§ 163. Загальна характеристика Земельного кодексу України

Земельний кодекс України прийнято 25 жовтня 2001 р. Завданням Кодексу є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, а також ство­рення умов для раціонального використання й охорони земель, збереження та відтворення родючості грунтів, по­ліпшення природного середовища.

Земельний кодекс регулює такі питання, як повно­важення державних органів влади і органів місцевого самоврядування у галузі земельних відносин, склад та цільове призначення земель України відповідно до їх ка­тегорій, види прав на землю, набуття та реалізація цих прав, гарантії та способи захисту прав на земельні ділян­ки, відповідальність за порушення цих прав, порядок вирішення земельних спорів, зміст і порядок охорони земель, спрямованої на їх раціональне використання, поря­док встановлення та зміни меж адміністративно-територіаль­них утворень, землеустрій, контроль за використанням та охороною земель, державний земельний кадастр, підстави і порядок відповідальності за порушення земельного зако­нодавства.

Кодекс визначає такі принципи земельного законо­давства:

поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і ос­новного засобу виробництва;

забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних гро­мад та держави;

невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними гро­мадами своїх прав щодо володіння, користуван­ня і розпорядження землею, крім випадків, пе­редбачених законом;

забезпечення раціонального використання та охо­рони земель;

забезпечення гарантій прав на землю;

пріоритету екологічної безпеки.

Земельні відносини — це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Суб'єктами земельних відносин є фізичні та юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи дер­жавної влади.

Об'єктами земельних відносин є землі в межах тери­торії України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Земельні відносини регулюються Конституцією Украї­ни, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до призначення землі поділяються на такі категорії:

землі сільськогосподарського призначення, тобто надані для виробництва сільськогосподарської про­дукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності. До земель сільськогосподарського призначення належать: сіль­ськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні наса­дження, сіножаті, пасовища); несільськогоспо-дарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги, землі під господарсь­кими будинками тощо);

землі житлової та громадської забудови, тобто ділянки в межах населених пунктів, які вико­ристовуються для розміщення житлової забудо­ви, громадських будівель і споруд, інших об'єк­тів загального користування;

землі природно-заповідного та іншого природо­охоронного призначення, тобто ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, які мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, і яким надано статус території та об'єктів природно-заповідного фонду;

V, 12    2-211    353

землі оздоровчого призначення, тобто землі, що мають природні лікувальні властивості, які мо­жуть використовуватися для профілактики захво­рювань і лікування людей;

землі рекреаційного призначення — це землі, призначені для організованого масового відпочин­ку і туризму та проведення спортивних заходів: території будинків відпочинку, турбаз, парків, зелених зон навколо населених пунктів тощо;

землі історико-культурного призначення — це землі історико-культурних заповідників, архітек­турних пам'яток, меморіальних кладовищ, істо­ричних садиб, городищ, курганів тощо;

землі лісового фонду, тобто землі, вкриті лісом або надані для потреб лісового господарства;

землі водного фонду, тобто землі, зайняті моря­ми, річками, озерами, водоймами, болотами, во­догосподарськими спорудами, а також землі, ви­ділені по берегах водойм під прибережні захисні смуги;

землі промисловості, транспорту, зв'язку, енерге­тики, оборони та іншого призначення.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійс­нюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх пов­новажень. Зміна цільового призначення земель проводить­ся органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель, про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.