§ 159. Основні організаційні форми підприємницької діяльності
Правове регулювання підприємницької діяльності в Україні забезпечується законами та іншими нормативними актами, серед яких визначальними є Закони України "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 p., "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 p., "Про господарські товариства" від 10 вересня 1991 р. (усі — зі змінами і доповненнями).
Закон України "Про підприємництво" визначає загальні правові, економічні та соціальні засади підприємницької діяльності (підприємництва) громадян та юридичних осіб на території України, встановлює гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки.
Відповідно до Закону підприємництво — це безпосередня самостійна, систематична і на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку. Вона здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.
Таким чином, підприємництво — це, по-перше, діяльність з власної ініціативи, не обумовлена сторонніми наказами чи зобов'язаннями; підприємець діє на свій розсуд без будь-яких застережень. По-друге, це діяльність постійного, тобто систематичного характеру. По-третє, така діяльність здійснюється на власний ризик підприємця. Це означає, що сам підприємець бере на себе будь-які наслідки підприємницької діяльності — як позитивні, так і негативні. У разі банкрутства підприємець не може сподіватися на державну дотацію — держава за борги підприємця відповідальності не несе. Збиток від випадкової загибелі майна також падає на підприємця. По-четверте, характерною рисою підприємницької діяльності є її мета -
одержання прибутку. Саме для цього і розпочинається підприємницька діяльність. Тому слід мати на увазі, що господарська діяльність некомерційних організацій і об'єднань громадян зовні може нагадувати підприємницьку діяльність (закупка продуктів для благодійної їдальні, укладання договорів на постачання енергії для будинку інвалідів, оренда приміщення для коледжу, виготовлення хрестиків релігійною організацією та ін.), але такою не є, бо відсутня мета — одержання прибутку. Отже, не всяка господарська діяльність є підприємницькою.
Право на підприємницьку діяльність закріплено Конституцією України. Згідно зі ст. 42 Конституції кожен має право на підприємницьку діяльність. Суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути громадяни України, інших держав, особи без громадянства, що не обмежені законом у правоздатності або дієздатності, безпосередньо або через створені ними юридичні особи усіх форм власності.
Підприємницька діяльність може бути основним видом діяльності громадянина (фізичної особи).
Конституцією України та Законом України "Про підприємництво" для певних категорій громадян встановлено заборону на заняття підприємництвом. Не можуть займатися підприємницькою діяльністю депутати, військовослужбовці, службові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також посадові та службові особи органів державної влади та управління й органів місцевого самоврядування, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Проте ця заборона не поширюється на членів їхніх сімей.
Особи, що мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть бути зареєстровані як підприємці, не можуть виступати співза-сновниками підприємницької організації, а також обіймати в підприємницьких товариствах керівні посади. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду. За вчинення певних видів злочинів винний може бути позбавлений судом на строк до п'яти років права керувати транспортними засобами, займатися торговельною, фармацевтичною, виховною діяльністю тощо.
338
339
Підприємці можуть займатися будь-якими видами діяльності, не забороненими законом. Але для заняття певними видами діяльності передбачені обмеження. Так, лише державними підприємствами та організаціями можуть здійснюватися види діяльності, пов'язані з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, вибухових речовин, експлуатацією супутникових систем тощо.
У деяких випадках підприємницька діяльність дозволяється лише після одержання спеціального дозволу (ліцензії). Ліцензія — це документ, який видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом виконавчої влади і згідно з яким власник ліцензії має право займатися певним видом підприємницької діяльності.
Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 1 червня 2000 р. встановлює види діяльності, які підлягають ліцензуванню в обов'язковому порядку. До таких належать медична і ветеринарна практика; виробництво, ремонт і реалізація холодної, мисливської та спортивної вогнепальної зброї; виготовлення і реалізація лікарських засобів; виготовлення і реалізація алкогольних напоїв і пива; виготовлення і реалізація тютюнових виробів; організація азартних ігор; фізкультурно-оздоровча та спортивна діяльність; судово-експертна діяльність; надання послуг у перевезенні пасажирів і вантажів залізничним, повітряним, морським, річковим і автомобільним транспортом; надання послуг з охорони громадян, охорони державної та іншої власності; організація іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму; екскурсійна діяльність; страхова діяльність, посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордоном; надання освітніх послуг загальноосвітніми, професійно-технічними та вищими навчальними закладами та ін.
Для отримання ліцензії на кожний вид діяльності суб'єкт підприємницької діяльності подає органу, що видає ліцензії, заяву про видачу ліцензії, де зазначаються:
відомості про заявника (для громадянина-підпри-ємця — прізвище, паспортні дані, для юридичних осіб — повне найменування, банківські реквізити, організаційно-правова форма);
вид діяльності, на який заявник має намір отримати ліцензію;
термін дії ліцензії.
