Розділ 9 МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВИ

9.1. Поняття і структура механізму держави

Механізм держави — це цілісна ієрархічна система всіх державних організацій, які практично здійснюють завдання та функції держави. Механізм є структурним та предметним втіленням держави, це її по­стійно функціонуюче вираження.

Між функціями держави і її механізмом існує прямий зв'язок. Ос­кільки механізм створюється для виконання функцій держави, саме їм у цьому зв'язку надається вирішальна роль. Будова механізму дер­жави залежить від того, які функції бере на себе держава.

Структура механізму держави складається з державних органів, державних підприємств і державних установ. Цілісність державного механізму забезпечується єдиними принципами організації та діяль­ності державних органів, підприємств і установ, спільними цілями.

Між складовими елементами механізму держави існує ієрархічний зв'язок: різні органи та установи посідають неоднакове місце в дер­жавному механізмі. Лише органи держави наділяються владними повноваженнями, за допомогою яких відбувається управління спра­вами суспільства.

Державний орган — це складовий елемент механізму держави, який безпосередньо здійснює функції держави та наділений владни­ми повноваженнями. Державні органи взаємозв'язані відношеннями субординації. Система всіх державних органів складає апарат дер­жави.

Державні підприємства (підприємства державної форми власно­сті) засновуються для здійснення господарської діяльності з метою виробництва необхідної державі продукції, виконання різних робіт і надання різних послуг для задоволення потреб суспільства.

Державні установи — це державні організації, які здійснюють практичну діяльність з виконання функцій держави в різних сферах: соціальній, культурній, освітній, у сфері охорони здоров'я тощо.

74

Таким чином, державні підприємства та установи підпорядкову­ються державним органам та здійснюють відповідні функції держави у сфері виробничої діяльності (підприємства) або у сфері нематері­ального виробництва, виконують загальносоціальні функції в галузі економіки, освіти, охорони здоров'я, науки (установи). Державні ус­танови та підприємства, на відміну від державних органів, не є носі­ями державної влади.

У науковій і навчальній літературі державний механізм розгля­дається як сукупність різних державних органів, інших організацій (підприємств і установ), збройних сил, матеріальних засобів держав­ної влади, а державний апарат розглядається як система лише дер­жавних органів.

9.2. Поняття і ознаки державних органів

Державний орган являє собою відносно самостійну, структурно відособлену ланку державного апарату, створювану державою з ме­тою здійснення певного виду державної діяльності, наділену відпо­відною компетенцією, що спирається у процесі реалізації своїх по­вноважень на організаційну, матеріальну і примусову силу держави.

У чому полягають основні специфічні ознаки органів держави?

Вони здійснюють від імені держави її завдання і функції за допо­

могою певного виду діяльності в певній галузі.

Мають владні повноваження, чим і відрізняються від державних

установ і підприємств. Наявність владних повноважень означає

здатність державного органу встановлювати загальнообов'язкові

правила поведінки — видавати нормативні акти або акти право-

застосування та забезпечувати їх виконання.

Мають певну компетенцію, тобто закріплену в законі сукуп­

ність завдань, функцій, прав і обов'язків (повноважень). Ком­

петенція — владні повноваження як сукупність прав і обов'яз­

ків. Державним органам та їх посадовим особам дозволено лише

те, що прямо визначено законом.

Органи держави мають внутрішню будову (структуру), склада­

ються з підрозділів, скріплених єдністю цілей і дисципліною. Ор­

ган держави складають державні службовці, які мають офіційний

статус, одержують зарплату за рахунок державного бюджету.

Для здійснення своєї компетенції державний орган наділений не­

обхідною матеріальною базою, має фінансові кошти, рахунок у

банку.

75

Державні органи мають певний територіальний масштаб діяль­

ності.

Вони утворюються в порядку, встановленому законом.

9.3. Види державних органів

За способом створення вони поділяються на первинні та похідні. Первинні створюються шляхом прямого волевиявлення всього або більшості населення (Верховна Рада), або виникають внаслідок спад­кування (монархія), а похідні утворюються первинними органами та їм підзвітні.

