права — вихідна точка визначеності і порядку в суспіль­них відносинах.

Кожна з названих теорій має свої переваги і недоліки, їхня поява і розвиток обумовлені природним розвитком людського суспільства і свідчать про необхідність і соціальну цінність права в житті людей. У наукових цілях і в інтересах ефективної правотворчості варто вітати різні підходи до права, різні визначення права і прагнення до їхньо­го синтезу в рамках єдиного поняття, у рамках інтегративного підхо­ду до права.

Сучасний інтегративний підхід до права містить у собі сукупність різних підходів, що забезпечує всебічне й об'єктивне вивчення права. Але в його основі лежить нормативний підхід, що, однак, не виклю­чає й інших підходів, які разом з тим не повинні суперечити норма­тивному розумінню права.

94

Останнім часом розвивається широке розуміння права. Воно орі­єнтується на розгляд права в правовідносинах, правосвідомості, пра-возастосовчих актах, суб'єктивних правах. Однак за основу сутності права цей підхід брати не можна. Прихильники цього напряму вихо­дять з того, що поняття права містить у собі не тільки норми, але й інші правові явища: правосвідомість, правовідносини, суб'єктивні права, акти застосування права та ін. Таке розуміння права неминуче веде до розчинення його в інших правових явищах. Не можна не по­годитись з російським ученим В. Кудрявцевим, який писав: "…про­фесійному юристу повинна бути притаманна чітка і визначена пози­ція: ніяке побажання, переконання чи думка не можуть розглядатися як правова норма, коли вони не виражені в юридичному акті, прий­нятому належним чином". На жаль, прихильники широкого право-розуміння не враховують того, що сучасне нормативне розуміння права принципово відрізняється від традиційного вузького "норма­тивізму".

Запитання і завдання для самоконтролю

Дайте характеристику регулювання суспільних відносин у період

первіснообщинного ладу.

Розкрийте причини виникнення права.

Розкрийте поняття праворозуміння і його значення для практич­

ної діяльності у правовій сфері.

Яка існує класифікація підходів до розкриття сутності права?

95