Досвід учених Національного університету внутрішніх справ у вивченні феномена торгівлі жінками в Україні

Торгівля людьми є достатньо поширеним в Україні й у світі видом насильства над жінками. Цей злочин має свої історичні корені, але сьогодні це набуло форми сучасного рабства. Використовуючи сформовану в багатьох країнах нестабільну економічну ситуацію, ріст безробіття, злочинні елементи збільшують масштаби продажу жінок у рабство за кордон. Саме тому, сьогодні як ніколи гостро постає проблема вивчення феномена торгівлі жінками, його механізму, створення нових, науково обгрунтованих заходів для боротьби з цим ганебним явищем [1].

Приходячи піонерами відомчої науки в багатьох галузях, пов'язаних із правоохоронною діяльністю і профілактикою злочинів, учені Національного університету давно займаються проблемою торгівлі людьми. Так, у 1999 р. в університеті була проведена конференція і виданий збірник «Дотримання прав жінок та завдання правоохоронних органів України», у 2000 р. виданий навчально-методичний посібник «Запобігання торгівлі жінками», у 2001 р. неодноразово проводилися круглі столи і конференції, присвячені цій

проблемі.

Окремим, значним кроком у вивченні феномена торгівлі людьми в Україні стало проведення на базі Національного університету внутрішніх справ дослідження, що ставило за мету виявлення ступеня залучення організованої злочинності до контрабанди жінок. У ході дослідження було опитано 586 чоловік. З них: потенційних жертв – 434 осіб; жінок, що стали жертвами «білого рабства» – 30 осіб; 102 осіб – експертів з різноманітних службах (МВС, СБУ, прокуратура, Державний комітет з питань охорони кордону ), волонтерів із неурядових організацій – 17 осіб, трафікерів –

2 особи [4].

Дані дослідження показують, що контрабандою і торгівлею жінками займаються три групи: організована злочинність, дрібні контрабандисти і вивезені раніше контрабандою жінки, що самі вивозять інших жінок після свого повернення (так звана «друга хвиля»). З метою з'ясовування, яка частка в загальному обсязі контрабанди припадає на кожну з трьох цих груп, експертам було поставлено ряд питань. Експерти в першу чергу вказують, що торгівля людьми – це бізнес організованих угруповань (близько 60 % експертів МВС, СБУ, прокуратури, неурядових організацій).

Правове визначення організованої злочинності міститься в ч.1 ст.1 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» від 30.06.1993 р. №3341-ХІІ. Відповідно до цього визначення під організованою злочинністю розуміється «сукупність злочинів, що відбуваються в зв'язку зі створенням і діяльністю організованих злочинних угруповань». Новий Кримінальний кодекс України в ст.28 містить поняття вчинення злочину групою осіб, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою або злочинною організацією. Виходячи зі змісту частин 3 і 4 ст. 28 нового Кримінального кодексу України, що дають визначення відповідно вчиненню злочину організованою групою і злочинною організацією, можна визначити організовану групу як «стійке об'єднання трьох або більше осіб, що попередньо організувалися для вчинення одного або декількох злочинів, об'єднаних єдиним планом із розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи», а злочинну організацію – як «стійке ієрархічне об'єднання трьох або більш осіб, члени або структурні підрозділи якого за попередньою змовою організувалися для загальної діяльності з метою безпосереднього учинення важких або особливо важких злочинів, або керівництва або координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп» [2].

Характерними ознаками злочинних груп, що спеціалізуються на торгівлі людьми, є також чіткий розподіл ролей у групі, тенденція до налагодження і підтримки міжнародних злочинних зв'язків, розширення просторового і ресурсно-людського масштабу власної діяльності, її прикриття під виглядом фірми визначеного профілю, використання обману, насильства або наркотичних засобів для втягування потерпілих у злочинну діяльність, наявність зв'язку з корумпованими чиновниками.

Трафікінг контролюється на всіх етапах і є для них основним джерелом прибутку, або одним із джерел поряд із продажем автомобілів, наркотиків і зброї. Ступінь організації групи може відрізнятися. Частіше усього, на думку експертів, зустрічаються трафікери, що безпосередньо є членами організованих злочинних угруповань. Проте відзначають також існування самостійних груп, що постійно займаються трафікінгом, і тимчасово виникаючих груп, орієнтованих на одноразове одержання прибутку зі злочинного бізнесу [3].