За обсягом владних повноважень державні органи класифікують­ся на вищі (їх влада розповсюджується на територію всієї держави) та місцеві (функціонують в адміністративно-територіальних одиницях, їхні повноваження розповсюджуються лише на ці регіони).

За широтою компетенції виділяють органи загальної та спеціаль­ної компетенції. Органи загальної компетенції уповноважені вирішу­вати широке коло питань, яке охоплює всі функції держави (уряд), органи спеціальної компетенції виконують одну функцію (міністер­ство фінансів, міністерство юстиції).

За принципом розподілу владних повноважень державні органи поділяють на законодавчі, виконавчі та судові.

За способами створення — виборні, призначувані та ті, що успад­ковуються.

За часом функціонування — постійні та тимчасові.

За складом — одноособові (монарх або президент) та колегіальні (парламент, уряд).

9.4. Принципи організації і функціонування

механізму держави

Принципи організації та функціонування механізму держави — це законодавчі вимоги, що лежать в основі формування, організації і функціонування механізму держави.

До них належать закріплені в законі принципи організації і діяль­ності механізму держави: народовладдя, гуманізм, поділ влади, за­конність, рівний доступ громадян до державної служби, підзвітність нижчих органів перед вищими, професіоналізм і компетентність дер­жавних службовців, гласність, відповідальність державних службов-

76

ців за прийняті рішення, позапартійність державної служби, відок­ремлення релігійних об'єднань від держави, принцип оптимальності побудови і функціонування держапарату, принцип ефективності його дії, принцип професіоналізму державних службовців, принцип дотримання етичних вимог, принцип неупередженості та ін.

Однією з найважливіших проблем, які стосуються організації дер­жавної влади, протягом кількох століть є питання про єдність і поділ влади.

Сама ідея поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і су­дову гілки влади супроводжує пошук людством ідеальної держави протягом багатьох століть. У зачатковому стані вона була присутня уже в поглядах давньогрецьких філософів (Аристотель, Полібій). Од­нак як основний принцип цілісного вчення про демократичну держа­ву він був сформульований Д. Локком і розвинений згодом Ш. Мон-теск'є. Теоретична база була підготовлена всім об'єктивним ходом історії, а поштовхом до її оформлення стали буржуазно-демократич­ні революції.

Вперше концепція поділу влади одержала законодавче закріплен­ня в конституції США 1787 р., що діє дотепер. Поряд з концепцією поділу влади на цю конституцію вплинули ідеї Руссо про єдність дер­жавної влади, яка походить від народу — її єдиного джерела.

Різні сторони обох концепцій не виключають одна одну, а ор­ганічно поєднуються. Майже в усіх сучасних конституціях у тих чи інших формулюваннях йдеться про єдність державної влади та її розподіл між основними гілками.

Для ефективного функціонування механізму держави необхідний такий розподіл повноважень між органами влади, за якого створю­ється механізм стримувань і противаг для запобігання зловживань владою, налагоджується співробітництво між різними гілками влади з метою досягнення максимальної ефективності в управлінні суспіль­ством.

Основним призначенням органів законодавчої влади, представле­них парламентом, є законотворча діяльність. Органи законодавчої влади мають верховенство, оскільки вони формуються всенародно, встановлюють правові засади державного і громадського життя, ос­новні напрями внутрішньої і зовнішньої політики країни, визнача­ють правову організацію і форми діяльності виконавчої і судової влади. Провідне положення законодавчих органів у механізмі держа­ви обумовлює вищу юридичну чинність прийнятих ними законів.

77

Система органів виконавчої влади здійснює виконавчо-розпоряд­чу діяльність. Виконавча діяльність цих органів виявляється в тому, що вони виступають як безпосередні виконавці вимог законів, що сприяють їх реалізації по всій державі. Розпорядча діяльність цих ор­ганів виявляється в їхній здатності приймати власні підзаконні нор­мативні акти (розпорядження), що мають обов'язкове значення.

