§ 32. Конституційна форма правління, державного устрою і політичного режиму України

У ст. 1 Конституції України проголошено: "Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава".

Суверенність і незалежність держави означають, що її влада є верховною, повною, самостійною і неподільною у відносинах, які мають місце в межах кордонів держави, а також її незалежність і рівноправність у взаємовідносинах з іншими державами. Такі підвалини забезпечують пов­ноту законодавчої, виконавчої і судової влади у державі, а також непідпорядкування та непідзвітність цієї держави іноземним державам у міжнародних відносинах.

Демократизм в Україні передбачає створення сприят­ливих умов для широкої та реальної участі громадян в управлінні справами держави і суспільства, для забезпе­чення багатоманітності політичного та культурного життя тощо.

Говорячи про Україну як про соціальну державу, треба виходити з того, що держава не знімає з себе турботи про соціальний захист своїх громадян, що її політика має спрямовуватися на створення доступних систем освіти, охорони здоров'я і соціального захисту, належної під­тримки малозабезпечених верств населення.

Правова держава — це держава, в якій панує право; де діяльність держави, її органів і посадових осіб здійс­нюється на основі й у межах, визначених правом; де не тільки особа відповідає за свої дії перед державою, а й держава несе реальну відповідальність перед особою за свою діяльність та її наслідки.

В Україні встановлено республіканську форму прав-(ч. 1 ст. 5 Конституції). Республіканська форма прав­ління полягає в такій організації державної влади, за якої органи державної влади обираються народом або форму­ються органами, що обрані народом. В Україні глава дер­жави — Президент, парламент — Верховна Рада — оби­раються громадянами України на основі загального, рів­ного і прямого виборчого права шляхом таємного голо­сування строком на п'ять років.

Носієм суверенітету та єдиним джерелом влади визна­ється народ України.

86

87

Свою владу народ може здійснювати по-різному:

безпосередньо, коли сам виражає свою волю у пе­редбачених Конституцією і законами процесу­альних формах (на загальнодержавному рівні це може відбуватися у формі виборів або референ­думу);

через своїх представників, яких обирає до ор­ганів державної влади та органів місцевого само­врядування.

Відповідно до ст. 6 Конституції державна влада в Ук­раїні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Необхідно, щоб усі гілки влади мали чітко визначену компетенцію і не допускалася можливість спроб окремих гілок влади виконувати невластиві їм функ­ції. Реалізація цього принципу покликана запобігти кон­центрації всієї державної влади в руках однієї особи або одного органу, що, як показує історичний досвід, призво­дить до свавілля у керівництві державою і суспільством.

Ст; 2 Конституції проголошує Україну унітарною дер­жавою, тобто державою, в межах якої немає інших утво­рень, що мають ознаки державності і права вступати у відносини з іншими державами, а також права виходу зі складу України.

Державна територія України — суша, води, надра і повітряний простір, на які поширюється державний суве­ренітет України. Межі державної території визначаються її кордонами із сусідніми державами.

Статус державної території визначають Конституція і закони України. Земля, її надра, атмосферне повітря, вод­ні та інші природні ресурси у межах території України, природні ресурси її континентального шельфу та виключ­ної (морської) економічної зони є об'єктами права власнос­ті Українського народу (ст. 13 Конституції). Державна тери­торія є сферою дії нормативно-правових актів України.

Найважливіші положення, що стосуються території, державного кордону України, сформульовані в Законі Украї­ни "Про державний кордон", що вступив в дію 18 грудня 1992 р.

Територія України в межах існуючого кордону є ціліс­ною і недоторканною. Існуючий поділ України є адмініст­ративно-територіальним, і окремим адміністративно-терито­ріальним одиницям надано лише адміністративну автономію або спеціальний статус (Автономна Республіка Крим, міста Київ і Севастополь).

Україна як централізована унітарна держава поділя­ється на адміністративно-територіальні одиниці, що скла­дають її територіальний устрій.

Територіальний устрій визначає поділ території дер­жави на складові частини, їх правове становище та взаємо­відносини з державою в цілому.

Засади територіального устрою України визначені в ст.  132 Конституції. Ними є:

єдність та цілісність державної території;

поєднання централізації і децентралізації у здійс­ненні державної влади;

збалансованість соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням їх історичних, еконо­мічних, екологічних, географічних і демографіч­них особливостей, етнічних і культурних тра­дицій.

У ст. 133 Конституції проголошено, що систему адмі­ністративно-територіального устрою України складають Авто­номна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. До складу України входять: Авто­номна Республіка Крим, міста Київ і Севастополь, що мають спеціальний статус, який визначається відповідни­ми законами, а також 24 області: Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонсь­ка, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська.

Конституція України (ст. 15) гарантує побудову суспіль­ного життя на засадах політичної, економічної та ідеоло­гічної багатоманітності.

Політична багатоманітність означає, насамперед, реаль­ну можливість створення і діяльності різних об'єднань громадян (партій, рухів, конгресів, громадських організа­цій на основі професійних, культурних, спортивних, віко­вих та інших інтересів).

Економічна багатоманітність передбачає можливість рів­ноправного існування різних форм власності (державної, комунальної, колективної, приватної) і різних форм гос­подарювання.

Ідеологічна багатоманітність — це реальне право різ­них суб'єктів (окремих осіб та їх об'єднань) безперешкодно формулювати,   досліджувати,   пропагувати  та  втілювати  у

88

89

практику суспільних відносин ідеї, теорії, погляди щодо різних аспектів життя держави і суспільства.

Гарантією забезпечення цієї багатоманітності є забо­рона визнання державою будь-якої ідеології як обов'яз­кової. Кожен громадянин, кожне об'єднання свідомо і добровільно обирають ті ідеологічні настанови, які вони вважають правильними. Тому забороняється цензура, тобто обмежувальні заходи щодо здійснення свободи друку.

Держава гарантує свободу політичної діяльності, яка не заборонена Конституцією і законами України. При­кладом заборони політичної діяльності можуть бути поло­ження, що містяться в ст. 4 Закону України "Про об'єд­нання громадян" від 16 червня 1992 р. У ній зазначено, що не підлягають легалізації об'єднання, метою яких є зміна шляхом насильства конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі територіальної цілісності дер­жави; підрив безпеки держави у формі ведення діяльності на користь іноземних держав; пропаганда війни, насиль­ства чи жорстокості, фашизму і неофашизму тощо.