Менша частка в торгівлі людьми припадає на «другу хвилю» і окремих трафікерів, що вирішили діяти самостійно. Хоча, на відміну від неурядових організацій, державні структури (прокуратура, СБУ і МВС) бачать велику небезпеку саме в «другій хвилі». У той же час всі експерти визнають, що як представники «другої хвилі», так і окремі трафікери досить рідко діють цілком самостійно і «ходять під будь-ким» – тобто віддають частину прибутків якійсь організованій групі, або користуються періодично послугами організованих груп. Одночасно з цим експерти відзначають те, що феномен трафікерів-одиначків не поширений і маловивчений, тому що даних про такі групи мало.

Відповідно до отриманих даних, сьогодні за продану за межі України жінку одержують від 200 до 5000 дол. США. Середні показники, приведені експертами різноманітних правоохоронних організацій, складають (сума в доларах США): експерти МВС – 2241; експерти СБУ – 1450; експерти прокуратури – 1937.

У ході дослідження була почата спроба з'ясувати, яка форма вербування жертв трафікінга найбільш поширена. Експерти дали дуже різноманітну інформацію. Майже усі з запропонованих нами для оцінки форм вербування жертв мають велику поширеність (шлюбні агентства, агентства по працевлаштуванню, конкурси краси, модельні агентства, туристичні бюро, індивідуальне вербування). Проте найбільш поширений засіб індивідуального вербування, коли трафікер пропонує «роботу за кордоном» через знайомих або при особистій зустрічі, при нагоді – на це вказує більшість експертів усіх груп. У той же час жертв часто вербують через бюро по працевлаштуванню, шлюбні агентства, модельний бізнес і конкурси краси. Достатнє поширення одержало також вербування через туристичні агентства. Очевидно, що сьогодні трафікери використовують для вивозу всі можливі канали, засновані на легальному прикритті їхньої діяльності.

Туристичні фірми зацікавлені в обороті клієнтів. Їх цікавить тільки те, щоб у них була куплена путівка. Саме тому представник фірми може навіть постачати жертв грошима, необхідними для в'їзду в країну, і відбирати їх при перетині кордону. Тобто, вони залучені в трафікінг тільки як пособники, або взагалі на легальних основах як непрямий чинник.

Крім того, гроші можуть видаватися «човниками» – торговцями, що їдуть у країну за товаром. Їм необхідно вивезти побільше коштів при лімітованому вивозі валюти з України або введенні валюти в країну призначення. За попередньою домовленістю вони видають жертвам перед перетинанням кордону і відбирають після нього необхідну суму грошей.

Експерти відзначають, що в багатьох випадках жертви самі займаються оформленням закордонного паспорта, або він у них уже є до моменту залучення. Проте частіше оформленням документів займається сам трафікер, чим більше утягує потенційну жертву в процес трафікінга, що зобов’язує її відпрацювати «витрати на оформлення», які, як правило, у декілька разів завищені.

Саме оформлення документів майбутніх жертв відбувається або цілком законно, або з незначними порушеннями. У цьому зацікавлена не тільки жертва, але і трафікер, що уникає в такий спосіб багатьох проблем під час перевезення жертви. Як зазначили 24 жінки з 26 опитаних, вони перетинали український кордон з дійсними документами, і 17 із 26 відзначили цей же засіб при перетинанні кордонів інших держав. Деяку поширеність одержав також механізм оформлення документів на виїзд без особистої участі і документів жертви. Трафікер копіює дані документів жертви й оформляє їх за допомогою несумлінного працівника паспортного столу. Це пов'язано з тим, що потенційні жертви трафікінга іноді, побоюючись загубити паспорт, заявляють у міліцію про його захоплення або викрадення.

Менш поширеним засобом підготування документів на виїзд є їх підробка. Дорогий, більш небезпечний засіб підготування документів застосовується тільки в тих випадках, коли за кордон необхідно вивезти неповнолітніх або осіб, що не мають право його перетинати в силу того, що їх уже депортували з країни призначення. У цьому випадку підробляються документи, можливий фіктивний шлюб або за 200 доларів США «обчищається» анкета.