Главою виконавчої влади може бути монарх, президент або гла­ва уряду — прем'єр-міністр, залежно від форми правління держави. З урахуванням цього відбувається формування органів виконавчої влади.

Важливе місце у структурі державного апарату займає система су­дових органів, основною соціальною функцією яких є здійснення пра­восуддя. У конституціях сучасних держав у тій чи іншій формі прого­лошуються принципи незалежності суддів, самостійності судів у вирі­шенні юридичних справ, гласності судочинства, відкритості судового процесу.

Органи, що здійснюють правосуддя, — третя гілка державної вла­ди, яка відіграє особливу роль і в механізмі державної влади, й у сис­темі стримувань і противаг. Роль судової влади полягає у стриму­ванні двох інших гілок влади в рамках конституційної законності шляхом здійснення конституційного нагляду і судового контролю за іншими гілками влади. Система органів правосуддя складається з судів конституційної та загальної юрисдикції. Суди конституційної юрисдикції представлені Конституційними Судами, а суди загальної юрисдикції—загальними, військовими, господарськими та адмініст­ративними.

Крім того, значну роль у державному механізмі відіграє система органів прокуратури. Прокуратура покликана здійснювати нагляд за точним і однаковим виконанням законів органів державного уп­равління підприємствами, установами, громадськими організаціями, посадовими особами і громадянами. Органи прокуратури здійсню­ють також нагляд за дотриманням законності в роботі органів ді­знання і попереднього слідства, при розгляді справ у судах, при вико­нанні покарань й інших заходів примусового характеру.

До механізму держави також входять силові відомства, збройні сили, органи безпеки, поліція або міліція, виправні заклади.

78

9.5. Державна служба

Державна служба — це професійна діяльність осіб, які обіймають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного вико­нання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Посада — це визначена структурою і штатним розписом первин­на структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових по­вноважень.

Державна служба ґрунтується на таких основних принципах: слу­жіння народу України; демократизму і законності; гуманізму і соці­альної справедливості; пріоритету прав людини і громадянина; про­фесіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; персональної відповідальності за виконання службових обо­в'язків і дисципліни; дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування; дотримання прав підпри­ємств, установ і організацій, об'єднань громадян.

Право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національ­ної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переко­нань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою.

Державний службовець повинен: сумлінно виконувати свої служ­бові обов'язки; шанобливо ставитися до громадян, керівників і спів­робітників, дотримуватися високої культури спілкування; не допус­кати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служ­би чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.

Державному службовцю забороняється: брати участь у діях, що суперечать національним інтересам України, ускладнюють функціо­нування державних органів; скоювати дії, що можуть бути розцінені як використання свого службового становища в корисливих цілях у власних інтересах, а також дії, які відповідно до чинного законодав­ства вважаються корупційними; виявляти всупереч інтересам справи упередженість або прихильність до будь-якого підприємства, устано­ви, організації, органу, об'єднання громадян чи конкретної особи; проявляти бюрократизм, відомчість і місництво.

79

У ряді країн розроблені та прийняті кодекси честі й поведінки дер­жавних службовців. У США діє Кодекс поводження федеральних службовців, Акт про етику поводження державних службовців тощо. Цими актами пропонувалося зробити все можливе, щоб домогтися повної переконаності кожного громадянина США в чесності й щи­рості державних службовців. Їм приписано постійно дотримуватись принципів етики. Державна служба розглядається як сфера діяльнос­ті, з якої виключаються будь-які особисті чи фінансові інтереси. Забо­ронено приймати будь-які подарунки, що даруються з метою вплину­ти на прийняття того чи іншого рішення.

Запитання і завдання для самоконтролю

У чому полягає призначення механізму держави?

Яке співвідношення механізму держави та її апарату?

У чому суть поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову?

Зазначте принципи організації та діяльності органів державної

влади.