§ 157. Поняття податку

Податки — це обов'язкові платежі до бюджету, які здійснюють фізичні та юридичні особи. Як правило, подат­ки забезпечують близько 90% надходжень до державного бюджету і понад 70% — до місцевого бюджету. Податки регулюються податковим правом, що є частиною (інсти­тутом) фінансового права.

Податкове законодавство — це сукупність правових норм, які регулюють податкові відносини між державою і платниками податків.

Суб'єктами податкових правовідносин виступають, з одного боку, податкова адміністрація, яка діє від імені дер­жави і наділена владними повноваженнями, а з іншого — юридичні та фізичні особи (платники податків). Усі вони наділені певними правами та обов'язками. Так, Державна податкова адміністрація має право вимагати внесення по­датку в установлені строки і в повній сумі, застосовувати санкції   до   порушників   податкового   законодавства   тощо.

Платники податку наділені правом на відстрочку платежу, на розстрочку платежу, на податковий кредит, на повер­нення переплачених податкових сум, на оскарження дії податкових інспекторів тощо.

Принципи побудови системи оподаткування в Україні, види податків, зборів та інших обов'язкових платежів, напрями їх зарахування та використання, перелік плат­ників податків та об'єктів оподаткування і відповідаль­ність за порушення податкового законодавства визначають­ся Законодавством України.

Основні принципи податкової системи:

стимулювання підприємницької виробничої діяль­ності;

рівність, однаковий підхід до суб'єктів господа­рювання (юридичних і фізичних осіб) при ви­значенні обов'язків щодо сплати податків і збо­рів;

соціальна справедливість (запровадження обґрун­тованого неоподатковуваного мінімуму доходів гро­мадян і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи);

стабільність системи (забезпеченість незмінності податків і зборів та їх ставок, а також подат­кових пільг протягом бюджетного року).

Система податкових органів складається із органів дер­жавної податкової служби, до якої входять: Державна податкова адміністрація України; державні податкові ад­міністрації в Автономній Республіці Крим, областях, міс­тах Києві та Севастополі; державні податкові інспекції в районах, містах, міжрайонні державні податкові інспекції, а також податкова міліція України, яка входить до складу податкової служби. Голова Державної податкової адмі­ністрації України призначається на посаду та звільняється з неї Президентом України. Державна податкова адмі­ністрація України є самостійним органом виконавчої влади.

Об'єктами оподаткування є:

1) прибуток підприємств та організацій, які займа­ються господарською діяльністю (частина доходів підприємств та організацій, яка залишається в їх розпорядженні після вирахування з виручки, отриманої за виготовлену продукцію, послуги, після витрат на їх виробництво і реалізацію);

332

333

додана вартість продукції (робіт, послуг);

доходи громадян (сукупний доход за кожний рік);

майно юридичних і фізичних осіб;

вартість певних товарів;

спеціальне використання природних ресурсів, ін­ших об'єктів, визначених законодавчими актами України.

Ставки податків до загальнодержавного бюджету та пільги щодо оподаткування визначаються законом і не можуть встановлюватись або змінюватись іншими норма­тивно-правовими актами України.

Податки поділяються на загальнодержавні та місцеві. До загальнодержавних належать: податок на додану вар­тість, податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, мито, податок на нерухоме майно, плата (податок) за землю, податок з власників транспортних засобів, податок на промисел, збір на обов'язкове страху­вання, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та ін. До місцевих податків і зборів відповідно до Указу Президента України від 25 травня 1999 р. належать: податок з реклами, комунальний податок, готельний збір, збір за припаркування автомобілів, ринковий збір, збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей, збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг, курортний збір, збір за здійс­нення зарубіжного туризму, збір за право використання місцевої символіки, збір за видачу ордера на квартиру, збір за проїзд по території Автономної Республіки Крим та прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кор­дон, збори за надання земельних ділянок.

Розрізняють ще податки прямі, які стягуються з до­ходів або майна юридичних чи фізичних осіб, та непрямі, які вносять до бюджету виробники або продавці товарів, включаючи цю суму в ціну товару (акциз, мито та ін.).

Усі податки, що визначають податкову систему Ук­раїни, можна умовно поділити на три групи:

податки з громадян;

податки з підприємств та інших юридичних осіб;

3)         податки, які сплачують як громадяни, так і

юридичні особи.

Конституція України встановлює, що кожен зобов'я­заний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Усі громадяни щорічно подають до податкових адмі­ністрацій за місцем проживання декларації про свій май­новий стан і доходи за минулий рік.

Громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, які мають постійне місце проживання в Україні, сплачують податок на доходи. Цей податок обчис­люється з суми сукупного річного доходу за єдиною шка­лою ставок податку.

Оподаткуванню не підлягає доход у розмірі одного неоподатковуваного мінімуму зарплати. Якщо місячний сукупний доход не перевищує п'яти неоподатковуваних мінімумів, то розмір ставки податку становить 10% суми, що перевищує неоподатковуваний мінімум. Далі зі збіль­шенням суми доходу ставки податку прогресивно зро­стають.

З метою спрощення обліку платників податку та вне­сення ними податків і обов'язкових платежів Кабінет Мі­ністрів України б листопада 1997 р. видав постанову "Про заходи щодо запровадження ідентифікаційних номерів фі­зичних осіб". Постанова набула чинності з 1 січня 1998 р. Від обов'язку мати ідентифікаційний номер можуть бути звільнені громадяни, які відмовляються від цих номерів за релігійними мотивами. Згідно з постановою ідентифіка­ційні номери фізичних осіб вносяться до усіх форм пер­винних звітних та облікових документів, які містять ін­формацію про об'єкти оподаткування фізичних осіб або про сплату податків і зборів (обов'язкових платежів), що контролюються державними податковими органами.

Громадяни, які мають постійне місце проживання в Україні (проживають більше 183 днів протягом кален­дарного року) і які протягом звітного року крім доходів за місцем основної роботи одержували доходи не за місцем основної роботи, повинні подавати декларацію про сукуп­ний річний доход.