Незалежно від механізму залучення, трафікери прагнуть контролювати процес пересування жертв до місця призначення. Причому, як правило, чим ближче до місця призначення знаходиться жертва, тим під більшим контролем вона перебуває. У той же час, деяка частина жертв, на думку експертів, при переправці має певну свободу пересування, а деякі навіть переправлялися до місця їхнього подальшого використання самі. Це частіше усього відбувається з жінками, що усвідомлюють, на що вони йдуть і прагнуть працювати у секс – бізнес.

Як показало опитування, люди, що доставляють жертв до місця призначення, досить часто знають, що жінки будуть надалі продані і за них будуть отримані гроші. Переважна більшість експертів указують на цей факт (11 із 13 опитаних працівників прокуратури і 52 із 59 співробітників органів внутрішніх справ зазначили, що особи, що займаються торгівлею жінок, на етапі доставки за кордон знали, що ділер отримує за жертву гроші). З протоколів допиту жертв торгівлі людьми в Боснії і Герцеговині, офіцерами IPTF було з’ясовано, що жінок частіше усього везуть групами, де частині жінок також відомо про перспективи їхнього використання.

Як уже указувалося вище, в інтересах трафікера зробити процес вивозу жертви за межі України і її переміщення в інших країнах максимально легальним. Тому трафікери прикладають певні зусилля по оформленню законних документів виїзду і створення легенди виїзду – працевлаштування, конкурси краси, виступ музичного або танцювального колективу. При можливості перетнути кордон без ускладнень і оформлення документів (при достатній прозорості кордону) використовується обхід контрольованих поліцією транспортних артерій і перетинання кордону на автомобілі, човні або пішки.

Саме тому перетинання кордонів інших держав із підробленими паспортами, на думку експертів, зустрічається достатньо рідко – це спричиняє за собою ризик і потребує певних витрат, яких можна уникнути іншими способами.

Цілком інші дані отримані щодо застосування підроблених віз. Жертви достатньо часто перетинають український кордон з підробленою візою і справжнім паспортом. Очевидно, це пов'язано з тим, що підробити візу простіше, аніж паспорт. Побічним доказом цього факту є дані про те, що найчастіше український кордон жертви перетинають із справжнім паспортом і справжньою візою. Рідко або майже не використовується засіб перетину українського кордону таємно без документів (наприклад, тільки 6 із 59 опитаних співробітників органів внутрішніх справ, 1 із 6 співробітників прикордонної служби і 1 із 17 співробітників неурядових організацій вказали на застосування такого засобу перетинання кордону). Хоча такі випадки бувають. При цьому використовується частіше усього автомобіль, аж до того, що жертву вивозять у багажнику іноземні громадяни.

Перетинання кордонів інших держав відбувається за подібним сценарієм. Підроблені документи використовуються рідко, жертва використовує справжні документи і перетинає кордон цілком легально.

З видів транспорту експерти в першу чергу виділяють автобус і автомобіль.

У цілому використання транспорту досить індивідуальне і залежить у першу чергу від особливостей країни вивозу і кордонів. Так, відповідно до даних, отриманих з інтерв'ю і фокус-групи, при вивозі жінок із Донецької області використовується автомобіль або автобус для їхньої доставки в Запорізьку область, далі їх відправляють у країну призначення (частіше усього в Туреччину) літаком.

З Західної України (Вінницька область) жертв доставляють автобусом або поїздом до Румунії, звідки вони переправляються в інші румунські міста, потім човном нелегально перетинають румуно-югославський кордон, після чого з Бєлграда вони доставляються в різні міста Боснії і Герцеговини, Хорватії і Сербії машинами.

Серед проблем, із якими жінки зштовхуються при перетинанні кордонів, експерти частіше усього вказують проблеми з паспортами і дотриманням візового режиму. Далеко не завжди в жертв є віза і паспорта, оформлені належним чином для перетинання кордонів декількох країн, що викликає ці проблеми. Менше поширені проблеми, пов'язані з провозом валюти.