До заяви підприємцями-громадянами додаються копії документів, що засвідчують рівень освіти і кваліфікації, необхідний для здійснення відповідного виду діяльності, копії свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності та установчих документів.
Орган, що видає ліцензії, приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову в її видачі у термін не більше ЗО днів з дня одержання заяви. Термін дії ліцензії не може бути меншим ніж три роки.
Порядок створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації підприємств визначає Закон України "Про підприємства в Україні". За цим Законом, підприємство — самостійний господарчий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Кожне підприємство має свій баланс, розрахунковий та інші рахунки в банку, печатку зі своїм найменуванням, а також може мати знак для товарів і послуг (товарні й фірмові знаки). У складі підприємства не може бути інших юридичних осіб.
В Україні можуть діяти підприємства таких видів:
1) приватне підприємство, засноване на власності
фізичної особи;
колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства;
господарське товариство;
підприємство, засноване на власності об' єднання громадян;
комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади;
державне підприємство, засноване на державній власності, у тому числі казенне підприємство.
Підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності.
Нині в Україні поширені різні форми господарських товариств. Господарськими товариствами є підприємства, організації та установи, створені на засадах угоди між юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. Передумовою реєстрації будь-якого господарсь-
340
341
кого товариства має бути наявність статутного фонду, який створюється з внесків засновників товариства.
Згідно із Законом України "Про господарські товариства" передбачено такі форми господарських товариств: з обмеженою відповідальністю, з додатковою відповідальністю, з повною відповідальністю, командитні та акціонерні товариства.
У товаристві з обмеженою відповідальністю статутний фонд має ділитися на частини, розмір яких встановлюється установчим договором. Відповідальність учасників такого товариства обмежується величиною їх вкладів і не поширюється на їх приватну власність.
Товариства з додатковою відповідальністю характеризуються тим, що при недостачі статутного фонду учасники відповідають перед кредитором додатково своїм майном пропорційно його часткам у статутному фонді.
Товариством з повною відповідальністю визнається товариство, всі учасники якого займаються сумісною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном.
Командитним визнається товариство, що включає поряд з одним або більше учасників, які несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном і здійснюють управління товариством, також одного або більше учасників, відповідальність яких обмежується тільки вкладом у майні товариства — вони не мають права на участь в управлінні товариством (так звані вкладники).
Акціонерним називається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій (цінних паперів) рівної номінальної вартості, і яке несе відповідальність за зобов'язаннями виключно майном товариства. Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. Залежно від способів поширення акцій акціонерні товариства можуть бути відкритими або закритими. Акції відкритого товариства можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржі.
З 1998 р. передбачено нову організаційно-правову форму підприємства — державне казенне підприємство.
Рішення про перетворення державного підприємства в казенне приймається за однією з таких умов:
1) підприємство проводить виробничу або іншу діяльність, яка відповідно до законодавства здійснюється тільки державним підприємством;
головним споживачем продукції підприємства більш як 50 відсотків є держава;
підприємство є суб'єктом природних монополій.
Управління казенним підприємством здійснюють органи, уповноважені управляти відповідним державним майном. Органами управління казенними підприємствами є міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. Ліквідація і реорганізація казенного підприємства здійснюються за рішенням Кабінету Міністрів України.
Підприємства створюються за рішенням власника (власників) майна. Вони набувають прав юридичної особи від дня державної реєстрації.
Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться у виконавчих комітетах міської, районної у місті ради або в районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або місцем проживання фізичної особи.
Для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи подаються такі документи:
рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу про створення юридичної особи (крім приватного підприємства). Якщо власників два і більше, таким рішенням є установчий договір, а також протокол установчих зборів (конференції);
статут, якщо це необхідно для створення організаційної форми підприємства;
реєстраційна картка встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію;
документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до статутного фонду суб'єкта підприємницької діяльності;
документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.
Громадяни, які мають намір займатися підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, пред'являють органу райдержадміністрації посвідчення особи, заповнюють реєстраційну картку встановленого зразка, яка водночас є і заявою про державну реєстрацію, подають копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера фізичної особи — платника податків, дві фотокартки і
342
343
документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.
Місцезнаходженням суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи може бути місце проживання одного із засновників або його місцезнаходження за іншою адресою, що підтверджується договором оренди або іншим відповідним договором. Слід звернути увагу на те, що в цьому випадку йдеться про юридичну адресу, про розміщення органу управління, а не здійснення підприємницької діяльності, яку в квартирах багатоквартирних будинків заборонено.
Реєстрація суб'єкта підприємницької діяльності проводиться протягом п'яти робочих днів. Органи державної реєстрації зобов'язані протягом цього терміну видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом. У п'ятиденний термін з дати реєстрації органи державної реєстрації надсилають примірник реєстраційної картки з відміткою про державну реєстрацію відповідному податковому органу та органу державної статистики.
