§ 3. Правове регулювання управління економікою

Розвиток законодавства в економічній сфері та формуван­ня самого законодавства пов'язують із визнанням закону як

1              Див.: Офіційний вісник України. — 2001. — № 34. — Ст. 1586.

2              Див.: Офіційний вісник України. - 2000. - № 34. - Ст. 1826; 2003. -

№ 28. - Ст. 1374.

1              Див.: ЗПУ України. - 1996. - № 5. - Ст. 169; № 12. - Ст. 330.

2              ЗПУ України. - 1996. - № 13. - Ст. 359.

л

304

ГЛАВА 23

ПРАВОВІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІКОЮ

305

головного акта в правовому регулюванні, зміною економічних функцій держави, системи й функцій органів виконавчої вла­ди всіх рівнів. Однак, зміни в правовому регулюванні в цій сфері діяльності здійснюються повільно, в окремих випадках неузгоджено. Недостатньою є і реалізація прийнятих норма­тивно-правових актів.

У цілому адміністративно-правове регулювання забезпечен­ня ринкової економіки здійснюють у декількох напрямах. З одного боку, воно включає розроблення та реалізацію системи заходів програмного керівництва, прогнозування, структурної перебудови народного господарства, державну підтримку еко­номічного й науково-технічного потенціалу, а з іншого, — ство­рення правової та економічної основи соціально орієнтовано­го функціонування підприємств, господарських об'єднань, інших організаційно-господарських структур, ефективного управління державним майном.

Конституція України створила базу для подальшого розвит­ку економічних відносин у ринковому напрямі, зрівнявши всіх суб'єктів права власності перед законом. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності й господарювання, соціальну спрямованість економіки.

Основною правовою формою реалізації державної політи­ки в різних сферах є затверджені Верховною Радою України загальнодержавні програми економічного, науково-технічно­го, національно-культурного розвитку, охорони довкілля. Го­ловною тенденцією розвитку законодавства про економіку стає комплексний характер регулювання суспільних відносин.

Програми мають за мету створення господарсько-управ­лінського механізму, який відповідає ринковій економіці: гнуч­ких організаційних структур управління й господарювання, підприємництва, демонополізації, акціонування, функціону­вання комерційних банків, фінансового оздоровлення еконо­міки, зміцнення фінансово-кредитної системи. Починаючи з Концепції переходу Української РСР до ринкової економіки, в нашій державі прийнято низку програм — Програма надзви­чайних заходів по стабілізації економіки України від 3 липня 1991 р.; Про основи національної економічної політики Украї­ни від 24 березня 1992 p.; Державна програма демонополізації економіки і розвитку конкуренції від 21 грудня 1993 р. тощо.

До такого виду актів можна віднести також програми розвит­ку регіонів, галузей народного господарства.

Підготовлено проект Програми «Україна—2010», прийнят­тя якої може стати основою для подальшого економічного зрос­тання, ідеї національного прогресу1. Постановою Кабінету Міністрів України від 18 квітня 1998 р. затверджено «Заходи правового та організаційного забезпечення реалізації Програ­ми «Україна-2010» на короткостроковий період»2.

Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Закони України «Про підприємництво в Україні», «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) еко­номічних зон», «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» та інші передбачають збереження регулятивної ролі держави в галузях суспільного виробництва, розвиток і посилення контрольно-на­глядових функцій держави. Разом з тим, звертає на себе увагу той факт, що законів суто управлінського характеру на сьогодні (в сфері економіки) немає, в той час як у плані правового забез­печення економічної реформи розробка нормативних рішень з усього комплексу управлінських проблем є надзвичайно актуаль­ною. Це стосується таких напрямів розвитку законодавства, які б регулювали співвідношення централізованих і децентралізованих форм управління економікою за збереження регулятивної ролі держави в ключових галузях суспільного виробництва шляхом розроблення чітких пріоритетів. Важливим є становлення публі­чно-правових норм для надійного захисту прав громадян, госпо­дарюючих суб'єктів. Прикладом цьому можуть служити «Кри­терії ефективності управління суб'єктами господарювання дер­жавного сектору економіки», затверджені наказом Мінекономіки України від 18 грудня 2002 р.

Актуальною залишається проблема закріплення правового становища органів, які здійснюють управління галузями еко­номіки, подолання відомчості, що породжується нормативно-правовими актами, прийнятими міністерствами й відомства­ми, узгодженості в діях органів управління економікою.

Важливими в системі правових приписів, що регулюють економічні відносини, є акти Президента України. Вони пев-

1              Див.: Урядовий кур'єр. — 1999. — 16 січня.

2              Див.: Офіційний вісник України. - 1999. - № 42. - Ст. 1908.

20 — 5-1757

306

ГЛАВА 23

ПРАВОВІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІКОЮ

307

ною мірою заповнюють правовий вакуум у цій сфері діяльності, сприяють ринковим перетворенням, проведенню економічної реформи, виведенню економіки з кризи. Прикладом цього мо­жуть бути Укази Президента України «Про додаткові заходи щодо залучення іноземних інвестицій в економіку України» від 7 липня 2003 р.1, «Про роботу місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення сталого соціально-економічного роз­витку регіонів»2. Актами Президента України затверджують положення про відповідні органи управління та вирішують інші важливі питання в економічній сфері.

Проблеми розвитку економіки, управління економікою пе­ребувають у центрі уваги Кабінету Міністрів України. Свідчен­ням цього є нормативно-правові акти Кабінету Міністрів з еко­номічних питань, наприклад, «Про прогноз економічного і со­ціального розвитку України на 2004 рік». Постанова Кабінету Міністрів України від 16 серпня 2003 р.3 та ін.

Питання здійснення економічної діяльності перебувають у полі зору міністерств та інших центральних органів виконав­чої влади, що тією чи іншою мірою мають відношення до сфе­ри управління економікою, обласних і районних місцевих дер­жавних адміністрацій. їх також розв'язують на рівні держав­них підприємств, їх асоціацій (об'єднань, комплексів).

Органи місцевого самоврядування також здійснюють відповідні функції у сфері управління економікою. Вони управ­ляють майном, що є в комунальній власності, затверджують про­грами соціально-економічного розвитку, бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць, контролюють їх ви­конання, утворюють і ліквідовують комунальні підприємства, організації, здійснюють контроль за їх діяльністю.