Виникаючі при перетинанні проблеми частіше усього вирішуються силами перевізника або за гроші, що сплачує знову ж трафікер. Практично не буває того, щоб жертва розв'язала проблеми сама, завдяки своїм зв'язкам, або проблеми розв'язалися самі собою.

Таким чином, розв’язання таких проблем потребує грошей. Їх трафікер або бере у жертви, або вирішує проблеми сам, і тоді жертва залишається йому «винна», що посилює її залежність від трафікера. На думку експертів, часто ніяких проблем при перетинанні кордону не виникає зовсім, їх вигадує сам трафікер, щоб узяти з жертви гроші, або посилити її залежність. Саме перевізник найчастіше вимагає гроші з жертв. Іноді гроші вимагають службовці в Україні, проте виявити це і довести дуже складно, тому поширеність таких випадків важко оцінити використанням методом опитування державних службовців.

На думку респондентів, вилучення грошей у жертви (на розв’язання «виникаючих у дорозі проблем») відбувається частіше усього в Україні. Відмічаючи утягнення в організацію торгівлі жінками працівників різноманітних державних служб, експерти відзначають у першу чергу зайнятість у трафікінгу працівників паспортних столів, що оформляють документи з порушеннями. Експерти з числа співробітників СБУ говорять про залучення прикордонників і співробітників ОВС, що підтверджується даними інтерв'ю і фокус-групи, де експерти відзначали, що практично у усіх випадках продажу людей замішаний як мінімум один несумлінний державний службовець. Так, співробітник ОВС допомагає трафікеру уникнути оперативних заходів, працівник паспортного столу – оформляє документи, а прикордонник закриває очі на не зовсім правильно оформлені документи, їхню відсутність.

Відмічаючи, на яких ролях утягнуті в трафікінг співробітники офіційних установ, експерти зазначили, що частіше усього це роль пособника. Тобто, вони одержують при цьому гроші за надання певної послуги (як, наприклад в одному інтерв'ю описувався випадок, коли прикордонник відвернувся «на замовлення», коли через його пункт пройшла неповнолітня дівчина, якій трафікери не змогли оформити документи).

Проведене нами вивчення механізмів торгівлі жінками дозволяє зробити такі висновки – процесі трафікінгу жінок з України практично завжди у тій або іншій мірі має місце організована злочинність. Саме це забезпечує безперебійне здійснення злочинних дій протягом усього маршруту проходження жінок (іноді це 2- 3 країни), підтримку документами і розв’язання усіх виникаючих на шляху до місця призначення проблем;

– процес залучення жертв у торгівлю маскується своєрідними «легендами», що забезпечують мотивацію самої жертви. Найбільше поширені – «поїздка на заробітки», «конкурс краси», «шлюб за кордоном»;

– дуже часто процес продажу або доставки до місця продажу жінок забезпечується або «прикривається» працівниками державних установ. Так, співробітники паспортних столів можуть готувати необхідні для транспортування документи, прикордонники – забезпечувати безперешкодне перетинання кордону.

Таким чином, соціологічне дослідження є достатньо потужним і інформативним інструментом у роботі зі створення системи заходів, спрямованих на запобігання торгівлі жінками. Отримана в ході досліджень інформація може значною мірою оптимізувати зусилля різноманітних установ і організацій, що прагнуть поставити заслін поширенню торгівлі людьми в Україні.

Список літератури: 1. Вiсник Унiверситету внутрiшнiх справ. Спецiальний випуск – Боротьба з торгiвлею жiнками: проблеми вдосконалення законодавства та завдання органiв внутрiшнiх справ України. Х., 1999. 2. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР). 2001. № 25-26. Ст.131. 3. Migrant traffiking and human smuggling in Europe (a review of the evidence with case studies from Hungary, Poland and Ukraine). Vienna, IOM. 2000. 4. Боротьба з контрабандою жінок в Україні (науковий звіт) / Міжнародна організація міграції. 2001.

Надійшла до редколегії 11.01.02

Теоретичні проблеми у дослідженнях Учених

Національного університету внутрішніх справ

О.Н. Ярмиш, О.М. Головко