Суб'єкт підприємницької діяльності має право відкривати свої філії (відділення), представництва без створення юридичної особи. Відкриття вказаних підрозділів не потребує їх державної реєстрації.
У разі зміни назви, організаційно-правової форми суб'єкта підприємницької діяльності, а також форми власності суб'єкти підприємницької діяльності у місячний термін зобов'язані подати документи для перереєстрації. Перереєстрація суб'єкта підприємницької діяльності проводиться в порядку, встановленому для його реєстрації.
Якщо органи, що здійснюють реєстрацію, відмовили в реєстрації підприємства, то власник (замовник) має право оскаржити таку відмову до суду.
Кожне підприємство у своїй діяльності керується, крім чинного законодавства, власним статутом, а в певних випадках (командитне товариство, повне товариство) — установчим договором.
У статуті^ підприємства визначаються власник (власники) та найменування підприємства, його місцезнаходження, мета і предмет діяльності, органи управління, порядок утворення майна підприємства, розподіл прибутків, умови припинення його діяльності.
Управління підприємством здійснюється в порядку, визначеному статутом або установчим договором. Діяльністю
приватних підприємств керує, як правило, сам власник. На колективних підприємствах вищим органом управління виступають загальні збори трудового колективу. Вищим органом управління господарських товариств є збори їх засновників. Загальні збори трудового колективу або збори засновників можуть обирати правління, призначати, обирати або наймати за трудовим договором чи контрактом керівника (генерального директора, директора, президента тощо), на якого покладається безпосереднє керівництво підприємством. Керівники державних і комунальних підприємств приймаються на роботу органами, уповноваженими відповідно державою або територіальними громадами.
Відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності ґрунтуються на основі договорів. Підприємство може самостійно вести зовнішньоекономічну діяльність, яка з питань економічної, технологічної, екологічної та соціальної безпеки контролюється державними органами.
За порушення договірних зобов'язань, кредитно-розрахункової і податкової дисципліни, вимог до якості продукції та інших правил здійснення господарської діяльності підприємство несе відповідальність, передбачену законодавством. Підприємство, яке не виконує своїх зобов'язань за розрахунками, може бути оголошено арбітражним судом банкрутом.
Підприємство зобов'язане охороняти навколишнє природне середовище від забруднення та інших шкідливих впливів і забезпечувати безпеку виробництва, санітарно-гігієнічні норми і вимоги щодо захисту здоров'я людини.
Відповідно до Конституції України держава забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від проявів несумлінної конкуренції та монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності. Монополізм у підприємницькій діяльності — це домінуюче становище підприємця, яке дає йому можливість самостійно або вкупі з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного товару, підвищувати ціни на свої товари, нехтувати їх якістю, нав'язувати товар та умови господарського договору, або штучно занижувати ціни з метою придушення конкурентів тощо. Для обмеження монополізму прийнято Закони України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності" від 18 лютого 1992 р. та "Про Антимонопольний комітет України" від 26 листопада 1993 р.
345
Конституція України передбачає обов'язок держави захищати права споживачів, здійснювати контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяти діяльності громадських організацій споживачів.
Законом України "Про захист прав споживачів" у редакції від 15 грудня 1993 р. передбачено, що споживачі на території України під час придбання, замовлення або використання товарів (робіт, послуг) для задоволення власних потреб мають право на державний захист своїх прав. Цей Закон встановлює досить суворі правила щодо якості товарів. Так, споживач має право вимагати від продавця (виконавця), щоб якість придбаної ним продукції відповідала обов'язковим вимогам державних стандартів, іншої нормативно-технічної документації і договорів. Виготовлювач забезпечує нормальну роботу (застосування, використання) продукції, в тому числі комплектуючих виробів, протягом гарантійного строку, встановленого законодавством, а в разі його відсутності — договором. Гарантійні строки мають зазначатися в паспорті на продукцію або на її етикетці чи в будь-якому іншому документі, що видається споживачеві при продажу продукції. Всі види продукції мусять мати гарантійний строк. Якщо його не встановлено, слід вважати, що продукція має строк гарантії 18 місяців. Він відраховується від дати продажу або, якщо її не вказано, від дати випуску продукції. Продаж товарів, термін придатності яких минув, забороняється.
Державний захист споживачів здійснюється Державним комітетом України по стандартифікації, метрології та сертифікації, органами місцевого самоврядування та місцевими державними адміністраціями.
Споживачі мають також право звернутися до суду з позовом про відшкодування у повному обсязі шкоди, заподіяної їхньому здоров'ю або майну неякісними товарами (роботами, послугами).
Тема 29 ЕКОЛОГІЧНЕ ЗАКОНОДАВСТВО
«все книги «к разделу «содержание Глав: 202 Главы: < 175. 176. 177. 178. 179. 180. 181. 182. 183. 184. 185. >